Протягом останніх двох місяців увага всього світу була прикута до Білорусі. Настільки масштабні протести охопили країну вперше за 26 років правління Олександра Лукашенка. Після президентських виборів 9 серпня шокуючі факти вбивств та масових тортур демонстрантів потрапили в заголовки провідних світових ЗМІ. Проте в Україні та Європі інтерес до теми поступово слабшає. Адже з'являються нові актуальні новини – від другої хвилі COVID-19 до загострення конфлікту в Нагірному Карабасі.
Десятий тиждень білоруси продовжують свою небезпечну і виснажливу боротьбу за свободу і гідність, щодня ризикуючи потрапити за ґрати, зазнати катувань або навіть втратити життя.
Невибіркове насильство, масові затримання та катування
Масштаби репресій в Білорусі вражають. Після невизнаних світом президентських виборів, лише за перші чотири дні протестів, незаконно затримали близько 7 тисяч осіб. До кінця вересня ця цифра зросла до 12 тисяч. У перші дні протестів до демонстрантів і випадкових перехожих масово застосовували тортури. На початок жовтня не менше ніж 3807 осіб за політичними мотивами притягнули до адміністративної відповідальності, щодо понад 250 осіб порушили кримінальні справи.
Але однією з найбільш трагічних сторінок сучасної білоруської історії стали щонайменше 7 вбивств силовиками протестувальників та людей, які випадково опинилися в місцях зіткнень (троє загинули від рук силовиків і ще четверо за підозрілих обставин, до яких були причетні силовики).
Білорусь у фото: жорсткі затримання на «Марші честі», є поранені
Нині масові катування припинилися. Проте білоруський ОМОН продовжує затримувати і бити демонстрантів та випадкових перехожих на вулиці. Надходить інформація і про окремі випадки тортур та інших форм жорстокого поводження в місцях несвободи. Чи не щодня порушують політично мотивовані кримінальні справи, невідомі особи намагаються проникнути в квартири протестувальників. А білоруські «тітушки» під командуванням голови управління по боротьбі з організованою злочинністю нападають на людей і руйнують кав'ярні.
Ці події більше нагадують протистояння цивільного населення окупаційному режиму, ніж розгін мітингів
Водночас вуличні протести не слабшають, а недільні акції, як і раніше, збирають щонайменше 100 тисяч учасників. Спецпризначенці відповідають на це розпиленням перцевого газу в обличчя, застосуванням водометів, ймовірно, з токсичною рідиною, стріляниною з травматичної та бойової зброї поблизу демонстрантів. Все це відбувається на тлі нестабільної роботи інтернету, масштабного блокування вулиць і закриття метро. Ці події більше нагадують протистояння цивільного населення окупаційному режиму, ніж розгін мітингів.
Атака на всі «нелояльні інституції»
Проте доля Білорусі вирішується не лише на вулиці. Силові структури Лукашенка намагаються знищити всі нелояльні інституції в країні. Йдеться не лише про тих, хто відкрито протестує проти режиму, про опозицію, студентів та робітників заводів. Широкомасштабним переслідуванням піддаються також журналісти, правозахисники та волонтери, які надають різну допомогу сотням постраждалих.
Крім цього, Олександр Лукашенко вперше за роки свого правління почав репресувати представників бізнесу, церкви та діячів культури і спорту, які не брали участі в протестах, а лише публічно засудили тортури і насильство з боку силовиків.
Так, кримінальну справу порушили проти чотирьох співробітників IT-компанії PandaDoc. Засновник компанії Микита Мікадо відкрито критикував насильство з боку силовиків і пропонував матеріальну допомогу правоохоронцям, які готові звільнитися через незгоду бити і катувати протестувальників. Водночас заарештовані співробітники компанії не мали жодного стосунку до ініціативи Мікадо.
Переслідувань зазнали і бізнесмени, які раніше організовували волонтерські ініціативи неполітичного характеру. Так, у ніч після виборів затримали та засудили до адміністративного арешту Михайла Чупринського, одного з лідерів бізнес-спільноти, яка під час пандемії COVID-19 забезпечувала медиків засобами захисту.
31 серпня співробітники прикордонної служби не впустили на білоруську територію предстоятеля Римо-Католицької церкви у Білорусі, архієпископа Тадеуша Кондрусевича, хоча він є громадянином Білорусі, а значить, за жодних обставин йому не могли відмовити у в'їзді в країну громадянства.
В середині серпня голова Білоруської православної церкви, підпорядкованої Російській православній церкві (РПЦ), митрополит Павло, звернувся до Олександра Лукашенка із закликом зупинити насильство. Через тиждень рішенням РПЦ митрополита звільненили з посади.
За критику дій влади звільнили також Павла Латушка, який керував театром Янки Купали. На знак солідарності з Латушком багато акторів покинули театр. Тиск чинять на двократну олімпійську віцечемпіонку Олександру Герасименю та інших спортсменів, які публічно критикують свавілля силовиків.
Превентивна нейтралізація опозиції
Режим Лукашенка почав переслідування ймовірних лідерів протестного руху за кілька місяців до виборів. Наприкінці травня кримінальну справу порушили проти відомого блогера та громадського діяча Сергія Тихановського, дев'яти членів його команди і ще кількох популярних білоруських блогерів.
За ґратами разом із членами своїх команд опинилися опозиційні політики Павло Северинець, Микола Статкевич, Віктор Бабарико. Марію Колесникову, керівницю команди Бабарики, на початку вересня викрали і доставили на кордон з Україною. Після невдалої спроби правоохоронців депортувати її з країни, Колеснікова також була заарештована у кримінальній справі.
Через погрози щодо її дітей, відразу після виборів, покинути Білорусь була змушена і Світлана Тихановська, яка, за даними незалежних екзит-полів та альтернативної системи підрахунку голосів, виграла президентські вибори. Перебуваючи в Литві, Тихановська оголосила про створення Координаційної ради. Нині всіх членів президії Координаційної ради затримали або насильно депортували.
В умовах «зачистки» партій і політичних організацій осередками протестів стали страйки робітників заводів і студентські акції. До страйків та акцій солідарності приєдналися не менше ніж 19 великих заводів і підприємств, а також працівники музеїв, театрів, метрополітену. З середини серпня почалися масові звільнення страйкуючих, виклики на допити, затримання голів страйкомів, обшуки. Затримували і тих, хто виходив висловити солідарність із страйкуючими.
Із вересня, з початком академічного навчального року, в Мінську та інших містах Білорусі співробітники ОМОНу масово придушують студентські акції протесту, б'ючи студентів. Сотні студентів затримали протягом місяця, деяких з них засудили до адміністративних арештів і штрафів, відомо про декілька кримінальних справ. В кінці серпня Олександр Лукашенко відкрито розпорядився звільняти викладачів, які не погоджуються з державною ідеологією. Уже через кілька днів були звільнені ректори кількох великих університетів.
«Полювання» на журналістів та правозахисників
З початком президентської передвиборчої кампанії в Білорусі професії журналіста, правозахисника або юриста в політичній справі можна прирівняти до роботи сапера. Адже ця діяльність пов'язана зі щоденною небезпекою для свободи, здоров'я і навіть життя.
З початку президентської кампанії постраждало щонайменше 320 журналістів. Серед найбільш серйозних порушень прицільна стрільба травматичною зброєю з близької відстані в журналістку, що мала відповідні знаки, застосування світлошумових гранат, побиття при затриманнях і в місцях несвободи, кримінальне переслідування. А 2 жовтня МЗС Білорусі змінило порядок акредитації іноземних журналістів, після чого всіх журналістів іноземних видань позбавили акредитації.
Влада Білорусі робить все можливе, щоб не допустити поширення правдивої інформації про події в країні. Так, з 21 серпня 2020 року на території країни обмежений доступ більш ніж до 70 інтернет-ресурсів, серед яких багато авторитетних національних та регіональних ЗМІ. Крім того, заблоковані сайти VPN – сервіси для обходження блокування сайтів. 29 серпня Міністерство інформації на 3 місяці позбавило статусу ЗМІ видання Tut.by, яке найактивніше висвітлює масові протести і застосування насильства до протестувальників з боку правоохоронців.
Під атакою силових структур Білорусі опинилися і незалежні спостерігачі, правозахисники, адвокати та представники волонтерських ініціатив. Так, з першого дня дострокового голосування в Мінську та інших регіонах не щонайменше 84 незалежних спостерігачів затримали, в тому числі й прямо на виборчих дільницях. Проти двох правозахисників – Павла Гарбуза і Марфи Рабкової – порушили кримінальні справи. Нині вони за ґратами. Інших правозахисників затримують, викликають на допити і «неформальні» зустрічі.
Тиск чинять і на адвокатів політичних в'язнів. У вересні до адміністративної відповідальності притягнули адвокатку однієї з лідерів опозиції Марії Колеснікової Людмилу Козак. Ще одного адвоката Колеснікової та Віктора Бабарико Олександра Пильченка влада намагається позбавити ліцензії.
Крім переслідування юристів і правозахисників, державні органи заявили про незаконність діяльності трьох фондів з надання гуманітарної, фінансової та юридичної допомоги жертвам порушень. Це означає, що волонтерів фондів можуть притягнути до адміністративної чи навіть кримінальної відповідальності.
Білорусам потрібна солідарність
Білоруська влада, замість того, щоб почути своїх громадян і вести діалог, продовжує відповідати безпрецедентними за рівнем жорстокості і масштабності репресіями – кожен день людей затримують, порушують нові кримінальні справи та чинять насильство. У багатьох білорусів є близька людина, яка тією чи іншою мірою постраждала від репресій.
Якщо в державі не зміниться влада, подальша ситуація стане ще більш катастрофічною. Всі інститути громадянського суспільства буде остаточно зруйновано, а громадян, які у будь-який спосіб проявляють протестну позицію, репресують або змусять покинути країну.
Саме тому сьогодні білоруси як ніколи потребують солідарності і підтримки світової спільноти.
Колишній дисидент, а пізніше перший президент Чехії Вацлав Гавел стверджував, що держава, яка позбавляє своїх громадян фундаментальних прав, стає небезпечною і для своїх сусідів: свавілля у внутрішніх справах може легко стати свавіллям у зовнішніх. Неможливо побудувати ефективну демократію в своїй країні, коли на очах у сусідній авторитарний режим перетворюється на тоталітарний та знищує залишки громадянського суспільства.
Марія Квіцінська, Євгенія Андреюк – експертки Міжнародного комітету з розслідування тортур у Білорусі, правозахисна ініціатива білорусів у діаспорі Sol
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
