Польський волонтер Кацпер Сєніцький у середині жовтня на велосипеді вирушив з Варшави до Києва. Свій велотур він назвав «ланцюг солідарності». Щоб зібрати гроші на реабілітацію та лікування українських військовополонених він проїхав 850 кілометрів за 6 днів. Що надихнуло поляка на велопробіг? Скільки грошей вдалося зібрати? Що робив волонтер на Харківщині, всього за кількадесят кілометрів від російських позицій? Про це Кацпер Сєніцький розповів Радіо Свобода одразу після повернення до Варшави.
Здійснити благодійний велопробіг Кацпера надихнув естонський депутат Крісто Енн Вага, який у травні цього року з Таллінна до Києва проїхав на ровері 1700 кілометрів, щоб допомогти ЗСУ. Тоді поляк подумав, що теж зможе і влітку після повернення з навчання з-за кордону почав планувати свій велотур.
Я сам себе переконав, що зможу
«Були сумніви чи дам ради, але я багато їжджу на ровері, в тому числі на великі дистанції, тож я сам себе переконав, що зможу. Розповів це своїм друзям з нашої фундації «Стус» і разом з ними почали готувати інформаційну кампанію, щоб реалізувати збірку на реабілітацію та лікування військових, які повернулися з російського полону», – розповідає Кацпер.
Після повномасштабного вторгнення волонтер п’ять разів був в Україні і щоразу не з порожніми руками.
«Звичайно, я відвідую своїх друзів, але триває війна і потрібна підтримка. Тоді я возив машини та іншу допомогу. Для мене важливо такими поїздками приносити користь», – каже Сєніцький.
Мотивація
В Польщі, за кордоном мало знають про проблеми військовополонених
Мав волонтер і особисту мотивацію. Його друг азовець Олег минулого року повернувся з полону, тож про всі жахи російської неволі Кацпер чув з перших вуст: «Олег з позивним «Саймон» військовий 12 бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України, воює з 2014 року. Він до останнього боронив Маріуполь, потрапив до неволі, пробув там рік, повернувся в результаті обміну у травні 2023 року. Я минулого року з ним бачився в Україні і ми розмовляли, я довідався більше деталей про голод і щоденні тортури. Я знав раніше про жахи полону, але коли ти дізнаєшся від людини, яку безпосередньо знаєш, то це для мене важкий досвід. Тому своїм велотуром я хотів звернути увагу на проблеми військовополонених. Збірок на потреби армії є досить багато, і їх, звісно, треба організовувати, але мені здавалося, що в Польщі, за кордоном мало знають про проблеми військовополонених».
Коли почалася повномасштабна війна, Кацпер разом з приятелями з Польщі, Україна та Білорусі заснували фундацію «Стус», яка головно займається допомогою Україні та ЗСУ.
За перші півроку, каже волонтер, їм вдалося відправити в Україну 20 автомобілів з військовою допомогою. Також фонд постійно організовує збірки і різні культурні ініціативи, щоб привернути увагу до війни в Україні.
Я маю потребу робити щось корисне для України
«Я маю потребу робити щось корисне для України. Ця моя подорож мала на меті показати, що в Польщі досі пам’ятають про Україну, про війну, про потребу підтримки українців», – каже Кацпер.
Волонтер розповідає, що якось спеціально до велотуру не готувався. Останнім часом по Варшаві пересувався саме велосипедом, щоденно проїжджав по 20-30 кілометрі. Кілька разів влаштовував собі довші тренувальні виїзди – по 100 кілометрів, щоб призвичаїтися до навантаження. У благодійну подорож Кацпер вирушив сам, ніхто волонтера не супроводжував. У велосипедних сумках, які важили понад 20 кілограмів мав намет, спальний мішок, малий туристичний матрац.
«Найбільшою проблемою була погана погода. Першого дощового дня, то було ще в Польщі, я не був добре до цього приготований, мені трохи промолко взуття і частина одягу. А ще довелося їхати проти вітру. Усе це ускладнило їзду і суттєво зменшило мій темп. Середня швидкість тоді була 18 кілометрів на годину, а в найкращий день це було 23 кілометри на годину. Часом боліло коліно, але, на щастя, не часто і я собі давав з тим раду», – розповідає Кацпер Сєніцький.
Не взяли з мене оплати за нічліг і ще й задонатили
Першу ніч Кацпер ночував у кемпінгу біля місцевості Рики. Там, каже. натрапив на дуже гостинних власників, які саме святкували уродини:
«Вони нагодували мене теплою їжею, а коли дізналися про ціль велопробігу не взяли з мене оплати за нічліг і ще й задонатили. Ці люди мають якусь дотичність до польського війська і знали в якому стані повертаються українці з російського полону. Дня них було важливо підтримати мій збір».
Пригода на кордоні
Перетинав кордон Кацпер у пункті пропуску Зосин-Устилуг. Там немає пішого переходу, тож польські прикордонники порадили волонтеру до когось підсісти в авто.
«Дуже швидко мені трапилися дві жінки. Вони з конференції з Варшави поверталися до Луцька. Коли вони дізналися про мій задум, що їду з Варшави до Києва вирішили мене підвезти. Щоправда помістити велосипед у машину було не легко. Кордон ми перетнула за якихось півгодини. Розговорилися з цими жінками і вони зробили для мене такий гостинний жест – знайшли готель, заплатили за нього, а вранці ще й прийшли та принесли мені їжу. Це було дуже мило», – зізнається Кацпер.
Волонтер каже, що і поляки, які йому траплялися дорогою, і українці були дуже привітні. Підтримували і донатили на його збір коштів.
У Києві Кацпера зустрічав Олег та інші азовці, а також представники Асоціації родин захисників «Азовсталі»
. «Вони щотижня проводять у Києві акції, щоб нагадувати світові про полонених. Я познайомився з азовцями, які повернулися під час останнього обміну, у вересні цього року. Зустрічався з багатьма хорошими людьми, з експертами, які займаються сприянням поліпшення польсько-українських стосунків», – ділиться волонтер.
На околицях міста було чути вибухи керованих авіабомб
В України Кацпер провів два тижні, каже, щодня були повітряні тривоги, чув дзижчання «шахедів», свист ракет, роботу ППО та новини про загибель цивільних. Та найбільше, каже волонтер, відчув війну, перебуваючи два дні на Харківщині.
«Там, на околицях міста було чути вибухи керованих авіабомб. Я хотів відвідати П’ятихатки – місце, де поховані жертви Катинського розстрілу і де є меморіал жертвам тоталітаризму. На жаль, до самих могил підійти не можна, лише до пам'ятника, до огорожі. Сам цвинтар ще не розмінований. І там буквально вже було дуже чути військові дії, артилерію, бої відбуваються вже за кільканадцять кілометрів».
Рідні Кацпера щоразу хвилюються коли він вирушає в України, але каже, так останні 10 років , відколи він почав відвідувати різні країни.
«Мама і бабуся завжди переживають, куди б я не їхав. Коли їду в Україну пояснюю, що це не так ризиковано, що там живуть люди і попри війну життя триває. До того ж з будь-ким може статися щось погане будь-де, не обов'язково в країні де триває війна. Пояснюю, щоб вони не надто переживали», – каже Сєніцький.
Під час свого велотуру Кацпер зібрав понад 100 тисяч гривень. Їх він передасть патронатній службі «Азов супровід».
Наступну велоподорож волонтер планує здійснити усіма деокупованими українськими територіями. Він вірить, що рано чи пізно це станеться.
Що окрім волонтерства?
Кацпер закінчив Варшавський університет, вивчав Східну Європу і країни пострадянського простору. Досліджував їх і під час навчання за кордоном –в Естонії, Шотландії та Грузії. Як журналіст-фрілансер висвітлював протести в Грузії, працює в аналітичному центрі східної Європи. Сєніцький добре говорить українською, вивчив її сам, читаючи українські медіа і спілкуючись з українськими друзями. Каже, що не розуміє людей, які кажуть, що їх втомила війна. За його словами, на таку фразу мають право хіба що українці, які щодня виборюють незалежність і вже майже 1000 днів живуть під бомбами.
Намагаюся бути корисним для нашої спільної справи
«Я щоденно стежу за перебігом війни і намагаюся бути корисним для нашої спільної справи. Я особисто не втомлений війною. Я знаю людей, які були в полоні, які загинули, вони віддають найцінніше – здоров’я та життя, щоб Україна була незалежна, щоб зупинити московський імперіалізм і це важливо не тільки для України. Тому я максимально підтримую Україну і скільки треба, стільки буду це робити. Я розумію, що люди втомлені боротьбою, тим, що може прилетіти в будь-яку мить ракета і вони можуть загинути, їхні близькі гинуть. Тобто скоріше українське суспільство може бути втомлене війною, а не люди, які за межами України, не політики, яких ця війна безпосередньо не торкнулася», – каже Кацпер.
Також волонтер вважає, що замороження війни чи її призупинення ні до чого доброго не приведе, а пропозиції окремих політиків закінчити війну, віддавши Росії окуповані українські території – не прийнятними.
Треба зробити все, щоб зупинити Москву і вигнати її з України
«Ціллю Росіє є знищення і завоювання України, завоювання стільки, скільки їм вдасться, скільки їм дозволять. Отже будь-яка спроба тимчасового миру чи торг українськими територіями, дасть Росії час для того, щоб притовуватися до можливого нового вторгнення, яке може мати ще фатальніші наслідки. Прийняття окупації українських територій – це відкриття скриньки Пандори. Це покаже, що можна чогось досягти у політиці силою, можна вести агресивну війну проти сусідів, можна проводити імперіальну політику і на це буде згода. Це буде мати фатальні наслідки загалом для світу в глобальному контексті. Отже треба зробити все, щоб допомогти Україні, зупинити Москву і вигнати її з України, з окупованих територій», – переконаний Кацпер.
Для цього, на думку, волонтера мусить бути більш рішучою політика країн, які підтримують Україну, щоб та допомога, яку вони надають служила не лише виживанню, а перемозі України.
Погіршення польсько-українських відносин засмучує
Кацпер вважає, що потенціал із 2022 року не був ефективно використаний і обидва народи стали заручниками політичних ігор. Це його дуже засмучує.
Волонтер наголошує, що спірні питання, які існують, важливі і їх треба вирішити, але зараз прітеоритетом має бути протистояння російській загрозі, яка існує не лише для України, а й для Польщі та всієї Європи.
«Це проблема, що політики, фахівці, історики не змогли розв'язати ці питання, щоб унеможливити використання їх для політичних ігор певних груп. Тобто важливо, щоб це найближчим часом відбулося»
Нас єднає, безумовно, більше, ніж ділить
На думку Кацпера, спірні питання можна вирішити, але для цього потрібна добра політична воля:
«Нас єднає, безумовно, більше, ніж ділить і мусимо акцентувати на тих речах, які нас об'єднують і працювати над ними, а ті питання, які проблематичні мусимо розв'язувати, бо це можливо. Тоді ми зможемо знову вийни на вищий рівень стосунків»
На своєму рівні, каже Кацпер, зустрічається з українськими фахівцями і розмовляє про те, як покращити взаємини між країнам. За його словами, це ті люди, які розуміють, що чвари між поляками і українцями на руку лише спільному ворогові.
Сєніцький вірить, що у всіх складних польсько-українських питаннях вдасться порозумітися і покращити двосторонні стосунки заради майбутнього обох країн.
Форум