Доступність посилання

ТОП новини

Білорусь: країна переможеного парламентаризму 


Колаж: Лукашенко на інавгурації і протестувальники (Білорусь, протести, лукашенко, інавгурація)
Колаж: Лукашенко на інавгурації і протестувальники (Білорусь, протести, лукашенко, інавгурація)

(Рубрика «Точка зору»)

У той час, як білоруси протестують проти узурпації влади, білоруські народні обранці вдають, ніби в країні нічого такого не відбувається. На тлі тривалої політичної кризи в Білорусі абсолютно непомітний парламент. Одним зі «здобутків» Олександра Лукашенка стало перетворення білоруського парламенту на фікцію. Відтак зміна владної моделі стає не менш важливою, ніж усунення одіозного правителя.

У білоруській політичній кризі, яка днями перетнула п’ятдесятиденний рубіж, найбільше дивує відсутність реакції з боку білоруського парламенту. Там нема дискусій із приводу політичної ситуації, ніби парламенту в Білорусі зовсім немає.

Між тим, бодай формально, білоруський парламент все-таки існує – двопалатні Національні збори Республіки Білорусь (110 депутатів у нижній палаті і 64 у верхній). Проте білоруські народні обранці впритул не помічають гострої політичної кризи, в яку занурилася країна, і живуть якимось окремим життям. І навіть наявність депутатської недоторканності не робить їх політично активними.

Білоруські громадяни потерпають від сваволі силовиків, а їхні захищені імунітетом обранці – анічичирк!

Історія одного диктатора

Треба зазначити, що сам Олександр Лукашенко прийшов у політику саме як народний обранець. В 1990 році директор радгоспу «Городець» був обраний депутатом Верховної Ради Білорусі. А невдовзі, активно використовуючи парламентську трибуну і посаду голови парламентської комісії по боротьбі з корупцією, він успішно балотується в президенти.

Лукашенко зробив усе можливе, щоб звести роль вищого законодавчого органу до фіктивно-бутафорської 

Утім, ставши главою держави, Лукашенко невдовзі зробив усе можливе, аби перетягнути на себе максимум повноважень, а роль вищого законодавчого органу звести до фіктивно-бутафорської.

Ця обставина робить Білорусь подібною не до європейський чи кавказьких, а до середньоазійських республік колишнього СРСР. Адже у навіть не менш авторитарній Росії – парламент, хоча й перестав бути «місцем для дискусій», але все ж таки відіграє помітнішу роль. Натомість Лукашенко за часи свого правління не просто витоптав політичне поле, а й нейтралізував законодавчу гілку влади.

Депутатська страховка від узурпаторства

В Україні Верховна Рада ніколи не була популярною. Як свідчать дані соціологів, в українських громадян до вищого законодавчого органу стабільно низька довіра. Та хоч би яким малопривабливим був український парламент, але там завжди є опозиція, яка в кризові моменти більш чи менш вдало реагує на виклики.

Хоч би як президенти Леонід Кучма чи Віктор Янукович не прагнули до концентрації влади в своїх руках, вони мусили рахуватися з парламентом.

Бійка в українському парламенті під час ухвалення пропрезидентською більшістю так званих харківських угод. 27 квітня, 2010 року
Бійка в українському парламенті під час ухвалення пропрезидентською більшістю так званих харківських угод. 27 квітня, 2010 року

Хоч би якою слабкою була українська опозиція в той чи інший період, завдяки Верховній Раді вона істотно впливала на перебіг подій; політичні збурення завжди знаходили відгук у сесійній залі.

Головна відмінність між українськими і білоруським протестом не в радикалізмові учасників, а в парламентській складовій.

Зараз білоруське суспільство постало перед викликом. Адже потрібно не просто усунути від влади одіозного правителя, а й збудувати нову модель влади. Бо інакше є велика ймовірність того, що наступний білоруський президент також буде автократом, навіть якщо прийде до влади на антилукашенківських гаслах.

Дмитро Шурхало – журналіст, автор програми «Історична Свобода»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Дмитро Шурхало

    Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG