Виповнилося 440 років з часу появи Острозької Біблії – унікального видання, яке справило помітний вплив не лише на розвиток української культури, а й культури інших народів, які користувалися церковнослов’янською мовою.

Окремі примірники Острозької Біблії датовані 1580-м роком. Але основний її наклад був надрукований у 1581 році. Хоча, наскільки можна судити, ще деякі її примірники могли додруковуватися пізніше.

Острозька Біблія і «першодрукар»

Раніше, коли мова йшла про Острозьку Біблію, дослідники (особливо радянські) концентрували увагу на особі російського «першодрукаря» Івана Федорова (в українських документах він часто фігурував як Іван Федорович). Ця традиція фактично збереглася донині. Справді, заслуга Федорова в появі цього видання є чималою. Але не треба забувати, що він виконував переважно роботу технічну. Щоб це видання побачило світ, треба було здійснити велетенську науково-дослідницьку й перекладацьку роботу. Зрештою, треба було профінансувати цей непростий проект.

Також проблемно Івана Федорова іменувати «першодрукарем». Задовго до нього вже існували кириличні видання, які, зокрема, поширювалися на українських землях. Перші книги кирилицею з’явилися ще в 1491 році в Кракові в друкарні Швайпольта Фіоля. У 1517–1519 роках Франциск Скорина в Празі видав низку біблійних книг. У 1522 році у Вільно ним же була надрукована «Мала подорожня книжка», а у 1525-му «Апостол».

У 1562 році в Несвіжі (Білорусь) кальвініст Симон Будний видав дві кириличні книги: «Катехизис» та «Про виправдання грішної людини перед Богом». Близько 1570 року (імовірно, в Білорусі) Василь Тяпинський друкує «Євангеліє».

У 1564–1565 роках Іваном Федоровим була здійснена спроба налагодити книгодрукування в Москві. Тут він видрукував «Апостол» і «Часослов», але зазнав переслідувань з боку консервативно налаштованого православного духовенства й змушений був залишити Московію.

У 1569–1570 роках Іван Федоров на теренах білоруського Підляшшя, у Заблудові (зараз це територія Польщі) видрукував «Євангеліє учительне», «Псалтир» і «Часослов». У 1572 році він переїздить до Львова, де в 1574 році видає «Апостола». Із цим виданням Іван Федоров приїхав до князя Василя-Костянтина Острозького, який запросив його до себе на службу.

Першодрукар стає управителем Дерманського монастиря й започатковує 1575 року в Дермані та Острозі книгодрукування. Тут побачили світ Новий Завіт і Псалтир (1580), «Книжка…» Тимофія Михайловича, яка є предметним покажчиком до Нового Завіту (1580). Але найбільш цінним виданням стала Острозька Біблія. Хоча це досить велика за обсягом книга, однак завдяки майстерності набору та застосуванню дрібного шрифту вона не видається масивною. Ілюстративне оформлення видання вирізняється стриманістю, продуманістю композиції та художнім смаком.

Творці Острозької Біблії та їхні послідовники

Перед тим, як Острозька Біблія побачила світ, була виконана велетенська підготовча робота. Близько 1576 року в Острозі за сприяння князя Василя-Костянтина Острозького був створений науковий осередок, який займався підготовкою видання. Цей осередок і поклав початок Острозької академії – першого вищого навчального закладу на теренах України. Цей осередок і академію, ймовірно, очолював Герасим Смотрицький. Він же й автор передмов до Острозької Біблії.

В Острозі при сприянні князя Василя-Костянтина Острозького вдалося зібрати різноманітні списки біблійних книг. Серед них особливі надії покладалися на отриманий з великими труднощами від царя Івана Грозного рукопис, так званої Геннадієвої Біблії. Цей рукопис зробили під керівництвом новгородського архієпископа Геннадія в 1499 році. На той час Новгород хоча й став частиною Московії, в плані релігійно-культурному залишався тісно пов’язаним із Києвом. Геннадієва Біблія була відносно повним зібранням біблійних книг. У літературі можна зустріти думку, що в основі Острозької Біблії лежить саме цей біблійний список. Насправді, це далеко не так.

У Геннадієвій Біблії було чимало помилок, які не залишилися непоміченими острозькими книжниками. Останні використовували різноманітні церковнослов’янські біблійні тексти, частина з яких була отримана у південних слов’ян (болгар та сербів). Користувалися вони чеськими й польськими рукописами біблійних книг, а також протестантськими й католицькими виданнями.

Але в основу старозавітного тексту Острозької Біблії була покладена «Септуагінта» – грецький переклад із староєврейської, здійснений ще в елліністичному Єгипті (III ст. до Р.Х.). Князь Василь-Костянтин Острозький спеціально посилав людей на терени колишньої Греції, щоб звідти привозили грецькі переклади біблійних книг. Всі зібрані в Острозі біблійні тексти порівнювалися й коректувалися відповідно до «Септуагінти».

Аналіз мови Острозької Біблії дає підстави зробити висновок про те, що окремі її книги перекладалися з текстів різних часів, виконаних у багатьох країнах. Широко використовувалися південнослов’янські списки, що відобразилося на правописі та мові перекладу. Деякі книги Острозької Біблії були перекладені безпосередньо з «Септуагінти». А книгу Єздри, якої не було в грецькому тексті, переклали з «Вульгати» – латиномовного перекладу Біблії. Загалом острозькі книжники виконали непросту текстологічну роботу, яка потребувала чимало зусиль і часу.

Хоча на кінець ХVI століття існувала певна традиція перекладу Священного письма українською розмовною мовою (Пересопницьке Євангеліє та інші), однак у Острозі при виданні Біблії використовувалася церковнослов’янська мова.

Це було викликано низкою обставин. Зокрема, досвід Заходу показав, що перша друкована біблійна література виходила сакральною (латинською) мовою. І лише тоді, коли відбулося відповідне насичення такою літературою, почали з’являтися друковані переклади біблійних книг простонародними мовами.

Також варто враховувати, що Православна церква в східно- й південнослов’янських регіонах дуже боляче реагувала на зменшення сфери впливу церковнослов’янської мови. Це було викликано не лише консерватизмом цієї інституції. У той час православні зазнавали значного тиску з боку католиків, протестантів і мусульман. Треба також мати на увазі й те, що церковнослов’янська мова, яка сформувалася лише в IX столітті, залишалася близькою та зрозумілою для багатьох слов’янських народів. До того ж на той час не було якісних перекладів біблійних книг народними слов’янськими мовами.

Церковнослов’янська мова Острозької Біблії була далеко не останнім чинником, завдяки якому ця книга вийшла далеко за межі України. Її наклад був досить великий. До нашого часу дійшло майже 300 екземплярів, які зберігаються не лише в бібліотеках України, але й у Росії, Білорусі, Польщі, Литві, Великій Британії тощо. Виходячи з такої кількості збережених книг, можна припустити, що її наклад становив близько 3 тисяч примірників.

Острозька Біблія завдяки високій якості перекладів довгий час не мала конкурентів й фактично стала канонічним текстом у Православній, а також і в Греко-Католицькій церкві України й Білорусії. Коли московський цар Олексій Михайлович задумав видати Біблію, звірену з грецьким текстом, московські книжники із цим завданням не впоралися. Тому було вирішено перевидати Острозьку Біблію, виправивши деякі орфографічні помилки й змінивши українські наголоси на російські. Навіть передмову до цього видання Біблії склали на зразок Острозької, замінивши вислови «народ руський» на «народ всеросійський».

Так з’явилася Московська Біблія 1663 року, яка в Росії отримала назву «первопечатной». Тут цей текст використовували без змін до 1712 року, коли Петро I наказав його виправити у відповідності до грецького тексту вихідцю з України, волинянину Феофілакту Лопатинському. Виправлена цим книжником Біблія так і не була надрукована. Потім уже російська цариця Єлизавета Петрівна залучила до виправлення двох викладачів Києво-Могилянської академії Варлаама Лащевського й Гедеона Слонімського. Виправлений ними текст був затверджений синодом Російської православної церкви.

Так з’явилася Єлизаветівська Біблія 1751 року, в основі якої все ж таки лежав острозький текст. Ця Біблія стала канонічною для православних й практично без змін передруковується до сьогоднішнього дня. Таким чином, текст Острозької Біблії (хай навіть із деякими змінами) продовжує залишатися канонічним біблійним текстом для православних віруючих.

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода