Прем’єра у Києві документальної п’єси про довічно ув’язнених жінок відбулася 11 квітня на Сцені 6. Твір називається «Пеніта. Опера», має обмеження «18+» і є частиною великого соціального проекту «Довічно важливо», що привертає увагу до умов утримання таких в’язнів і неможливості перегляду їхніх вироків у суді.
Про те, що саме відбувається на сцені, Радіо Свобода розпитало у авторки п’єси, драматургині Тетяни Киценко.
– Це – опера, повноцінна, але написана на основі документального матеріалу. Власне, ідея з’явилася років п’ять тому. Я двічі з’їздила до Качанівської колонії, взяла інтерв’ю у чотирьох довічно ув’язнених жінок і вирішила, що найкращою формою розповіді цієї історії буде саме опера.
Тож я попросила Золтана Алмаші написати музику, і ми разом створили «Пеніту».
– Розкажіть, будь ласка, більше про ваших героїнь. Як ви вирішували, про кого розповідати?
– Знаєте, коли підбирали перших трьох, колеги, з якими я на той момент працювала, попросили (адміністрацію колонії – ред.) дати жінок, яким можна було б поспівчувати. Якщо чесно, це не було моєю умовою, я працювала з тими дівчатами, з якими вдалося поговорити.
І потім, коли я їздила туди вдруге, ми поспілкувались також з Мариною Говор, це вже було моє прохання: я побачила її, те, як вона говорить – вона дуже яскрава, характерна.
– На афішах зазначено обмеження аудиторії «18+». Чому так?
– Обмеження продиктоване тим, що у п’єсі є сцени насильства. Оскільки всі наші героїні є довічницями, то це закономірно: довічне дають за убивство, подвійне убивство за обтяжувальних (обставин – ред.).
– Що, на вашу думку, було найскладнішим у процесі втілення цієї історії на сцені?
– Це нормальна людська реація – відторгнення і засудження. Завжди хочеться сказати: ні-ні-ні, це вони такі погані, а я – хороший, і ніколи зі мною такого не трапиться.
Звичайно, був певний внутрішній спротив у актрис, не у всіх, але у декого точно. Звичайно, грати убивцю – відверто складно. Доводиться шукати якісь пояснення всередині себе, це важка робота. Як актриси дали цьому раду, треба спитати вже у них.
– «Пеніта. Опера» є частиною великого правозахисного проекту «Довічно важливо», який присвячений, серед іншого, перегляду вироків довічно засудженим. Як ви бачите свою роль? Навіщо там, у цьому проекті, художня частина?
– Власне, мистецтво було спочатку. Воно апелює до людських почуттів. Але мені хотілося, щоб те, що ми робимо, було корисним. Щоб воно мало певну зрозумілу функцію. Щоб результат можна було відчути.
І тому ми вирішили працювати із правозахисниками, тобто розумними людьми, що апелюють до розуму. І от у день прем’єри опери у нас також відбулася наукова конференція, яка стосувалася, зокрема, проблем довічного ув’язнення, були дуже цікаві спікери, чому я дуже рада.
Нашою метою загалом було зрушити з мертвої точки процес запуску законів, які би дозволяли переглядати справи ув’язнених (зараз вони можуть розраховувати тільки на помилування через 20 років – ред.), і змінити ставлення до довічників. Ми хочемо зрушень не тільки у правозахисному середовищі, а й у свідомості всіх нас, які вважають, що це – пропащі люди або взагалі не люди.
– Зараз у вас прем’єра у Києві, а тоді ви плануєте показати оперу в колоніях. Чому цільова аудиторія – саме така?
– Не зовсім так. 11 квітня у нас була прем’єра у Києві, потім, 21 квітня, у нас буде прем’єра в Одесі – на волі. 23 квітня ми покажемо «Пеніту» у Дніпрі, у тамтешній філармонії, а тоді – у Харкові.
І тільки 25 квітня ми покажемо нашу оперу у тій самій колонії, для засуджених, в тому числі – тих, хто був «донорами» історій.
Мені здається, «Довічно важливо» – свого роду унікальний проект: коли митці ініціюють співпрацю з правозахисниками – це не безпрецедентно для України, але досить рідкісно. І це – якісний продукт для соціального театру. І ще мушу сказати, що це, по-перше, моя перша опера, і перша опера Золтана. Тому для нас це дуже хвилююча подія і ми сподіваємося, що все буде добре.
