Вашингтон, 22 листопада 2005 (RadioSvoboda.ua) - Виставка фотографій Помаранчевої революції відкрилася цього тижня у Вашингтоні. Її організатор – Інститут Кеннана, який спеціалізується на дослідженнях держав Центрально-Східної Європи та Росії. Організатори виставки кажуть, що не ставлять за мету відзначити першу річницю новітньої української революції. Радше, вони хочуть нагадати американцям про унікальні, на їхню думку, події минулого року, які привернули увагу цілого світу.
Стіни двох поверхів Інституту Кеннана у Вашингтоні набули помаранчевого відтінку. Близько п’ятидесяти фотографій зображають події в Україні річної давнини. Намети, польові кухні, прапори, транспаранти, листівки і навіть політики – все це лише антураж, серед якого американські фотографи побачили головне для себе у ті дні – обличчя людей. Говорить один з авторів представлених фотографій Едріан Ерлінджер:
“Для мене головним було зобразити простих людей, захоплених цим історичним моментом дя їхньої держави. Не має значення, чи ви були синьо-білим чи помаранчевим – уся держава були цим охоплена. Отже, мені було цікаво фотографувати, як люди серед свого буденного життя намагаються впоратися з цими історичними пристрастями”.
Усміхнена студентка із помаранчевими стрічками у волоссі; швея, на машинці якої наліпка “Так!” і бабуся, повз яку проходить ватага молоді з “Пори”. Це лише поодинокі образи, які привіз Едріан з України. Він каже, що зазвичай українці відразу впізнавали у ньому іноземця і з радістю позували. Однак, був і виняток:
“Через два дні після виборів Львів був переповнений протестувальниками. І я ходив зі своїм фотоапаратом і був одягнений у все сіре - жодного натяку на помаранчеий колір, оскільки як іноземець я вирішив, що це не моя держава і я повинен бути стороннім спостерігачем. І тут до мене підходить жінка і запитує: “Ти хто? Звідки ти?” І я кажу, що американеь і просто фотографую. А вона каже: “А ну говори англійською”. Я почав говорити до неї англійською і тут вона розсміялася: “Слава Богу! Я думала, ти шпигун з Донецька”. І тоді я зрозумів, що мені напевно треба начепити на себе щось помаранчеве, аби не виділятися”.
Після презентації фотографій, яку відвідало понад сто осіб, до Едріана підійшла жінка і зі сльозами на очах подякувала за його роботу. Вона виявилася українським правником з Києва Наталією Петровою, яка перебуває у Вашингтоні на стипендії Інститута Кеннана. Свою емоційність вона пояснили тим, що молодий американський фотограф нагадав їй про сина у Києві, який також був у вирі революційних подій. Наталя Петрова каже, що в неї залишаються лише світлі спогади про Помаранчеву революцію:
“Процеси, які відбулися минулої осені та зими, це процеси, які ніколи не можна дискредитувати. Відбувся народ, відбулася нація, які сказали “Ні!” фальсифікаціям. Мені здається, що Майдан стояв не за когось конкретно, але за право зробити свій вибір”.
Едріан Ерлінджер погоджується з нею і додає, що політика була лише контекстом тих подій, а їхня сутність лежить для нього у моральній та культурній площинах. Він сподівається, що відвідувачі виставки побачать це у його фотографіях:
“Я хочу, щоб люди насолоджувалися моїм поглядом та тим, що мені, як американцю, вдалося спостерігати. Ця маленька крупинка, поєднана з іншими розповідями про Помаранчеву революцію та іншими обличчями звідти, створять повну картину. Я ж можу показати лише 14 часток секунди”, – каже Едріан Ерлінджер, який привіз секунди української революції до американської столиці.
Стіни двох поверхів Інституту Кеннана у Вашингтоні набули помаранчевого відтінку. Близько п’ятидесяти фотографій зображають події в Україні річної давнини. Намети, польові кухні, прапори, транспаранти, листівки і навіть політики – все це лише антураж, серед якого американські фотографи побачили головне для себе у ті дні – обличчя людей. Говорить один з авторів представлених фотографій Едріан Ерлінджер:
“Для мене головним було зобразити простих людей, захоплених цим історичним моментом дя їхньої держави. Не має значення, чи ви були синьо-білим чи помаранчевим – уся держава були цим охоплена. Отже, мені було цікаво фотографувати, як люди серед свого буденного життя намагаються впоратися з цими історичними пристрастями”.
Усміхнена студентка із помаранчевими стрічками у волоссі; швея, на машинці якої наліпка “Так!” і бабуся, повз яку проходить ватага молоді з “Пори”. Це лише поодинокі образи, які привіз Едріан з України. Він каже, що зазвичай українці відразу впізнавали у ньому іноземця і з радістю позували. Однак, був і виняток:
“Через два дні після виборів Львів був переповнений протестувальниками. І я ходив зі своїм фотоапаратом і був одягнений у все сіре - жодного натяку на помаранчеий колір, оскільки як іноземець я вирішив, що це не моя держава і я повинен бути стороннім спостерігачем. І тут до мене підходить жінка і запитує: “Ти хто? Звідки ти?” І я кажу, що американеь і просто фотографую. А вона каже: “А ну говори англійською”. Я почав говорити до неї англійською і тут вона розсміялася: “Слава Богу! Я думала, ти шпигун з Донецька”. І тоді я зрозумів, що мені напевно треба начепити на себе щось помаранчеве, аби не виділятися”.
Після презентації фотографій, яку відвідало понад сто осіб, до Едріана підійшла жінка і зі сльозами на очах подякувала за його роботу. Вона виявилася українським правником з Києва Наталією Петровою, яка перебуває у Вашингтоні на стипендії Інститута Кеннана. Свою емоційність вона пояснили тим, що молодий американський фотограф нагадав їй про сина у Києві, який також був у вирі революційних подій. Наталя Петрова каже, що в неї залишаються лише світлі спогади про Помаранчеву революцію:
“Процеси, які відбулися минулої осені та зими, це процеси, які ніколи не можна дискредитувати. Відбувся народ, відбулася нація, які сказали “Ні!” фальсифікаціям. Мені здається, що Майдан стояв не за когось конкретно, але за право зробити свій вибір”.
Едріан Ерлінджер погоджується з нею і додає, що політика була лише контекстом тих подій, а їхня сутність лежить для нього у моральній та культурній площинах. Він сподівається, що відвідувачі виставки побачать це у його фотографіях:
“Я хочу, щоб люди насолоджувалися моїм поглядом та тим, що мені, як американцю, вдалося спостерігати. Ця маленька крупинка, поєднана з іншими розповідями про Помаранчеву революцію та іншими обличчями звідти, створять повну картину. Я ж можу показати лише 14 часток секунди”, – каже Едріан Ерлінджер, який привіз секунди української революції до американської столиці.
