Генерал-лейтенант Руслан Хомчак очолив Генштаб 21 травня, на другий день після інавгурації президента України Володимира Зеленського. Через два дні новопризначений головнокомандувач Збройних сил України заявив, що хоче «припинити принципи ручного управління, підміну виконання обов’язків підлеглих командирів, подвійних стандартів, підміну понять, окозамилювання». В інтерв’ю для проекту Радіо Свобода «Донбас.Реалії» Хомчак пояснив критику на адресу своїх колег, масову «втечу» військових із армії, «Іловайський котел» та конфлікт із Росією біля Керченської протоки в листопаді 2018 року.
– Ви кілька тижнів на посаді начальника Генерального штабу і почали свою службу на цій посаді, мені здається, із доволі жорсткої критики колег. Можете три-п’ять прикладів навести, про що ви говорили тоді?
– Я думаю, що кожне моє слово не потребує прикладів.
– Усе-таки попросив би у вас приклади, бо люди не розуміють, про що йдеться.
– Ті, до кого це було адресовано, вони розуміють, що треба робити. А ті, хто цього не розуміє, я би не хотів їм розшифровувати. Я не хотів би проблеми, які мали місце... Я чомусь більш переконаний, що сьогодні воно вже починає змінюватися. Тому що я ухвалюю ті рішення, які повинні міняти цей стан справ.
Що можна коментувати? Підміна командирами своїх підлеглих. Кожен на своєму місці повинен ухвалювати рішення в межах своїх повноважень. Були випадки і сьогодні вони трапляються, коли старший командир – чи не довіряє молодшому командиру, чи не впевнений у його діях, чи не навчив його – підміняє своїми діями і приймає рішення за свого командира. Відповідальність розмивається.
Головне – не зламати систему правильну, яка працює, а її підкоригувати
– Чи були проведені якісь кадрові рішення у зв’язку з тими проблемами, про які ви говорили під час своєї промови?
– Вони проводяться зараз. Усі мої кадрові рішення на всіх телеканалах усі оцінюють ще до того, як я їх прийму. Навіть ті, хто не був жодного разу в зоні бойових завдань. «Експерти». Кожен повинен ухвалювати рішення на своєму рівні. Це рішення делегував приймати на рівні командувачів видів, родів військ, оперативних командувань.
Якщо хтось думає, що я буду зараз особисто ухвалювати рішення, хто повинен командувати ротою чи не повинен, як він командує ротою, батальйоном, взводом… Це будуть ухвалювати рішення ті командири, які повинні їх ухвалювати. Я їм сказав: «Ухвалюйте рішення».
– Чому я про це питаю? Минуло три тижні з того моменту, коли ви озвучили доволі болючі проблеми, які, очевидно, є в Міністерстві оборони і Генштабі зокрема. Чи були за ці три тижні вчинені якісь дії, щоб це виправити? Зокрема, кадрові рішення?
– Я хотів би, щоб ви зрозуміли. Сьогодні в державі йде війна. Збройні сили України перебувають на тій війні. Я не казав, що все погано в армії. Я у своїй промові назвав ті проблеми, які я бачив на попередній своїй посаді головного інспектора Міністерства оборони України. Я їх вирішую.
– Я впевнений, що ви про них знаєте. Проте, щоб розуміти, чи ви їх вирішуєте, чи це просто порожні слова, треба знати, які кроки були зроблені?
– Оцінка результатів цієї роботи повинна бути не тим, щоб я вам навів приклад і сказав, що я завтра перепризначу 10, 20, 30 посадовців різних рівнів. Оцінка повинна бути – це зміна отих питань, про які я говорив. Ви ж спілкуєтеся з усіма. Сьогодні армія відкрита для суспільства. На жаль, військовослужбовці не завжди йдуть до свого командира з проблемою, але вони точно вийдуть через свої гаджети чи на волонтера, чи ще на когось і всю інформацію видадуть. Там інформація для суспільства буде найбільш правдива. І я її зможу оцінити не по якійсь доповіді того чи іншого керівника. Звичайно, я хотів би це оцінювати і я буду оцінювати, але буду все-таки звіряти з резонансом у суспільстві.
– Правильно я розумію, що у зв’язку із озвученими проблемами кадрові рішення не ухвалювали? Ніхто не звільнений? Конкретно через ці проблеми, які ви озвучили.
– В інтерв’ю я сказав, що буду заслуховувати посадових осіб, буду оцінювати результати їхньої роботи. І моє основне завдання – це не просто всіх познімати. Головне – не втрати управління. Головне – не зламати систему правильну, яка працює, а її підкоригувати. Це не значить, що зразу треба всіх знімати. Треба розібратися, задекларувати свої принципи, з якими я приходжу. А я прийшов, вважаю, з правильними принципами, з нормальними здоровими стосунками у військових колективах. Якщо тепер хтось після того мене не зрозуміє і не змінить так ті стосунки на всіх рівнях, як вони повинні відбуватися, то тоді, звичайно, будуть кадрові рішення.
– Коли ви починали на цій посаді, задекларували дуже важливий принцип: «Люди – це для мене перш за все». Можете озвучити, чи є між вами та попереднім начальником Генштабу якась принципова відмінність, якщо вона є?
– Мій принцип протягом усієї моєї служби був один – я не проводжу ревізію діяльності своїх попередників. Я обнуляю ситуацію, кладу чистий листок і продовжую працювати заради тих завдань, заради тих цілей, які я визначив перед собою. Я вважаю, це більш конструктивний підхід, ніж я б зараз взявся проводити аналіз чи ревізію діяльності своїх попередників.
– З приводу ревізії. Перед новим призначенням з 2017 року ви були головним інспектором Міністерства оборони України. Наскільки я розумію, про ті проблеми знаєте не зі слів, а з власної практики. Можна на конкретних прикладах зрозуміти, у чому полягала ваша робота і які основні два-три приклади ви зараховуєте собі в актив? Щоб глядачі і читачі розуміли, на чому ґрунтується оця діяльність пана Хомчака на посаді головного інспектора.
– Колектив головної інспекції Міністерства оборони – це колектив професійних підготовлених генералів, офіцерів, державних службовців, яким надане право інспектувати військові частини, установи Міноборони, державні підприємства. Насамперед ми оцінюємо стан того чи іншого військового організму до виконання завдань за призначенням. Його оцінка складається з багатьох показників.
Армія сьогодні воює, можливість навчати армію є не у всіх командирів. Вони розриваються
Що я можу занести у свій актив? Я змінив у роботі інспекції основний принцип. Основне завдання було не лише знайти недолік, а знайти недолік, проаналізувати причини, визначити, що треба зробити, щоб ці причини усунути. Якщо було можливо усунути проблеми прямо під час роботи інспекції, то ми вживали заходів, щоб їх усунути.
Армія сьогодні воює, можливість навчати армію є не у всіх командирів. Вони розриваються. Перед інспекцією стояло завдання по можливості навчати людей: якщо є якісь проблеми в розумінні, потрібно допомогти ті проблеми усунути. Я вважаю, що це раніше не було властиво для головної інспекції. Під час мого керівництва ми запровадили таку практику і вона сьогодні продовжується.
– Повертаючись до принципів і до того, що людина має бути на першому місці. Зараз виглядає, що у війську це зовсім не так. У 2017-2018 роках звільнилися 24 і 24,5 тисячі військовослужбовців – майже п’ята частина від загальної кількості. Це величезна кількість людей, частина з яких мають неоціненний досвід бойових дій 2014-2015 років. Люди йдуть, фактично тікають з армії. Як це зупинити?
– Люди не тікають з армії, люди йдуть з армії. Період тікання з армії був, коли в нас відбувалася мобілізація. Тоді була паніка в деяких районах виконання завдань. Ось тоді були випадки, коли тікали.
Сьогодні з армії люди йдуть, на жаль. Я так розумію, що від добра не йдуть. Значить, є проблема, яку я бачу. Це проблема взаємин у військових колективах. У чому вона проявляється? У простих почуттях, простих стосунках. Вона так само просто має вирішуватися. Вчора (11 червня – ред.) ми збирали заступників командувачів, командирів із морально-психологічного забезпечення. Це ті люди, які працюють із душами людей. Вони повинні знати всі проблеми, якими живуть їхні підлеглі. Я сьогодні розумію, що тут є якісь недопрацювання.
Я планую, що ми підкоригуємо цю ситуацію і все-таки вибудуємо такі взаємини в Збройних силах, де командир буде хотіти дізнатися проблеми своїх підлеглих і виправити їх. Зробити такі стосунки в колективі, щоб не хотілося йти з того колективу.
– Ви вважаєте, проблема лише на нижчій ланці?
– Вона на різних ланках. Ви розумієте, мали би на вищій ланці знати ту проблему і її міняти. Не мав би я, найвищий військовий начальник, приходити й підіймати питання. Проблеми є всюди. Хтось когось підміняє, хтось не хоче зауважити тих проблем, тому ми міняємо по всій вертикалі.
Я збираю людей, пояснюю, нагадую, тому що багато фахівців. Сьогодні ж в армію не прийшли всі цивільні люди, які не знають, що таке армія. Багато тих, які багато років все-таки в армії служили. Проте чомусь трішки збій є. До людини треба ставитися як до людини. Я сказав, що при плануванні всіх дій своїх командир має думати про наслідки, як воно відобразиться на житті його підлеглих.
– Із 2014 року кількість військових частин збільшилася на кілька десятків. Водночас журналісти на передовій бачать значний некомплект. У деяких частинах він може досягати 50 відсотків. Чи буде продовжуватися практика, коли кількість частин зростає, але комплект існуючих є далеко не 100-відсотковим?
– Ні. Я віддав відповідні вказівки, працюють відповідні структури, щоб привести чисельності, штати військових частин до оптимальної кількості. Звичайно, не знижуючи боєздатність, готовність до відповіді на загрози і виклики перед державою.
– Можете розшифрувати? Кількість частин буде скорочена?
– Я підняв проблему, поставив завдання вивчити її і доповісти мені, як треба зробити. Чи це за рахунок того, щоб штат військової частини трішки уніфікувати, зробити більш оптимальним… Сьогодні у нас немає завдання скоротити військові частини. Якщо їх розгортали, це було викликане якимись розрахунками. Тому зараз це питання обґрунтовується, вивчається, йде процес.
Моє завдання – не знизити рівень боєздатності, а підвищити його. Не знизити рівень управління, а підвищити його. Усі рішення повинні бути виважені. Будь-яке моє рішення – це колективна праця. Я повинен почути тих фахівців по своєму напрямку, чим вони керувалися, яка ситуація. Не проблема ухвалити рішення. Проблема – ухвалити правильне рішення, почути всіх, щоб воно було обґрунтоване й дало відповідний результат.
– У мене запитання про Іловайськ. У 2018 році Генеральна прокуратура опублікувала часткові результати розслідування. Там вказано, що окремі помилки керівництва АТО не перебувають у прямому причинно-наслідковому зв’язку із настанням важких наслідків. Насамперед ідеться про загибель військових. Чи ви поділяєте цю думку?
– Я чекаю всіх фінальних висновків, тоді я буду давати якісь коментарі. Я п’ять років коментарів не давав, оскільки я – безпосередній учасник тих подій. Я не коментую нічиїх слів.
– Коли 29 серпня 2014 року українські військові виходили по так званому «зеленому коридору»… Інформація про вхід російських військових, про те, що вони намагаються оточити Іловайськ, надходила до керівництва АТО 23-24 числа. Це правда?
– Звичайно.
– Тобто ще за шість днів до цього «зеленого коридору» українське командування знало…
– 25 серпня ми вже були оточені.
Ми розуміли – або там буде братська могила, або треба ризикувати й ухвалювати якісь рішення
– Чому так довго ухвалювалося рішення про вихід з Іловайська?
– Чому так довго ухвалювалося рішення «нагорі» – я не знаю. Коли в мене ситуація вже була, коли не було продовольства, води, можливості вивезти поранених, коли вже в деяких військових з’являвся панічний настрій… Ми розуміли – або там буде братська могила, або треба ризикувати й ухвалювати якісь рішення. Тоді я вже ухвалив рішення, і ми пішли.
– Як вам керівництво пояснювало зволікання?
А я не питаюся ніяких рішень. Є кримінальна справа. Хай пояснюють тим органам, яким повинні пояснювати. Я ж не слідчий, так само проходжу по кримінальній справі. Я ж живий залишився. Сьогодні запитань немає тільки до тих, хто неживий. До всіх, хто живий, є питання, всіх опитують.
Звичайно, я вам скажу, якби не зайшла Росія. Чому зайшли війська Російської Федерації? Тому що не все виходило в їхніх підрозділів спеціального призначення, які воювали з нами з того боку під видом, як вони їх називали, «ополчення». Звичайно, там були професійні військові, там із багатьох країн були, були представники з інших областей України.
Ключове – те, що на територію України зайшли російські війська, які виконали свою злочинну місію. Ми брали в полон військовослужбовців Російської Федерації. 10 людей я відправив звідти сюди, до Києва. Чому тоді не було ухвалене рішення запровадити воєнний стан? Чому тоді не було ухвалено політичних рішень і всього решта? Я на це відповісти не можу.
Це була відкрита агресія. Уже відкритішої агресії не можна було вигадати.
– Чому вихід здійснювався вдень і великими колонами, а не вночі й маленькими групами?
– Це ваше судження чи це ви в когось запозичили?
– «Зелений коридор» відбувався як? Було дві великі колони…
– Я ж вам казав, що я не коментую події Іловайська. Ви хочете мене спровокувати, щоб я давав якісь коментарі. Я дав свідчення військовій прокуратурі. Я дав свідчення тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради, де я розповів все по хвилинах, по розпорядженнях, по всьому, що може бути. Тому після закінчення тих розслідувань, коли всі будуть ухвалені рішення, і на суді я готовий дати всі свідчення. Хочу підкреслити, що за п’ять років всяких розмов, здогадок, вигаданих речей мої свідчення не змінилися ні на кому.
– Можна ще одне уточнення з приводу Керченського інциденту? Коли ви давали перше інтерв’ю своє колегам, ви сказали, що розмовлятимете на цю тему з командувачем Військово-морських сил Воронченком. Чи відбулася ця розмова?
– Відбулася.
Не було рішення воювати з кимось. Було рішення пройти через Керченську протоку
– Чи зміг він пояснити логіку ухвалення рішень, коли українських військових відправляють через Керченську протоку, хоча захистити їх там доволі складно?
– Ігор Воронченко мені доповів, що це був не перший прохід наших військових кораблів через Керченську протоку і що він віддавав команди повертатися, коли їх не пускали. Провокації були з російської сторони. Вони навіть кадри показували. Вони просто не збиралися виконувати норми морського права. Норми гуманітарного права. У військових є свої закони. Так, як повела себе Російська Федерація біля Керченської протоки – це… Була класифікація нашого керівництва, що це відкрита військова агресія. Я з цим погоджуюся.
– Враховуючи ризики, чи не вважаєте ви, що це було помилковим рішенням?
– Не було рішення воювати з кимось. Було рішення пройти через Керченську протоку і дійти до визначеного місця базування. Щоб дії оцінити моряків там, треба насамперед моряків звідти дістати і з ними спілкуватися, що спонукало їх, на які дії…
– Це ж не моряки ухвалювали рішення туди йти.
– Йти туди чи як там діяти? Якщо йти туди, то це рішення ухвалили керівники, які на той час були. Йти, щоб посилити угруповання в Азовському морі. Вони проходили відкрито, вони заявили, що вони йдуть. Тобто так, як повинно бути.
– Чи це означає, що такі спроби повторяться? Ми далі будемо намагатися проходити через Керченську протоку?
– У нас кораблі кожен день проходять через Керченську протоку. Як українські, так і всі інші.
– Військові.
– Військові спроби, звичайно, повторювати ми не збираємося, але будемо думати, як це робити без таких наслідків.
