Аудіозапис програми:
Прага, 26 лютого 2005 року
Петро Кагуй
В ефірі передача “Листи на Свободу”.
Перед мікрофоном у празькій студії Петро Кагуй.
Вітаю Вас, Шановні слухачі!
Слухач
Соратник Вітренко Марченко Володимир у мікрофон почав ображати цих людей, називаючи їх “оранжевой чумой”, “свіньямі”, “бидлом”, “американськими халуями”, “фашистами”, “сволочами”, “нацисти”, “раби”, “скоти”.
Слухачка
“Мороз є - неабиякою надією номенклатурників і антидержавників. Та чи справдяться їхні сподівання, покаже час. А Україна повинна бути пильною”.
Слухачка
Екс-президент Кучма вихвалявся, що за нього двічі багаточисельно проголосувала вся Західна Україна. Це, дійсно, так.
Слухач
“Вже сьогодні, то організація “Пора”, то інші громадські організації - не дозволяють новій владі збочувати з обраного народом шляху, вигороджувати і пригрівати колишніх кучмістів та робити інші дурниці”.
Слухач
Думаю, що у керма зібралися не бідні люди, які повинні подумати про народ і державу, щоб ми хоч чуть-чуть економічно виросли.
Петро Кагуй
Після фрагментів із окремих дзвінків та листів, котрі сьогодні прозвучать, розпочну передачу посланням Степана Голубовського із Житомира:
“Нині тривають розмови про пенсійне забезпечення і привілеї нашого “дорогого, гаряче любимого” Леоніда Даниловича”, - пише пан Голубовський. “Я розумію, - продовжує він, - що лічити гроші в чужій кишені негарно. Але, в даному випадку, гадаю, можна.
Кажуть, що родина Кучми “заощадила” в лапках 8 мільярдів доларів. Можливо, що це перебільшення. Тому візьмемо до уваги лише 1 мільярд і порахуємо. Якщо витрачати по 1000 доларів щоденно, то цього вистачить на 1 мільйон днів, що складає 2 тисячі 739 років.
Та не будемо чіпати цей “нещасний” мільярд, залишимо його на “чорний день”. Покладемо його на ощадну книжку із всього-на-всього 1-им відсотком річних, і будемо жити на отримані відсотки.
Із одного відсотка з мільярда за один рік “набігає” 10 мільйонів доларів, що складає 27 тисяч 397 доларів щоденно.
Висновок і мораль із цієї байки хай кожен зробить сам для себе.
Степан Голубовський, місто Житомир”.
Все ж пан Голубовський своїм листом все-таки змусив нас рахувати чужі, а може і не чужі гроші. Але, менше з тим, йдемо далі.., а далі – телефонний дзвінок із Львівщини.
Слухачка
Доброго дня, працівники “Свободи” і наші шановні радіослухачі!
В своєму листі я в першу чергу прошу, щоб те, що записане було прочитане, щоб нічого не змінювати, не викидати, не скорочувати.
Петро Кагуй
У цьому місці я змушений призупинити нашу шановну слухачку зі Львова, щоб сказати кілька слів. На жаль, і цього разу довелося дещо викинути, підкоротити.
Справа в тому, що у більшості випадків нам доводиться коротити - як дзвінки, так і слухацькі листи. На передачу “Листи на Свободу” відведено небагато часу і ми намагаємо вмістити якомога більше слухацьких відгуків. Буває, правда, що ми порушуємо якусь окрему тему і тоді вибираємо зі слухацьких послань лише їхнє бачення тієї чи іншої проблеми. А буває, що зміст телефонного дзвінка цікавий, але якість технічного запису досить низька. І тоді ми вибираємо або невеличкий найважливіший фрагмент, або взагалі не використовуємо такий дзвінок.
Але, в будь-якому випадку, шановні слухачі, хочу запевнити Вас, що ми не проводимо якихось маніпуляцій стосовно змісту висловлювань наших слухачів. У цьому питання ми досить обережні – щоб не змінити, не перекрутити те, що хотів сказати слухач. Не зважаючи на те, поділяємо чи не поділяємо ми його думку.
Повертаємося до дзвінка зі Львова.
Слухачка
Ми з чоловіком, звичайна українська сім’я пенсіонерів, вітаємо з днем народження нашого шановного президента В.А.Ющенка, бажаємо міцного здоров’я, родинного затишку, тепла в його чудовій родині з діточками та внуками.
Ми покладаємо на нього великі надії, що він нас витягне з багна, із корупції, брехні, злиднів, що він зможе консолідувати націю на гідне заможне життя.
Ми уважно відслідковуємо головні події, які відбуваються у нас в країні та за її межами. Нам дуже приємно спостерігати, як до нашого президента пана Ющенка шанобливо ставляться учасники країн НАТО на самміті в Брюсселі. Цією повагою відповідно і користується наш народ.
Нам радісно було почути слова Буша, президента Америки, який назвав зустріч із нашим президентом паном Ющенком історичною подією. Для нас було знаковим і те, що президент Америки пан Буш і президент України пан Ющенко сиділи поряд. Це свідчило про повагу нашого президента і до всієї України.
Тут на згадку приходить самміт, який був, якщо я не помиляюся в 2003 році в Чехії, де президент Буш втік від нашого екс-президента Кучми, як від проказного і сів подалі від нього.
Екс-президент Кучма вихвалявся, що за нього двічі проголосувала Західна Україна. Це, дійсно, так. Люди боялися комуністичного минулого і тому не хотіли вибрати Симоненка президентом, і вирішили із двох зол вибрати одне, ніби менше, а тим більше, що Кучма обіцяв, коли йшов на ІІ тур, що Кучма тепер буде не той, що перший раз.
Він став іншим, але, на жаль, далеко гіршим. На Сході говорив одне, на Заході інше, а в Києві і закордоном ще щось інше. За його керівництва були вбиті кращі наші провідники нації, зашморг на шию накинув ЗМІ, виплекав олігархів, які обібрали народ до нитки, пустив народ по світу жебракувати.
Отака наша гірка дійсність і за це треба нести покарання. А мільярди, які він привласнив не міг заробити чесною працею. Треба відібрати і погасити вкрадені заощадження. Така вимога народу, така воля народу.
З повагою, Олена із Львівщини.
Петро Кагуй
А зараз по кілька рядків із цілої низки листів:
Петро Столярчук із Росії з міста Пензи:
“В Україні з’явилася нова влада. Здавалося, що усе радикально зміниться і Україна займе гідне місце серед вільних народів. Але, як бачу, не усе робиться так як потрібно... Знову чую, що призначають посадовців, котрі не знать української мови. Невже вони працюватимуть на Україну?”.
Ярослав Мельниченко із Києва:
“Юлія Тимошенко заявила, що будуть переглянуті результати нечесної приватизації, а так звані економічні експерти, на кшталт пана Пасхавера, здійняли ґвалт на всю Європу. Виявляється, якщо нас пограбували, а ми хочемо повернути награбоване, то це вже радянські методи.
Дуже прикро, що до захисту бандитів-грабіжників долучились і деякі депутати - демократи, напевне їм теж дістався якийсь шматочок. Але, як би не розвивалися подальші події, впевнений, що награбоване не приносило і ніколи не принесЕ нічого доброго”.
Марія Переймибіда з міста Бібрка, що на Львівщині:
“Звертаюся до тих, хто багато говорить, що йде в опозицію. Але, ще нема до чого іти в опозицію! Натомість треба усім разом добре попрацювати, а усе решта відкласти на пізніше. Допомагайте Вікторові Ющенку, не каламутьте води. Поки що президент робить усе правильно!”.
Євгена Матиса із Німеччини:
“Нещодавно я слухав дві передачі Радіо “Свобода” за участю екс-президента Леоніда Кравчука. Він усіх повчає – що усе потрібно робити виважено. А запитайте його при нагоді від мене: куди цей пан збивався вести Україну і з якою мовою? Він підтримав кримінал і русифікацію України – ганьба! Не робіть йому піару панове – воно лукаве”.
Петро Кагуй
Але чи не найбільше критики від наших слухачів останнім часом перепадає лідеру соціалістів Олександру Морозу.
Так, мешканець Одещини, який підписався Йосиф Олександрович, згадавши вояків УПА, зазначає: “Олександр Мороз часто виступає на “Свободі”. І, Ви, повинні запитати його: чи далеко він відійшов у своїх поглядах від того часу, коли керував комуністичною більшістю у Верховні Раді, “групою 239”. Це ж саме за Мороза, коли він був головою Верховної Ради – призначили пільги для ветеранів-стрибків, ветеранів спецпідрозділів МГБ, котрі маскуючись під повстанців, убивали невинних людей”.
Критикує лідера соціалістів і Михайло Величко зі селища міського типу Артемівка Чутівського району Полтавської області. Лист пана Величка прозвучить у дикторському читанні:
“Підтримавши Ющенка під час другого туру президентських виборів, Олександр Мороз зумів протягти свій сумнозвісний проект конституційної реформи, давши новообраному президенту лише кілька місяців для очищення “авгієвих стаєнь”.
Мороз нічим не ризикуючи, зумів добре зміцнити свої позиції у Центрі і на Заході України. А нині він піднімає питання про офіційний статус російської мови, щоб заповнити можливі порожнечі на Сході і Півдні, котрі виникнуть після провалу реґіоналів та комуністів.
У випадку невдач нової влади і свого успіху на парламентських виборах 2006 року, Мороз має шанси стати всемогутнім прем’єром.
Мороз є - неабиякою надією номенклатурників і антидержавників. Та чи справдяться їхні сподівання, покаже час. А Україна повинна бути пильною”.
Отримали ми також листа зі села Куровичі Золочівського району Львівської області від пана Прийми:
“Не можу спокійно змиритись з тим, що лідер соціалістів виніс на розгляд Верховної Ради проект закону “Про мови в Україні”, - мовиться у листі.
Згідно з десятою статтею Конституції України, державною мовою є українська. Здавалося б, що ще потрібно?
На протязі останніх років, навколо державності української мови виникають різні конфлікти І не порозуміння, хіба що з тими діячами, або політиками, у яких не все гаразд зі здоровим глуздом. Ніхто не ставить під сумнів, скажімо в Німеччині - статус німецької мови, чи в Росії - статус російської. Хоч і там, і там проживають багато громадян інших національностей. Скажімо, у Сполучених Штатах проживають представники всіх народів світу, але державною мовою є англійська і крапка.
Лише в Україні будь-хто може паплюжити українську мову. Екс-прем''єр-міністр Янукович у своїй передвиборчій кампанії, стверджував, що у випадку перемоги на президентських виборах, виступатиме за статус офіційної російської мови. Ну, Януковичу нема чого дивуватися, він як “прффесор” і так званий рускоязичник, хоче перед російськомовними покомизитись. Але, Янукович тільки говорив про свої наміри. А от лідер соціалістів Олександр Мороз вже запропонував законопроект “Про мови в Україні”. Великий “патріот”, найчесніший, найсправедливіший, найгуманніший і скільки там ще най-, най-. І знайшов підходящий момент. У розпал формування уряду, в момент відсторонення олігархічно-злодійської влади, в час коли демократичні прояви почали пускати перші, ще не окріплі паростки і тут на тобі шпильку в бік, та й навіть не шпильку, а цілий гарпун. Товариш Мороз бився в груди на Майдані, стояв поруч із людьми, виступав, закликав... І на тобі, докликався!
Як твердить Мороз, його душа болить, що там де компактно проживають, так звані російськомовні – вони не можуть, бачте спілкуватись на “радном і маґучєм”. Але чому не болить Мороза душа за українців, за титульну націю, яка має гарантоване Конституцією право говорити на своїй мові, а в Криму, на сході, півночі та півдні її цього права позбавляють. А книговидавництво, а Преса, а радіо і телебачення? Та хіба товариш Мороз цього не розуміє?”, – запитує наш слухач із Львівщини і продовжує:
“Хай би шановний Сан Санич згадав трохи історію. Емський і Валуєвський укази, ленінсько-сталінські постанови, голодомори, Сибір, ГУЛАГ, більш як трьохсотрічний період нещадного нищення всього українського.
Особисто я запам’ятав “вєлікій і маґучій” 20 січня 1941 року, коли вивозили на Сибір моїх стареньких діда і бабуню. “Пятнадцять мінут на сбор і на этап”. Та де там Морозу до цього! Незабаром вибори до Верховної Ради, треба ж йому залучити і російськомовних на свою сторону.
На останок ще хочу звернутись до Мороза. А чому Вас не болить душа за мову кримськотатарського народу, який страждав і страждає не менше за українців? Чому Ви не пустите свою морозівську сльозу-бурульку за стан їхньої мови? Та, що Вам татари, їх замало для ваших передвиборних розмахів.
Я не буду у цьому листі торкатись Ваших конституційних реформ. Це окрема тема. Зараз деякі патріоти мусують закон про люстрацію. Люстрацію треба проводити насамперед у самому собі”, - наголошує пан Прийма зі села Куровичі Золочівського району Львівської області.
Слухачка
Доброго дня, дорога радіо “Свобода”!
Вас турбує постійна слухачка з міста Вінниці Олійник Світлана.
Чому дозволяють собі високі посадові особи вести себе не виважено і упереджено, адже перша умова президента Ющенка була: “Влада і бізнес – несумісні речі”. А от, коли перші кроки команди Тимошенко були зроблені, як раптом Зварич почав розхитувати човен, в якому пливуть тільки однодумці.
Інакше бути і не може, бо віз з лебедем, раком і щукою донині незворушно стоїть у болоті. Все-таки державні справи повинні домінувати над особистими. Думаю, що у керма зібралися не бідні люди, які повинні подумати про народ і державу, щоб ми хоч чуть-чуть економічно виросли.
Стомлене обличчя у прем’єра Юлі, У керма держави днями і ночами, А вчинки міністрів дошкульні, як кулі, Бізнесу від влади не відбить хлестами. Клялись і божились: “Бізнесу не буде, Якщо я магнат, то вже не міністр”. І таке буває, повірили люди, Добре, що спочатку відкрилися карти, Своє під державне підганять не варто.
Дякую, будьте здорові.
Петро Кагуй
А зараз пропоную послухати у дикторському читанні листа від Станіслава Змієвського із Харкова:
“Дорогі співвітчизники!
Невблаганний час швидко лине й поступово стирає з пам''яті навіть дуже дорогі й значимі для нашого й майбутніх поколінь події Помаранчевої революції. Ентузіазм, високий моральний дух її звитяжців, не маючи належної підтримки, теж поступово вичерпується.
Хіба ми не бачимо, як учорашні деякі опозиціонери, отримавши мандат довіри з рук народу і ставши тепер новими можновладцями, нерідко беруть на озброєння напрацювання минулого режиму Кучми, спираються на виплеканий ним кадровий адмінресурс. Їм дуже нетерпелиться порулити на свій розсуд, не оглядаючись на Майдан, а зрештою і на нас із вами. Навіщо їм прискіпливе око громадянського суспільства чи народний контроль, що всюди буде пхати свого носа? Без них владі спокійніше.
Сьогодні заяви про вірність революційним ідеалам можна почути хіба що від найвищих керівників держави. А їм підспівують численні фарисеї, дбаючи про свої шкурні корисливі інтереси. Гендлярі відверто спекулюють на святих поняттях Помаранчевої революції, вони стали для них розмінною монетою - платою за місце біля владного корита. Якщо так піде й далі, то невдовзі ми станемо свідками цілковитої дискредитації революції. Її просто забазікають.
Перспектива для всіх нас, обнадієних щедрими обіцянками оновлення, зовсім не веселкова, але досить реальна. Змиримося з цим? Ні й ще раз ні! Ми ж уже “не бидло і не козли”, і наша хата тепер не скраю!
Вже сьогодні, то організація “Пора”, то інші громадські організації - не дозволяють новій владі збочувати з обраного народом шляху, вигороджувати і пригрівати колишніх кучмістів та робити інші дурниці. Такі перші сплески громадянського контролю за владою змушують її - рахуватися з нашою думкою.
Майбутні покоління назвуть Помаранчеву революцію (обов’язково з великої літери і без лапок!) - вікопомною подією і переломним моментом у долі українського народу. Не гоже й нам, її сьогоднішнім учасникам і свідкам, керуватися принципом: “що маємо – не дбаємо, а втративши – плачемо”. Ми покликані не втрачати, а примножувати й звеличувати величезний патріотичний заряд Помаранчевої революції, підтримувати її демократичний дух оновлення.
Ми повинні вимагати від влади не словесних запевнень у відданості революційним ідеалам, а конкретних діянь у їх реалізації. Помаранчева революція, на моє глибоке переконання, має продовжуватися і розвиватися у демократичних перетвореннях у нашій країні, її економічному зростанні, у згуртуванні української нації, формуванні громадянського суспільства, його духовному відродженні. Президент, уряд, парламент повинні зробити усе від них залежне, щоб життєдайний дух революції панував завжди в Україні, а ідеали революціонерів нашої доби ставали переконанням і життєвим кредо кожного громадянина.
А ще, на мою думку, Помаранчеву революцію слід увічнити вже сьогодні, а не перекладати це завдання на наших нащадків. Що для цього годилося б зробити? Указом Президента Віктора Ющенка проголосити день 22 листопада 2004 року, коли у Києві були встановлені перші намети учасників масової акції протесту проти сваволі злочинно-кланової влади - як День Помаранчевої революції й відзначати цю дату щорічно. А найактивніших учасників патріотичних масових народних акцій у листопаді-грудні 2004 року та січні 2005 року слід поіменно нагородити спеціальною пам''ятною медаллю. А ще хотілося б - побачити на майдані Незалежності пам''ятний знак, а на Хрещатику - музей Помаранчевої революції.
Те, що роблять сьогодні окремі ентузіасти для увічнення революційних подій, - то добрий приклад, який мають, перш за все, наслідувати Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко, адже саме вони були душею і прапором Майдану. Така робота сприятиме консолідації суспільства, зростанню його довіри до влади та впевненій перемозі патріотично налаштованих політичних сил на парламентських виборах 2006 року. Отоді ми остаточно пересвідчимося, що сонячно-помаранчеве оновлення України – процес незворотній”.
А на завершення передачі “Листи на Свободу” дзвінок із Вінниці.
Слухач
Прокурору міста Вінниці!
Відкрита заява до Міністерства юстиції України, Зварича та Генпрокурора Піскуна.
20 лютого у Вінниці відбувся санкціонований мітинг, який організувала ПСПУ на чолі її лідерів Вітренка та Марченка. На мітингу були присутні біля 30 осіб вінничан та прихильники Вітренко, які приїхали на автобусах з інших регіонів України, в основному з Києва, Донеччини, Житомирщини та Луганщини. Навколо мітингу зібралися вінничани стихійно, які протестували проти проведення мітингу. Їх нараховувалось близько 120 осіб.
Мітингуючі від ПСПУ тримали в руках прапори партії та гасла, які паплюжили Ющенка та курс України на зближення з ЄС та НАТО. Після того, як вінничани, які 90% підтримали на виборах Ющенка та його курсу на відродження України, почали вигукувати “Ганьба” і “Ющенко”, то соратник Вітренко Марченко у мікрофон почав ображати цих людей, називаючи їх “оранжевой чумой”, “свіньямі”, “бидлом”, “американськими халуями”, “фашистами”, “сволочі”, “нацисти”, “раби”, “скоти”.
У своєму виступові він погрожував, що “всі оранжевиє свіньї єще запомнять етот день, наступіт день расплати”. Далі Марченко почав ображати український народ, називаючи їх фашистами та нацистами. Він вів себе брутально, нахабно. Брудні слова так і сипались на голови людей, які просто стояли на зупинці, чекаючи тролейбуса і тих, хто просто зупинився подивитися на це дійство. Ці люди не були членами якоїсь партії чи організації. Прості вінничани обурювалися промовою, яка ганьбила честь українського народу.
Згодом мікрофон взяла лідер ПСПУ Вітренко. Вона продовжила ображати українців тими же словами “чума”, “свині”, “бидло”. Вона обманювала тих, хто її слухав, перекручувала факти і події. Так, як і Марченко і Вітренко висказувалися образливо на адресу президента України Ющенка і прем’єр-міністра Тимошенко ті ж лайливі та образливі слова “оранжевая чума”, “американскіє халуї”, “фашисти”, “нацисти”. Група підтримки Вітренко, які були підігріті алкоголем також вели себе агресивно і кидали сніжки в групу вінничан.
На підставі вищезазначеного хочемо звернутися до прокуратури міста Вінниці з вимогами:
1. Притягнути до відповідальності тих, хто дав дозвіл на проведення мітингу ПСПУ;
2. Притягнути до відповідальності лідера ПСПУ Вітренко та її соратника Марченко за її образу честі і гідності мільйонів українців, якій вийшли проти свавілля влади та відстояли свої на помаранчевій революції;
3. Оголосити лідера ПСПУ Вітренко персоною нон-грата на Вінниччині, не видавати їй дозвіл на проведення мітингів та пікетувань;
4. За посягання на територіальну цілісність України, за заклики ліквідації незалежності та утворення нового союзу з Білорусією та Росією, за образи українського народу, за образу честі і гідності президента Ющенка та уряду звернутися до Міністерства юстиції України з вимогою ліквідації реєстрації ПСПУ – партії, яка сіє міжнаціональну ворожнечу, підбурює народ до непокори, веде антидержавну і антиукраїнську політику, посягає на цілісність і соборність держави;
5. Просимо долучити до справи плівки телекамер журналістів та правоохоронних органів, які засвідчують агресивну і образливу промов вищезазначених ораторів.
Ініціативна група громадян
Підписи 40 чоловік
Передав Володимир Осипчук, Вінниця.
Петро Кагуй
На цьому, шановні слухачі, ми завершуємо передачу “Листи на Свободу”.
З Вами був Петро Кагуй. А наступного разу огляд Ваших листів готуватиме мій колега Зиновій Фрис.
Ми дякуємо Вам за увагу, за Ваші листи та телефонні дзвінки!
На все добре. До наступних зустрічей в ефірі.
Прага, 26 лютого 2005 року
Петро Кагуй
В ефірі передача “Листи на Свободу”.
Перед мікрофоном у празькій студії Петро Кагуй.
Вітаю Вас, Шановні слухачі!
Слухач
Соратник Вітренко Марченко Володимир у мікрофон почав ображати цих людей, називаючи їх “оранжевой чумой”, “свіньямі”, “бидлом”, “американськими халуями”, “фашистами”, “сволочами”, “нацисти”, “раби”, “скоти”.
Слухачка
“Мороз є - неабиякою надією номенклатурників і антидержавників. Та чи справдяться їхні сподівання, покаже час. А Україна повинна бути пильною”.
Слухачка
Екс-президент Кучма вихвалявся, що за нього двічі багаточисельно проголосувала вся Західна Україна. Це, дійсно, так.
Слухач
“Вже сьогодні, то організація “Пора”, то інші громадські організації - не дозволяють новій владі збочувати з обраного народом шляху, вигороджувати і пригрівати колишніх кучмістів та робити інші дурниці”.
Слухач
Думаю, що у керма зібралися не бідні люди, які повинні подумати про народ і державу, щоб ми хоч чуть-чуть економічно виросли.
Петро Кагуй
Після фрагментів із окремих дзвінків та листів, котрі сьогодні прозвучать, розпочну передачу посланням Степана Голубовського із Житомира:
“Нині тривають розмови про пенсійне забезпечення і привілеї нашого “дорогого, гаряче любимого” Леоніда Даниловича”, - пише пан Голубовський. “Я розумію, - продовжує він, - що лічити гроші в чужій кишені негарно. Але, в даному випадку, гадаю, можна.
Кажуть, що родина Кучми “заощадила” в лапках 8 мільярдів доларів. Можливо, що це перебільшення. Тому візьмемо до уваги лише 1 мільярд і порахуємо. Якщо витрачати по 1000 доларів щоденно, то цього вистачить на 1 мільйон днів, що складає 2 тисячі 739 років.
Та не будемо чіпати цей “нещасний” мільярд, залишимо його на “чорний день”. Покладемо його на ощадну книжку із всього-на-всього 1-им відсотком річних, і будемо жити на отримані відсотки.
Із одного відсотка з мільярда за один рік “набігає” 10 мільйонів доларів, що складає 27 тисяч 397 доларів щоденно.
Висновок і мораль із цієї байки хай кожен зробить сам для себе.
Степан Голубовський, місто Житомир”.
Все ж пан Голубовський своїм листом все-таки змусив нас рахувати чужі, а може і не чужі гроші. Але, менше з тим, йдемо далі.., а далі – телефонний дзвінок із Львівщини.
Слухачка
Доброго дня, працівники “Свободи” і наші шановні радіослухачі!
В своєму листі я в першу чергу прошу, щоб те, що записане було прочитане, щоб нічого не змінювати, не викидати, не скорочувати.
Петро Кагуй
У цьому місці я змушений призупинити нашу шановну слухачку зі Львова, щоб сказати кілька слів. На жаль, і цього разу довелося дещо викинути, підкоротити.
Справа в тому, що у більшості випадків нам доводиться коротити - як дзвінки, так і слухацькі листи. На передачу “Листи на Свободу” відведено небагато часу і ми намагаємо вмістити якомога більше слухацьких відгуків. Буває, правда, що ми порушуємо якусь окрему тему і тоді вибираємо зі слухацьких послань лише їхнє бачення тієї чи іншої проблеми. А буває, що зміст телефонного дзвінка цікавий, але якість технічного запису досить низька. І тоді ми вибираємо або невеличкий найважливіший фрагмент, або взагалі не використовуємо такий дзвінок.
Але, в будь-якому випадку, шановні слухачі, хочу запевнити Вас, що ми не проводимо якихось маніпуляцій стосовно змісту висловлювань наших слухачів. У цьому питання ми досить обережні – щоб не змінити, не перекрутити те, що хотів сказати слухач. Не зважаючи на те, поділяємо чи не поділяємо ми його думку.
Повертаємося до дзвінка зі Львова.
Слухачка
Ми з чоловіком, звичайна українська сім’я пенсіонерів, вітаємо з днем народження нашого шановного президента В.А.Ющенка, бажаємо міцного здоров’я, родинного затишку, тепла в його чудовій родині з діточками та внуками.
Ми покладаємо на нього великі надії, що він нас витягне з багна, із корупції, брехні, злиднів, що він зможе консолідувати націю на гідне заможне життя.
Ми уважно відслідковуємо головні події, які відбуваються у нас в країні та за її межами. Нам дуже приємно спостерігати, як до нашого президента пана Ющенка шанобливо ставляться учасники країн НАТО на самміті в Брюсселі. Цією повагою відповідно і користується наш народ.
Нам радісно було почути слова Буша, президента Америки, який назвав зустріч із нашим президентом паном Ющенком історичною подією. Для нас було знаковим і те, що президент Америки пан Буш і президент України пан Ющенко сиділи поряд. Це свідчило про повагу нашого президента і до всієї України.
Тут на згадку приходить самміт, який був, якщо я не помиляюся в 2003 році в Чехії, де президент Буш втік від нашого екс-президента Кучми, як від проказного і сів подалі від нього.
Екс-президент Кучма вихвалявся, що за нього двічі проголосувала Західна Україна. Це, дійсно, так. Люди боялися комуністичного минулого і тому не хотіли вибрати Симоненка президентом, і вирішили із двох зол вибрати одне, ніби менше, а тим більше, що Кучма обіцяв, коли йшов на ІІ тур, що Кучма тепер буде не той, що перший раз.
Він став іншим, але, на жаль, далеко гіршим. На Сході говорив одне, на Заході інше, а в Києві і закордоном ще щось інше. За його керівництва були вбиті кращі наші провідники нації, зашморг на шию накинув ЗМІ, виплекав олігархів, які обібрали народ до нитки, пустив народ по світу жебракувати.
Отака наша гірка дійсність і за це треба нести покарання. А мільярди, які він привласнив не міг заробити чесною працею. Треба відібрати і погасити вкрадені заощадження. Така вимога народу, така воля народу.
З повагою, Олена із Львівщини.
Петро Кагуй
А зараз по кілька рядків із цілої низки листів:
Петро Столярчук із Росії з міста Пензи:
“В Україні з’явилася нова влада. Здавалося, що усе радикально зміниться і Україна займе гідне місце серед вільних народів. Але, як бачу, не усе робиться так як потрібно... Знову чую, що призначають посадовців, котрі не знать української мови. Невже вони працюватимуть на Україну?”.
Ярослав Мельниченко із Києва:
“Юлія Тимошенко заявила, що будуть переглянуті результати нечесної приватизації, а так звані економічні експерти, на кшталт пана Пасхавера, здійняли ґвалт на всю Європу. Виявляється, якщо нас пограбували, а ми хочемо повернути награбоване, то це вже радянські методи.
Дуже прикро, що до захисту бандитів-грабіжників долучились і деякі депутати - демократи, напевне їм теж дістався якийсь шматочок. Але, як би не розвивалися подальші події, впевнений, що награбоване не приносило і ніколи не принесЕ нічого доброго”.
Марія Переймибіда з міста Бібрка, що на Львівщині:
“Звертаюся до тих, хто багато говорить, що йде в опозицію. Але, ще нема до чого іти в опозицію! Натомість треба усім разом добре попрацювати, а усе решта відкласти на пізніше. Допомагайте Вікторові Ющенку, не каламутьте води. Поки що президент робить усе правильно!”.
Євгена Матиса із Німеччини:
“Нещодавно я слухав дві передачі Радіо “Свобода” за участю екс-президента Леоніда Кравчука. Він усіх повчає – що усе потрібно робити виважено. А запитайте його при нагоді від мене: куди цей пан збивався вести Україну і з якою мовою? Він підтримав кримінал і русифікацію України – ганьба! Не робіть йому піару панове – воно лукаве”.
Петро Кагуй
Але чи не найбільше критики від наших слухачів останнім часом перепадає лідеру соціалістів Олександру Морозу.
Так, мешканець Одещини, який підписався Йосиф Олександрович, згадавши вояків УПА, зазначає: “Олександр Мороз часто виступає на “Свободі”. І, Ви, повинні запитати його: чи далеко він відійшов у своїх поглядах від того часу, коли керував комуністичною більшістю у Верховні Раді, “групою 239”. Це ж саме за Мороза, коли він був головою Верховної Ради – призначили пільги для ветеранів-стрибків, ветеранів спецпідрозділів МГБ, котрі маскуючись під повстанців, убивали невинних людей”.
Критикує лідера соціалістів і Михайло Величко зі селища міського типу Артемівка Чутівського району Полтавської області. Лист пана Величка прозвучить у дикторському читанні:
“Підтримавши Ющенка під час другого туру президентських виборів, Олександр Мороз зумів протягти свій сумнозвісний проект конституційної реформи, давши новообраному президенту лише кілька місяців для очищення “авгієвих стаєнь”.
Мороз нічим не ризикуючи, зумів добре зміцнити свої позиції у Центрі і на Заході України. А нині він піднімає питання про офіційний статус російської мови, щоб заповнити можливі порожнечі на Сході і Півдні, котрі виникнуть після провалу реґіоналів та комуністів.
У випадку невдач нової влади і свого успіху на парламентських виборах 2006 року, Мороз має шанси стати всемогутнім прем’єром.
Мороз є - неабиякою надією номенклатурників і антидержавників. Та чи справдяться їхні сподівання, покаже час. А Україна повинна бути пильною”.
Отримали ми також листа зі села Куровичі Золочівського району Львівської області від пана Прийми:
“Не можу спокійно змиритись з тим, що лідер соціалістів виніс на розгляд Верховної Ради проект закону “Про мови в Україні”, - мовиться у листі.
Згідно з десятою статтею Конституції України, державною мовою є українська. Здавалося б, що ще потрібно?
На протязі останніх років, навколо державності української мови виникають різні конфлікти І не порозуміння, хіба що з тими діячами, або політиками, у яких не все гаразд зі здоровим глуздом. Ніхто не ставить під сумнів, скажімо в Німеччині - статус німецької мови, чи в Росії - статус російської. Хоч і там, і там проживають багато громадян інших національностей. Скажімо, у Сполучених Штатах проживають представники всіх народів світу, але державною мовою є англійська і крапка.
Лише в Україні будь-хто може паплюжити українську мову. Екс-прем''єр-міністр Янукович у своїй передвиборчій кампанії, стверджував, що у випадку перемоги на президентських виборах, виступатиме за статус офіційної російської мови. Ну, Януковичу нема чого дивуватися, він як “прффесор” і так званий рускоязичник, хоче перед російськомовними покомизитись. Але, Янукович тільки говорив про свої наміри. А от лідер соціалістів Олександр Мороз вже запропонував законопроект “Про мови в Україні”. Великий “патріот”, найчесніший, найсправедливіший, найгуманніший і скільки там ще най-, най-. І знайшов підходящий момент. У розпал формування уряду, в момент відсторонення олігархічно-злодійської влади, в час коли демократичні прояви почали пускати перші, ще не окріплі паростки і тут на тобі шпильку в бік, та й навіть не шпильку, а цілий гарпун. Товариш Мороз бився в груди на Майдані, стояв поруч із людьми, виступав, закликав... І на тобі, докликався!
Як твердить Мороз, його душа болить, що там де компактно проживають, так звані російськомовні – вони не можуть, бачте спілкуватись на “радном і маґучєм”. Але чому не болить Мороза душа за українців, за титульну націю, яка має гарантоване Конституцією право говорити на своїй мові, а в Криму, на сході, півночі та півдні її цього права позбавляють. А книговидавництво, а Преса, а радіо і телебачення? Та хіба товариш Мороз цього не розуміє?”, – запитує наш слухач із Львівщини і продовжує:
“Хай би шановний Сан Санич згадав трохи історію. Емський і Валуєвський укази, ленінсько-сталінські постанови, голодомори, Сибір, ГУЛАГ, більш як трьохсотрічний період нещадного нищення всього українського.
Особисто я запам’ятав “вєлікій і маґучій” 20 січня 1941 року, коли вивозили на Сибір моїх стареньких діда і бабуню. “Пятнадцять мінут на сбор і на этап”. Та де там Морозу до цього! Незабаром вибори до Верховної Ради, треба ж йому залучити і російськомовних на свою сторону.
На останок ще хочу звернутись до Мороза. А чому Вас не болить душа за мову кримськотатарського народу, який страждав і страждає не менше за українців? Чому Ви не пустите свою морозівську сльозу-бурульку за стан їхньої мови? Та, що Вам татари, їх замало для ваших передвиборних розмахів.
Я не буду у цьому листі торкатись Ваших конституційних реформ. Це окрема тема. Зараз деякі патріоти мусують закон про люстрацію. Люстрацію треба проводити насамперед у самому собі”, - наголошує пан Прийма зі села Куровичі Золочівського району Львівської області.
Слухачка
Доброго дня, дорога радіо “Свобода”!
Вас турбує постійна слухачка з міста Вінниці Олійник Світлана.
Чому дозволяють собі високі посадові особи вести себе не виважено і упереджено, адже перша умова президента Ющенка була: “Влада і бізнес – несумісні речі”. А от, коли перші кроки команди Тимошенко були зроблені, як раптом Зварич почав розхитувати човен, в якому пливуть тільки однодумці.
Інакше бути і не може, бо віз з лебедем, раком і щукою донині незворушно стоїть у болоті. Все-таки державні справи повинні домінувати над особистими. Думаю, що у керма зібралися не бідні люди, які повинні подумати про народ і державу, щоб ми хоч чуть-чуть економічно виросли.
Стомлене обличчя у прем’єра Юлі, У керма держави днями і ночами, А вчинки міністрів дошкульні, як кулі, Бізнесу від влади не відбить хлестами. Клялись і божились: “Бізнесу не буде, Якщо я магнат, то вже не міністр”. І таке буває, повірили люди, Добре, що спочатку відкрилися карти, Своє під державне підганять не варто.
Дякую, будьте здорові.
Петро Кагуй
А зараз пропоную послухати у дикторському читанні листа від Станіслава Змієвського із Харкова:
“Дорогі співвітчизники!
Невблаганний час швидко лине й поступово стирає з пам''яті навіть дуже дорогі й значимі для нашого й майбутніх поколінь події Помаранчевої революції. Ентузіазм, високий моральний дух її звитяжців, не маючи належної підтримки, теж поступово вичерпується.
Хіба ми не бачимо, як учорашні деякі опозиціонери, отримавши мандат довіри з рук народу і ставши тепер новими можновладцями, нерідко беруть на озброєння напрацювання минулого режиму Кучми, спираються на виплеканий ним кадровий адмінресурс. Їм дуже нетерпелиться порулити на свій розсуд, не оглядаючись на Майдан, а зрештою і на нас із вами. Навіщо їм прискіпливе око громадянського суспільства чи народний контроль, що всюди буде пхати свого носа? Без них владі спокійніше.
Сьогодні заяви про вірність революційним ідеалам можна почути хіба що від найвищих керівників держави. А їм підспівують численні фарисеї, дбаючи про свої шкурні корисливі інтереси. Гендлярі відверто спекулюють на святих поняттях Помаранчевої революції, вони стали для них розмінною монетою - платою за місце біля владного корита. Якщо так піде й далі, то невдовзі ми станемо свідками цілковитої дискредитації революції. Її просто забазікають.
Перспектива для всіх нас, обнадієних щедрими обіцянками оновлення, зовсім не веселкова, але досить реальна. Змиримося з цим? Ні й ще раз ні! Ми ж уже “не бидло і не козли”, і наша хата тепер не скраю!
Вже сьогодні, то організація “Пора”, то інші громадські організації - не дозволяють новій владі збочувати з обраного народом шляху, вигороджувати і пригрівати колишніх кучмістів та робити інші дурниці. Такі перші сплески громадянського контролю за владою змушують її - рахуватися з нашою думкою.
Майбутні покоління назвуть Помаранчеву революцію (обов’язково з великої літери і без лапок!) - вікопомною подією і переломним моментом у долі українського народу. Не гоже й нам, її сьогоднішнім учасникам і свідкам, керуватися принципом: “що маємо – не дбаємо, а втративши – плачемо”. Ми покликані не втрачати, а примножувати й звеличувати величезний патріотичний заряд Помаранчевої революції, підтримувати її демократичний дух оновлення.
Ми повинні вимагати від влади не словесних запевнень у відданості революційним ідеалам, а конкретних діянь у їх реалізації. Помаранчева революція, на моє глибоке переконання, має продовжуватися і розвиватися у демократичних перетвореннях у нашій країні, її економічному зростанні, у згуртуванні української нації, формуванні громадянського суспільства, його духовному відродженні. Президент, уряд, парламент повинні зробити усе від них залежне, щоб життєдайний дух революції панував завжди в Україні, а ідеали революціонерів нашої доби ставали переконанням і життєвим кредо кожного громадянина.
А ще, на мою думку, Помаранчеву революцію слід увічнити вже сьогодні, а не перекладати це завдання на наших нащадків. Що для цього годилося б зробити? Указом Президента Віктора Ющенка проголосити день 22 листопада 2004 року, коли у Києві були встановлені перші намети учасників масової акції протесту проти сваволі злочинно-кланової влади - як День Помаранчевої революції й відзначати цю дату щорічно. А найактивніших учасників патріотичних масових народних акцій у листопаді-грудні 2004 року та січні 2005 року слід поіменно нагородити спеціальною пам''ятною медаллю. А ще хотілося б - побачити на майдані Незалежності пам''ятний знак, а на Хрещатику - музей Помаранчевої революції.
Те, що роблять сьогодні окремі ентузіасти для увічнення революційних подій, - то добрий приклад, який мають, перш за все, наслідувати Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко, адже саме вони були душею і прапором Майдану. Така робота сприятиме консолідації суспільства, зростанню його довіри до влади та впевненій перемозі патріотично налаштованих політичних сил на парламентських виборах 2006 року. Отоді ми остаточно пересвідчимося, що сонячно-помаранчеве оновлення України – процес незворотній”.
А на завершення передачі “Листи на Свободу” дзвінок із Вінниці.
Слухач
Прокурору міста Вінниці!
Відкрита заява до Міністерства юстиції України, Зварича та Генпрокурора Піскуна.
20 лютого у Вінниці відбувся санкціонований мітинг, який організувала ПСПУ на чолі її лідерів Вітренка та Марченка. На мітингу були присутні біля 30 осіб вінничан та прихильники Вітренко, які приїхали на автобусах з інших регіонів України, в основному з Києва, Донеччини, Житомирщини та Луганщини. Навколо мітингу зібралися вінничани стихійно, які протестували проти проведення мітингу. Їх нараховувалось близько 120 осіб.
Мітингуючі від ПСПУ тримали в руках прапори партії та гасла, які паплюжили Ющенка та курс України на зближення з ЄС та НАТО. Після того, як вінничани, які 90% підтримали на виборах Ющенка та його курсу на відродження України, почали вигукувати “Ганьба” і “Ющенко”, то соратник Вітренко Марченко у мікрофон почав ображати цих людей, називаючи їх “оранжевой чумой”, “свіньямі”, “бидлом”, “американськими халуями”, “фашистами”, “сволочі”, “нацисти”, “раби”, “скоти”.
У своєму виступові він погрожував, що “всі оранжевиє свіньї єще запомнять етот день, наступіт день расплати”. Далі Марченко почав ображати український народ, називаючи їх фашистами та нацистами. Він вів себе брутально, нахабно. Брудні слова так і сипались на голови людей, які просто стояли на зупинці, чекаючи тролейбуса і тих, хто просто зупинився подивитися на це дійство. Ці люди не були членами якоїсь партії чи організації. Прості вінничани обурювалися промовою, яка ганьбила честь українського народу.
Згодом мікрофон взяла лідер ПСПУ Вітренко. Вона продовжила ображати українців тими же словами “чума”, “свині”, “бидло”. Вона обманювала тих, хто її слухав, перекручувала факти і події. Так, як і Марченко і Вітренко висказувалися образливо на адресу президента України Ющенка і прем’єр-міністра Тимошенко ті ж лайливі та образливі слова “оранжевая чума”, “американскіє халуї”, “фашисти”, “нацисти”. Група підтримки Вітренко, які були підігріті алкоголем також вели себе агресивно і кидали сніжки в групу вінничан.
На підставі вищезазначеного хочемо звернутися до прокуратури міста Вінниці з вимогами:
1. Притягнути до відповідальності тих, хто дав дозвіл на проведення мітингу ПСПУ;
2. Притягнути до відповідальності лідера ПСПУ Вітренко та її соратника Марченко за її образу честі і гідності мільйонів українців, якій вийшли проти свавілля влади та відстояли свої на помаранчевій революції;
3. Оголосити лідера ПСПУ Вітренко персоною нон-грата на Вінниччині, не видавати їй дозвіл на проведення мітингів та пікетувань;
4. За посягання на територіальну цілісність України, за заклики ліквідації незалежності та утворення нового союзу з Білорусією та Росією, за образи українського народу, за образу честі і гідності президента Ющенка та уряду звернутися до Міністерства юстиції України з вимогою ліквідації реєстрації ПСПУ – партії, яка сіє міжнаціональну ворожнечу, підбурює народ до непокори, веде антидержавну і антиукраїнську політику, посягає на цілісність і соборність держави;
5. Просимо долучити до справи плівки телекамер журналістів та правоохоронних органів, які засвідчують агресивну і образливу промов вищезазначених ораторів.
Ініціативна група громадян
Підписи 40 чоловік
Передав Володимир Осипчук, Вінниця.
Петро Кагуй
На цьому, шановні слухачі, ми завершуємо передачу “Листи на Свободу”.
З Вами був Петро Кагуй. А наступного разу огляд Ваших листів готуватиме мій колега Зиновій Фрис.
Ми дякуємо Вам за увагу, за Ваші листи та телефонні дзвінки!
На все добре. До наступних зустрічей в ефірі.
