Віктор Єленський: На початку ХХІ століття політична верства, яка ухвалює рішення про те, яким бути нашому світові, зрозуміла, скидається, дві важливі речі.
Перша — це те, що релігія і далі справляє величезний вплив на колосальні маси людей. Вплив цей може підносити гідність людини і спонукати її до милосердя й поваги щодо усього живого, а може бути руйнівним, спрямованим проти усіх, хто вірить інакше.
Друга річ – це усвідомлення того, що взаємну повагу і порозуміння треба плекати, дбайливо захищаючи від політичних буревіїв і захланних речників ворожнечі.
Діалог між релігіями — щось незрівнянно складніше і делікатніше, ніж просто правильні слова, принагідно вимовлені політиками чи ієрархами. Як відбувається цей діалог у світі і, головним чином, в Україні, де здавна живуть представники всіх трьох гілок Аврамового релігійного дерева: християни, мусульмани і іудеї?
Сучасний світ до прикрого часто стає свідком поділів і зіткнень на релігійному ґрунті на Близькому Сході, в Африці, навіть у Європі.
Кореспондент Радіо Свобода в Белграді Михайло Рамач розповідає про роль релігії у югославському конфлікті.
Михайло Рамач: У воєнні роки православна ієрархія повністю підтримувала режим сербського президента Слободана Мiлошевича та його план створити велику Сербію. Католицька ієрархія у Хорватії так само завзято заохочувала хорватів боротися проти сербської агресії.
А в Боснiї i Герцеговинi, де більшiсть населення становлять слов’яни, котрi сповiдують iслам, деякi iмами в своїх проповiдях та в пресi стали виступати з фундаменталiстських мусульманських позицiй.
Нормалiзацiя вiдносин мiж новими державами, що виникли на територiї екс-Югославiї, впливала на полiпшення мiжконфесiйних вiдносин. Православна та католицька церкви й представники iсламської громади в Сербiї, скажiмо, спiвпрацювали в пiдготовцi шкiльних програм з навчання релiгiї.
Мiжрелiгiйнi відносини найкращi на високому рiвнi. У Белградi православний патрiарх та католицький митрополит традицiйно вiтають один одного з церковними святами. Вони так само вiтають мусульман з Байрамом та iншими святами. Ієрархи пiд час зустрiчей виступають за розумiння й толерантнiсть.
Однак, у сербськiй пресi час вiд часу можна прочитати матерiали, де всі мусульмани ототожнюються із фундаменталiстами. А в боснiйських газетах навзаєм iнодi пишуть про православний фундаменталiзм.
Незважаючи на закони, якi всiм громадянам країн колишньої Югославiї гарантують свободу релiгiї, серед населення переважають упередження та стереотипи. Експерти пояснють, що це наслiдок вiйн та полiтизацiї церков.
У воєнні роки урядам була необхiдна пiдтримка з церков i мечетей. Тоді їм не заважало втручання релiгiйних дiячiв у полiтичнi справи.
Про якi ж стереотипи йде мова? Серби пiд впливом нацiоналiстичних кiл мусульман називають турками, вiдсталими та такими, що неспроможнi сприйняти цінності сучасної цивiлiзацiї. А мусульмани дорiкають сербам, що їхнє християнство зводиться до дотримування певних звичаїв та що їхнє духовенство беззастережно запроваджує державну полiтику.
У центрi Сараєва, столиці Боснiї i Герцеговини, поруч стоять мечеть, православний храм та католицький кафедральний собор, символи мирного співжиття трьох релiгiй. Проте в регіоні в дев’яності роки були підпалені й зруйновані сотні церков та мечетей. У Косовi православні церкви й монастирі досі охороняють міжнародні миротворчі сили.
Отож не вистачає ухвалити вiдповiднi закони. Так само недостатні формальні зустрічі та толерантнi заяви ієрархів. Необхідно, на думку політологів та релiгiєзнавцiв, щоб релігія залишилася особистою справою кожного громадянина.
Віктор Єленський: Але великі релігійні традиції не хочуть полишати публічну сферу і замикатися за огорожами своїх храмів, мечетей та синагог.
Найбільш послідовні лідери цих релігій прагнуть, щоб усвідомлення вірними міжрелігійного взаєморозуміння поставало як релігійний обов’язок і стало «золотим правилом» їхніх відносин.
Нинішній римський понтифік, папа Бенедикт 16, якого звинувачували у неповазі до мусульман, теж прагне зруйнувати задавнені стереотипи.
Роберт Мойніхен, історик і журналіст, який неодноразово інтерв’ював майбутнього папу, вважає, що уявлення про закритого і неохочого до діалогу з іншими релігіями Йосифа Ратцингера — міф.
Роберт Мойніхен: Він іде з відкритими обіймами до ісламських богословів. Вони писали йому. Вони відвідували його у Ватикані. Він хоче зустрітися з ними в Стамбулі.
Зараз на Заході немає постаті, яка б була настільки відкрита до діалогу з ісламом прямо зараз, ніж папа Римський.
Віктор Єленський: Мусульманські ж богослови наполягають: платформою їхнього діалогу з іншими релігіями має бути щире прагнення почути іншого. Це, природно, стосується і України.
Говорить кримський муфтій Емір Алі.
Емір Алі: Розумієте, усе залежить від бажання, від намірів людини. Якщо людина вас хоче зрозуміти, то обов‘язково зрозуміє. А не схоче, то ніяким чином не зрозуміє.
А в двох словах якщо казати, то я сам по собі людина комунікабельна, я вмію знаходити спільну мову зі співрозмовниками. У релігії, як то кажуть, Бог один. Аллах один. Кожен у своє вірить. Головне, щоб людина від щирого серця вірувала.
Віктор Єленський: Олекса Гайворонський – історик, заступник директора Бахчисарайського державного історико-культурного заповідника. Він вважає, що історія і специфіка ісламу у тому вигляді, в якому він побутує серед кримських татар, є, з одного боку, добрим засновком для діалогу з християнами і іудеями. Він також закликає більш критично поставитися до заяв про релігійний екстремізм у середовищі кримськотатарських мусульман. Олекса Гайворонський: Два моменти досить показових, на мій погляд.
Перший з них – це розчарування у кримськотатарському середовищі, у перспективах його використання для поширення ідей войовничого ісламу таким відомим ісламським радикалом (прокремлівського, додамо, спрямування), як Гейдар Джамаль, який неодноразово виступав з суворою критикою Меджлісу за його відданість цінностям національної демократії.
І друге – це те, що загроза екстремізму у Криму... Про неї найчастіше можна чути з коментарів комуністичних чи проросійських діячів, чиї висловлювання, власне, самі можуть бути легко класифіковані як політичний екстремізм.
Віктор Єленський: Прагнення почути іншого - платформа універсальна. Це стосується і християнсько-мусульманського, і християнсько-іудейського, і іудейсько-мусульманського діалогів і цілого полілогу цих духовних традицій.
Головний рабин Києва і України Яків Дов Блайх вважає, що дуже важливим є втілення цього прагнення в інституційні форми, і говорить про досвід у цьому єврейської спільноти України.
Яків Дов Блайх: Ми уже дуже багато років працюємо в рамках Всеукраїнської Ради церков і релігійних організацій. Коли ми збираємося, то там присутні представники усіх релігійних організацій, які працюють на Україні.
До сих пір не було ніколи таких великих проблем, які ми не могли б вирішити у тих зустрічах, які у нас є. Ці зустрічі є і робочі групи, де є представник від кожної релігійної організації, і є група керівних, головних. Ми зустрічаємось раз у два чи три місяці, а робочі групи зустрічаються раз у місяць. У нас є постійний діалог.
Я хочу вам сказати, що Україна має дуже-дуже гарний досвід, що вирішуються будь-які питання, будь-які проблеми. Ми їх можемо підняти на тих зустрічах, що у нас є.
Заяви, якщо ми мусимо зробити, то це тільки тоді, якщо це єдина думка, що усі згоджуються із заявою, бо ми її робимо від імені усієї Всеукраїнської Ради церков. Якщо ні, то кожен має право зробити свої виступи чи заяви, які він бажає зробити.
Всеукраїнська Рада церков має велику силу з‘єднати український народ, національності і віросповідання, щоб ми гарно зрозуміли, будемо так казати, що різниці у нас немає от у цих питаннях, які є по релігії.
Віктор Єленський: Предстоятель Української православної церкви Київський патріархат, патріарх Філарет погоджується: діалог у рамках Всеукраїнської Ради церков і релігійних організацій – це дуже важливо. Але християн, іудеїв і мусульман в Україні єднають і вищі цінності.
Патріарх Філарет: УПЦ КП існує в Україні поруч з іншими християнськими Церквами і іншими релігіями, такими як іудейська релігія і мусульманська. Ми разом входимо до Всеукраїнської Ради церков і релігійних організацій. Ми обговорюємо спільні питання, які стосуються релігії, взагалі відносин між Церквами, релігіями і державою та відносин між собою.
Ми належимо до різних релігій, але у нас є єдиний Бог, якому вірять і християни, і іудеї, і мусульмани. Ми маємо загальнолюдські цінності, тобто мораль загальнолюдську. На цій загальнолюдській моралі ми і будуємо наші стосунки. Тому ми дуже часто виступаємо зі спільними заявами по різних моральних проблемах. Наприклад, ставлення до абортів, до одностатевих шлюбів, до пияцтва, до інших пороків, які існують у суспільстві. Тут наша позиція спільна. Тому ми в цьому відношенні відчуваємо єдність, тому що ми відстоюємо загальнолюдські цінності.
Те, що спільне для релігій, і як ми можемо вплинути на оздоровлення нашого суспільства, то ми діємо разом. Про це свідчить і те, що ось ми відзначали Голодомор в Україні як геноцид. У цьому відношенні і іудеї, і християни були разом, тому що ми розглядаємо цей Голодомор як геноцид українського народу і молимося, щоб Господь прийняв душі спочилих, загиблих від Голодомору. І в інших питаннях ми теж виступаємо разом.
Віктор Єленський: Відродження єврейського і кримськотатарського культурного, громадського і релігійного життя в Україні відбувалося і відбувається поруч з християнським відродженням. Це ставить на порядок денний не просто питання про сучасні міжрелігійні відносини, але й про вимогливий погляд на минуле цих стосунків.
Там, у цій спадщині, виявляється, є чимало сторінок, якими варто пишатися, які можуть стати відправними для розвитку діалогу між гілками Аврамового дерева.
Керівник бюро Секретаріату глави Української греко-католицької церкви священик Роман Небожук говорить про відносини своєї Церкви з визнавцями іудаїзму.
Роман Небожук: Ми маємо приклади, коли українська і єврейська громади в Галичині часто виступали як союзники в забезпечені своїх етнічних і релігійних прав у відносинах з державою, тодішньою Австрійською чи потім Польською. Існували єврейські курені в Українській Галицькій Армії, які підтримували відродження ЗУНР.
Коли митрополит Андрей Шептицький відвідував парафії греко-католицькі на Галичині, то якщо була іудейська громада, то він завжди йшов до іудейської громади і звертався до віруючих єврейською.
Коли стояло питання відродження незалежної єврейської держави, то митрополит Андрей заявляв: «Я є сіоністом у тому плані, що я є прихильником відродження незалежної держави для єврейського народу».
Під час Другої Світової війни діти і дорослі були врятовані у греко-католицьких чи то монастирях, чи то греко-католицькими священиками.
Священик з Перемишля Омелян Ковч був проголошений блаженним. Маючи шістьох власних дітей, переховував у себе єврейських дітей або христив їх, видаючи посвідки, що вони хрещені, для того, щоб зберегти життя цих дітей. Він загинув у Майданеку, відстоюючи право на життя.
Було проголошено праведником світу брата митрополита Андрея. Зараз ідеться про те, щоб проголосити праведником світу, можливо, і самого митрополита Андрея.
Глава УГКЦ, блаженніший Любомир має регулярні зустрічі з головним рабином України Яковом Дов Блайхом. Тобто, в цілому наші відносини є прикладом доброго сусідського співжиття людей, кожен з яких має свої релігійні переконання, але ці релігійні переконання не заважають, а навпаки, допомагають нам бути добрими сусідами.
Віктор Єленський: У священних для іудеїв, християн і мусульман Книгах чимало шанобливих і зворушливих слів на адресу «інших». Втім, відшукати там слова неповаги й зверхності до цих «інших» теж можна. Все залежить від такої собі дрібнички: що вважати сутнісним, одним і тим самим на віки, а що є необов’язковими, ба, навіть, непотрібними нашаруваннями?
Світ, який дедалі більше стає одним цілим, в якому зустріч культур і релігій стає неуникненною, вимагає відповіді на це питання вже не лише від релігійних лідерів, а й від кожного, хто прагне простувати шляхами, заповіданими Мойсеєм, Ісусом і Магометом.
Власне, чому шляхами? Може, йдеться про один, єдино можливий шлях?
Перша — це те, що релігія і далі справляє величезний вплив на колосальні маси людей. Вплив цей може підносити гідність людини і спонукати її до милосердя й поваги щодо усього живого, а може бути руйнівним, спрямованим проти усіх, хто вірить інакше.
Друга річ – це усвідомлення того, що взаємну повагу і порозуміння треба плекати, дбайливо захищаючи від політичних буревіїв і захланних речників ворожнечі.
Діалог між релігіями — щось незрівнянно складніше і делікатніше, ніж просто правильні слова, принагідно вимовлені політиками чи ієрархами. Як відбувається цей діалог у світі і, головним чином, в Україні, де здавна живуть представники всіх трьох гілок Аврамового релігійного дерева: християни, мусульмани і іудеї?
Сучасний світ до прикрого часто стає свідком поділів і зіткнень на релігійному ґрунті на Близькому Сході, в Африці, навіть у Європі.
Кореспондент Радіо Свобода в Белграді Михайло Рамач розповідає про роль релігії у югославському конфлікті.
Михайло Рамач: У воєнні роки православна ієрархія повністю підтримувала режим сербського президента Слободана Мiлошевича та його план створити велику Сербію. Католицька ієрархія у Хорватії так само завзято заохочувала хорватів боротися проти сербської агресії.
А в Боснiї i Герцеговинi, де більшiсть населення становлять слов’яни, котрi сповiдують iслам, деякi iмами в своїх проповiдях та в пресi стали виступати з фундаменталiстських мусульманських позицiй.
Нормалiзацiя вiдносин мiж новими державами, що виникли на територiї екс-Югославiї, впливала на полiпшення мiжконфесiйних вiдносин. Православна та католицька церкви й представники iсламської громади в Сербiї, скажiмо, спiвпрацювали в пiдготовцi шкiльних програм з навчання релiгiї.
Мiжрелiгiйнi відносини найкращi на високому рiвнi. У Белградi православний патрiарх та католицький митрополит традицiйно вiтають один одного з церковними святами. Вони так само вiтають мусульман з Байрамом та iншими святами. Ієрархи пiд час зустрiчей виступають за розумiння й толерантнiсть.
Однак, у сербськiй пресi час вiд часу можна прочитати матерiали, де всі мусульмани ототожнюються із фундаменталiстами. А в боснiйських газетах навзаєм iнодi пишуть про православний фундаменталiзм.
Незважаючи на закони, якi всiм громадянам країн колишньої Югославiї гарантують свободу релiгiї, серед населення переважають упередження та стереотипи. Експерти пояснють, що це наслiдок вiйн та полiтизацiї церков.
У воєнні роки урядам була необхiдна пiдтримка з церков i мечетей. Тоді їм не заважало втручання релiгiйних дiячiв у полiтичнi справи.
Про якi ж стереотипи йде мова? Серби пiд впливом нацiоналiстичних кiл мусульман називають турками, вiдсталими та такими, що неспроможнi сприйняти цінності сучасної цивiлiзацiї. А мусульмани дорiкають сербам, що їхнє християнство зводиться до дотримування певних звичаїв та що їхнє духовенство беззастережно запроваджує державну полiтику.
У центрi Сараєва, столиці Боснiї i Герцеговини, поруч стоять мечеть, православний храм та католицький кафедральний собор, символи мирного співжиття трьох релiгiй. Проте в регіоні в дев’яності роки були підпалені й зруйновані сотні церков та мечетей. У Косовi православні церкви й монастирі досі охороняють міжнародні миротворчі сили.
Отож не вистачає ухвалити вiдповiднi закони. Так само недостатні формальні зустрічі та толерантнi заяви ієрархів. Необхідно, на думку політологів та релiгiєзнавцiв, щоб релігія залишилася особистою справою кожного громадянина.
Віктор Єленський: Але великі релігійні традиції не хочуть полишати публічну сферу і замикатися за огорожами своїх храмів, мечетей та синагог.
Найбільш послідовні лідери цих релігій прагнуть, щоб усвідомлення вірними міжрелігійного взаєморозуміння поставало як релігійний обов’язок і стало «золотим правилом» їхніх відносин.
Нинішній римський понтифік, папа Бенедикт 16, якого звинувачували у неповазі до мусульман, теж прагне зруйнувати задавнені стереотипи.
Роберт Мойніхен, історик і журналіст, який неодноразово інтерв’ював майбутнього папу, вважає, що уявлення про закритого і неохочого до діалогу з іншими релігіями Йосифа Ратцингера — міф.
Роберт Мойніхен: Він іде з відкритими обіймами до ісламських богословів. Вони писали йому. Вони відвідували його у Ватикані. Він хоче зустрітися з ними в Стамбулі.
Зараз на Заході немає постаті, яка б була настільки відкрита до діалогу з ісламом прямо зараз, ніж папа Римський.
Віктор Єленський: Мусульманські ж богослови наполягають: платформою їхнього діалогу з іншими релігіями має бути щире прагнення почути іншого. Це, природно, стосується і України.
Говорить кримський муфтій Емір Алі.
Емір Алі: Розумієте, усе залежить від бажання, від намірів людини. Якщо людина вас хоче зрозуміти, то обов‘язково зрозуміє. А не схоче, то ніяким чином не зрозуміє.
А в двох словах якщо казати, то я сам по собі людина комунікабельна, я вмію знаходити спільну мову зі співрозмовниками. У релігії, як то кажуть, Бог один. Аллах один. Кожен у своє вірить. Головне, щоб людина від щирого серця вірувала.
Віктор Єленський: Олекса Гайворонський – історик, заступник директора Бахчисарайського державного історико-культурного заповідника. Він вважає, що історія і специфіка ісламу у тому вигляді, в якому він побутує серед кримських татар, є, з одного боку, добрим засновком для діалогу з християнами і іудеями. Він також закликає більш критично поставитися до заяв про релігійний екстремізм у середовищі кримськотатарських мусульман. Олекса Гайворонський: Два моменти досить показових, на мій погляд.
Перший з них – це розчарування у кримськотатарському середовищі, у перспективах його використання для поширення ідей войовничого ісламу таким відомим ісламським радикалом (прокремлівського, додамо, спрямування), як Гейдар Джамаль, який неодноразово виступав з суворою критикою Меджлісу за його відданість цінностям національної демократії.
І друге – це те, що загроза екстремізму у Криму... Про неї найчастіше можна чути з коментарів комуністичних чи проросійських діячів, чиї висловлювання, власне, самі можуть бути легко класифіковані як політичний екстремізм.
Віктор Єленський: Прагнення почути іншого - платформа універсальна. Це стосується і християнсько-мусульманського, і християнсько-іудейського, і іудейсько-мусульманського діалогів і цілого полілогу цих духовних традицій.
Головний рабин Києва і України Яків Дов Блайх вважає, що дуже важливим є втілення цього прагнення в інституційні форми, і говорить про досвід у цьому єврейської спільноти України.
Яків Дов Блайх: Ми уже дуже багато років працюємо в рамках Всеукраїнської Ради церков і релігійних організацій. Коли ми збираємося, то там присутні представники усіх релігійних організацій, які працюють на Україні.
До сих пір не було ніколи таких великих проблем, які ми не могли б вирішити у тих зустрічах, які у нас є. Ці зустрічі є і робочі групи, де є представник від кожної релігійної організації, і є група керівних, головних. Ми зустрічаємось раз у два чи три місяці, а робочі групи зустрічаються раз у місяць. У нас є постійний діалог.
Я хочу вам сказати, що Україна має дуже-дуже гарний досвід, що вирішуються будь-які питання, будь-які проблеми. Ми їх можемо підняти на тих зустрічах, що у нас є.
Заяви, якщо ми мусимо зробити, то це тільки тоді, якщо це єдина думка, що усі згоджуються із заявою, бо ми її робимо від імені усієї Всеукраїнської Ради церков. Якщо ні, то кожен має право зробити свої виступи чи заяви, які він бажає зробити.
Всеукраїнська Рада церков має велику силу з‘єднати український народ, національності і віросповідання, щоб ми гарно зрозуміли, будемо так казати, що різниці у нас немає от у цих питаннях, які є по релігії.
Віктор Єленський: Предстоятель Української православної церкви Київський патріархат, патріарх Філарет погоджується: діалог у рамках Всеукраїнської Ради церков і релігійних організацій – це дуже важливо. Але християн, іудеїв і мусульман в Україні єднають і вищі цінності.
Патріарх Філарет: УПЦ КП існує в Україні поруч з іншими християнськими Церквами і іншими релігіями, такими як іудейська релігія і мусульманська. Ми разом входимо до Всеукраїнської Ради церков і релігійних організацій. Ми обговорюємо спільні питання, які стосуються релігії, взагалі відносин між Церквами, релігіями і державою та відносин між собою.
Ми належимо до різних релігій, але у нас є єдиний Бог, якому вірять і християни, і іудеї, і мусульмани. Ми маємо загальнолюдські цінності, тобто мораль загальнолюдську. На цій загальнолюдській моралі ми і будуємо наші стосунки. Тому ми дуже часто виступаємо зі спільними заявами по різних моральних проблемах. Наприклад, ставлення до абортів, до одностатевих шлюбів, до пияцтва, до інших пороків, які існують у суспільстві. Тут наша позиція спільна. Тому ми в цьому відношенні відчуваємо єдність, тому що ми відстоюємо загальнолюдські цінності.
Те, що спільне для релігій, і як ми можемо вплинути на оздоровлення нашого суспільства, то ми діємо разом. Про це свідчить і те, що ось ми відзначали Голодомор в Україні як геноцид. У цьому відношенні і іудеї, і християни були разом, тому що ми розглядаємо цей Голодомор як геноцид українського народу і молимося, щоб Господь прийняв душі спочилих, загиблих від Голодомору. І в інших питаннях ми теж виступаємо разом.
Віктор Єленський: Відродження єврейського і кримськотатарського культурного, громадського і релігійного життя в Україні відбувалося і відбувається поруч з християнським відродженням. Це ставить на порядок денний не просто питання про сучасні міжрелігійні відносини, але й про вимогливий погляд на минуле цих стосунків.
Там, у цій спадщині, виявляється, є чимало сторінок, якими варто пишатися, які можуть стати відправними для розвитку діалогу між гілками Аврамового дерева.
Керівник бюро Секретаріату глави Української греко-католицької церкви священик Роман Небожук говорить про відносини своєї Церкви з визнавцями іудаїзму.
Роман Небожук: Ми маємо приклади, коли українська і єврейська громади в Галичині часто виступали як союзники в забезпечені своїх етнічних і релігійних прав у відносинах з державою, тодішньою Австрійською чи потім Польською. Існували єврейські курені в Українській Галицькій Армії, які підтримували відродження ЗУНР.
Коли митрополит Андрей Шептицький відвідував парафії греко-католицькі на Галичині, то якщо була іудейська громада, то він завжди йшов до іудейської громади і звертався до віруючих єврейською.
Коли стояло питання відродження незалежної єврейської держави, то митрополит Андрей заявляв: «Я є сіоністом у тому плані, що я є прихильником відродження незалежної держави для єврейського народу».
Під час Другої Світової війни діти і дорослі були врятовані у греко-католицьких чи то монастирях, чи то греко-католицькими священиками.
Священик з Перемишля Омелян Ковч був проголошений блаженним. Маючи шістьох власних дітей, переховував у себе єврейських дітей або христив їх, видаючи посвідки, що вони хрещені, для того, щоб зберегти життя цих дітей. Він загинув у Майданеку, відстоюючи право на життя.
Було проголошено праведником світу брата митрополита Андрея. Зараз ідеться про те, щоб проголосити праведником світу, можливо, і самого митрополита Андрея.
Глава УГКЦ, блаженніший Любомир має регулярні зустрічі з головним рабином України Яковом Дов Блайхом. Тобто, в цілому наші відносини є прикладом доброго сусідського співжиття людей, кожен з яких має свої релігійні переконання, але ці релігійні переконання не заважають, а навпаки, допомагають нам бути добрими сусідами.
Віктор Єленський: У священних для іудеїв, християн і мусульман Книгах чимало шанобливих і зворушливих слів на адресу «інших». Втім, відшукати там слова неповаги й зверхності до цих «інших» теж можна. Все залежить від такої собі дрібнички: що вважати сутнісним, одним і тим самим на віки, а що є необов’язковими, ба, навіть, непотрібними нашаруваннями?
Світ, який дедалі більше стає одним цілим, в якому зустріч культур і релігій стає неуникненною, вимагає відповіді на це питання вже не лише від релігійних лідерів, а й від кожного, хто прагне простувати шляхами, заповіданими Мойсеєм, Ісусом і Магометом.
Власне, чому шляхами? Може, йдеться про один, єдино можливий шлях?
