Міжнародне співтовариство згуртувалося у підтримці України. Проти збройної агресії Росії відкрито виступають у Європі та Азії, Північній та Південній Америці, Австралії. Продовжуючи «євразійський курс», Москва в умовах тотальних санкцій поспішає встигнути зберегти та розширити позиції в Африці. До цього процесу Кремль залучає російських призначенців кримської влади та представників країн Африканського континенту.
Хто й навіщо розповідає кримчанам «казки» про Африку, який реальний російський вплив на Африканському континенті і чому для країн цього регіону Крим в окупації залишається «покинутим островом» – у матеріалі проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії.
У Криму та Севастополі заявляють про готовність «гуляти в Африці»
Договір між містами-портами Севастополем та Массауа на Червоному морі був підписаний у 2018 році російським губернатором Дмитром Овсянниковим, а з боку Еритреї – держави в Африці – послом країни у Москві Петросом Цеггаєм. Жодних конкретних кроків за цим не було. Але коли постало питання про африканський вектор у політиці Росії, для повторного лобіювання проєкту в 2022 році знову залучили посольство Еритреї у Москві.
У серпні того ж року призначений Росією заступник глави уряду – представник Криму при президенті Росії Георгій Мурадов повідомляв пресу «про кримські плани експорту зернових до Африки та Близького Сходу». Наприкінці 2022 року російський віцепрем’єр-міністр фінансів окупованого Криму Ірина Ківіко заявила про готовність розпочати експорт продуктів до Африки вже у 2023 році.
Січневий виїзд «кримських учасників» у складі російської делегації Асамблеї Народів Євразії (АНЕ) до Каїру збігся з консультаціями в Москві. Їх провели міністри закордонних справ Арабської Республіки Єгипет (АРЄ) Самех Шукрі та Росії Сергій Лавров. Сторони також обговорили «українсько-російську кризу та її наслідки».
Кремль реалізує в АРЕ проєкти атомної електростанції «Ель-Дабаа» та промислового району в економічній зоні Суецького Каналу – на Червоному морі. Окрім Єгипту, на західному узбережжі цього моря розташовані країни російського інтересу: Судан та Еритрея. Тут – АЕС, військово-морська база Росії, експорт нафти та зерна.
За словами Георгія Мурадова, кримськими портами вже зацікавилися в Каїрі.
«Африканські друзі Путіна»: випускники Союзних вишів та великі гроші
Український дипломат, надзвичайний та повноважний посол України в Республіці Сенегал (2013-2018), Габонській Республіці, Республіці Кот-д’Івуар та Республіці Ліберія (2016-2018, за сумісництвом), надзвичайний та повноважний посланник 2-го класу Олександр Овчаров, коментуючи на прохання Крим.Реалії активність Росії в Африці, вказав на необхідність урахування низки специфічних тенденцій та факторів.
Росія в Африці використовує важелі впливу колишнього СРСРОлександр Овчаров
«Якщо взяти всю Африку, то ставлення до України загалом є різним. За результатами останнього голосування резолюцій ООН про російську агресію в Україні помітні певні зміни, це підтвердив у своїх виступах глава МЗС України Дмитро Кулеба. Деякі країни, які голосували раніше однозначно «проти», змінили своє ставлення. Вони перейшли на бік тих – їх більшість, – хто «ухиляється» від голосування: утримується чи не забезпечує присутності свого представника. Ясно видно: хто нас підтримує, а хто, незважаючи на «зіпсований російський імідж» у всьому світі, зокрема й в Африці, продовжує «діяти за інерцією», – зазначив експерт.
На його думку, Росія в Африці використовує кілька факторів, у тому числі важелі впливу колишнього СРСР, що залишилися, наявність у владі осіб, які здобули вищу освіту в республіках розваленого Союзу, а також готовність до хабарництва навіть на державному рівні.
«У тих країнах, які голосували проти України, спостерігається значний вплив Росії. Традиційно – це Судан і Зімбабве. При цьому Судан нам відомий за ПВК «Вагнер», і там є економічні інтереси Кремля. Росію підтримують країни пріоритету колишнього СРСР – Ангола, Мозамбік, країни, куди колишній Союз вкладав значні кошти. Тут є одна особливість, яку я побачив на власні очі, – схеми «економічної підтримки» дуже професійно здійснювалися. Гроші «підв’язували» під підтримку тієї чи іншої політичної сили від імені благодійного фонду та під допомогу їй у приході до влади через вибори. Таким персонажам надавали політичне фінансування та іміджеву підтримку, у тому числі через ЗМІ – це все у росіян відпрацьовано. Але життя таке, що спецслужби про це рано чи пізно дізнаються, зокрема й наші партнери. Звідси і ми знаємо про такі «махінації», – розповів він.
Бої на африканській арені: «окупанти» проти «колонізаторів»
«Мушу констатувати, хоч і не хочу ображати африканських колег, у них часто політика будується за принципом: «хто нам вигідний, хто в нас інвестує та платить, за того ми голосуватимемо». Цим росіяни користуються сповна. Більшість африканських країн намагаються грати у свою гру та «лавірувати між краплями дощу». Деякі країни «перетікають» до табору тих, хто ухиляється, тобто займають вичікувальну позицію. Ось це саме тактика, яка властива африканцям – «не прийти на засідання», де буде голосування. Вони вважають її своїм ноу-хау, хоча ми неодноразово спостерігали це і не вважаємо нововведенням. Таке буває навіть після даних особисто обіцянок проголосувати «за» на рівні найвищого керівництва країн. Хоча голос може бути озвучений будь-яким представником. Дивує, що у списку «відсутніх» опинився Кот-д’Івуар, який протягом останніх п’яти-шести років нас підтримує, змінивши своє ставлення, незважаючи на присутність у недавньому минулому в цій країні російського чинника: інвестиції в нафтову галузь та наявність співробітника «Лукойлу» – радника президента країни. Проте нам вдалося їх переконати», – наголосив співрозмовник Крим.Реалії.
На думку Олександра Овчарова, російські представники активно «грають» на історії боротьби африканських країн за незалежність та проти колоніалізму, а також теорії «зовнішнього управління державами з боку США».
В особі Росії Африка має справу з «лузером», з порушником усіх міжнародних законів, ненадійним партнеромОлександр Овчаров
«Ніхто там зараз комуністів та соціалістів уже давно не підтримує! Кремль намагається тиснути на те, що, мовляв, африканські держави зараз вибудовують своє капіталістичне майбутнє, але при цьому мають бути «справді незалежними, насамперед, від західних країн, насамперед, від Великої Британії, Франції та США». Москва замовчує при цьому колоніальну політику Китаю і Росії на континенті. Події в Україні росіяни намагаються показати у такому світлі: Київ перебуває під «зовнішнім керуванням» зі США. Адже питання «зовнішнього управління» для колишніх колоній близьке і нагадує про страшне минуле. Додають до цього таку тезу: «росіяни та українці – народи-брати, які ніколи в історії не конфліктували, тому все, що відбувається, організовано Вашингтоном для того, щоб послабити позиції Росії та розбити табір дружних слов'янських народів». І це в Африці працює! Хоча таким інформаційним кампаніям можна успішно протидіяти колективно за допомогою наших західних партнерів, що неодноразово та успішно здійснювалось. І у нас там просто шалена підтримка з боку наших сусідів – Польщі, Словаччини. Наш головний контраргумент – в особі Росії Африка має справу з «лузером», з порушником усіх міжнародних законів, ненадійним партнером. І якщо Росії завтра, наприклад, буде вигідно «кинути» ті самі Сенегал, Алжир чи ще когось, де вона має вплив, вона це зробить», – розповів експерт.
«Зернова» пропаганда Кремля та неготовність портів Криму
Нові наративи Росії про те, що «нібито Київ не хоче йти на переговори з Москвою, тож країни Африки залишаться голодними», Олександр Овчаров вважає елементом російських пропагандистських технологій.
«Якщо по західній Африці взяти окремо торгівлю зерном, то там усе засипано з Латинської Америки. І наше зерно там просто часто неконкурентоспроможне за ціною, а за якістю – навіть дуже хороше. Тому це все – «ігрища» та використання тез із пропагандистською метою», – додав він.
Російські експерти засумнівалися, що інфраструктура кримських портів упорається зі специфічними вантажами.
«Якщо Єгипет націлений на зерно, мені невідомо нічого про якісь серйозні потужності для відвантаження зерна у Криму. Тут же потрібні сховища, щоб розвантажити партію, і ми не чули про будь-які проєкти з розвитку портової інфраструктури. …Економіку я не бачу, більше схоже на політичну заяву», – таку думку озвучив російському «КоммерсантЪ-Кубань» Олексій Кірсанов, директор Південно-російського агентства макроекономічних досліджень та регіонального планування.
Кримським «казкам» про Африку не судилося стати реальністю?
«З моменту, як Крим був включений до складу Росії (був незаконно анексований у 2014 році – ред.), ніхто туди нічого істотного не постачав, оскільки судна здебільшого ходять під іноземними прапорами і вони уникають міжнародних санкцій. Нині вже ми знаємо, і деякі порти кубанського узбережжя потрапили під санкції. Можливо, вже байдуже, куди привозити товар: до Новоросійська чи Криму. Втім, санкції все одно поки що залишаються відлякуючим фактором», – таку оцінку висловила для «КоммерсантЪ-Кубань» Ірина Риндіна, кандидатка економічних наук, доцентка кафедри економічного аналізу, статистики та фінансів Кубанського державного університету.
Олександр Овчаров також заявив Крим.Реалії, що категорично сумнівається в тому, що наслідком «вояжів кримських російських делегацій» Африкою стануть якісь зміни у негативному ставленні світової спільноти до російської агресії проти України.
«Не так легко «кримським жителям», особливо чиновникам, потрапити до країн Африки. Ведеться спільна робота через наші консульські установи. Громадянам, які мали кримську реєстрацію та російський паспорт, відмовляли у можливості перетнути кордон. І – ні, «кримські» візити нічого не змінять. У більшості країн Африки використовують у таких випадках вже відому тактику: ну нехай приїдуть. Але нічого суттєвого такі візити не приносять, жодних офіційних домовленостей. Це служитиме чинником для того, щоб комусь втішити свої політичні амбіції. Бо якщо до них приїжджає людина з «порожніми руками», вони просто посміхатимуться. Африканців не слід вважати дурними дикунами. Вони все чудово бачать і знають, особливо, що стосується сьогоднішніх хитких позицій Росії», – наголосив він.
Неминуча поразка Росії переорієнтує Африку на Україну?
Співрозмовник розповів Крим.Реалії, що безумовна підтримка України завжди була з боку Ліберії, Гани та Демократичної Республіки Конго. Посольство України значно сприяло реалізації військового контракту Сенегалу. Йдеться про постачання до цієї країни шести бойових установок «Град», показаних у Дакарі на параді 2016 року.
Чим швидше Росія програє війну, тим швидше африканці переорієнтуютьсяОлександр Овчаров
«Контракт був реалізований спільними зусиллями сторін із подачі президента Сенегалу Макі Салла, який як людина і політик має дуже велику повагу. Його каденція голови в Африканському Союзі добігає кінця в лютому. На мою думку, озвучені під час його візиту в Україну обіцянки мають бути ще реалізовані, хоч треба продовжувати роботу. Чим швидше Росія програє війну, тим швидше африканці переорієнтуються. Весь цивілізований світ відновлюватиме Україну після її перемоги. Африканцям потрібно зрозуміти, що коли «вишукається черга» на участь у проєктах, то на претендентів дивитимуться з урахуванням «їхньої поведінки» під час війни», – підсумував експерт.
Президент Союзу Коморських Островів Азалі Ассумані головуватиме в Африканському Союзі у 2023 році. 15-19 лютого у столиці Ефіопії Аддіс-Абебе відбудеться Асамблея організації. За новими правилами, «представників неафриканських країн» чекають лише на відкритті та закритті.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
