Надія Степула: Культурне довкілля, як відомо, значною мірою залежить від держави, хоч українські чиновники мало цим переймаються…
Міжнародна конференція з питань культурної екології регіону відбулася наприкінці жовтня у Львові. Проблеми культурного планування міст і культурного довкілля обговорили європейські експерти з питань культурної політики. Зокрема, керівник дирекції Ради Європи з питань культури і культурної та природної спадщини Роберт Палмер, директор Британської ради в Україні Тері Сандел, керівник програм європейського Фонду культури в Амстердамі Філіп Діташмайр та багато інших, в тому числі з України, Росії, Швеції.
Львів і Львівщина стають піонерами того процесу, який відбувається в багатьох містах і регіонах Європи щодо культурного довкілля.
У Львові були представлені ініціативи, які здійснює Центр розвитку “Демократія через культуру” спільно з Британською радою в Україні, Швейцарською культурною програмою в країнах Південно-Східної Європи та Україні, Польським інститутом, Шведським інститутом, Європейським культурним фондом.
Зокрема, йдеться про Всеукраїнський марафон “21 стратегічна дилема культурної політики”, проект “Модель 21” та його нову транскордонну версію на Львівщині, семінари про питання культурної політики та презентацію книжки “Довідник з питань участі громадян у формуванні культурної політики європейських міст”.
Початок розмови про спільну стратегію культурного розвитку багатообіцяючий. Можна сподіватися на те, що рекомендації міжнародних експертів будуть ефективно використані українськими фахівцями в галузі культурної політики.
Тим часом ситуація в галузі культури в Україні продовжує залишатися такою, що потребує пильної уваги і держави, і громадських організацій, і участі всього суспільства.
Культурний клімат справді великою мірою залежить від чиновників, але чиновницьке «керування культурою» в Україні мало сприяє розв’язанню насущних проблем.
Про це говорить відомий письменник, лауреат Шевченківської та багатьох інших літературних премій, кінознавець і режисер Леонід Череватенко, з яким спілкувався колега, кореспондент радіо Свобода Павло Вольвач.
Леонід Череватенко: Культурний простір охоплює в принципі всю систему, тобто і мораль, і фінанси. Це взаємопов’язане.
Яка культура? Якщо у нас освіта, зокрема кіноосвіта, на такому низькому рівні, то чого ви чекаєте від українського кіно? Якщо в нас керівництво, вибачайте, напівідіотичне, що ви хотіли б, скажімо, мати від української культури в найближчі кілька років? Треба ж міняти таке керівництво.
Я це чітко пробачив на останньому кінофестивалі “Молодість”. Анекдотичного, кумедного керівника, тобто Халпахчі, призначають людиною відповідальною за пропаганду українського кінематографії у світі. А яке він має відношення до кінематографії української? Я цього не знаю.
Не сказав би, що воно мене дивує, бо я це спостерігаю протягом всього життя. Я взагалі не керував би культурою, а допомагав би їй, точніше не заважав би. А воно вийшло якраз навпаки.
Я до глибини душі обурений тим, що в кабінет міністра культури прийшла, скажімо, Оксана Білозір, людина, яка дуже далека від культури, яка щось там нібито співає, а я бачив, що їй високі ноти Ігор витягував.
А хто її поставив? Я вас запитую. Відповідаю: Президент. Запитую ще раз: навіщо це було Президентові, він що, не знав її рівень моральний, духовний, зрештою, розумовий її рівень?
Не треба нею керувати, ви не заважайте цій культурі, що літературі, що книгодрукуванню! Думаю, що в нас він найгірший.
Росія все-таки фінансово допомагає виживати. Вона зняла податки з книгодрукування, вона зняла податки з книговиробництва. У нас же такого нічого й близько немає!
Навіть той самий батько Лукашенко. В нього чіткий план, як за радянської влади, там 10 картин ігрових на рік, і вони їх роблять. Ну, як роблять? То інше питання. Але там люди все-таки не втрачають кваліфікацію, вони працюють весь час.
В нас найгірше! В нас ніхто ні за що не відповідає! В нас безліч чиновників, при чому їх розплодилося в неймовірній кількості, кожний сидить, надувшись, як сич, і не пускає, бо от йому щось не подобається.
Павло Вольвач: Як змінити? Розігнати Міністерство культури?
Леонід Череватенко: Як його розігнати? Я вже про це говорив і, до речі, по Радіо Свобода. Якщо туди приходять люди на кшталт Оксани Білозір, значить, це просто нікому непотрібно.
Ми вже мали актора, який грав роль міністра, погано грав. Це Богдан Ступка. Почали з того, що у нас була актриса. Потім була співачка. Ну, і так далі.
Тому я й кажу, що якщо міністерство такі функції виконує, то чи воно потрібне?
Надія Степула: Кілька днів тому опубліковано Маніфест надзвичайних зборів творчої інтелігенції під назвою «Україна – зона культурного лиха». З’явилося також повідомлення про початок міжнародної безстрокової медіа-акції “Набат – захисти культуру в Україні”.
Самі збори інтелігенції анонсовані на 30 листопада. Пропоную цитату із маніфесту.
«Нетоплені бібліотеки, зотлілі музейні цінності, закриті книгарні, екскаватори на історичних пам’ятках, бездомні художники, рейдерські атаки на галереї, розкрадені кіностудії, зруйновані кінотеатри, хмарочоси посеред історичних центрів, навала іноземного кітчу…
Це – Україна ХХІ століття. Це – наше сьогодення і майбутнє наших дітей.
І це – прямий наслідок злочинних дій та злочинної бездіяльності української влади усіх рівнів.
За 16 років в нашій країні було знищено кілька тисяч книгарень, уся кіноіндустрія включно з кінотеатрами та кіностудіями. Потужна колись система мистецької освіти ледь жевріє.
В країні, яка ще у ХVІІ сторіччі дивувала європейців загальною грамотністю, сьогодні видається лише одна книга на трьох людей. Який Батий, який Боголюбський, зміг досягти більшого? Який Чорнобиль завдав народу такої шкоди?
З новою силою маховик нищення української культури закрутився в результаті прийняття ганебного бюджету-2007, який розв’язав руки місцевим варварам у тотальному культурному погромі.
Стаття 118 велить переукласти орендні договори виключно на конкурсних засадах! І навіть державні установи не мають захисту, зокрема Інститут філософії виганяють з приміщення, яке знадобилося для організації Євро-2012!!!
В сьогоднішній Україні одна книгарня припадає на 100 тисяч населення. В Польщі - на 10 тисяч. У Києві 40 театрів, у Лондоні – 400.
Ми ідемо в Євросоюз. А чи потрібна Європі навала 40 мільйонів варварів, які мріють лише про пиво і футбол?
Усіх, хто хоче і не боїться бути почутим, ми закликаємо зібратися 30 листопада на надзвичайні збори “Україна – зона культурного лиха”, -
закликає ініціативна група. Очікується участь у зборах не тільки представників зі столиці, а й усіх, хто матиме змогу прибути на один день до Києва з регіонів.
«Ми чекаємо всіх небайдужих. Ми апелюємо до честі і совісті нашої інтелігенції,» - наголошують ініціатори акції.
Трохи більше про це один із братів Капранових, письменник і видавець Дмитро Капранов.
Дмитро Капранов: Ситуація сьогодні нагадує страшний сон.
Якщо б два роки тому хтось нам чи комусь сказав, що будуть зруйновані бульдозерами пам’ятки посеред Києва, якщо б хтось сказав, що буде викинуто на вулицю бібліотеку архітектурну з величезним фондом, якщо б хтось нам сказав, що будуть виганяти на вулицю галереї і художників, то ми не повірили б. Два роки тому ми би плюнули у вічі!
Сьогодні ж це реальність! Сьогодні горить Білгород-Дністровська фортеця, пам’ятка європейського, якщо не світового значення. Це все відбувається сьогодні в Україні ХХІ століття.
Україна, в якій варварським способом забудовуються історичні місця, в якій руйнуються пам’ятки, в якій закриваються книгарні, в якій не опалюються бібліотеки, ця Україна сьогодні йде в Європу!
І все це, на жаль, підсумки роботи нашої української влади за 16 років. За 16 років було знищено більше 3 тисяч книгарень, за 16 років було знищено всю систему мистецької і культурної освіти, за 16 років культура перетворилася на руїни, де де-не-де жевріють якісь багаття, а біля них гріють руки залишки недобитої інтелігенції.
Сьогодні ситуація абсолютно критична. Бюджет розв’язав руки місцевим адміністраціям з тим, щоби повністю задавити всі осередки культури, тому що він звелів (саме звелів (!), ця ст. 18) переукласти угоди на оренду на конкурсних засадах, що означає, що тепер будь-який мистецький центр повинен на рівних конкурувати з бутіками, з банками. Звичайно, що культура такої конкуренції не витримає!
Тобто, сьогодні влада повністю довела, що вона, принаймні, неспроможна працювати з українською культурою.
Ми оцінюємо такі дії української влади і бізнесу як злочинні. Неважливо, чи це злочинна діяльність, чи злочинна бездіяльність, але від цього злочинність її не міняється.
В результаті ми виступаємо з ініціативою, тобто група людей, яким це не байдуже: там і письменники, і архітектори, і музейники, і художники, і театрали, і кінематографісти, які постраждали чи не найбільше, тому що у нас було знищено повністю всю систему кіномистецтва, у нас було розкрадено і знищено майже всі кіностудії, у нас були зруйновані усі кінотеатри.
Це все зробили не окупанти, це зробив не Батий, це зробила наша рідна українська влада! Тому ми розуміємо, що до неї сьогодні звертатися немає рації, що вони вже довели все, що вони можуть довести, тому ми виступили з ініціативою, тобто група інтелігенції української, якій ця ситуація не байдужа, зібрати надзвичайні збори, на яких обговорити цю ситуацію і оголосити Україну “зоною культурного лиха”.
Що означає “зона культурного лиха”? - Що ми усвідомлюємо небезпеку і готові з нею боротися. Саме з цією метою ми запропонували 30 числа зібратися всім небайдужим людям і «взяти за горло» тих, хто сьогодні робить вигляд, що він керує нашою країною.
Для того, щоб підготувати ці збори, ми запустили сайт, який називається “культура.нет.юей”. на цьому сайті можна повідомити про лихо, яке відбувається у вашому населеному пункті: в райцентрі, в обласному центрі, коли немає книгарні, закрито музей, не опалюється бібліотека, когось виганяють з приміщення. Це все можна там повідомити, щоби наші розмови мали абсолютно конкретний характер. Там же можна зареєструватися до участі у зборах.
Ми сподіваємося, що прийде багато людей, які постраждали, і багато людей, які, принаймні, небайдуже ставляться і переживають за долю української нації, які не хочуть, щоб ми перетворилися на банду “гопників”, які п’ють пиво і присікуються до перехожих.
Ми сподіваємося, що люди відгукнуться, тому що, на нашу думку, ситуація сьогодні критична.
Надія Степула: Повертаючись до згаданої Міжнародної конференції з питань культурного довкілля у Львові, пропоную послухати матеріал, підготовлений колегою, кореспонденткою Радіо Свобода Богданою Костюк із місця події.
Богдана Костюк: Чимало років спливли над сучасними українською Жовквою і польським Замостям, але міста залишилися “ідеальними”, принаймні, в очах своїх мешканців та європейських культурологів.
От що каже австрійський мистецтвознавець Філіпп Дітмайєр.
Філіпп Дітмайєр: Європейська інтеграція – це не лише економічна сфера, це також проникнення і присутність на європейській культурній мапі, участь у європейських мистецьких проектах, тощо.
Побудова невеликих, компактних, елегантних “ідеальних” міст притаманна Європі ренесансній. Але що заважає сучасним Жовкві та Замості розробити концепцію культурного розвитку для перетворення їх на “ідеальні мистецькі” міста?
Європейський культурний фонд, який я представляю, готовий підтримати громади цих міст!
Богдана Костюк: Архітектура Жовкви і Замості справді подібна, сучасна інфраструктура також: у центрі містяться будівлі місцевої влади, торговельна площа, храми, численні кав‘ярні, ресторанчики, маленькі готелі.
Але якщо порівнювати Жовкву та її польського побратима, то можна помітити, що Замость більш доглянута і чепурна. Чому? Голова управління культури і туризму міської ради Жовкви Галина Фесюк пояснює це тривалим радянським періодом в історії міста.
Галина Фесюк: Було дуже багато людей, які досліджували Жовківщину. Просто це була інтелігенція, вона уся пішла в УПА, вона потім була знищена або засуджена, або вивезена до Сибіру.
Тоді до нас прийшла радянська влада, і місцеві жителі сили інтелектуальної не проявляли. І то виходить так, що після радянських часів, коли стала незалежна Україна, у нас було містечко військове.
До 1991 року це був Нестерів, і лише під час незалежної України Жовква, саме місто Жовква стало історико-архітектурним заповідником. І назва змінилась з Нестрова на Жовкву, оскільки так воно звалось з 1950 року лише.
Богдана Костюк: Культурно-історичне середовище Жовкви і Замості, близькість до центрів європейської культури таких, як Львів, Люблін, Краків, дозволяють експертам з оптимізмом дивитись на перспективи співпраці цих міст. І хто знає, можливо, для європейських країн вони і справді стануть “ідеальними” у культурно-мистецькій сфері.
Надія Степула: Сподівання на те, що ключові проблеми культурного довкілля України будуть невдовзі розв’язані, сповнюють енергією та планами, принаймні, ентузіастів. І є надії на те, що ці плани та їх здійснення не будуть марними.
Звучить фрагмент пісні «Богуслав» у виконанні гурту «Гайдамаки»
Міжнародна конференція з питань культурної екології регіону відбулася наприкінці жовтня у Львові. Проблеми культурного планування міст і культурного довкілля обговорили європейські експерти з питань культурної політики. Зокрема, керівник дирекції Ради Європи з питань культури і культурної та природної спадщини Роберт Палмер, директор Британської ради в Україні Тері Сандел, керівник програм європейського Фонду культури в Амстердамі Філіп Діташмайр та багато інших, в тому числі з України, Росії, Швеції.
Львів і Львівщина стають піонерами того процесу, який відбувається в багатьох містах і регіонах Європи щодо культурного довкілля.
 |
| Підгорецький замок, що на Львівщині, потрапив до переліку пам’яток, які перебувають під найбільшою загрозою (аж до зникнення) |
| (RadioSvoboda.Ua) |
Зокрема, йдеться про Всеукраїнський марафон “21 стратегічна дилема культурної політики”, проект “Модель 21” та його нову транскордонну версію на Львівщині, семінари про питання культурної політики та презентацію книжки “Довідник з питань участі громадян у формуванні культурної політики європейських міст”.
Початок розмови про спільну стратегію культурного розвитку багатообіцяючий. Можна сподіватися на те, що рекомендації міжнародних експертів будуть ефективно використані українськими фахівцями в галузі культурної політики.
Тим часом ситуація в галузі культури в Україні продовжує залишатися такою, що потребує пильної уваги і держави, і громадських організацій, і участі всього суспільства.
Культурний клімат справді великою мірою залежить від чиновників, але чиновницьке «керування культурою» в Україні мало сприяє розв’язанню насущних проблем.
Про це говорить відомий письменник, лауреат Шевченківської та багатьох інших літературних премій, кінознавець і режисер Леонід Череватенко, з яким спілкувався колега, кореспондент радіо Свобода Павло Вольвач.
Леонід Череватенко: Культурний простір охоплює в принципі всю систему, тобто і мораль, і фінанси. Це взаємопов’язане.
Яка культура? Якщо у нас освіта, зокрема кіноосвіта, на такому низькому рівні, то чого ви чекаєте від українського кіно? Якщо в нас керівництво, вибачайте, напівідіотичне, що ви хотіли б, скажімо, мати від української культури в найближчі кілька років? Треба ж міняти таке керівництво.
Я це чітко пробачив на останньому кінофестивалі “Молодість”. Анекдотичного, кумедного керівника, тобто Халпахчі, призначають людиною відповідальною за пропаганду українського кінематографії у світі. А яке він має відношення до кінематографії української? Я цього не знаю.
 |
| так виглядає старе при новом у... |
| (RadioSvoboda.Ua) |
Я до глибини душі обурений тим, що в кабінет міністра культури прийшла, скажімо, Оксана Білозір, людина, яка дуже далека від культури, яка щось там нібито співає, а я бачив, що їй високі ноти Ігор витягував.
А хто її поставив? Я вас запитую. Відповідаю: Президент. Запитую ще раз: навіщо це було Президентові, він що, не знав її рівень моральний, духовний, зрештою, розумовий її рівень?
Не треба нею керувати, ви не заважайте цій культурі, що літературі, що книгодрукуванню! Думаю, що в нас він найгірший.
Росія все-таки фінансово допомагає виживати. Вона зняла податки з книгодрукування, вона зняла податки з книговиробництва. У нас же такого нічого й близько немає!
Навіть той самий батько Лукашенко. В нього чіткий план, як за радянської влади, там 10 картин ігрових на рік, і вони їх роблять. Ну, як роблять? То інше питання. Але там люди все-таки не втрачають кваліфікацію, вони працюють весь час.
В нас найгірше! В нас ніхто ні за що не відповідає! В нас безліч чиновників, при чому їх розплодилося в неймовірній кількості, кожний сидить, надувшись, як сич, і не пускає, бо от йому щось не подобається.
Павло Вольвач: Як змінити? Розігнати Міністерство культури?
Леонід Череватенко: Як його розігнати? Я вже про це говорив і, до речі, по Радіо Свобода. Якщо туди приходять люди на кшталт Оксани Білозір, значить, це просто нікому непотрібно.
Ми вже мали актора, який грав роль міністра, погано грав. Це Богдан Ступка. Почали з того, що у нас була актриса. Потім була співачка. Ну, і так далі.
Тому я й кажу, що якщо міністерство такі функції виконує, то чи воно потрібне?
Надія Степула: Кілька днів тому опубліковано Маніфест надзвичайних зборів творчої інтелігенції під назвою «Україна – зона культурного лиха». З’явилося також повідомлення про початок міжнародної безстрокової медіа-акції “Набат – захисти культуру в Україні”.
Самі збори інтелігенції анонсовані на 30 листопада. Пропоную цитату із маніфесту.
«Нетоплені бібліотеки, зотлілі музейні цінності, закриті книгарні, екскаватори на історичних пам’ятках, бездомні художники, рейдерські атаки на галереї, розкрадені кіностудії, зруйновані кінотеатри, хмарочоси посеред історичних центрів, навала іноземного кітчу…
Це – Україна ХХІ століття. Це – наше сьогодення і майбутнє наших дітей.
І це – прямий наслідок злочинних дій та злочинної бездіяльності української влади усіх рівнів.
За 16 років в нашій країні було знищено кілька тисяч книгарень, уся кіноіндустрія включно з кінотеатрами та кіностудіями. Потужна колись система мистецької освіти ледь жевріє.
В країні, яка ще у ХVІІ сторіччі дивувала європейців загальною грамотністю, сьогодні видається лише одна книга на трьох людей. Який Батий, який Боголюбський, зміг досягти більшого? Який Чорнобиль завдав народу такої шкоди?
З новою силою маховик нищення української культури закрутився в результаті прийняття ганебного бюджету-2007, який розв’язав руки місцевим варварам у тотальному культурному погромі.
Стаття 118 велить переукласти орендні договори виключно на конкурсних засадах! І навіть державні установи не мають захисту, зокрема Інститут філософії виганяють з приміщення, яке знадобилося для організації Євро-2012!!!
В сьогоднішній Україні одна книгарня припадає на 100 тисяч населення. В Польщі - на 10 тисяч. У Києві 40 театрів, у Лондоні – 400.
Ми ідемо в Євросоюз. А чи потрібна Європі навала 40 мільйонів варварів, які мріють лише про пиво і футбол?
Усіх, хто хоче і не боїться бути почутим, ми закликаємо зібратися 30 листопада на надзвичайні збори “Україна – зона культурного лиха”, -
закликає ініціативна група. Очікується участь у зборах не тільки представників зі столиці, а й усіх, хто матиме змогу прибути на один день до Києва з регіонів.
«Ми чекаємо всіх небайдужих. Ми апелюємо до честі і совісті нашої інтелігенції,» - наголошують ініціатори акції.
Трохи більше про це один із братів Капранових, письменник і видавець Дмитро Капранов.
Дмитро Капранов: Ситуація сьогодні нагадує страшний сон.
Якщо б два роки тому хтось нам чи комусь сказав, що будуть зруйновані бульдозерами пам’ятки посеред Києва, якщо б хтось сказав, що буде викинуто на вулицю бібліотеку архітектурну з величезним фондом, якщо б хтось нам сказав, що будуть виганяти на вулицю галереї і художників, то ми не повірили б. Два роки тому ми би плюнули у вічі!
Сьогодні ж це реальність! Сьогодні горить Білгород-Дністровська фортеця, пам’ятка європейського, якщо не світового значення. Це все відбувається сьогодні в Україні ХХІ століття.
Україна, в якій варварським способом забудовуються історичні місця, в якій руйнуються пам’ятки, в якій закриваються книгарні, в якій не опалюються бібліотеки, ця Україна сьогодні йде в Європу!
 |
| Книжковий магазин «Знання» на Хрещатику, якій хоче закрити київська влада |
| (RadioSvoboda.Ua) |
Сьогодні ситуація абсолютно критична. Бюджет розв’язав руки місцевим адміністраціям з тим, щоби повністю задавити всі осередки культури, тому що він звелів (саме звелів (!), ця ст. 18) переукласти угоди на оренду на конкурсних засадах, що означає, що тепер будь-який мистецький центр повинен на рівних конкурувати з бутіками, з банками. Звичайно, що культура такої конкуренції не витримає!
Тобто, сьогодні влада повністю довела, що вона, принаймні, неспроможна працювати з українською культурою.
Ми оцінюємо такі дії української влади і бізнесу як злочинні. Неважливо, чи це злочинна діяльність, чи злочинна бездіяльність, але від цього злочинність її не міняється.
В результаті ми виступаємо з ініціативою, тобто група людей, яким це не байдуже: там і письменники, і архітектори, і музейники, і художники, і театрали, і кінематографісти, які постраждали чи не найбільше, тому що у нас було знищено повністю всю систему кіномистецтва, у нас було розкрадено і знищено майже всі кіностудії, у нас були зруйновані усі кінотеатри.
Це все зробили не окупанти, це зробив не Батий, це зробила наша рідна українська влада! Тому ми розуміємо, що до неї сьогодні звертатися немає рації, що вони вже довели все, що вони можуть довести, тому ми виступили з ініціативою, тобто група інтелігенції української, якій ця ситуація не байдужа, зібрати надзвичайні збори, на яких обговорити цю ситуацію і оголосити Україну “зоною культурного лиха”.
Що означає “зона культурного лиха”? - Що ми усвідомлюємо небезпеку і готові з нею боротися. Саме з цією метою ми запропонували 30 числа зібратися всім небайдужим людям і «взяти за горло» тих, хто сьогодні робить вигляд, що він керує нашою країною.
Для того, щоб підготувати ці збори, ми запустили сайт, який називається “культура.нет.юей”. на цьому сайті можна повідомити про лихо, яке відбувається у вашому населеному пункті: в райцентрі, в обласному центрі, коли немає книгарні, закрито музей, не опалюється бібліотека, когось виганяють з приміщення. Це все можна там повідомити, щоби наші розмови мали абсолютно конкретний характер. Там же можна зареєструватися до участі у зборах.
Ми сподіваємося, що прийде багато людей, які постраждали, і багато людей, які, принаймні, небайдуже ставляться і переживають за долю української нації, які не хочуть, щоб ми перетворилися на банду “гопників”, які п’ють пиво і присікуються до перехожих.
Ми сподіваємося, що люди відгукнуться, тому що, на нашу думку, ситуація сьогодні критична.
Надія Степула: Повертаючись до згаданої Міжнародної конференції з питань культурного довкілля у Львові, пропоную послухати матеріал, підготовлений колегою, кореспонденткою Радіо Свобода Богданою Костюк із місця події.
Богдана Костюк: Чимало років спливли над сучасними українською Жовквою і польським Замостям, але міста залишилися “ідеальними”, принаймні, в очах своїх мешканців та європейських культурологів.
От що каже австрійський мистецтвознавець Філіпп Дітмайєр.
Філіпп Дітмайєр: Європейська інтеграція – це не лише економічна сфера, це також проникнення і присутність на європейській культурній мапі, участь у європейських мистецьких проектах, тощо.
Побудова невеликих, компактних, елегантних “ідеальних” міст притаманна Європі ренесансній. Але що заважає сучасним Жовкві та Замості розробити концепцію культурного розвитку для перетворення їх на “ідеальні мистецькі” міста?
Європейський культурний фонд, який я представляю, готовий підтримати громади цих міст!
Богдана Костюк: Архітектура Жовкви і Замості справді подібна, сучасна інфраструктура також: у центрі містяться будівлі місцевої влади, торговельна площа, храми, численні кав‘ярні, ресторанчики, маленькі готелі.
Але якщо порівнювати Жовкву та її польського побратима, то можна помітити, що Замость більш доглянута і чепурна. Чому? Голова управління культури і туризму міської ради Жовкви Галина Фесюк пояснює це тривалим радянським періодом в історії міста.
Галина Фесюк: Було дуже багато людей, які досліджували Жовківщину. Просто це була інтелігенція, вона уся пішла в УПА, вона потім була знищена або засуджена, або вивезена до Сибіру.
Тоді до нас прийшла радянська влада, і місцеві жителі сили інтелектуальної не проявляли. І то виходить так, що після радянських часів, коли стала незалежна Україна, у нас було містечко військове.
До 1991 року це був Нестерів, і лише під час незалежної України Жовква, саме місто Жовква стало історико-архітектурним заповідником. І назва змінилась з Нестрова на Жовкву, оскільки так воно звалось з 1950 року лише.
Богдана Костюк: Культурно-історичне середовище Жовкви і Замості, близькість до центрів європейської культури таких, як Львів, Люблін, Краків, дозволяють експертам з оптимізмом дивитись на перспективи співпраці цих міст. І хто знає, можливо, для європейських країн вони і справді стануть “ідеальними” у культурно-мистецькій сфері.
Надія Степула: Сподівання на те, що ключові проблеми культурного довкілля України будуть невдовзі розв’язані, сповнюють енергією та планами, принаймні, ентузіастів. І є надії на те, що ці плани та їх здійснення не будуть марними.
Звучить фрагмент пісні «Богуслав» у виконанні гурту «Гайдамаки»
