Слухати:
Київ, 22 вересня 2006 року.
Надія Степула: Книжковою столицею став на кілька днів древній Львів. 13-й Форум видавців заполонив місто знаковими письменниками і знаними видавцями, знаменитими гостями та цікавими до новинок читачами.
У рамках книжного свята відбулось більше 240 презентацій нових книг. Журі конкурсу «Книжка форуму 2006 року» оцінювало понад півтисячі книг. Львівський форум назвали найбільшим у світі книжковим ярмарком української книжки.
Запах осені, кави, розмови про літературу – таким був Львів упродовж 4 осінніх днів.
Відбувся і перший Міжнародний літературний фестиваль за участю 40 авторів України та Європи. Літературне свято стало пізнавальним і для європейських літераторів.
Про що говорили видавці цього року, на чому акцентували увагу, докладніше дізнаємося від колеги Галі Терещук.
Галина Терещук: 2 тисячі гривень витратив міністр внутрішніх справ Юрій Луценко на форумі видавців у Львові. До слова, він був єдиним міністром, який відвідав форум.
Втім, таку суму видати на українські книжки спромігся далеко не кожен відвідувач ярмарку, чий місячний дохід значно поступається міністерському.
Трішки кумедними виглядали на форумі львівські посадовці, які супроводжували міністра.
Керівник обладміністрації, коли міністр Луценко вибрав кілька книги видавництва “Піраміда”, кинувся в кишеню по гроші. Міністр його жест зупинив і розрахувався сам.
Якби українці були такими ж платоспроможними і купували книжки, то тоді б і книговидавництво розвивалось успішніше. Наразі в Україні книжки видаються тиражем 2 –2,5 тисячі примірників.
Скажімо, у Польщі щороку видається чотири примірники книг на душу населення, а в Україні 0,3%.
В Україні обмаль книжкових крамниць, немає розвинутого книгорозповсюдження.
Відтак нині, за словами президента форуму Олександри Коваль, утворилось зачароване коло: українці не мають можливості купувати книжки, бо немає книгарень і немає системи промоції, а тому видавці не пропонують ринкові велику кількість цікавих видань, які б люди охоче купували.
Якщо в Україні за рік перекладається 800 найменувань книг, то, скажімо, в Південній Кореї 14 700.
Українські видавці неготові до міжнародних контактів, як зауважила в інтерв’ю Радіо Свобода Олександра Коваль.
Олександра Коваль: Адже міжнародним ярмарком ярмарок стає не тому, що на нього приїжджає 2-3 якихось видавництва, а він стає тоді, коли наші видавці почнуть купувати більше ліцензій, почнуть видавати більше книжок, і тоді до нас поїдуть іноземні видавці.
Книжки – це культура. Але книжки – це бізнес, це комерція.
Галина Терещук: Виховувати любов до читання потрібно змалку, ці слова звучали на форумі доволі часто. Відтак особлива увага була зосереджена саме на дитячій книжці. В Україні у рік видається 500 найменувань дитячих книжок. Закордоном ця цифра сягає десятків тисяч.
Попри те, що саме дитячу книжку українці купують найчастіше, її помітно і не вистарчає.
8-річна Оксана на форум книговидавців прийшла зі своєю сестрою, аби роздивитись нові дитячі книжки і вибрати одну –дві з них. Батьки змогли виділили дітям з сімейного бюджету 60 гривень.
Оксана: Звичайно, читати книжки набагато цікавіше, ніж дивитися фільми. У фільмах ми бачимо героїв, але коли ми читаємо книжку, то ми їх уявляємо і створюємо їх у своїй уяві.
Галина Терещук: А батьки дають гроші на книжки? На які?
Оксана: Які потрібні, які для нас дійсно корисні будуть, то на ті й дають.
Галина Терещук: Біля стендів з дитячою літературою було найбільш людно. Хоча сьогодні уже видають значно більше дитячих книг в Україні, аніж це було кілька років тому. Але цього вкрай не вистарчає. Як зауважив директор видавництва А -БА–БА-ГА-ЛА–МА-ГА Іван Малкович.
Іван Малкович: Чи достатньо? Я думаю, що не достатньо, тому що бачив по своєму синові, що він готовий проковтувати книжки значно частіше, ніж я видаю, ніж я можу купити йому достойні книжки українською мовою.
Якщо видавництво тільки започаткувалося, то це дуже дороге задоволення, видати книжку, купити права, розкрутити, продати.
Але я бачу вже дуже позитивні тенденції, які ще не співмірні з нашими найближчими сусідами, наприклад, з поляками чи з росіянами. Але це вже зовсім не та ситуація, що була 5 років тому.
Галина Терещук: 13 Національний форум видавців вкотре був перенасичений презентаціями, на яких фігурували який рік поспіль одні і ті ж прізвища письменників і чимало представлень були просто нудними.
Міжнародний книжковий форум, на кшталт як у німецькому місті Лейпциг чи польській столиці Варшаві, наразі у найближчі 5 -10 років в Україні нереальний. Зауважували учасники форуму. Передусім має поліпшитись економічна ситуація в державі, а українські видавці та письменники повинні вийти на європейський ринок.
За словами літератора Остапа Сливинського, в останні роки українські письменники потрохи прориваються до західного читача. Але у Європі відомі щонайбільше два-три прізвища українських сучасних літераторів. Для більшості талановитих українських письменників європейські ворота залишаються зачиненими.
Остап Сливинський: Дуже багато, власне, ринкових бар’єрів. Ринок, очевидно, не є достатньо привабливим для іноземних інвесторів. Вони поки що ще дуже обережні в тому, щоби в якийсь спосіб інвестувати в український ринок. А це означає, що вони ще недостатньо зацікавлені, щоби привозити, показувати, демонструвати свою продукцію тут.
Галина Терещук: Форум видавців у Львові не стає поштовхом до європейського ринку для українських письменників.
Надія Степула: На цьогорічному форумі видавців чи не вперше досить обережно заговорили про сучасну літературну “попсу” в Україні, яка перенасичена ненормативною лексикою, героями-наркоманами, яка пишеться молодими літераторами за короткі терміни і користується популярністю серед 14-20 річних молодих людей.
Філософ Мирослав Попович таке явище називає злочином проти молодого покоління і переконаний, що на противагу має зазвучати інша, інтелектуальна, література.
Мирослав Попович: Справа в тому, що “попса” – це не тільки певна ніша, це є певна культурна загроза, це є певна загроза культурі.
Надія Степула: Щодо літературних явищ і критично-презентаційних «ристалищ» навколо них, то й справді Львівський форум видавців відзначався різноманітністю не лише за формою, а й за змістом. І в цьому плані досить показовою була одна з презентацій в арт-клубі “Лялька”. Йдеться про проект “Інша література”, котрий все більше набуває розголосу. Схоже, від пробного камінця, кинутого в літературоцентричну громадськість, йдуть все ширші кола.
Тим часом креатори проекту збираються показати його всій Україні.
Про це в розмові Павла Вольвача з одним із фундаторів “Іншої літератури”, письменником Борисом Гуменюком.
Павло Вольвач: Інша література... До чого вона інша?
Борис Гуменюк: Інша, з одного боку, до отих спілчанських підлітків, котрі вже давно посивіли, але так і не доросли до зрілих текстів, а з іншого боку, до гламурних дівчаток і хлопчиків, котрі, дорвавшись до не дуже вибагливих у смаках ЗМІ, облизують, обсмоктують одне одного, імітуючи тим самим літературний процес.
В той час, коли в їхній тіні мимоволі перебуває 80% сучасних українських письменників, практично вся українська література. От до тих 10% і 10% ми інші.
Павло Вольвач: Але як практично буде реалізовуватися проект?
Борис Гуменюк: Найменше хотілося б якоїсь критики чи тим паче критиканства – ми боремося не проти, ми боремося за. Але спершу хотілося б розірвати, звісно, це інформаційне замкнуте порочне коло.
Найперше хотілося б сказати, що є інша література: якісна література і європейського рівня література.
Друге. Сказати читачеві: не вірте нам на слово, візьміть тексти і почитайте. Якщо тексти досі не опубліковані, не оприлюднені, то потрібно сприяти і робити так, щоби люди мали можливість прийти в книгарні і ці тексти знайти.
Поза тим, що, скажемо, спочатку тур Україною, а потім природно виникне питання, якщо буде потрібен літературний сайт, буде потрібен літературний журнал, напевно, видавництва, які готові будуть друкувати, даруйте, не тільки Карпу з Дерешем, а друкувати і Пашковського, і Москальця з Процюком.
Павло Вольвач: Я відразу дозволю собі засумніватися і не повірити. От Ви протиставляєтеся популярній літературі насамперед, як я розумію. “Попсі”. Але ж і справді не можуть головорозломні тексти змагатися в популярності і доступності до читача із літературою полегшеною, розважальною.
Борис Гуменюк: А мова не йде про те, щоб змагатися в масовості. Звісно, суспільство хоче розваг, але все-таки оту нішу, яку займають “попсовики”, вона масовіша, але всі знають, що то третьосортне, тобто це низький стиль. А там, де працював Т.Г.Шевченко, чи там, де працює Пашковський, то це там, де нога “попси” не ступає.
Павло Вольвач: Так, зрештою, Пашковський і має свого читача. Знову ж таки, Пашковський – це вершинний зразок представників іншої літератури, але там же ж справді багато і, скажемо так, інших літераторів. Тобто, інша література, вона інша і всередині, в стосунку до себе.
Борис Гуменюк: Не потрібен масовий читач. Головне, щоб цей читач був. Сьогодні його не знають. Якщо Пашковського ще знають, тому що не знати – це начебто і непристойно, тоді дуже багатьох: десятків, сотні літераторів просто не знають. Вони приходять зі своїми рукописами і текстами у видавництва, а їх не видають саме тому, що видавництва мислять категоріями зароблю-не зароблю.
Павло Вольвач: Яким чином ви будете презентувати цю іншу літературу? Якщо їдуть там 3-5 письменників, але масив представників іншої літератури значно ширший, то яким чином і вони прозвучать, і дійдуть до читача?
Борис Гуменюк: Проект буде абсолютно відкритим. Всі письменники, які сьогодні є в Україні, і просто читачі зможуть до цього проекту долучитися у будь-якій формі.
Звичайно, що ми не можемо, наприклад, в поїзду в Луцьк взяти з собою 100 письменників. Можуть поїхати 3-4, які будуть репрезентантами усіх інших. Ото, власне, і все.
Павло Вольвач: Головна мета проекту – це донести до загальної свідомості імена авторів, які зараз не на слуху, чи все ж таки якось більш системно розкрутити їх, видати, перекласти?
Борис Гуменюк: Хотілося б, звичайно, зробити це системно. Потрібно заявити, що є інша література, окрім тієї, яка сьогодні є там обличчям літературного процесу, що є твори і треба дати можливість читачу ці твори прочитати і дати їм оцінку.
А після цього, звичайно, дальший процес, я думаю, що потрібно робити якусь літературну агенцію і спробувати просувати найкращі твори найкращих літераторів у світ, тобто потрібно перекладати.
Павло Вольвач: Борисе, я сам був свідком старту, дебюту іншої літератури в Тернополі, як на мене. Це успіх чи не успіх, але, принаймні, охоплено до 1 тисячі глядачів, слухачів. А як було у Львові, як ти вважаєш?
Борис Гуменюк: Це кав’ярня, де просто сиділи люди, які пили каву. Але все-таки коли ми почали говорити, зал зацікавлено почав слухати те, що мовилося. Здається, був налагоджений контакт, була зворотна реакція, були навіть, з дозволу б сказати, якісь там оплески і таке інше.
Надія Степула: Як і на кожному з попередніх форумів, на 13-тому теж визначали переможців.
Останні два роки на Львівських форумах видавців перемагають книги, які можна назвати монументальними і в назвах яких присутня назва держави.
Минулого року ґран-прі одержало видання “Україна на стародавніх картах” Державного науково-виробничого підприємства “Картографія”. Цього ж року журі XIII Форуму видавців найвищою нагородою відзначило альбом Івана Гончара “Україна та українці”.
Щасливих переможців розпитував мій колега Тарас Марусик.
Тарас Марусик: Повна назва цього монументального видання - “Україна та українці”. Історико-етнографічний мистецький альбом Івана Гончара: вибрані аркуші”.
Це спільне видання Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара” та поліграфічної фірми “Оранта”.
Іван Гончар - видатний етнограф і збирач українських старожитностей у різних кутках української землі.
Розповідає директор Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара” Петро Гончар.
Петро Гончар: Цей альбом зроблений за альбомами І.М.Гончара у 18 томів по регіонах України, де на листках розміщені документальні фотографії і з малюнками, замальованими І.Гончарем в експедиціях, які стосуються того чи іншого краю, тобто орнаменти, кераміка, ткання, одяг і таке інше.
Тарас Марусик: Том, який здобув ґран-прі, є вибраним. Петро Гончар каже, що в ньому зібрані найкращі, з погляду упорядників, аркуші всієї колекції.
В найближчих планах – томи, присвячені Галичині, Буковині і Гуцульщині.
Всього побачить світ томів сім-вісім, куди ввійде все 18-томне розмаїття “України та українці” Івана Гончара.
На запитання, чи розраховував він на перемогу, Петро Гончар зреагував так:
Петро Гончар: Абсолютно ні. Я їхав до Львова, аби прикупити до нашої бібліотеки книги. І не думав, і не снилося, оскільки зараз величезна конкуренція. Мені здавалося, що, може, є дослідження більш вагомі. Може, я ще й звик до цього альбому. Ефект був саме від неочікуваності.
Тарас Марусик: Для директора поліграфічної фірми “Оранта” Павла Сачека присудження ґран-прі XIII Форуму видавців у Львові стало також неочікуваним.
Павло Сачек: Чесно кажучи, це був такий великий сюрприз чи дар богів, але якесь утвердження в тому, що дійсно ця праця комусь потрібна. А ще. Можливо, якось кероване ще зверху І.М.Гончарем, його духом, можливо. І, звичайно, що є сили і натхнення на видання інших томів.
Бо різні були думки, казали: кому це потрібно, це все-таки робилося в 70-80 роках, а на дворі вже 21 століття, що це виглядає трохи, як шароварщина. Але мені приємно, скажімо так.
Надія Степула: Книжковий світ на 13-ім Форумі видавців ще раз нагадав про те, що без нього світ людей був би бідним і нецікавим. Древнє місто напередодні свого 750-ліття на повні груди вдихнуло друкарських фарб, розцвіло афішами та анонсами, відшуміло галасливими презентаціями і суперечками, дискусіями та іменами. І залишилося після свята книг у своїй осінній філософській задумі в очікуванні нових свят.
Київ, 22 вересня 2006 року.
Надія Степула: Книжковою столицею став на кілька днів древній Львів. 13-й Форум видавців заполонив місто знаковими письменниками і знаними видавцями, знаменитими гостями та цікавими до новинок читачами.
У рамках книжного свята відбулось більше 240 презентацій нових книг. Журі конкурсу «Книжка форуму 2006 року» оцінювало понад півтисячі книг. Львівський форум назвали найбільшим у світі книжковим ярмарком української книжки.
Запах осені, кави, розмови про літературу – таким був Львів упродовж 4 осінніх днів.
Відбувся і перший Міжнародний літературний фестиваль за участю 40 авторів України та Європи. Літературне свято стало пізнавальним і для європейських літераторів.
Про що говорили видавці цього року, на чому акцентували увагу, докладніше дізнаємося від колеги Галі Терещук.
Галина Терещук: 2 тисячі гривень витратив міністр внутрішніх справ Юрій Луценко на форумі видавців у Львові. До слова, він був єдиним міністром, який відвідав форум.
Втім, таку суму видати на українські книжки спромігся далеко не кожен відвідувач ярмарку, чий місячний дохід значно поступається міністерському.
Трішки кумедними виглядали на форумі львівські посадовці, які супроводжували міністра.
Керівник обладміністрації, коли міністр Луценко вибрав кілька книги видавництва “Піраміда”, кинувся в кишеню по гроші. Міністр його жест зупинив і розрахувався сам.
Якби українці були такими ж платоспроможними і купували книжки, то тоді б і книговидавництво розвивалось успішніше. Наразі в Україні книжки видаються тиражем 2 –2,5 тисячі примірників.
Скажімо, у Польщі щороку видається чотири примірники книг на душу населення, а в Україні 0,3%.
В Україні обмаль книжкових крамниць, немає розвинутого книгорозповсюдження.
Відтак нині, за словами президента форуму Олександри Коваль, утворилось зачароване коло: українці не мають можливості купувати книжки, бо немає книгарень і немає системи промоції, а тому видавці не пропонують ринкові велику кількість цікавих видань, які б люди охоче купували.
Якщо в Україні за рік перекладається 800 найменувань книг, то, скажімо, в Південній Кореї 14 700.
Українські видавці неготові до міжнародних контактів, як зауважила в інтерв’ю Радіо Свобода Олександра Коваль.
Олександра Коваль: Адже міжнародним ярмарком ярмарок стає не тому, що на нього приїжджає 2-3 якихось видавництва, а він стає тоді, коли наші видавці почнуть купувати більше ліцензій, почнуть видавати більше книжок, і тоді до нас поїдуть іноземні видавці.
Книжки – це культура. Але книжки – це бізнес, це комерція.
Галина Терещук: Виховувати любов до читання потрібно змалку, ці слова звучали на форумі доволі часто. Відтак особлива увага була зосереджена саме на дитячій книжці. В Україні у рік видається 500 найменувань дитячих книжок. Закордоном ця цифра сягає десятків тисяч.
Попри те, що саме дитячу книжку українці купують найчастіше, її помітно і не вистарчає.
8-річна Оксана на форум книговидавців прийшла зі своєю сестрою, аби роздивитись нові дитячі книжки і вибрати одну –дві з них. Батьки змогли виділили дітям з сімейного бюджету 60 гривень.
Оксана: Звичайно, читати книжки набагато цікавіше, ніж дивитися фільми. У фільмах ми бачимо героїв, але коли ми читаємо книжку, то ми їх уявляємо і створюємо їх у своїй уяві.
Галина Терещук: А батьки дають гроші на книжки? На які?
Оксана: Які потрібні, які для нас дійсно корисні будуть, то на ті й дають.
Галина Терещук: Біля стендів з дитячою літературою було найбільш людно. Хоча сьогодні уже видають значно більше дитячих книг в Україні, аніж це було кілька років тому. Але цього вкрай не вистарчає. Як зауважив директор видавництва А -БА–БА-ГА-ЛА–МА-ГА Іван Малкович.
Іван Малкович: Чи достатньо? Я думаю, що не достатньо, тому що бачив по своєму синові, що він готовий проковтувати книжки значно частіше, ніж я видаю, ніж я можу купити йому достойні книжки українською мовою.
Якщо видавництво тільки започаткувалося, то це дуже дороге задоволення, видати книжку, купити права, розкрутити, продати.
Але я бачу вже дуже позитивні тенденції, які ще не співмірні з нашими найближчими сусідами, наприклад, з поляками чи з росіянами. Але це вже зовсім не та ситуація, що була 5 років тому.
Галина Терещук: 13 Національний форум видавців вкотре був перенасичений презентаціями, на яких фігурували який рік поспіль одні і ті ж прізвища письменників і чимало представлень були просто нудними.
Міжнародний книжковий форум, на кшталт як у німецькому місті Лейпциг чи польській столиці Варшаві, наразі у найближчі 5 -10 років в Україні нереальний. Зауважували учасники форуму. Передусім має поліпшитись економічна ситуація в державі, а українські видавці та письменники повинні вийти на європейський ринок.
За словами літератора Остапа Сливинського, в останні роки українські письменники потрохи прориваються до західного читача. Але у Європі відомі щонайбільше два-три прізвища українських сучасних літераторів. Для більшості талановитих українських письменників європейські ворота залишаються зачиненими.
Остап Сливинський: Дуже багато, власне, ринкових бар’єрів. Ринок, очевидно, не є достатньо привабливим для іноземних інвесторів. Вони поки що ще дуже обережні в тому, щоби в якийсь спосіб інвестувати в український ринок. А це означає, що вони ще недостатньо зацікавлені, щоби привозити, показувати, демонструвати свою продукцію тут.
Галина Терещук: Форум видавців у Львові не стає поштовхом до європейського ринку для українських письменників.
Надія Степула: На цьогорічному форумі видавців чи не вперше досить обережно заговорили про сучасну літературну “попсу” в Україні, яка перенасичена ненормативною лексикою, героями-наркоманами, яка пишеться молодими літераторами за короткі терміни і користується популярністю серед 14-20 річних молодих людей.
Філософ Мирослав Попович таке явище називає злочином проти молодого покоління і переконаний, що на противагу має зазвучати інша, інтелектуальна, література.
Мирослав Попович: Справа в тому, що “попса” – це не тільки певна ніша, це є певна культурна загроза, це є певна загроза культурі.
Надія Степула: Щодо літературних явищ і критично-презентаційних «ристалищ» навколо них, то й справді Львівський форум видавців відзначався різноманітністю не лише за формою, а й за змістом. І в цьому плані досить показовою була одна з презентацій в арт-клубі “Лялька”. Йдеться про проект “Інша література”, котрий все більше набуває розголосу. Схоже, від пробного камінця, кинутого в літературоцентричну громадськість, йдуть все ширші кола.
Тим часом креатори проекту збираються показати його всій Україні.
Про це в розмові Павла Вольвача з одним із фундаторів “Іншої літератури”, письменником Борисом Гуменюком.
Павло Вольвач: Інша література... До чого вона інша?
Борис Гуменюк: Інша, з одного боку, до отих спілчанських підлітків, котрі вже давно посивіли, але так і не доросли до зрілих текстів, а з іншого боку, до гламурних дівчаток і хлопчиків, котрі, дорвавшись до не дуже вибагливих у смаках ЗМІ, облизують, обсмоктують одне одного, імітуючи тим самим літературний процес.
В той час, коли в їхній тіні мимоволі перебуває 80% сучасних українських письменників, практично вся українська література. От до тих 10% і 10% ми інші.
Павло Вольвач: Але як практично буде реалізовуватися проект?
Борис Гуменюк: Найменше хотілося б якоїсь критики чи тим паче критиканства – ми боремося не проти, ми боремося за. Але спершу хотілося б розірвати, звісно, це інформаційне замкнуте порочне коло.
Найперше хотілося б сказати, що є інша література: якісна література і європейського рівня література.
Друге. Сказати читачеві: не вірте нам на слово, візьміть тексти і почитайте. Якщо тексти досі не опубліковані, не оприлюднені, то потрібно сприяти і робити так, щоби люди мали можливість прийти в книгарні і ці тексти знайти.
Поза тим, що, скажемо, спочатку тур Україною, а потім природно виникне питання, якщо буде потрібен літературний сайт, буде потрібен літературний журнал, напевно, видавництва, які готові будуть друкувати, даруйте, не тільки Карпу з Дерешем, а друкувати і Пашковського, і Москальця з Процюком.
Павло Вольвач: Я відразу дозволю собі засумніватися і не повірити. От Ви протиставляєтеся популярній літературі насамперед, як я розумію. “Попсі”. Але ж і справді не можуть головорозломні тексти змагатися в популярності і доступності до читача із літературою полегшеною, розважальною.
Борис Гуменюк: А мова не йде про те, щоб змагатися в масовості. Звісно, суспільство хоче розваг, але все-таки оту нішу, яку займають “попсовики”, вона масовіша, але всі знають, що то третьосортне, тобто це низький стиль. А там, де працював Т.Г.Шевченко, чи там, де працює Пашковський, то це там, де нога “попси” не ступає.
Павло Вольвач: Так, зрештою, Пашковський і має свого читача. Знову ж таки, Пашковський – це вершинний зразок представників іншої літератури, але там же ж справді багато і, скажемо так, інших літераторів. Тобто, інша література, вона інша і всередині, в стосунку до себе.
Борис Гуменюк: Не потрібен масовий читач. Головне, щоб цей читач був. Сьогодні його не знають. Якщо Пашковського ще знають, тому що не знати – це начебто і непристойно, тоді дуже багатьох: десятків, сотні літераторів просто не знають. Вони приходять зі своїми рукописами і текстами у видавництва, а їх не видають саме тому, що видавництва мислять категоріями зароблю-не зароблю.
Павло Вольвач: Яким чином ви будете презентувати цю іншу літературу? Якщо їдуть там 3-5 письменників, але масив представників іншої літератури значно ширший, то яким чином і вони прозвучать, і дійдуть до читача?
Борис Гуменюк: Проект буде абсолютно відкритим. Всі письменники, які сьогодні є в Україні, і просто читачі зможуть до цього проекту долучитися у будь-якій формі.
Звичайно, що ми не можемо, наприклад, в поїзду в Луцьк взяти з собою 100 письменників. Можуть поїхати 3-4, які будуть репрезентантами усіх інших. Ото, власне, і все.
Павло Вольвач: Головна мета проекту – це донести до загальної свідомості імена авторів, які зараз не на слуху, чи все ж таки якось більш системно розкрутити їх, видати, перекласти?
Борис Гуменюк: Хотілося б, звичайно, зробити це системно. Потрібно заявити, що є інша література, окрім тієї, яка сьогодні є там обличчям літературного процесу, що є твори і треба дати можливість читачу ці твори прочитати і дати їм оцінку.
А після цього, звичайно, дальший процес, я думаю, що потрібно робити якусь літературну агенцію і спробувати просувати найкращі твори найкращих літераторів у світ, тобто потрібно перекладати.
Павло Вольвач: Борисе, я сам був свідком старту, дебюту іншої літератури в Тернополі, як на мене. Це успіх чи не успіх, але, принаймні, охоплено до 1 тисячі глядачів, слухачів. А як було у Львові, як ти вважаєш?
Борис Гуменюк: Це кав’ярня, де просто сиділи люди, які пили каву. Але все-таки коли ми почали говорити, зал зацікавлено почав слухати те, що мовилося. Здається, був налагоджений контакт, була зворотна реакція, були навіть, з дозволу б сказати, якісь там оплески і таке інше.
Надія Степула: Як і на кожному з попередніх форумів, на 13-тому теж визначали переможців.
Останні два роки на Львівських форумах видавців перемагають книги, які можна назвати монументальними і в назвах яких присутня назва держави.
Минулого року ґран-прі одержало видання “Україна на стародавніх картах” Державного науково-виробничого підприємства “Картографія”. Цього ж року журі XIII Форуму видавців найвищою нагородою відзначило альбом Івана Гончара “Україна та українці”.
Щасливих переможців розпитував мій колега Тарас Марусик.
Тарас Марусик: Повна назва цього монументального видання - “Україна та українці”. Історико-етнографічний мистецький альбом Івана Гончара: вибрані аркуші”.
Це спільне видання Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара” та поліграфічної фірми “Оранта”.
Іван Гончар - видатний етнограф і збирач українських старожитностей у різних кутках української землі.
Розповідає директор Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара” Петро Гончар.
Петро Гончар: Цей альбом зроблений за альбомами І.М.Гончара у 18 томів по регіонах України, де на листках розміщені документальні фотографії і з малюнками, замальованими І.Гончарем в експедиціях, які стосуються того чи іншого краю, тобто орнаменти, кераміка, ткання, одяг і таке інше.
Тарас Марусик: Том, який здобув ґран-прі, є вибраним. Петро Гончар каже, що в ньому зібрані найкращі, з погляду упорядників, аркуші всієї колекції.
В найближчих планах – томи, присвячені Галичині, Буковині і Гуцульщині.
Всього побачить світ томів сім-вісім, куди ввійде все 18-томне розмаїття “України та українці” Івана Гончара.
На запитання, чи розраховував він на перемогу, Петро Гончар зреагував так:
Петро Гончар: Абсолютно ні. Я їхав до Львова, аби прикупити до нашої бібліотеки книги. І не думав, і не снилося, оскільки зараз величезна конкуренція. Мені здавалося, що, може, є дослідження більш вагомі. Може, я ще й звик до цього альбому. Ефект був саме від неочікуваності.
Тарас Марусик: Для директора поліграфічної фірми “Оранта” Павла Сачека присудження ґран-прі XIII Форуму видавців у Львові стало також неочікуваним.
Павло Сачек: Чесно кажучи, це був такий великий сюрприз чи дар богів, але якесь утвердження в тому, що дійсно ця праця комусь потрібна. А ще. Можливо, якось кероване ще зверху І.М.Гончарем, його духом, можливо. І, звичайно, що є сили і натхнення на видання інших томів.
Бо різні були думки, казали: кому це потрібно, це все-таки робилося в 70-80 роках, а на дворі вже 21 століття, що це виглядає трохи, як шароварщина. Але мені приємно, скажімо так.
Надія Степула: Книжковий світ на 13-ім Форумі видавців ще раз нагадав про те, що без нього світ людей був би бідним і нецікавим. Древнє місто напередодні свого 750-ліття на повні груди вдихнуло друкарських фарб, розцвіло афішами та анонсами, відшуміло галасливими презентаціями і суперечками, дискусіями та іменами. І залишилося після свята книг у своїй осінній філософській задумі в очікуванні нових свят.
