Аудіозапис програми:
Київ, 17 лютого 2005 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...
Поняття “культурний простір” давно вже муляє інтелігентське вухо. Модне словосполучення більшістю людей сприймається як щось вульгарно-геометричне.
Разом з тим, мало хто замислювався: що і хто простір цей заповнює? У який спосіб українська культура може виробляти самооцінку та, враховуючи реалії непростого світу, розвиватися?
На думку театрознавця Наталії Шевченко та історика Миколи Скиби стан речей у цій делікатній сфері можна було б оцінити, послуговуючись своєрідною мапою культури України та багатовимірним діалогом у суспільстві.
Такий моніторинг, на їх думку є першим необхідним кроком, аби ця традиційно нерухома справа зрушила з мертвої точки.
Розмову про деякі аспекти українського культурного простору веде Віктор Недоступ. Звукооператор Вадим Журба. Автор програми Андрій Охрімович.
Віктор Недоступ
Чи є зараз в Україні щось, що здатне запліднювати цей культурний ґрунт?
Микола Скиба
Дуже часто не можуть зустрітися той, хто генерує ідею, і той, хто її може підхопити. Напевне, що це система спільної мови, кодів, звукоряду.
Наталія Шевченко
Проблема в тому, щоб зрозуміти, що це багатоголосся існує, тому що ми досить довго жили в гомогенному суспільстві, яке насаджувало досить гомогенні ідеї культурні, тому проблема у тому, що існує дуже багато різних мов і голосів в культурі.
А друга проблема – це знайти коди до діалогу. Дуже багато ми говоримо про потенційність української культури, яка не може набути певних форм. Має бути створена жива інфраструктура, яка самоорганізується. Зараз, можливо, момент для цього настав.
Микола Скиба
Як на мене, то ця сфера потребує інституційних змін, можливо, це стосується Мінкультури. Культура в медіа – це теж окрема схема, там немає бачення ситуації. Мені навіть важко зрозуміти політику того чи іншого провідного медіа щодо культури.
Віктор Недоступ
В цьому сенсі наскільки можна чекати щось від владців? Чи є якісь ініціативи просто від людей, просто від країни, а не від держави?
Наталія Шевченко
Минулого року ми у приватному театрі-центрі “Дах” з ініціативи Влада Троїцького, директора цього центру, розпочали таку ініціативу, як мистецькі салони, на яких ми запрошували людей з різних культурних і мистецьких середовищ, де робили серії інтерв’ю, розмови про потрібність чи непотрібність спільного культурного простору, взаємодопомоги організаційної і т.д., при тому ми виходили на різні фонди з бажанням якоїсь фінансової підтримки, тому що ми ще хотіли робити моніторинг внутрішніх потреб, інтенції культурних діячів, а також розуміння того, що є таке культурна політика в Україні зі сторони політиків і бізнесу.
На превеликий жаль, до виборів ми не мали такої підтримки, тому що багато фондів відповідало, що вони не хочуть втручатися. Зокрема, це був Швейцарський фонд. Негласно було сказано, що їм не дозволяють втручатися у ці всі справи до виборів. Після виборів ми відчули, що почався якийсь рух. Ініціатива мистецьких салонів у “Дасі” – це було щось таке пересічне і унікальне у своєму роді.
Тепер дуже багато відбувається круглих столів, семінарів з теми “Культурна політика”. Але в чому є проблема? Що зараз дуже часто ініціативи, спущені з гори, і діалогічні простори грішать тим, що люди торкаються проблеми поверхово, що вони використовують штучно зрозумілий підхід політкоректності, а в результаті проблеми і глибинні інтенції людини культури по суті невидимі в тому.
Микола Скиба
Дійсно, немає системних центрів, які відстежували б культуру, як самоорганізовану магму. Це можна порівняти з мережею станцій, які сейсмоактивність відстежують. Відбуваються тектонічні зрушення... А хто цим має займатися? Ніби риторичне питання, з іншого боку, цілком практичне. Очевидно, ті, хто нині відповідає за культурну політику, очевидно, ті, хто нині тримає провідні ЗМІ, очевидно, ті, хто має гроші, і розуміє, що їх треба з розумом витратити, очевидно, ті, хто має що сказати і прагне це робити. Не вистачає елементарного інформування.
І друге. Чому це не робили раніше поважні засоби, у яких є весь технічний арсенал?
Андрій Охрімович
Культурні ініціативи радянської доби завжди диктувались наміром примусити людину думати однаково і в потрібному напрямку. Нинішні функціонери не надто далеко відбігли од компартійного стовпчика, до якого їх свого часу припнула хазяйська рука.
Співочий ректор Михайло Поплавський висунув проект культурного кодексу України. “Концепція кодексу полягає в системному, комплексному вирішенні питань правового врегулювання сфери культури. Зокрема в кіно, концертно-гастрольній діяльності, меценатстві, бібліотечній, архівній, книговидавничій справі.
Проект передбачає зменшення податкового тиску на соціально-культурну сферу та механізми, які дадуть можливість вивести проблемні сфери культури з кризи”.
Ініціатива мала б викликати натхнення у затурканого працівника культурних сфер. Однак... Усі ми чули, що і як співає дядько Поплавський. До сумніву цього додаймо запрошених ним російських “палікмахерів”, кравців та повну відсутність культурницьких ініціатив знизу.
Віктор Недоступ
А щодо ініціатив... У вас є що запропонувати там, так?
Наталія Шевченко
Ми як журналісти і як культурологи виступаємо з ініціативою перехресного моніторингу культурної ситуації в час її самоосмислення, ми виступаємо майже з авторською і приватною ініціативою – це, власне, є рух ніби з низу.
Моніторингу цих всіх діалогів, круглих столів, тобто громадських ініціатив, а також ми хочемо розпочати вертикальні інтерв’ю, тобто відшукування критичної маси: носіїв, генераторів нових ідей. Це інтерв’ю ставлять за мету глибинну розмову з персоналіями культури і мистецтва. Це буде перехресний моніторинг живої культурної ситуації.
Віктор Недоступ
З цього моніторингу будуть якось упорядковуватися висновки, кудись подаватися у формі якихось конкретних документів, паперів?
Микола Скиба
Це, передусім, їх оприлюднення в пресі, адресні звернення, якісь тезові звернення.
Віктор Недоступ
Я не дуже вірю, що нинішнє Мінкультури буде відчувати вітер.
Микола Скиба
Це ініціатива, передусім звернена до суспільства, це пошук до потенційних партнерів, хто сам готовий відкритися, вийти зі своєї вузькотусовочної ситуації, зрештою, зрозуміти, що цей підводний човен не в океані, а стоїть в степах України, що люки можна роздраяти.
Віктор Недоступ
Говорили про певні фонди. В основному вони закордонні. Та ж сама Швейцарія, то там є певний комітет культурний замість міністерства культури. Фонд швейцарський працює з культурою. Мало того, що у Швейцарії зі своєї культурою все в порядку, фонд пропагує саме швейцарську культуру на весь світ. В Україні є такі внутрішні фонди?
Микола Скиба
Якщо подивитися по довідниках, то фондів у нас “нє мєрєно”, але коли починаєш звертатися, то виникає підозра і розуміння, що дуже часто через них просто відмиваються кошти.
Можливо, будуть альтернативні гуманітарні фонди.
Тут якраз проблема Міністерства, наскільки доцільне його існування. Найкраще, щоб це була команда менеджерів, які будуть корувати відповідні напрямки, які матимуть сегмент цього фонду, і на відкритих конкурсних основах їх будуть розподіляти.
Подивіться, як працює фонд “Відродження”. Вони друкують звіти, куди пішли гроші, з координатами пошти. Таке, очевидно, потрібно і в Мінкультури.
Віктор Недоступ
Замість Мінкультури - система менеджерів. В принципі, це може бути дієва модель: у кожного свій сектор, і він зацікавлений у розвитку, плюс приносить елементарно гроші.
Але тут є небезпека: всі менеджері сядуть на гроші, почнуть дійсно їх заробляти, дійсно використовуватимуть цю модель. Чи не буде це виглядати так, як українське телебачення: рядочок українською мовою під екраном, і йде серіал “Бригада”?
Наталія Шевченко
Не треба відмовлятися навіть від старого. Тим більше, що українська культура – це культура медійна, тобто яка потенційно і здатна сполучати різне. Тому, мені здається, треба зберегти всі форми, і старі, і запроваджувати нові.
Просто тоді Мінкультури і держава мають відповідати і патронувати самі незахищені культурні зони, можливо, традиційну спадщину, класичну чи, взагалі, радикально-інноваційну. Єдине, що Мінкультури треба реформувати.
Андрій Охрімович
У різних країнах держава та суспільство контактують з культурним процесом по-різному.
У Британії, де культурна традиція безперервно розвивалася та поглиблювалася, держава тримається, “на відстані простягнутої руки”.
У Сполучених Штатах Америки до сфери державних культурних інтересів входить історія, філософія література та живопис. Натомість музика, театр та кіно віднесено до сфери контролю Департаменту розваг.
Франція більш прискіпливо дбає про французьку культуру. Міністерство культури опікується буквально всіма культурними сферами. Для прикладу, зі ста театральних проектів, поданих на конкурс, оголошений міністерством, дев’яносто затверджуються.
В країні діє унікальна система перехресного фінансування культурних проектів. 25 відсотків коштів дає власне центр, інші двадцять п’ять – регіон, де відбувається культурна подія, ще двадцять п’ять – з фондів місцевої культурної комуни і останні – всі небайдужі бізнесмени та фінансисти.
Зрозуміло, що всі меценати користуються пільгами при подальшому оподаткуванні. В усіх розвинутих країнах існує, так би мовити, культурна агентура, яка, з одного боку, провадить перманентний культурний моніторинг, а з іншого, дбає про культурну експансію своєї країни, її просування на міжнародному рівні.
Віктор Недоступ
Враження про Мінкультури, як “замшилий” орган, який не працює, склалося за останні роки, плюс воно ще опромінюється результатами діяльності цього ж органу за радянський період.
Це не настільки поганий орган, просто він ще не працює. В цьому сенсі, чи у вас є пакет якийсь суспільних пропозицій стосовно контролю цих інновацій суто українських, у вас є механізми контролю?
Наталія Шевченко
Мені здається, що можливо через ті вертикальні інтерв’ю через виявлення якихось внутрішніх потреб потенції персонально людей через те, як вони бачать, як їх інноваційні проекти можуть розвиватися, можна тоді якось вибудовувати якусь органічну структуру, не придуману з голови.
Микола Скиба
Проведений успішно фестиваль, проведення успішно концертів, серія виставок, зокрема зарубіжного мистецтва – це є один із таких способів контролю.
Інший, можливо, більш точний, більш глибокий – це безпосередньо зустрічі. Безперечно, що ця структура збережеться, але бажано, щоб вона стала відкритою, побільшало семінарів, продукування запитальної ситуації у суспільстві і провокативності запитання.
Наталія Шевченко
Так, тому що, мені здається, що провокативності в українській культурі бракує.
Микола Скиба
Цей рівень запитальності приведе до простого явища: люди будуть масою способів звертатися просто в ці установи.
Наталія Шевченко
Діалог корегує, вичищає непотрібні шумові моменти, куди нас заносить, люстрація... Люстрація, наприклад, як очищення міфів, тому що у нас відомо, під яким кутом все писалося.
Віктор Недоступ
Ініціатива сформована, окреслена. Як ви збираєтеся найближчим часом її впроваджувати?
Микола Скиба
Ми зараз звертаємося в кілька газет, зокрема, пакет пропозицій надіслано в газету “День”, зараз ми хочемо вийти на тижневик “Дзеркало тижня”.
Наталія Шевченко
Не треба забувати, що ми хочемо створити майданчик живого спілкування. Можливо, він буде на базі Центру Курбаса.
Микола Скиба
Варто подумати над якоюсь формую книжкових презентацій, бо цей сектор традиційно у нас є більш активним, ніж образотворче мистецтво .
Віктор Недоступ
Те, що ви зараз кажете, то це запрошення небайдужих людей в Україні до співробітництва.
Микола Скиба
Вихідна теза полягає в тому, що ми об’єктивно різні. Ця різність є головною цінністю, якщо правильно нею скористуватися, тобто цінність іншого, ми нічого не відкриваємо. Щоб викшалтуватися мені потрібен інший...
Віктор Недоступ
Однак Жан Поль Сартр розказав, що інший – це пекло.
Наталія Шевченко
Це необхідне пекло для того, щоб обпалитися, щоб зникли ці всі шумові уявлення про себе, а, власне, залишилася реальність.
Андрій Охрімович
Останні політичні події продемонстрували потужний та впливовий креатив знизу. Хотілось би, щоб у культурних сферах, той рух, який є неодмінною передмовою життя, був ще потужнішим.
Разом з тим, якщо українська влада справді дбає про націю та державу, а не про теплий унітаз для вельможних задів, вона зобов’язана підтримати магістральні напрямки розвитку української культури, яка, поза сумнівом є стратегічним, ба, навіть військовим продуктом.
Маємо пам’ятати діяння “славних прадідів великих”, аби нащадки наші виростали вільними людьми, а не кріпаками.
У цих контекстах дещо дивно виглядає думка Ющенка висловлена у Львові про вояків УПА. “Ми будемо вивчати питання...”
Хочеться запитати у відповідь: “Де ж воно вивчатися буде? Може, у спецшколі для особливо розвинутих?”
Над цим випуском “Альтернативи” працювали: культурологи Наталія Шевченко, Микола Скиба та журналіст Віктор Недоступ. Звукооператор Вадим Журба. Автор програми Андрій Охрімович.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Говорить “Радіо Свобода”.
Київ, 17 лютого 2005 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...
Поняття “культурний простір” давно вже муляє інтелігентське вухо. Модне словосполучення більшістю людей сприймається як щось вульгарно-геометричне.
Разом з тим, мало хто замислювався: що і хто простір цей заповнює? У який спосіб українська культура може виробляти самооцінку та, враховуючи реалії непростого світу, розвиватися?
На думку театрознавця Наталії Шевченко та історика Миколи Скиби стан речей у цій делікатній сфері можна було б оцінити, послуговуючись своєрідною мапою культури України та багатовимірним діалогом у суспільстві.
Такий моніторинг, на їх думку є першим необхідним кроком, аби ця традиційно нерухома справа зрушила з мертвої точки.
Розмову про деякі аспекти українського культурного простору веде Віктор Недоступ. Звукооператор Вадим Журба. Автор програми Андрій Охрімович.
Віктор Недоступ
Чи є зараз в Україні щось, що здатне запліднювати цей культурний ґрунт?
Микола Скиба
Дуже часто не можуть зустрітися той, хто генерує ідею, і той, хто її може підхопити. Напевне, що це система спільної мови, кодів, звукоряду.
Наталія Шевченко
Проблема в тому, щоб зрозуміти, що це багатоголосся існує, тому що ми досить довго жили в гомогенному суспільстві, яке насаджувало досить гомогенні ідеї культурні, тому проблема у тому, що існує дуже багато різних мов і голосів в культурі.
А друга проблема – це знайти коди до діалогу. Дуже багато ми говоримо про потенційність української культури, яка не може набути певних форм. Має бути створена жива інфраструктура, яка самоорганізується. Зараз, можливо, момент для цього настав.
Микола Скиба
Як на мене, то ця сфера потребує інституційних змін, можливо, це стосується Мінкультури. Культура в медіа – це теж окрема схема, там немає бачення ситуації. Мені навіть важко зрозуміти політику того чи іншого провідного медіа щодо культури.
Віктор Недоступ
В цьому сенсі наскільки можна чекати щось від владців? Чи є якісь ініціативи просто від людей, просто від країни, а не від держави?
Наталія Шевченко
Минулого року ми у приватному театрі-центрі “Дах” з ініціативи Влада Троїцького, директора цього центру, розпочали таку ініціативу, як мистецькі салони, на яких ми запрошували людей з різних культурних і мистецьких середовищ, де робили серії інтерв’ю, розмови про потрібність чи непотрібність спільного культурного простору, взаємодопомоги організаційної і т.д., при тому ми виходили на різні фонди з бажанням якоїсь фінансової підтримки, тому що ми ще хотіли робити моніторинг внутрішніх потреб, інтенції культурних діячів, а також розуміння того, що є таке культурна політика в Україні зі сторони політиків і бізнесу.
На превеликий жаль, до виборів ми не мали такої підтримки, тому що багато фондів відповідало, що вони не хочуть втручатися. Зокрема, це був Швейцарський фонд. Негласно було сказано, що їм не дозволяють втручатися у ці всі справи до виборів. Після виборів ми відчули, що почався якийсь рух. Ініціатива мистецьких салонів у “Дасі” – це було щось таке пересічне і унікальне у своєму роді.
Тепер дуже багато відбувається круглих столів, семінарів з теми “Культурна політика”. Але в чому є проблема? Що зараз дуже часто ініціативи, спущені з гори, і діалогічні простори грішать тим, що люди торкаються проблеми поверхово, що вони використовують штучно зрозумілий підхід політкоректності, а в результаті проблеми і глибинні інтенції людини культури по суті невидимі в тому.
Микола Скиба
Дійсно, немає системних центрів, які відстежували б культуру, як самоорганізовану магму. Це можна порівняти з мережею станцій, які сейсмоактивність відстежують. Відбуваються тектонічні зрушення... А хто цим має займатися? Ніби риторичне питання, з іншого боку, цілком практичне. Очевидно, ті, хто нині відповідає за культурну політику, очевидно, ті, хто нині тримає провідні ЗМІ, очевидно, ті, хто має гроші, і розуміє, що їх треба з розумом витратити, очевидно, ті, хто має що сказати і прагне це робити. Не вистачає елементарного інформування.
І друге. Чому це не робили раніше поважні засоби, у яких є весь технічний арсенал?
Андрій Охрімович
Культурні ініціативи радянської доби завжди диктувались наміром примусити людину думати однаково і в потрібному напрямку. Нинішні функціонери не надто далеко відбігли од компартійного стовпчика, до якого їх свого часу припнула хазяйська рука.
Співочий ректор Михайло Поплавський висунув проект культурного кодексу України. “Концепція кодексу полягає в системному, комплексному вирішенні питань правового врегулювання сфери культури. Зокрема в кіно, концертно-гастрольній діяльності, меценатстві, бібліотечній, архівній, книговидавничій справі.
Проект передбачає зменшення податкового тиску на соціально-культурну сферу та механізми, які дадуть можливість вивести проблемні сфери культури з кризи”.
Ініціатива мала б викликати натхнення у затурканого працівника культурних сфер. Однак... Усі ми чули, що і як співає дядько Поплавський. До сумніву цього додаймо запрошених ним російських “палікмахерів”, кравців та повну відсутність культурницьких ініціатив знизу.
Віктор Недоступ
А щодо ініціатив... У вас є що запропонувати там, так?
Наталія Шевченко
Ми як журналісти і як культурологи виступаємо з ініціативою перехресного моніторингу культурної ситуації в час її самоосмислення, ми виступаємо майже з авторською і приватною ініціативою – це, власне, є рух ніби з низу.
Моніторингу цих всіх діалогів, круглих столів, тобто громадських ініціатив, а також ми хочемо розпочати вертикальні інтерв’ю, тобто відшукування критичної маси: носіїв, генераторів нових ідей. Це інтерв’ю ставлять за мету глибинну розмову з персоналіями культури і мистецтва. Це буде перехресний моніторинг живої культурної ситуації.
Віктор Недоступ
З цього моніторингу будуть якось упорядковуватися висновки, кудись подаватися у формі якихось конкретних документів, паперів?
Микола Скиба
Це, передусім, їх оприлюднення в пресі, адресні звернення, якісь тезові звернення.
Віктор Недоступ
Я не дуже вірю, що нинішнє Мінкультури буде відчувати вітер.
Микола Скиба
Це ініціатива, передусім звернена до суспільства, це пошук до потенційних партнерів, хто сам готовий відкритися, вийти зі своєї вузькотусовочної ситуації, зрештою, зрозуміти, що цей підводний човен не в океані, а стоїть в степах України, що люки можна роздраяти.
Віктор Недоступ
Говорили про певні фонди. В основному вони закордонні. Та ж сама Швейцарія, то там є певний комітет культурний замість міністерства культури. Фонд швейцарський працює з культурою. Мало того, що у Швейцарії зі своєї культурою все в порядку, фонд пропагує саме швейцарську культуру на весь світ. В Україні є такі внутрішні фонди?
Микола Скиба
Якщо подивитися по довідниках, то фондів у нас “нє мєрєно”, але коли починаєш звертатися, то виникає підозра і розуміння, що дуже часто через них просто відмиваються кошти.
Можливо, будуть альтернативні гуманітарні фонди.
Тут якраз проблема Міністерства, наскільки доцільне його існування. Найкраще, щоб це була команда менеджерів, які будуть корувати відповідні напрямки, які матимуть сегмент цього фонду, і на відкритих конкурсних основах їх будуть розподіляти.
Подивіться, як працює фонд “Відродження”. Вони друкують звіти, куди пішли гроші, з координатами пошти. Таке, очевидно, потрібно і в Мінкультури.
Віктор Недоступ
Замість Мінкультури - система менеджерів. В принципі, це може бути дієва модель: у кожного свій сектор, і він зацікавлений у розвитку, плюс приносить елементарно гроші.
Але тут є небезпека: всі менеджері сядуть на гроші, почнуть дійсно їх заробляти, дійсно використовуватимуть цю модель. Чи не буде це виглядати так, як українське телебачення: рядочок українською мовою під екраном, і йде серіал “Бригада”?
Наталія Шевченко
Не треба відмовлятися навіть від старого. Тим більше, що українська культура – це культура медійна, тобто яка потенційно і здатна сполучати різне. Тому, мені здається, треба зберегти всі форми, і старі, і запроваджувати нові.
Просто тоді Мінкультури і держава мають відповідати і патронувати самі незахищені культурні зони, можливо, традиційну спадщину, класичну чи, взагалі, радикально-інноваційну. Єдине, що Мінкультури треба реформувати.
Андрій Охрімович
У різних країнах держава та суспільство контактують з культурним процесом по-різному.
У Британії, де культурна традиція безперервно розвивалася та поглиблювалася, держава тримається, “на відстані простягнутої руки”.
У Сполучених Штатах Америки до сфери державних культурних інтересів входить історія, філософія література та живопис. Натомість музика, театр та кіно віднесено до сфери контролю Департаменту розваг.
Франція більш прискіпливо дбає про французьку культуру. Міністерство культури опікується буквально всіма культурними сферами. Для прикладу, зі ста театральних проектів, поданих на конкурс, оголошений міністерством, дев’яносто затверджуються.
В країні діє унікальна система перехресного фінансування культурних проектів. 25 відсотків коштів дає власне центр, інші двадцять п’ять – регіон, де відбувається культурна подія, ще двадцять п’ять – з фондів місцевої культурної комуни і останні – всі небайдужі бізнесмени та фінансисти.
Зрозуміло, що всі меценати користуються пільгами при подальшому оподаткуванні. В усіх розвинутих країнах існує, так би мовити, культурна агентура, яка, з одного боку, провадить перманентний культурний моніторинг, а з іншого, дбає про культурну експансію своєї країни, її просування на міжнародному рівні.
Віктор Недоступ
Враження про Мінкультури, як “замшилий” орган, який не працює, склалося за останні роки, плюс воно ще опромінюється результатами діяльності цього ж органу за радянський період.
Це не настільки поганий орган, просто він ще не працює. В цьому сенсі, чи у вас є пакет якийсь суспільних пропозицій стосовно контролю цих інновацій суто українських, у вас є механізми контролю?
Наталія Шевченко
Мені здається, що можливо через ті вертикальні інтерв’ю через виявлення якихось внутрішніх потреб потенції персонально людей через те, як вони бачать, як їх інноваційні проекти можуть розвиватися, можна тоді якось вибудовувати якусь органічну структуру, не придуману з голови.
Микола Скиба
Проведений успішно фестиваль, проведення успішно концертів, серія виставок, зокрема зарубіжного мистецтва – це є один із таких способів контролю.
Інший, можливо, більш точний, більш глибокий – це безпосередньо зустрічі. Безперечно, що ця структура збережеться, але бажано, щоб вона стала відкритою, побільшало семінарів, продукування запитальної ситуації у суспільстві і провокативності запитання.
Наталія Шевченко
Так, тому що, мені здається, що провокативності в українській культурі бракує.
Микола Скиба
Цей рівень запитальності приведе до простого явища: люди будуть масою способів звертатися просто в ці установи.
Наталія Шевченко
Діалог корегує, вичищає непотрібні шумові моменти, куди нас заносить, люстрація... Люстрація, наприклад, як очищення міфів, тому що у нас відомо, під яким кутом все писалося.
Віктор Недоступ
Ініціатива сформована, окреслена. Як ви збираєтеся найближчим часом її впроваджувати?
Микола Скиба
Ми зараз звертаємося в кілька газет, зокрема, пакет пропозицій надіслано в газету “День”, зараз ми хочемо вийти на тижневик “Дзеркало тижня”.
Наталія Шевченко
Не треба забувати, що ми хочемо створити майданчик живого спілкування. Можливо, він буде на базі Центру Курбаса.
Микола Скиба
Варто подумати над якоюсь формую книжкових презентацій, бо цей сектор традиційно у нас є більш активним, ніж образотворче мистецтво .
Віктор Недоступ
Те, що ви зараз кажете, то це запрошення небайдужих людей в Україні до співробітництва.
Микола Скиба
Вихідна теза полягає в тому, що ми об’єктивно різні. Ця різність є головною цінністю, якщо правильно нею скористуватися, тобто цінність іншого, ми нічого не відкриваємо. Щоб викшалтуватися мені потрібен інший...
Віктор Недоступ
Однак Жан Поль Сартр розказав, що інший – це пекло.
Наталія Шевченко
Це необхідне пекло для того, щоб обпалитися, щоб зникли ці всі шумові уявлення про себе, а, власне, залишилася реальність.
Андрій Охрімович
Останні політичні події продемонстрували потужний та впливовий креатив знизу. Хотілось би, щоб у культурних сферах, той рух, який є неодмінною передмовою життя, був ще потужнішим.
Разом з тим, якщо українська влада справді дбає про націю та державу, а не про теплий унітаз для вельможних задів, вона зобов’язана підтримати магістральні напрямки розвитку української культури, яка, поза сумнівом є стратегічним, ба, навіть військовим продуктом.
Маємо пам’ятати діяння “славних прадідів великих”, аби нащадки наші виростали вільними людьми, а не кріпаками.
У цих контекстах дещо дивно виглядає думка Ющенка висловлена у Львові про вояків УПА. “Ми будемо вивчати питання...”
Хочеться запитати у відповідь: “Де ж воно вивчатися буде? Може, у спецшколі для особливо розвинутих?”
Над цим випуском “Альтернативи” працювали: культурологи Наталія Шевченко, Микола Скиба та журналіст Віктор Недоступ. Звукооператор Вадим Журба. Автор програми Андрій Охрімович.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Говорить “Радіо Свобода”.
