У столиці Судану мирні жителі ховаються за внутрішніми стінами, боячись віконного скла, що летить, і випадкових куль. Торгівля в Хартумі зупинилася. Поширені перебої з водою та електрикою.
Біля аеропорту та в інших частинах 5-мільйонного міста спалахнули запеклі бої, а над головами ревуть винищувачі.
Дві військові фракції – колись політичні союзники, а тепер противники на полі бою – борються за контроль над містом і прибутковим експортом мінеральних ресурсів країни, особливо золота.
Насильство спостерігається і в інших частинах північно-східної африканської держави.
Через майже тиждень після початкового спалаху насильства столиця Судану Хартум все далі скочується до прямої громадянської війни.
У той час як дві фракції очолюють ворогуючі суданські генерали, є ще один гравець, який уже багато років ховається в тіні суданської політики та торгівлі, іноземна країна, яка давно придивлялася до порту на узбережжі Червоного моря Судану – це Росія.
На цей момент немає публічних доказів того, що Москва відіграє роль у насильстві в Хартумі чи деінде. Це також стосується «Вагнера», сумнозвісної російської компанії найманців, власник якої має тісні зв’язки з Кремлем і Міноборони Росії, співробітники якої, як повідомлялося, працюють на суданських золотих копальнях.
Але експерти уважно стежать за натяками на те, що Росія може бути приховано причетною до безладу – або що вона може зробити, коли Судан все глибше занурюється в хаос.
Ось що вам потрібно знати про коріння насильства та присутність Росії в Судані.
Хаотична передісторія
Майже три десятиліття Суданом правив диктатор Омар аль-Башир, який набув недоброї слави, серед іншого, після звинувачень в організації кампанії зґвалтувань, грабежів і масових убивств у західному регіоні Дарфур. У 2009 році він став першим чинним главою держави, якому Міжнародний кримінальний суд у Гаазі висунув звинувачення.
У 2019 році масові протести з метою його усунення призвели до військового перевороту, змовники якого вигнали Башира й у квітні того ж року взяли під свій контроль країну, а потім поступилися місцем цивільно-військовій перехідній раді. Однак через два роки, у жовтні 2021 року, військові повністю перехопили контроль над урядом.
За цим захопленням стояли генерал Абдель Фаттах аль-Бурхан, головнокомандувач суданської армії і його заступник генерал Мохамед Хамдан Дагало, який очолює потужну воєнізовану групу, відому як Сили швидкої підтримки (RSF). Дагало широко відомий на прізвисько Хемедті.
За словами Алекса де Ваала, давнього дослідника Судану, який зараз є виконавчим директором Всесвітнього фонду миру в Школі Флетчера при Університеті Тафтса у США, сили Хемедті відіграли важливу роль у звірствах у Дарфурі, які призвели до обвинувачення проти Башира.
«Вони лише за десять років стали домінуючою силою в Хартумі, – написав де Ваал в аналізі. – І Хемедті став обличчям жорстокої політичної сцени Судану».
У грудні минулого року під тиском західних країн та інших африканських держав ворогуючі генерали домовилися про рамкову угоду, яка врешті-решт передасть владу назад під цивільний контроль.
Це призвело до невизначеності серед можновладців Судану та цивільних лідерів, а також до зростання напруженості між військовими фракціями, поки вранці 15 квітня не спалахнули бої між підрозділами, вірними Бурхану та RSF Хемедті.
Отже, що з російським «Вагнером»?
У листопаді 2017 року війська Хемедті взяли під контроль золоті копальні, розташовані в районі Джебель-Амер в Дарфурі. За даними Всесвітнього фонду миру, шахти є найбільшим джерелом експортних доходів Судану.
Приблизно через п'ять місяців, 24 квітня 2018 року, засновник і власник «Вагнера» Євген Пригожин прилетів з Москви в Хартум в супроводі двох охоронців «Вагнера».
Цей політ, вперше задокументований «Новою газетою», був одним із багатьох, які Пригожин здійснив протягом багатьох років до низки африканських країн, де з’явилися солдати «Вагнера» та інші пов’язані з Пригожиним компанії: Центрально-африканська республіка, Мозамбік, Лівія та інші.
У серпні 2018 року, за даними французької газети Le Monde, Пригожин знову прилетів у Хартум, цього разу для зустрічі з лідерами кількох збройних формувань Центрально-африканської республіки. 31 серпня МЗС Росії оголосило про «Хартумську декларацію» і «створення центральноафриканської опозиційної асоціації з метою досягнення довгострокового і стійкого миру в Центрально-африканській республіці».
З тих пір солдати «Вагнера» неухильно збільшували свою помітність і безкарність, за даними ООН, залякують цивільних у Центрально-африканській республіці, пропонуючи безпеку керівництву збіднілої країни в обмін на доступ до її величезних мінеральних ресурсів.
У Судані присутність ПВК «Вагнер» була менш помітною, але викликала все більше занепокоєння західних країн.
Роль Пригожина в Судані підкреслює взаємозв'язок між парамілітарними операціями Росії, підтримкою збереження авторитарних режимів і експлуатацією природних ресурсівМінфін США
Компанії Пригожина, ймовірно, отримали доступ до найприбутковіших золотих копалень Судану приблизно під час зустрічі Башира з президентом Росії Володимиром Путіним наприкінці 2017 року, згідно з C4ADS, Вашингтонською дослідницька організацією.
Михайло Потєпкін, чоловік, який працював в «Агентстві інтернет-досліджень» Пригожина – організації, широко відомій як російська «фабрика тролів», був названий серед тих, хто був причетний до операцій Пригожина в Судані.
Тим часом російська дослідницька група CIT задокументувала докази того, що «вагнерівці» допомагали придушувати громадські протести в Хартумі наприкінці 2018 року – протести, які врешті призвели до усунення Башира через кілька місяців.
Згідно з документами, отриманими The New York Times від Dossier Center, лондонської опозиційної дослідницької організації, яку фінансує російський нафтовий магнат Михайло Ходорковський, представники «Вагнера» порадили Баширу розпочати кампанію в соціальних мережах, щоб підірвати антиурядових протестувальників.
Тим часом CNN ідентифікував колишнього високопоставленого командира «Вагнера» на ім’я Олександр Кузнєцов як ключового керівника золотодобувних операцій Пригожина в Судані. Кузнєцов потрапив під санкції ЄС та Великої Британії за ймовірні зв'язки з Пригожиним.
Приблизно через тиждень після усунення Башира група високопоставлених російських військових вилетіла вХартум на корпоративному літаку, зареєстрованому на афілійовану з Пригожиним компанію, повідомляє «Новая газета». Чи був Пригожин на цьому рейсі, невідомо. Незабаром після цього цим же літаком до Москви доставили кількох високопосадовців Судану, включно з братом Хемедті.
У червні 2019 року сили безпеки Судану, враховуючи членів RSF Хемедті, застосували сильний вогонь і сльозогінний газ для розгону демонстрації в Хартумі. Вважається, що загинули понад 100 осіб.
Росія досягає менших успіхів, коли є прозорі уряди, засновані на правилахДжозеф Сігл
Суданська компанія Пригожина Meroe Gold також імпортувала 13 тонн щитів для спецназу, а також шоломи та кийки для компанії, підконтрольної родині Хемедті, повідомляє Times.
У 2020 році Міністерство фінансів США наклало санкції на кілька компаній і співробітників Пригожина за їхню роботу в Судані та інших країнах, зокрема Meroe Gold і Михайла Потєпкіна.
«Роль Пригожина в Судані підкреслює взаємозв'язок між парамілітарними операціями Росії, підтримкою збереження авторитарних режимів і експлуатацією природних ресурсів», – йдеться в заяві відомства. Компанії «безпосередньо сприяли глобальній діяльності Пригожина та намагалися придушити та дискредитувати протестувальників, які прагнуть демократичних реформ у Судані».
Відповідаючи на запит журналіста про присутність ПВК «Вагнер» в Судані, Пригожин сказав у заяві, опублікованій в його Telegram-каналі 18 квітня: «Я можу вам сказати абсолютно точно, абсолютно точно, і ви можете внести мої слова в будь-який запис... Сьогодні жодного бійця «Вагнера», підкреслюю, немає в Судані. І так вже понад два роки», – сказав він.
А що з морським портом?
850-кілометрове узбережжя Червоного моря Судану переважно нерозвинене, за винятком Порт-Судану, який є найважливішими воротами країни для міжнародної торгівлі. Близько 90 відсотків експорту та імпорту країни проходить через цей порт.
У листопаді 2020 року Путін оголосив, що Росія побудує об’єкт для військово-морських кораблів у Порт-Судані за 25-річною угодою оренди. Угода, в результаті якої Москва стане власником другого порту за межами Росії, роздратувала США та інші західні країни. Інший іноземний порт Росії розташований у Тартусі, Сирія.
В окремому оголошенні зазначалося, що об’єкт матиме робочий простір для 300 співробітників і причали для чотирьох військових кораблів, у тому числі суден з ядерною зброєю. Угода також передбачала, що Росія постачатиме зброю до Судану, щоб допомогти захистити об’єкт.
Політичні потрясіння в Судані призупинили угоду до 2022 року. За день до того, як Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, 24 лютого 2022 року, Хемедті поїхав до Москви для нерозголошених переговорів у супроводі групи міністрів уряду Судану.
Повернувшись у Хартум приблизно через тиждень, він сказав журналістам, що підтримує просування угоди.
«Якщо будь-яка країна хоче відкрити базу, і це відповідає нашим інтересам і не загрожує нашій національній безпеці, у нас немає проблем мати справу з будь-ким, росіянами чи іншими», – цитували його слова.
Тим часом минулого лютого міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров відвідав Хартум у рамках багатоетапної подорожі до кількох африканських країн.
Невдовзі після цього двоє суданських міністрів повідомили, що угода щодо військово-морської бази наближається до завершення.
Наслідки російської військово-морської присутності в Порт-Судані були б суттєвими, сказав Джозеф Сігл, директор з досліджень Африканського центру стратегічних досліджень, дослідницької організації, що базується у Вашингтоні.
Це «було б значним кроком для російського впливу», сказав він Радіо Свобода, що потенційно дало б Москві можливість перешкоджати морській торгівлі, що йде через Суецький канал, де зосереджено 10% транзиту світової нафти та 8% транзиту скрапленого природного газу.
Отже, чи причетна Росія до перевороту?
Навряд чи, сказав Сігл.
«Я не думаю, що це спровокувала Росія, і я не думаю, що Росія бачить перевагу [у вибуху бойових дій], – сказав він. – Росія могла б співпрацювати з будь-якою стороною. Вони не хочуть, щоб відбувся демократичний перехід».
«Росія намагається це перескочити, вони були задоволені тим, як було [при військовому уряді]», – сказав Сігл.
«Росія досягає менших успіхів, коли є прозорі уряди, засновані на правилах, – зауважує він. – Саме тому Росія не хоче, щоб усе змінювалося. Це може бути дестабілізуючим для Судану та регіону, але для Росії це другорядне».
