Доступність посилання

ТОП новини

Голоси Качанівської колонії: у Києві показали документальну оперу про жінок-довічниць


Фрагмент опери «Пеніта», 11 квітня 2019
Фрагмент опери «Пеніта», 11 квітня 2019

Прем’єра у Києві документальної п’єси про довічно ув’язнених жінок відбулася 11 квітня на Сцені 6. Твір називається «Пеніта. Опера», має обмеження «18+» і є частиною великого соціального проекту «Довічно важливо», що привертає увагу до умов утримання таких в’язнів і неможливості перегляду їхніх вироків у суді.

Про те, що саме відбувається на сцені, Радіо Свобода розпитало у авторки п’єси, драматургині Тетяни Киценко.

– Це – опера, повноцінна, але написана на основі документального матеріалу. Власне, ідея з’явилася років п’ять тому. Я двічі з’їздила до Качанівської колонії, взяла інтерв’ю у чотирьох довічно ув’язнених жінок і вирішила, що найкращою формою розповіді цієї історії буде саме опера.

Тож я попросила Золтана Алмаші написати музику, і ми разом створили «Пеніту».

– Розкажіть, будь ласка, більше про ваших героїнь. Як ви вирішували, про кого розповідати?

– Знаєте, коли підбирали перших трьох, колеги, з якими я на той момент працювала, попросили (адміністрацію колонії – ред.) дати жінок, яким можна було б поспівчувати. Якщо чесно, це не було моєю умовою, я працювала з тими дівчатами, з якими вдалося поговорити.

І потім, коли я їздила туди вдруге, ми поспілкувались також з Мариною Говор, це вже було моє прохання: я побачила її, те, як вона говорить – вона дуже яскрава, характерна.

– На афішах зазначено обмеження аудиторії «18+». Чому так?

– Обмеження продиктоване тим, що у п’єсі є сцени насильства. Оскільки всі наші героїні є довічницями, то це закономірно: довічне дають за убивство, подвійне убивство за обтяжувальних (обставин – ред.).

– Що, на вашу думку, було найскладнішим у процесі втілення цієї історії на сцені?

– Це нормальна людська реація – відторгнення і засудження. Завжди хочеться сказати: ні-ні-ні, це вони такі погані, а я – хороший, і ніколи зі мною такого не трапиться.

Звичайно, був певний внутрішній спротив у актрис, не у всіх, але у декого точно. Звичайно, грати убивцю – відверто складно. Доводиться шукати якісь пояснення всередині себе, це важка робота. Як актриси дали цьому раду, треба спитати вже у них.

– «Пеніта. Опера» є частиною великого правозахисного проекту «Довічно важливо», який присвячений, серед іншого, перегляду вироків довічно засудженим. Як ви бачите свою роль? Навіщо там, у цьому проекті, художня частина?

– Власне, мистецтво було спочатку. Воно апелює до людських почуттів. Але мені хотілося, щоб те, що ми робимо, було корисним. Щоб воно мало певну зрозумілу функцію. Щоб результат можна було відчути.

І тому ми вирішили працювати із правозахисниками, тобто розумними людьми, що апелюють до розуму. І от у день прем’єри опери у нас також відбулася наукова конференція, яка стосувалася, зокрема, проблем довічного ув’язнення, були дуже цікаві спікери, чому я дуже рада.

Нашою метою загалом було зрушити з мертвої точки процес запуску законів, які би дозволяли переглядати справи ув’язнених (зараз вони можуть розраховувати тільки на помилування через 20 років – ред.), і змінити ставлення до довічників. Ми хочемо зрушень не тільки у правозахисному середовищі, а й у свідомості всіх нас, які вважають, що це – пропащі люди або взагалі не люди.

– Зараз у вас прем’єра у Києві, а тоді ви плануєте показати оперу в колоніях. Чому цільова аудиторія – саме така?

– Не зовсім так. 11 квітня у нас була прем’єра у Києві, потім, 21 квітня, у нас буде прем’єра в Одесі – на волі. 23 квітня ми покажемо «Пеніту» у Дніпрі, у тамтешній філармонії, а тоді – у Харкові.

І тільки 25 квітня ми покажемо нашу оперу у тій самій колонії, для засуджених, в тому числі – тих, хто був «донорами» історій.

Мені здається, «Довічно важливо» – свого роду унікальний проект: коли митці ініціюють співпрацю з правозахисниками – це не безпрецедентно для України, але досить рідкісно. І це – якісний продукт для соціального театру. І ще мушу сказати, що це, по-перше, моя перша опера, і перша опера Золтана. Тому для нас це дуже хвилююча подія і ми сподіваємося, що все буде добре.

  • Зображення 16x9

    Анастасія Москвичова

    Із Радіо Свобода – з 2011 року, з 2013-го до 2020-го – як штатна мультиплатформна журналістка. Спеціалізуюся на соціальній тематиці. Створювала і вела радіопрограму «Право на дію» про права людини та громадський активізм (у 2016–2018 роках), що виходила на «Ера FM».

  • Зображення 16x9

    Віталій Панасюк

    До команди Радіо Свобода приєднався у січні 2018 року. Працюю оператором проєкту #ВУкраїні (спільний телепроєкт документальних репортажів Української служби Радіо Свобода та телеканалу «Настоящее время»).

    У ЗМІ працюю із 1994 року. До Радіо Свобода працював у телевиробництві телеоператором новин, програм та документальних проєктів. Як оператор-постановник брав участь у зйомках документальних фільмів «Розщеплені на атоми», «Діти перемоги». Лауреат премії «Телетріумф» за операторську роботу над документальним фільмом. 

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG