Міський голова Львова із більш ніж десятирічним стажем Андрій Садовий, який балотувався у президенти від партії «Самопоміч», 1 березня заявив, що знімає свою кандидатуру на користь іншого претендента на посаду президента України – Анатолія Гриценка.
«Я відкликаю свою кандидатуру з виборів і оголошую про підтримку Анатолія Гриценка. Це не є безумовна підтримка. Ми на початку наступного тижня підпишемо публічну угоду, де будуть важливі принципи. Це принципи стосовно оборони і безпеки нашої держави, боротьби з корупцією, окупованих територій, чистоти кадрової політики», – зазначив Садовий.
А ще до тієї заяви, у рамках проекту «Один день з кандидатом», команда Радіо Свобода побувала у готельному номері Андрія Садового, їздила з ним на зустрічі та ефіри, пила каву та купувала книжки. Про львівське сміття, медіабізнес, стосунки з конкурентами на виборах та папу Римського – подаємо прямою мовою.
1. Про участь у виборах
По-перше, моє прізвище – Садовий, по-друге, я маю практичний досвід роботи у владі. Тринадцять років був міським головою, сьогодні Львів – це візитівка України, це місто, яке впровадило реальне публічне управління, це гордість нашої держави. Для мене велика честь бути лідером партії. Фракція «Самопоміч» – це сьогодні приклад дуже якісної парламентської роботи.
Я ще у Львові президентську виборчу кампанію не починав, я там – як міський голова. Думаю, треба буде зробити ряд окремих зустрічей для львів’ян, бо вони мають бажання, щоб Садовий ще трохи працював у Львові. Але я пояснюю: друзі, якщо не навести лад в країні, то Львів не матиме такої динаміки розвитку, як ви хочете мати.
У нас більше людей приїжджає до Львова, ніж виїжджає. У нас зовсім інша ситуація, ніж у решті України. Йдеться про середній бізнес, переїжджає також багато айтішників, медиків, бо тут комфортно, люди бачать майбутнє. Місто комфортне, близько до ЄС, прекрасне летовище, дуже багато рейсів у багато країн світу. Але такою має бути атмосфера у всіх містах України.
2. Про союзників
Дуже близькі по духу такі політичні сили, як «Демальянс», «Сила людей», партія «Громадянська опозиція», там є непогані люди. Молодець Вакарчук, що дав чіткий меседж, що готовий іти в політику, треба разом з ним бути, разом працювати. Чому він не пішов у президенти? Занадто добре володіє реальною картиною ситуації в країні, а вона є, звичайно, складною.
3. Про сім’ю
Мої діти навчаються у приватних школах. Мені так простіше, тому що якби вони вчилися у державних, і туди йшли бюджетні кошти, говорили би, а от там вчаться діти Садового. Місто витрачає на рік більш ніж 150 мільйонів гривень на дофінансування освіти: ремонтні роботи, доплати вчителям. У нас взагалі у бюджеті Львова більш ніж 30% – це кошти на освіту. Я був би залежним. Я не люблю бути залежним.
Ми їх відправляємо часом вчити мову за кордон, в принципі, я дуже би хотів, щоб вони вільно володіли англійською мовою, щоб вивчили німецьку, французьку мови.
4. Про медіабізнес і свободу слова
У медіа я інвестував перші гроші, які я почав заробляти у 1990-х. Тоді з'явилася радіостанція «Люкс», вона була другою у Львові, першою була «Радіо «Львівська хвиля», і це бізнес, з якого ми ніколи не виймали кошти. Там коли маленький прибуток з’являвся, він одразу ж реінвестувався. Це відбувалося «крупичка за крупичкою» упродовж 20 років. Сьогодні є вже більш-менш такий непоганий медіахолдинг. Це – єдиний бізнес, який має наша родина.
Сьогодні в Україні 95% медіа належать олігархам, вони же є власниками всіх партій у нашій країні, критичних об'єктів інфраструктури, газових, нафтових родовищ, це є правильно, на вашу думку? Взагалі незалежна держава буде тоді, коли будуть незалежні медіа. Медіа-холдинг, до якого має стосунок моя родина, – це є незалежні медіа.
Чому в мене натягнуті стосунки з Порошенком, з Гройсманом, з Тимошенко, той самий Гриценко ображається, Ляшко істерики влаштовує? Всі влаштовують, тому що журналісти, які працюють, вони мають право висловлювати свою позицію, свою думку. А кому це подобається? Все ж має бути кероване. Ні, я ніколи цього не робив і робити не буду.
5. Про сміття
Гройсман колись сказав феноменальні слова: «Я дуже хочу тобі допомогти, але я не маю права». І я це запам'ятав на все життя. Це він сказав, коли почалася блокада. Тому що рішення ухвалював виключно президент України, це було організовано із залученням обласних адміністрацій, були задіяні працівники СБУ, поліції, прокуратури. Ми в країні маємо 5000 полігонів. І по кожному полігону була логістика, була розмова з керівництвом, і була явна заборона підписувати будь-які угоди, як прийде хоча б одна машина львівського сміття. Були десятки рішень районних міських обласних рад, що жодного кілограма сміття зі Львова ми не приймемо.
Львів мав бути утопленим в смітті. І львів'яни мали вийти і вигнати Садового з кабінету – така технологія. Це мало знищити Садового, «Самопоміч»... Або Садовий мав здатися, і це також його б знищило. Це така технологія управління, яка присутня в Україні ще з 1990-х років. Кримінальна технологія: або ти раб, або ти ворог. Якщо ти ворог – тебе знищують, якщо ти раб – маєш прислуговувати.
Готові ділянка, документація (сміттєпереробного заводу – ред.). Відбувся етап тендера. Гроші ми отримали – 25 мільйонів євро; і ще 10 мільйонів євро – це грант Європейського союзу екологічній організації. Подалося 12 компаній із 11 країн світу. І, власне, вже є шорт-лист: з тих 12 компаній лишилось 5.Тепер буде змагання за ціною: яка з компаній запропонує найадекватнішу ціну, та і почне будувати завод.
Завод планується звести на околиці Львова біля очисних споруд. Це на межі. Тому що є певні екологічні вимоги, і я бачу, як людям, які живуть поруч, доносять неправдиву інформацію. Їх збирає обласна адміністрація, накручує, говорить: «Люди, не погоджуйтесь на це, виступайте проти!». В Україні немає жодного заводу взагалі з глибинної переробки відходів. І замість того, щоб вже хоча б не заважати – я не кажу допомагати, – на кожному кроці палки у колеса.
6. Про Донбас
Треба зрозуміти, що частина території Луганської та Донецької областей окупована Росією, і там дислокуються російські регулярні війська. І Росія не має наміру звідти свої війська забирати. Я говорив із Кучмою, з Марчуком – з людьми, які цю тему достатньо глибоко досліджували, – що звільнення цих територій не є перспективою року-двох. На моє переконання, має бути достатньо сильна зона розмежування, лінія безпеки, щоб не гинули люди. І треба наводити порядок на території, яку ми контролюємо.
Росія говорить тільки з сильними на рівних – слабких вона дотискає. Тому наша сила – у нас самих.
Якщо ви поїдете в Авдіївку, яка розташована на межі, але це українська територія, там 70% людей ненавидять українську владу. Це не їхня провина, така ситуація: вони дивляться російське телебачення в Авдіївці, телебачення «ДНР», там не проводиться жодна просвітницька робота. Люди на тих територіях кинуті напризволяще.
7. Про повернення з війни
Ми говоримо про сильну армію, але я би говорив про сильний дух воїна, про гідність наших вояків, їхню сміливість. Але з точки зору фінансового забезпечення армії, з точки зору оплати праці хлопців на передовій – то я би платив у три рази більше грошей, однозначно. Тисячу доларів на передовій – окей, але сьогодні платять 10 тисяч гривень – це замалі кошти.
Ми зробили окрему програму у Львові: коли вояки вертаються з війни, вони отримують від міста одноразову допомогу у 100 тисяч гривень. І вже більше ніж 2 тисяч вояків отримали таку допомогу у Львові. Я, чесно кажучи, був свято переконаний, що коли ця ініціатива почне реалізацію у Львові, вона буде підтримана на державному рівні і так буде в державі. Але позиція «Самопомічі» не була підтримана, і на сьогоднішній день хлопець вертається з війни, а йому говорять: «Ну дякую тобі».
8. Про Крим
Якщо ми задавимо гідру корупції в нашій країні, то ми будемо мати набагато більше шансів повернути території Луганської, Донецької областей і Криму. Якщо ситуація буде в такому стані, у якому вона є зараз, шансів дуже мало. Ми сьогодні від Польщі територіально знаходимося на відстані години – сів у літак у Києві, а через годину – в Польщі. А ментально – це 40 років.
Я не знаю жодної країни в світі, де побороли корупцію, якщо її очолює керівництво країни. Немає політичної волі боротися з корупцією, є шоу, політичні скандали. Рано затримуємо підозрюваних під камери, а потім тихесенько відпускаємо. Якщо президент хоче, щоб були реальні справи, то вони будуть. Якщо він цього не хоче і займається договорняками, то не буде боротьби з корупцією.
Ми маємо мати рівень життя в Україні на порядок вищий, ніж у Росії, тоді ми дуже легко повернемо Крим. Плюс, звичайно, татари, які там живуть, повинні розуміти, що Крим буде мати, власне, статус кримськотатарський, про який вони мріють, – я це буду підтримувати однозначно.
9. Про енергетику
Нам треба збільшити видобуток власного газу і більше коштів виділяти на енергозберігаючі технології. Ми сьогодні на субсидії у країні передбачили у бюджеті 55 мільярдів гривень, натомість на енергозбереження там смішні кошти – 400 мільйонів у бюджеті, потім ще кошти лишилися з минулого року. Я би суттєво збільшував кошти на енергозбереження. Що це дає: беремо типовий будинок, вісімдесят квартир, щоб утеплити цей будинок, замінити вікна, мережі, треба два з половиною мільйони гривень, але економія газу виходить до тридцяти відсотків, якщо ще встановити ІТП – до 40%.
Сьогодні найбільшим імпортером України є Росія. Чому в державі, яка має можливості видобутку власного газу, упродовж всіх років незалежності не збільшується видобуток власного газу і немає належного фінансування технології енергозбереження? Відповідь проста – тому що це невигідно Росії.
10. Про цінності, канабіс, зброю і ЛГБТ+
У першу чергу я є християнин, і папа Римський дав чіткі посили по кожному з напрямків. Якщо говорити про марихуану, то багато країн світу її дозволяють використання у медичних цілях. Для цього має бути велика промоційна кампанія, щоб це пішло на користь, а не на шкоду.
З точки зору сім'ї – я за сім'ю, але якщо людина має інші погляди і на неї нападатимуть – то я буду захищати.
Я не підтримую легалізацію одностатевих шлюбів. Бо це питання сьогодні не є на порядку денному в Україні, його не потрібно піднімати зараз у країні під час війни, окупації. Ми воюємо, і хтось вкидає цей меседж. Щоб робити розбрат? Це питання не потрібно навіть проговорювати.
Марші – це взагалі окрема тема. Три роки тому у Львові хотіли організувати такий марш. Як це виглядало: з Києва їде автобус людей, аби провести ЛГБТ-марш, паралельно – їде з Києва другий автобус людей, який має їх бити. І весь світ мав бачити, які ми нетолерантні. Навіщо?
Питання проституції та легалізації зброї – це ті питання, які можна обговорити у суспільстві. Розумієте, кожне суспільство має мати якусь готовність. Треба у кожному місті організувати круглі столи, запросити інтелектуалів, не політиків. Бо політики, як флюгери, дивляться, куди вітер дує.
