(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіо записі.)
Кирило Булкін: - Вітаю всіх!
Це програма “Перед мікрофоном “Свободи” і я, ведучий Кирило Булкін.
Сьогодні гостем програми є відомий письменник та громадський діяч, головний редактор газети “Наша віра” Євген Сверстюк.
Вітаю вас, пане Євгене! Дякую за те, що Ви знайшли час для інтерв’ю радіо “Свобода”!
Євген Сверстюк: - Вітаю Вас і слухачів!
Кирило Булкін: - Пане Євгене, пропоную почати з останніх подій у державі, зокрема з круглого столу за участю лідерів парламентських фракцій та представників громадськості, де Ви були якраз отим “представником громадськості”. Тож природно запитати Вас про враження від цього заходу.
Але спершу хотілося б дізнатися про те, яким чином Ви отримали запрошення, як дізналися про те, що будете брати участь у круглому столі?
Євген Сверстюк: - Мене запросили телефоном з канцелярії Президента за день, а потім прислали авто.
Кирило Булкін: - Загалом про механізм того, яким чином обирали тих людей, що мають брати участь, Вам невідомо?
Євген Сверстюк: - Мені невідомо. Власне, мене питали про згоду.
Я думаю, що, скажімо, Захарова треба було брати, тому що він видає дуже важливий журнал “Права людини”. Ну і так завсідники: і Попович, і Брюховецький, ректор, мабуть, авторитетний чоловік і ректор Політехнічного інституту. То якось мене і не здивував склад.
Кирило Булкін: - Добре, склад складом. Ви кажете, що він був непоганим. Але ефективність того, що відбулося. Перше, що хотілося б запитати, чи був, на Вашу думку, почутий цей ваш голос, голос усіх учасників круглого столу?
Євген Сверстюк: - Коли я переглядаю коментарі в газетах, то вони якісь заумно кручені, вони шукають якогось хитрого ходу, вони все навиворіт мислять, бо мені здається, що мислити навиворіт – це вже увійшло в моду.
А насправді це є нормальний круглий стіл, прийнятий в Європі, і дуже часто це робиться, скажімо в Польщі, то там практикується запрошення політиків і авторитетних представників серед інтелігенції.
Я пригадую, що ще 5 років тому Кваснєвський, тодішній президент Польської Республіки, мене запитав, чи погодився б я з представниками українського ПЕН-клубу взяти участь в нашій зустрічі з польською інтелігенцією і президентом. Я кажу: “Звичайно, я погодився б. Я тільки просив би Вас, щоб Ви говорили про це з нашим Президентом Кучмою, тому що, боюсь, він цього не розуміє”.
Це було нормально і в цьому був дуже великий сенс, щоби те все, що політики загортають в папірці, і ці всі криві ходи, які вони демонструють або приховують, щоб все це бачили люди, щоб це винести на громадський форум, щоби кожен показав, хто він є насправді. Це дуже нормально. Це дуже здоровий хід Президента.
Я думаю, що він давно мав би бути зроблений, тому що в нас це все непрозоре, в нас же говорять поза очі одне, а в очі інше. А чому б усім представникам політичних сил не сказати про своє розуміння українських національних інтересів, українських пріоритетів, в чому полягає гідність української держави, і як вони хочуть її представляти? Це нормальне питання для кожного політика.
Кирило Булкін: - Гаразд, Ви кажете про прозорість. Дійсно, перший день був надзвичайно прозорим, з цією трансляцією на загальнонаціональних каналах, але після того знову настали якісь там, скажемо, сепаратні переговори, закриті, без громадськості, без журналістів, які чекали до ночі під дверима, так нічого й не змогли дізнатися. Про що це свідчить, на Вашу думку?
Євген Сверстюк: - Я, зрештою, це цілком логічно виводжу. Мені пропонували прийти на другий день. Я думаю, що й іншим учасникам-представникам громадськості теж пропонували. І, звичайно, ніхто не хотів йти, бо знає, що це буде торг за формулювання. Це всеодно, що виробляти документи. Я абсолютно не витримую цієї атмосфери.
Тим більше, що я прекрасно знаю, про що буде торг. Адже вони хотіли закамуфлювати. А насправді стоїть питання про ці три карти, на яких намальована сардонічна Мефістофельська усмішка.
На першій карті – це розігрування російською мови і ідіотське прикидання, що вона не домінує в Україні, і що вона, як каже Кушнарьов, “влачіт жалкоє сущєствованіє”.
Друга карта – це федералізація, тобто спроба розчленувати країну не так, як її усвідомлює народ, а відповідно до того, як планують її розчленувати політики од лукавого.
І третя карта – це НАТО. Особливо пекуча. Хоча в перший день абсолютно всі, включно з Януковичем, були згодні, що НАТО – це корисно, це дуже потрібно, це вкрай необхідно для модернізації армії. І пояснили ж їм, що в самій назві є...
- За винятком комуністів...
Євген Сверстюк: - Ні, і комуністи затихли. А потім нагадав собі Петро Симоненко, що, почекай, а чого ж я сиджу, і включив себе. Далі починає від НАТО і про те, що він нібито представляє трудящих, а ці трудящі ніяк не можуть погодитися, тільки тому він зараз теж не може погодитися.
Кирило Булкін: - Отже, на Вашу думку, варто було саме в перший день закінчити цей процес, все-таки дотиснути підписами укладання цього меморандуму?
Євген Сверстюк: - Знаєте, вони були зацікавлені. В перший день вони казали, мовляв, півгодини і ми це узгодимо. Вони хотіли закамуфлювати оці всі формулювання, щоб вони ніби й були, ніби їх і немає: про цю російську карту, мови, про НАТО і про федералізацію, щоби це були спірні формулювання.
Юлія Тимошенко сказала, що вона категорично проти того, щоби свої позиції камуфлювати, а навпаки: ми не соромимося, а ми їх виставляємо як національні пріоритети і так далі.
Я не знаю, якби була згода всіх, то, може, вони і в перший же день були б підписали.
Кирило Булкін: - В чому ж помилка? Чому так все затяглося?
Євген Сверстюк: - Я не думаю, що помилка. Я думаю, що вони спохватилися, що вони не мають повноважень від хазяїна, вони ж мусять узгодити з хазяїном.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіо записі.)
Кирило Булкін: - Вітаю всіх!
Це програма “Перед мікрофоном “Свободи” і я, ведучий Кирило Булкін.
Вітаю вас, пане Євгене! Дякую за те, що Ви знайшли час для інтерв’ю радіо “Свобода”!
Євген Сверстюк: - Вітаю Вас і слухачів!
Кирило Булкін: - Пане Євгене, пропоную почати з останніх подій у державі, зокрема з круглого столу за участю лідерів парламентських фракцій та представників громадськості, де Ви були якраз отим “представником громадськості”. Тож природно запитати Вас про враження від цього заходу.
Але спершу хотілося б дізнатися про те, яким чином Ви отримали запрошення, як дізналися про те, що будете брати участь у круглому столі?
Євген Сверстюк: - Мене запросили телефоном з канцелярії Президента за день, а потім прислали авто.
Кирило Булкін: - Загалом про механізм того, яким чином обирали тих людей, що мають брати участь, Вам невідомо?
Євген Сверстюк: - Мені невідомо. Власне, мене питали про згоду.
Я думаю, що, скажімо, Захарова треба було брати, тому що він видає дуже важливий журнал “Права людини”. Ну і так завсідники: і Попович, і Брюховецький, ректор, мабуть, авторитетний чоловік і ректор Політехнічного інституту. То якось мене і не здивував склад.
Кирило Булкін: - Добре, склад складом. Ви кажете, що він був непоганим. Але ефективність того, що відбулося. Перше, що хотілося б запитати, чи був, на Вашу думку, почутий цей ваш голос, голос усіх учасників круглого столу?
Євген Сверстюк: - Коли я переглядаю коментарі в газетах, то вони якісь заумно кручені, вони шукають якогось хитрого ходу, вони все навиворіт мислять, бо мені здається, що мислити навиворіт – це вже увійшло в моду.
А насправді це є нормальний круглий стіл, прийнятий в Європі, і дуже часто це робиться, скажімо в Польщі, то там практикується запрошення політиків і авторитетних представників серед інтелігенції.
Я пригадую, що ще 5 років тому Кваснєвський, тодішній президент Польської Республіки, мене запитав, чи погодився б я з представниками українського ПЕН-клубу взяти участь в нашій зустрічі з польською інтелігенцією і президентом. Я кажу: “Звичайно, я погодився б. Я тільки просив би Вас, щоб Ви говорили про це з нашим Президентом Кучмою, тому що, боюсь, він цього не розуміє”.
Це було нормально і в цьому був дуже великий сенс, щоби те все, що політики загортають в папірці, і ці всі криві ходи, які вони демонструють або приховують, щоб все це бачили люди, щоб це винести на громадський форум, щоби кожен показав, хто він є насправді. Це дуже нормально. Це дуже здоровий хід Президента.
Я думаю, що він давно мав би бути зроблений, тому що в нас це все непрозоре, в нас же говорять поза очі одне, а в очі інше. А чому б усім представникам політичних сил не сказати про своє розуміння українських національних інтересів, українських пріоритетів, в чому полягає гідність української держави, і як вони хочуть її представляти? Це нормальне питання для кожного політика.
Кирило Булкін: - Гаразд, Ви кажете про прозорість. Дійсно, перший день був надзвичайно прозорим, з цією трансляцією на загальнонаціональних каналах, але після того знову настали якісь там, скажемо, сепаратні переговори, закриті, без громадськості, без журналістів, які чекали до ночі під дверима, так нічого й не змогли дізнатися. Про що це свідчить, на Вашу думку?
Євген Сверстюк: - Я, зрештою, це цілком логічно виводжу. Мені пропонували прийти на другий день. Я думаю, що й іншим учасникам-представникам громадськості теж пропонували. І, звичайно, ніхто не хотів йти, бо знає, що це буде торг за формулювання. Це всеодно, що виробляти документи. Я абсолютно не витримую цієї атмосфери.
Тим більше, що я прекрасно знаю, про що буде торг. Адже вони хотіли закамуфлювати. А насправді стоїть питання про ці три карти, на яких намальована сардонічна Мефістофельська усмішка.
На першій карті – це розігрування російською мови і ідіотське прикидання, що вона не домінує в Україні, і що вона, як каже Кушнарьов, “влачіт жалкоє сущєствованіє”.
Друга карта – це федералізація, тобто спроба розчленувати країну не так, як її усвідомлює народ, а відповідно до того, як планують її розчленувати політики од лукавого.
І третя карта – це НАТО. Особливо пекуча. Хоча в перший день абсолютно всі, включно з Януковичем, були згодні, що НАТО – це корисно, це дуже потрібно, це вкрай необхідно для модернізації армії. І пояснили ж їм, що в самій назві є...
- За винятком комуністів...
Євген Сверстюк: - Ні, і комуністи затихли. А потім нагадав собі Петро Симоненко, що, почекай, а чого ж я сиджу, і включив себе. Далі починає від НАТО і про те, що він нібито представляє трудящих, а ці трудящі ніяк не можуть погодитися, тільки тому він зараз теж не може погодитися.
Кирило Булкін: - Отже, на Вашу думку, варто було саме в перший день закінчити цей процес, все-таки дотиснути підписами укладання цього меморандуму?
Євген Сверстюк: - Знаєте, вони були зацікавлені. В перший день вони казали, мовляв, півгодини і ми це узгодимо. Вони хотіли закамуфлювати оці всі формулювання, щоб вони ніби й були, ніби їх і немає: про цю російську карту, мови, про НАТО і про федералізацію, щоби це були спірні формулювання.
Юлія Тимошенко сказала, що вона категорично проти того, щоби свої позиції камуфлювати, а навпаки: ми не соромимося, а ми їх виставляємо як національні пріоритети і так далі.
Я не знаю, якби була згода всіх, то, може, вони і в перший же день були б підписали.
Кирило Булкін: - В чому ж помилка? Чому так все затяглося?
Євген Сверстюк: - Я не думаю, що помилка. Я думаю, що вони спохватилися, що вони не мають повноважень від хазяїна, вони ж мусять узгодити з хазяїном.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіо записі.)
