Чимало досліджень присвячено застосуванню норм міжнародного права при надзвичайних ситуаціях, що пов’язані з катастрофами, збройними конфліктами. Суттєво менше – при надзвичайних ситуаціях, викликаних епідеміями, ба більше пандеміями. Все попереду, впевнені правники, нинішня криза, спровокована поширенням світом коронавірусної хвороби, обов’язково стане предметом фахових експертних досліджень, пропозицій, прогнозів щодо змін міжнародного права. Радіо Свобода зібрало думки юристів-міжнародників про те як пошесть СОVID-19 вже вплинула на окремі галузі міжнародного права.
Фундамент комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав і свобод людини, її законних інтересів і потреб складає підписана у 1950 році Європейська конвенція про захист прав людини і 16 прийнятих з часом додаткових Протоколів до неї (Україна ратифікувала Конвенцію в 1995 р. – ред.)
Через пандемію COVID-19 про намір відступити від положень Конвенції станом на сьогодні заявили 10 держав із 47 членів Ради Європи: Латвія, Румунія, Молдова, Вірменія, Естонія, Грузія, Албанія, Північна Македонія, Сербія та Сан-Марино (список оновлюється тут). Першими «ластівками» були Латвія та Румунія – 16 і 18 березня відповідно.
Що це означає? В коментарі Радіо Свобода роз’яснив перший віцепрезидент Української асоціації міжнародного права Микола Гнатовський:
– Йдеться про відступ (дерогацію) від деяких положень Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ), можливість чого передбачено її статтею 15 у випадках війни або суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації. Держава повідомляє Генерального Секретаря Ради Європи, що заходи, яких вона вживає, можуть передбачати відступ від її зобов’язань за Конвенцією. Такий відступ можливий виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища. І за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов’язанням згідно з міжнародним правом.
При цьому за ЄКПЛ існують невідступні права, дерогація щодо яких неможлива в будь-якому разі: право на життя (крім випадків смерті внаслідок правомірних воєнних дій), заборона катувань та інших видів неналежного поводження, заборона рабства та примусової праці, а також заборона покарання без закону.
Рішення може бути ознакою багато чого: суворості запроваджених державою обмежувальних заходів, серйозності ставлення до європейської та універсальної систем захисту прав людини тощоМикола Гнатовський
Рішення держави скористатися механізмом статті 15 ЄКПЛ та аналогічним механізмом, передбаченим статтею 4 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, може бути ознакою багато чого: суворості запроваджених державою обмежувальних заходів, власного (національного) тлумачення ЄКПЛ та Пакту загалом та окремих передбачених ними прав, серйозності ставлення до європейської та універсальної систем захисту прав людини тощо.
Це цікавий досвід, з якого можна буде зробити чимало висновків.
До речі, точка зору, згідно з якою боротьба з пандемією не передбачає необхідності відступати від положень ЄКПЛ та Пакту, цілком має право на існування. За такою логікою, запроваджені державами обмежувальні заходи можна виправдати посиланням на ті можливості втручання держави у здійснення певних прав, які закріплені в тексті Конвенції та неодноразово роз’яснені у практиці Європейського суду з прав людини та Комітету ООН з прав людини відповідно.
Мені видається, що у випадку з пандемією COVID-19 Європейський суд з прав людини (якщо буде нагода) оцінюватиме відповідність Конвенції заходів, вжитих і державами, які заявляли про дерогацію, і тими, хто промовчав. Сумніваюся, що Суд буде проявляти надмірний формалізм. Більш імовірно, що буде оцінюватися насамперед виправданість вжитих заходів.
Не варто забувати й про те, що одним з найперших обов’язків держави перед усіма особами, які перебувають під її юрисдикцією, є захист їхнього життя та здоров’я, на чому ЄСПЛ неодноразово наголошував у контексті позитивних зобов’язань держав за статтею 2 Європейської конвенції з прав людини.
«Жодна пандемія не стримає міжнародну міграцію»
Відносно новою галуззю міжнародного права є міжнародне міграційне право. Воно складається з універсальних, регіональних і двосторонніх норм, принципів (передусім, договірного характеру), що регулюють питання переміщення населення, міжнародного співробітництва з питань міграції, громадянства, правового статусу окремих категорій мігрантів тощо.
Про вплив пандемії COVІD-19 на міжнародне міграційне право розмірковує доцентка кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка, кандидатка юридичних наук Ольга Поєдинок:
– В умовах пандемії COVІD-19 переважна більшість держав, зокрема, члени інтеграційних об’єднань, очікувано обрали шлях закриття (повного чи часткового), вбачаючи в міжнародній міграції небезпеку поширення коронавірусної інфекції. Тож у цьому питанні держави світу пішли шляхом не єднання, а навпаки роз’єднання – згадали, що попри участь у процесах інтеграції, вони є передусім суверенними суб’єктами.
Така тенденція більш характерна не для сучасного міжнародного права, а для класичного (так називають європейське міжнародне право, що отримало розвиток після укладення Вестфальського миру у 1648 році – ред.) з його міцними кордонами, посиленою увагою до громадянства як ідентифікатора «свій-чужий», а також перевагою публічного (державного та суспільного) над приватним (зокрема індивідуальними правами та свободами).
Поки складно достовірно прогнозувати, проте я можу припустити, що відбуватиметься, коли світ врешті-решт остаточно одужає від пандемії COVІD-19 – фізично, економічно, політично, юридично та таке інше.
Держави переглянуть ступінь відкритості чи закритості своїх кордонів. Можливе припинення або зупинення дії наявних міжнародних договорів стосовно, наприклад, безвізових поїздокОльга Поєдинок
По-перше, скоріш за все, держави переглянуть ступінь відкритості чи закритості своїх кордонів. По-друге, можливе припинення або зупинення дії наявних міжнародних договорів стосовно, наприклад, безвізових поїздок громадян, укладення нових договорів у цій сфері.
Хоча держави й обережніше ставитимуться до того, хто в’їздить на їхню територію, жодна пандемія не зможе стримати міжнародну міграцію. Економічна криза, яку нам прогнозують на тлі пандемії COVІD-19, змусить людей шукати кращої долі за кордоном. Дві протилежні тенденції – більша закритість держав з одного боку, але більше прагнення до економічної міграції з іншого – у певний момент часу врівноважаться.
Асоційований професор Школи права Університету КІМЕП (Алмати, Казахстан) Сергій Саяпін також не виключає, що по закінченню пандемії держави посилять профілактичні заходи санітарної безпеки – встановлять, скажімо, візові обмеження, або (коли вакцина проти коронавірусу стане доступною) вимагатимуть вакцинації. «Важливо, щоб нові заходи виявилися співмірними обов’язкам держав за міжнародним правом у галузі прав людини, щоб надмірно не обмежили свободу пересування та інші основоположні права», – каже він.
Також Сергій Саяпін поділився з Радіо Свобода власними спостереженнями щодо карантинних обмежень, впроваджених через COVІD-19 в деяких країнах Центральної Азії:
– Ці держави проявляють притаманний їм прагматизм, отже в цілому впроваджені карантинні заходи адекватні масштабу загрози. Наприклад, в Казахстані и дозволяється відвідувати продовольчі магазини, ринки і аптеки. Інші об'єкти закриті. Громадський транспорт в Алмати працює, але пасажирів вкрай мало. Натомість в столиці Узбекистану Ташкенті громадський транспорт не функціонує. Освітній процес в Центральній Азії переведено в онлайн-формат. Через це у перші дні навантаження на телекомунікаційні мережі було суттєвим, але згодом розклад онлайн-навчання школярів і студентів вдалося оптимізувати, навантаження зменшилось.
Міжнародна організація цивільної авіації та ВООЗ оновили спільні рекомендації
Основним фактором у поширенні епідемій інфекційних захворювань є транспорт. Спочатку це був морський транспорт (перші міжнародні санітарні угоди щодо морських перевезень було прийнято ще у ХІХ столітті), нині – повітряний, розповідає завідувач кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства Національного авіаційного університету Тимур Короткий. Професор звертає увагу, що з одного боку авіація сприяє оперативній евакуації із уражених епідемією регіонів, швидкому перевезенню вантажів із необхідними товарами санітарно-медичного призначення, з іншого – розповсюдженню інфекційних захворювань в глобальних масштабах. У випадку з COVID-19 авіація стала також однією з найбільш з постраждалих галузей економіки.
Професор Короткий вважає, що міжнародно-правових інструментів для попередження поширення інфекційних хвороб повітряним транспортом достатньо, вони оновлюються, виходячи із актуальних викликів і загроз. Проте, за його словами, «певні сумніви викликає наявність політичної волі (на всіх рівнях!) щодо їхнього застосування в повному обсязі».
– У першому універсальному документі з питань міжнародного повітряного права, яким була створена Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), – Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 р., – існує стаття «Запобігання поширенню хвороб» з переліком інфекційних захворювань, проти яких держави-учасниці Конвенції погодились вживати ефективних заходів. Загальне положення Конвенції деталізується в рекомендаціях, що їх розробляють спільно ІКАО та Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ).
Конкретні стандарти стосовно захисту від розповсюдження хвороб, зокрема, під час авіаційних перевезень, містяться в Міжнародних медико-санітарних правилах. Правила є обов’язковими для понад 190 держав світу. З їхніми положеннями корелює Додаток 9 до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 р., де від командира повітряного судна вимагається «повідомити орган управління повітряним рухом про будь-яку підозру на інфекційну хворобу».
У 2003 році, під час поширення атипової пневмонії, викликаної коронавірусом SARS, в аеропортах вперше був запроваджений температурний скринінг пасажирів. Відповідні рекомендації тоді спільно розробили Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна асоціація повітряного транспорту (ІАТА) та Всесвітня організація охорони здоров’я.
Із нещодавніх документів, ухвалених вже під час епідемії COVID-19, я би виділив оновлені рекомендації ІКАО і ВОЗ від 6 березня 2020 р., звернення ІКАО до національних урядів тощо.
Таким чином, інструментів для попередження та протидії поширення інфекційних хвороб повітряним транспортом достатньо, вони постійно вдосконалюються, як в ординарному порядку, так і достатньо оперативно під впливом надзвичайних ситуацій. Важливим є неухильне їх дотримання, виконання правил і стандартів усіма сторонами – державами, міжнародними організаціями, авіакомпаніями на основі принципу перестороги та дотримання прав людини. Але немає альтернативи міжнародному співробітництву взагалі та у рамках спеціалізованих міжнародних міжурядових організацій, зокрема ІКАО. Значущість такого співробітництва пандемія COVID-19 тільки актуалізує.
(далі буде)
