Доступність посилання

Крим Реалії
РУС УКР КТАТ
Усі сайти RFE/RL
site logo site logo
Назад Вперед
ТОП новини
Фотогалереї

День захисту дітей: як війна на Донбасі позбавляє дитинства

Міжнародний день захисту дітей відзначають у світі щороку 1 червня. Він був заснований у листопаді 1949 року в Парижі рішенням сесії Ради Міжнародної демократичної федерації жінок. Вперше Міжнародний день захисту дітей відзначався в 1950 році в 51 країні світу. ООН підтримала цю ініціативу й оголосила захист прав, життя і здоров'я дітей одним з пріоритетних напрямків своєї діяльності.

Декларація прав дитини була ухвалена 20 листопада 1959 і проголошувала рівні права дітей у сфері виховання, освіти, соціального забезпечення, фізичного і духовного розвитку незалежно від кольору шкіри, національної належності, громадського походження, майнового стану та іншого. Декларація закликає батьків, громадські організації, уряди визнати права дітей і сприяти їх здійсненню.

Через збройний конфлікт на сході України права сотень тисяч дітей уже понад 5 років продовжують порушуватися щодня. Окремі історії дітей із Донбасу – у добірці Радіо Свобода до Міжнародного дня захисту дітей.
Школярі на сході Україні страждають від того, що протягом перших місяців 2019 року кількість атак на школи зросла в чотири рази в порівнянні з аналогічним періодом попереднього року. Як зазначають у Дитячому фонді ООН (ЮНІСЕФ), збільшення числа атак посилює психологічні травми у школярів, а також створює для них ризики фізичних травм або смерті. За даними ЮНІСЕФ, у період із січня до квітня 2019 року зафіксовано 12 атак на школи, тоді як за аналогічний період минулого року – три такі випадки. На фото 12-річний Гриша – він учень школи у Мар’їнці, що на Донеччині. «Ми звикли до цих звуків, і ми більше не боїмося», – розповідає Гриша про обстріли і додає: «Але нам не подобається, що ми не можемо вийти на вулицю. Ми повертаємося додому зі школи і після 16-ї – 17-ї нікуди не виходимо».
1 Школярі на сході Україні страждають від того, що протягом перших місяців 2019 року кількість атак на школи зросла в чотири рази в порівнянні з аналогічним періодом попереднього року. Як зазначають у Дитячому фонді ООН (ЮНІСЕФ), збільшення числа атак посилює психологічні травми у школярів, а також створює для них ризики фізичних травм або смерті. За даними ЮНІСЕФ, у період із січня до квітня 2019 року зафіксовано 12 атак на школи, тоді як за аналогічний період минулого року – три такі випадки.

На фото 12-річний Гриша – він учень школи у Мар’їнці, що на Донеччині. «Ми звикли до цих звуків, і ми більше не боїмося», – розповідає Гриша про обстріли і додає: «Але нам не подобається, що ми не можемо вийти на вулицю. Ми повертаємося додому зі школи і після 16-ї – 17-ї нікуди не виходимо».
Зруйновані класи, вікна, закладені мішками з піском, щоб захищати дітей від випадкових куль – не найкраще місце для навчання. Проте більшість шкіл вздовж лінії розмежування на Донбасі мають такі інтер’єри. Марії (у центрі фото) 13 років, вона також навчається у Мар’їнській школі. Дівчина розповідає, що у 2014 році їй ледве вдалося врятуватися від обстрілу. Її матері наснився поганий сон, і вона вирішила, що в ту ніч потрібно заночувати в бабусі. «Того ж дня в наш будинок влучив снаряд. Ми там більше не живемо», – пригадує школярка.
2 Зруйновані класи, вікна, закладені мішками з піском, щоб захищати дітей від випадкових куль – не найкраще місце для навчання. Проте більшість шкіл вздовж лінії розмежування на Донбасі мають такі інтер’єри.

Марії (у центрі фото) 13 років, вона також навчається у Мар’їнській школі. Дівчина розповідає, що у 2014 році їй ледве вдалося врятуватися від обстрілу. Її матері наснився поганий сон, і вона вирішила, що в ту ніч потрібно заночувати в бабусі. «Того ж дня в наш будинок влучив снаряд. Ми там більше не живемо», – пригадує школярка.
Під час найважчих боїв на початку війни усі друзі й однокласники 14-річного Олексія покинули їхнє рідне містечко Новотошківське. Воно розташоване на Донеччині за кілька кілометрів до від лінії розмежування. Там залишилося лише шість дітей його віку. «Були тільки літні люди, я і мій друг, і моя сестра. Це було дуже важко і боляче, і ми навіть молилися Богові, щоб це все закінчилося», – пригадує Олексій. Сьогодні, хоча його школа знову відкрилася, у класі Олексій ще тільки з чотирма однокласниками. Через п’ять років після початку війни усе життя в Новотошківському обертається навколо школи. У сірому цегляному будинку розташовані і середня школа, і дитячий садок. Попри те, що школа значно постраждала від обстрілів, сьогодні тут продовжують проводити заняття, спортивні заходи, вибори і семінари з питань безпеки. Школа також стає укриттям, коли починається обстріл.
3 Під час найважчих боїв на початку війни усі друзі й однокласники 14-річного Олексія покинули їхнє рідне містечко Новотошківське. Воно розташоване на Донеччині за кілька кілометрів до від лінії розмежування. Там залишилося лише шість дітей його віку. «Були тільки літні люди, я і мій друг, і моя сестра. Це було дуже важко і боляче, і ми навіть молилися Богові, щоб це все закінчилося», – пригадує Олексій. Сьогодні, хоча його школа знову відкрилася, у класі Олексій ще тільки з чотирма однокласниками. Через п’ять років після початку війни усе життя в Новотошківському обертається навколо школи. У сірому цегляному будинку розташовані і середня школа, і дитячий садок. Попри те, що школа значно постраждала від обстрілів, сьогодні тут продовжують проводити заняття, спортивні заходи, вибори і семінари з питань безпеки. Школа також стає укриттям, коли починається обстріл.
«У нас у місті немає кінотеатру чи басейну. Немає навіть кафе, де можна було б просто посидіти і поговорити», – розповідає 13-річна Даша з Мар’їнки. Нещодавно за підтримки ЮНІСЕФ у Мар’їнській школі, що постраждала від обстрілів, була облаштована ігрова кімната. «Ми зможемо організувати чайні вечірки, кінопокази і дискусійні вечори», – з ентузіазмом розповідає Даша. У Фонді також наголошують, що діти тепер матимуть безпечне місце, поки чекають на шкільний автобус.
4 «У нас у місті немає кінотеатру чи басейну. Немає навіть кафе, де можна було б просто посидіти і поговорити», – розповідає 13-річна Даша з Мар’їнки.

Нещодавно за підтримки ЮНІСЕФ у Мар’їнській школі, що постраждала від обстрілів, була облаштована ігрова кімната. «Ми зможемо організувати чайні вечірки, кінопокази і дискусійні вечори», – з ентузіазмом розповідає Даша. У Фонді також наголошують, що діти тепер матимуть безпечне місце, поки чекають на шкільний автобус.
Із початку конфлікту в квітні 2014 року понад 750 навчальних закладів із обох сторін лінії розмежування були пошкоджені або зруйновані в результаті бойових дій. Через близькість до військових об’єктів, баз, складів і контрольно-пропускних пунктів школярі опиняються у серйозній небезпеці. Окрім цього, безпеці й психологічному здоров’ю дітей загрожують міни і вибухонебезпечні пережитки війни, що призводять до травм і стресу.
5 Із початку конфлікту в квітні 2014 року понад 750 навчальних закладів із обох сторін лінії розмежування були пошкоджені або зруйновані в результаті бойових дій. Через близькість до військових об’єктів, баз, складів і контрольно-пропускних пунктів школярі опиняються у серйозній небезпеці. Окрім цього, безпеці й психологічному здоров’ю дітей загрожують міни і вибухонебезпечні пережитки війни, що призводять до травм і стресу.
«У січні обстріли стали важчими, а у нас був лише один навчальний день. А після цього ми провели три або навіть чотири місяці у підвалі», – згадує 14-річна Соня з Новотошківського 2015 рік. Сім’я Соні й інші жителі містечка були змушені протягом декількох місяців ховатись у підвалі житлового будинку. Вони тоді затягнули ліжка і печі в цю темну і вологу кімнату з земляною підлогою. Не було електрики і води. У короткі періоди затишшя дорослі піднімалися на поверхню за водою до найближчого колодязя, а діти малювали і читали книжки при свічках.
6 «У січні обстріли стали важчими, а у нас був лише один навчальний день. А після цього ми провели три або навіть чотири місяці у підвалі», – згадує 14-річна Соня з Новотошківського 2015 рік. Сім’я Соні й інші жителі містечка були змушені протягом декількох місяців ховатись у підвалі житлового будинку. Вони тоді затягнули ліжка і печі в цю темну і вологу кімнату з земляною підлогою. Не було електрики і води. У короткі періоди затишшя дорослі піднімалися на поверхню за водою до найближчого колодязя, а діти малювали і читали книжки при свічках.
Бомбосховище у п’ятиповерховому житловому будинку у Новотошківському, де декілька місцевих родин із дітьми жили протягом зими-весни 2015 року.
7 Бомбосховище у п’ятиповерховому житловому будинку у Новотошківському, де декілька місцевих родин із дітьми жили протягом зими-весни 2015 року.
Маленький хлопчик налякано плаче від обстрілів, переховуючись у бомбосховищі в Петровському районі Донецька у серпні 2015 року. На той момент в укритті постійно проживало близько 40 місцевих жителів, зокрема 19 дітей.
8 Маленький хлопчик налякано плаче від обстрілів, переховуючись у бомбосховищі в Петровському районі Донецька у серпні 2015 року. На той момент в укритті постійно проживало близько 40 місцевих жителів, зокрема 19 дітей.
Дмитро (7 років) і Андрій (12 років) у травматологічній лікарні Донецька. Хлопці були поранені 7 серпня 2015 року під час вибуху гранати, яку вони знайшли на полігоні бойовиків угруповання «ДНР».​ Фото від 15 серпня 2015 року.
9 Дмитро (7 років) і Андрій (12 років) у травматологічній лікарні Донецька. Хлопці були поранені 7 серпня 2015 року під час вибуху гранати, яку вони знайшли на полігоні бойовиків угруповання «ДНР».​ Фото від 15 серпня 2015 року.
Родичі плачуть на трунах загиблих дітей під час церемонії похорону в Єнакієвому Донецької області у липні 2016 року. Як тоді повідомила Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні, діти знайшли гранату і принесли її додому. Удома граната вибухнула – осколками вона поранила батька і вбила трьох його дітей – 11, 5 і 1,5-річного віку.
10 Родичі плачуть на трунах загиблих дітей під час церемонії похорону в Єнакієвому Донецької області у липні 2016 року. Як тоді повідомила Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні, діти знайшли гранату і принесли її додому. Удома граната вибухнула – осколками вона поранила батька і вбила трьох його дітей – 11, 5 і 1,5-річного віку.
Через постійні обстріли близько 3,6 мільйона жителів Донбасу потерпають від обмеженого доступу до водних ресурсів і належних санітарних умов. ЮНІСЕФ наголошує, що брак чистої води ставить під загрозу безпечне майбутнє. В особливій групі ризику залишаються близько 500 тисяч дітей у Луганській та Донецькій областях, які потребують налагодження постачання води і гігієнічних умов для уникнення поширення інфекцій. На фото 23-річний Іван несе порожні бутилі, щоб набрати води для своєї сім’ї, у якій дев’ятеро братів і сестер. Сім’я живе у Торецьку на Донеччині. Тут часто трапляються тривалі перебої з водопостачанням через пошкодження водопроводу внаслідок обстрілів. Навіть у ті короткі періоди, коли вода є, сім’ї її не вистачає. Тому питну воду беруть із місцевого джерела. У місяці, коли вода була повністю відключена, у черзі до джерела люди стояли довгі години.
11 Через постійні обстріли близько 3,6 мільйона жителів Донбасу потерпають від обмеженого доступу до водних ресурсів і належних санітарних умов. ЮНІСЕФ наголошує, що брак чистої води ставить під загрозу безпечне майбутнє. В особливій групі ризику залишаються близько 500 тисяч дітей у Луганській та Донецькій областях, які потребують налагодження постачання води і гігієнічних умов для уникнення поширення інфекцій.

На фото 23-річний Іван несе порожні бутилі, щоб набрати води для своєї сім’ї, у якій дев’ятеро братів і сестер. Сім’я живе у Торецьку на Донеччині. Тут часто трапляються тривалі перебої з водопостачанням через пошкодження водопроводу внаслідок обстрілів. Навіть у ті короткі періоди, коли вода є, сім’ї її не вистачає. Тому питну воду беруть із місцевого джерела. У місяці, коли вода була повністю відключена, у черзі до джерела люди стояли довгі години.
Олексієві у 2017 році було 14 років. Пальці на правій руці він втратив внаслідок вибуху гранати, яку знайшов. Прості речі – наприклад, принести води – стали надзвичайно складними завданнями для хлопчика. Упродовж останніх чотирьох років у будинку родини Олексія, розташованому в селі Воздвиженка Донецької області, не було води, електроенергії і газу. Сім’я опалює будинок дровами. Воду носять у бутилях, навіть у 20-градусні морози.
12 Олексієві у 2017 році було 14 років. Пальці на правій руці він втратив внаслідок вибуху гранати, яку знайшов. Прості речі – наприклад, принести води – стали надзвичайно складними завданнями для хлопчика. Упродовж останніх чотирьох років у будинку родини Олексія, розташованому в селі Воздвиженка Донецької області, не було води, електроенергії і газу. Сім’я опалює будинок дровами. Воду носять у бутилях, навіть у 20-градусні морози.
Софії 6 років. Вона стоїть у своєму дворі в Оленівці Волноваського району Донецької області (непідконтрольна урядові) біля дитячої ванночки, у яку сім’я збирає технічну воду. Коли падає дощ, уся родина дівчинки поспішає набрати воду в різні посудини. Нестача води – це наслідок бойових дій у регіоні. Від початку конфлікту вода у присадибній криниці почала тхнути гірким. Перш ніж готувати їжу або пити цю воду, сім’я змушена кип’ятити її і давати відстоятися певний час.
13 Софії 6 років. Вона стоїть у своєму дворі в Оленівці Волноваського району Донецької області (непідконтрольна урядові) біля дитячої ванночки, у яку сім’я збирає технічну воду. Коли падає дощ, уся родина дівчинки поспішає набрати воду в різні посудини. Нестача води – це наслідок бойових дій у регіоні. Від початку конфлікту вода у присадибній криниці почала тхнути гірким. Перш ніж готувати їжу або пити цю воду, сім’я змушена кип’ятити її і давати відстоятися певний час.
Багато дітей і їхніх родин, які живуть в уражених конфліктом районах, не мають стабільного доступу до води. На фото 13-річний Едік Горбулін, який живе у Бахмутці Донецької області, виливає набрану у колодязі воду у ванну. Так він допомагає своїй матері підготуватися до прання білизни. «Для цього потрібно 20 відер води», – розповідає Едік.
14 Багато дітей і їхніх родин, які живуть в уражених конфліктом районах, не мають стабільного доступу до води. На фото 13-річний Едік Горбулін, який живе у Бахмутці Донецької області, виливає набрану у колодязі воду у ванну. Так він допомагає своїй матері підготуватися до прання білизни. «Для цього потрібно 20 відер води», – розповідає Едік.
Анастасії зараз 12 років. Вона живе з бабусею у селі Водяне, що під Донецьком. У 2015 році один із солдатів української армії врятував її від вибуху танкового снаряда. Її мама померла від невідомої хвороби, батька не стало, ще коли дівчинка була зовсім маленькою. Дідусь взимку провалився під кригу. Бабусі не одразу дали опікунство, бо мешкає на лінії зіткнення. Волонтери дали Насті ім’я «Пуговка». Тепер до неї в гості приїжджають зі всієї України, щоб підтримати й допомогти. Таких дітей війни у Водяному чимало. На парканах пишуть «Тут живуть діти», а навколо існує ризик натрапити на небезпечні вибухові пристрої.
15 Анастасії зараз 12 років. Вона живе з бабусею у селі Водяне, що під Донецьком. У 2015 році один із солдатів української армії врятував її від вибуху танкового снаряда. Її мама померла від невідомої хвороби, батька не стало, ще коли дівчинка була зовсім маленькою. Дідусь взимку провалився під кригу. Бабусі не одразу дали опікунство, бо мешкає на лінії зіткнення. Волонтери дали Насті ім’я «Пуговка». Тепер до неї в гості приїжджають зі всієї України, щоб підтримати й допомогти. Таких дітей війни у Водяному чимало. На парканах пишуть «Тут живуть діти», а навколо існує ризик натрапити на небезпечні вибухові пристрої.
Щоб допомогти дітям-переселенцям із сходу України подолати психологічні наслідки війни, у 2015 році активісти і волонтери створили наметове містечко «Лісова застава» на Київщині, яке потім перетворилося на повноцінний дитячий табір. Більшість дітей у той час приїжджали позмінно, на 21 день, раніше деякі проживали у «Лісовій заставі» постійно. З дітьми працюють психологи, більшість із яких також є переселенцями з Донецької та Луганської областей. Вони розробили програму, спрямовану на реабілітацію та базову психологічну допомогу. За допомогою спеціалістів вони навчаються домовлятись, довіряти, дружити й залишають «Лісову заставу» більш розвинутими і комунікабельними.
16 Щоб допомогти дітям-переселенцям із сходу України подолати психологічні наслідки війни, у 2015 році активісти і волонтери створили наметове містечко «Лісова застава» на Київщині, яке потім перетворилося на повноцінний дитячий табір.

Більшість дітей у той час приїжджали позмінно, на 21 день, раніше деякі проживали у «Лісовій заставі» постійно. З дітьми працюють психологи, більшість із яких також є переселенцями з Донецької та Луганської областей. Вони розробили програму, спрямовану на реабілітацію та базову психологічну допомогу. За допомогою спеціалістів вони навчаються домовлятись, довіряти, дружити й залишають «Лісову заставу» більш розвинутими і комунікабельними.
Зображення 16x9

Анастасія Магазова

Українська журналістка у Берліні, колишня учасниця регіональної стипендіальної програми Радіо Свобода

Recommended

​
XS
SM
MD
LG