Документальний цикл про українських дисидентів-політв’язнів: Ірину Стасів-Калинець, Миколу Руденка та Святослава Караванського у День політв’язня в СРСР презентував Український інститут національної пам’яті та проєкт «Історична правда».
Документальний цикл, створений УІНП та «Історичною правдою» складається із трьох відеорозповідей, які за своєю географією охопили схід, захід та південь України. Адже герої циклу, люди, яких так нещадно переслідувала радянська тоталітарна машина, є вихідцями із різних регіонів: Ірина Стасів-Калинець – зі Львова, Святослав Караванський – із Одеси, а Микола Руденко – зі селища Юр’ївка на Донбасі.
У 2020 році виповнюється 100 років від дня народження Святослава Караванського та Миколи Руденка, а також 80 років, як народилася Ірина Стасів-Калинець.
Ці люди, вважає старший науковий співробітник Інституту історії України Національної академії наук Олег Бажан, є «виразниками суспільної активності та руху гуманітарної інтелігенції, яка в той час репрезентувала боротьбу проти русифікації та за відродження національної культури українців».
Любов Крупник, продюсерка документального циклу, авторка ідеї, співробітниця УІНП наголошує, що ці фільми, на її думку, є внеском у те, щоб у медійному просторі більшало героїв, які справді багато зробили для здобуття Україною незалежності та є носіями цінностей, які варто наслідувати.
Першим опублікували фільм про Ірину Стасів-Калинець.
«Цикл дещо, напевно, консервативний, але водночас може заохотити прочитати про цих людей більше. Головна функція всього, що ми робимо в останні роки, – це заохотити людей до розуміння, що минуле – це дуже цікаво й дуже складно. Очевидно, ми багато речей спростили. Це було живе суспільство, не ідеальне. І ми не перший раз пробуємо показати людей з підручника звичайними, простими людьми», – розповів Вахтанг Кіпіані, ведучий фільму, засновник та головний редактор «Історичної правди».
Микола Руденко, співзасновник Української Гельсінської групи, письменник-фантаст, правозахисник і дисидент. Він відмовився зводити наклепи на невинуватих, його перестали друкувати та взяли під нагляд. Його доля розбиває усі стереотипи кремлівської пропаганди.
Три десятиліття твори Миколи Руденка були заборонені до друку. Його футурологічні романи спочатку читали із захопленням, а потім вони зникли з усіх бібліотек. Їх вилучили. Навіть згадки про поезію та прозу Руденка ретельно «вичищалися» цензорами. І тільки зі здобуттям Україною незалежності твори письменника й ученого повернулися до читача.
Однак, коли президентом України став Віктор Янукович, а міністром освіти Дмитро Табачник, то заплановане на 2010-й рік видання повного зібрання творів Миколи Руденка було вилучене з державної програми «Українська книга».
Народжений на Донбасі, у шахтарській родині, тяжко поранений у війні з гітлерівським нацизмом, засуджений радянським судом до 12 років неволі за відстоювання свободи і прав людини, футуролог Микола Руденко навіть після смерті є небезпечним для головних тез інформаційної війни «Донбасс – это русская земля», «украинцы – фашисты», «украинской культуры – нет» і путінської лінії нівелювання незалежності України та витворення новітнього аналога СРСР.
Святослав Караванський, мовознавець. За ґратами він записав розповіді свідків розстрілу польських офіцерів у Катині й почав створювати Словник рим української мови.
За написану 1965 року самвидавну статтю «Про одну політичну помилку» із критикою русифікації вищої школи Караванського заарештував КДБ. Його відправили в табори суворого режиму. Загальний термін, проведений Караванським у радянських таборах, склав 31 рік.
В ув’язненні Караванський, як і всі в’язні сталінських концтаборів, працював на лісоповалі, будував магістраль Тайшет та залізницю на річці Печорі і шив спецодяг. А окрім цього таємно працював як мовознавець, писав вірші, казки, п’єси, робив переклади.
«Безперечно, Караванський належить до подвижників. Він став на захист української мови, боровся за права українців на свою мову і за це був запроторений до концтаборів. Однак і там він продовжував працювати. Там він перекладав з англійської і Шекспіра, і Кіплінга, і Бернса», – розповідає мовознавець Лариса Масенко.
У лютому 1979 року Караванського оголосили членом Української Гельсінкської групи. Після звільнення, 30 листопада 1979 року він із дружиною Ніною Строкатою емігрували до США.
Святослав Караванський був найстаршим серед правозахисників Гельсінської групи і мовознавців, які обрали об’єктом дослідження українську мову. Він писав блоги, у яких застерігав світ про агресивну політику путінської Росії.
Помер Караванський у 2016 році.
День радянського політв’язня почали відзначати 30 жовтня у 1974 році. Того дня фізик-атомник, академік, Андрій Сахаров звернувся до генерального секретаря КПРС Радянського Союзу Леоніда Брежнєва з листом на захист дисидентів.
