Аудіозапис програми:
Київ, 3 лютого 2005 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...
Помаранчева революція показала, що майдани підтримують тих, кого підтримує молодь. В цьому сенсі робота організацій на кшталт «Пори» для пострадянських мертвомислячих політкухарчуків виявилась чимось таким, що випадає за межі звичної гебівської логіки.
Самоорганізація української молоді кинула спецслужби в холодний піт. Молодь, згідно з їх розрахунками мала мити машини багатим дядям та прогинатись перед високим начальством.
У пострадянський рай потрапляв золотий мільйон мажорів, стукачів та провокаторів. Останні, досі не втрачають надії. Активізують замшілі “Братства”, марять південно-східними територіями та здувши жили на куцих лобиках старанно дбають про законність та права людини.
Сусідам тим часом сняться “помаранчеві мальчики” та страшні “бандьори” зі шмайсерами на плечах. Навіть суворий “бацька” зривається серед ночі і нипає по кутках вишукуючи білоруського “Зубра” та представників “Отпору” або ж “Кхмари”.
Тим часом у пострадянському “піплі” побутує усталена думка про те, що в Білорусі подібний “двіжняк” є неможливий.
Нинішня “Альтернатива” спробує розібратися в цьому та кількох інших дотичних питаннях. За операторським пультом звукорежисер Михайло Петренко. Тексти – Віктор Недоступ. Автор Андрій Охрімович.
Ну, а починаємо ми з матеріалу Сергія Грабовського.
Сергій Грабовський
Чи існують узагалі білоруський етнос, і, тим більше, білоруська нація? У запереченні нерідко сходяться такі, здавалося б, абсолютно ідейно і морально несумісні інтелектуали, як прихильники чинного українського націоналізму і симпатики російського імперського шовінізму.
При цьому підстави для заперечення самого факту існування білорусів називаються практично однакові: відсутність національної самосвідомості у так званого “пересічного мешканця” тутешніх територій; небажання більшості населення не те, що повсякденно користуватися білоруською мовою, а навіть ставитися до неї шанобливо; політична, економічна і культурна орієнтація еліт, навіть демократично налаштованих, на Росію (за винятком хіба що кількох сот політичних маргіналів).
Додам із власного досвіду: під час моєї поїздки до Мінську у пізньосовєтські часи всі, як один, інтелектуали, з котрими випало спілкуватися, заперечували факт існування білоруської мови, мовляв, її вигадав свого часу Янка Купала, і заперечували це російською мовою із жахливим акцентом, який різав навіть звичне до суржику українське вухо.
Але при очевидній справедливості цих спостережень, той, хто бував в останні роки в Білорусі, одразу зауважує її відмінність від України і Росії, навіть на рівні зорових спостережень. Свої автобуси і тролейбуси, свій одяг, свої годинники, своя система торгівлі – більш схожа на совєтську, ніж на капіталістичну, свої співвідношення цін, своя стилістика на радіо та телебаченні – теж чимось неосовєтська, але чимось відмінна від російської, навіть якщо використовується російська мова. І так далі.
А водночас, поєднання політичної пасивності всіх, крім кількох сот несамовитих опозиціонерів, із бажанням більше, ніж половини населення увійти до Євросоюзу.
Ґвалт! І мимоволі задумуєшся: можливо, білорусів справді придумано, тільки не Янкою Купалою, а великим бацькою усіх часів і народів Аляксандром Лукашенкою?
Андрій Охрімович
Ну, стосовно того, що білорусів придумав «бацька», Сергій Грабовський перегнув. Білоруси є, були і будуть. Нація потужна і перспективна.
Якщо українська «Пора» скандує «Разом нас багато і нас не подолати», то білоруські «Зубри» можуть задіяти інший слоган: «Нас мало, но ми в тєльняшках». І це таки так. Влада їх боїться і переслідує.
Прес-секретар «Зубру» Аляксандр Атрощанков через власну шкуру знає вагу міліцейського кийка та «амбре» капезешних приміщень. Розмовляє з ним журналіст Павло Зуб’юк.
Павло Зуб’юк
Чи правда, що “Зубр”, “Отпор”, “Кмара” і “Пора”- це організації, створені за американським рецептом, певними американськими технологіями?
Аляксандр Атрощанков
Я гадаю, коли хтось так вважає, то йому варто подякувати американцям за те, що вони вигадали такі рецепти, які здатні об’єднати тисячі патріотів у різних країнах, вивести їх на вулиці. Але я, звісно, вважаю, що це не так.
Павло Зуб’юк
Але коли навіть поглянути ззовні, то видно, що активісти цих рухів пов’язані між собою, посилаються один на одного, існують сталі контакти, проводяться тренінги. Як ти можеш пояснити такий зв’язок?
Аляксандр Атрощанков
Це доволі легко пояснити. Люди у цих рухах думають однаково, є друзями у звичайному житті, і всі бажають кращого майбутнього для своїх країн.
Андрій Охрімович
Білоруське опозиційне видання «Хартія-97» побоюється, що Білорусь може стати країною, де не буде політичних партій.
Першого лютого скінчився термін, відведений Міністерством юстиції політичним партіям для переведення своїх структур у приміщення не житлового фонду.
Цю вимогу не змогла виконати жодна білоруська партія. Партії перебувають у напруженому очікуванні, яку з них Мінюст ліквідує першою?
Павло Зуб’юк
Ніякого координаційного центру, який керував би цими рухами, якось їх спрямовував, немає?
Аляксандр Атрощанков
Я не чув про такий центр. Ситуація така, що коли я розмовляю з людьми з України, Грузії, Сербії, то ми ніби розмовляємо однією мовою, наші думки сходяться, тому ми бажаємо одно і того ж для наших країн. Жоден координаційний центр у такому випадку непотрібен. Ми маємо одну мету, тому і методи її досягнення доволі однакові.
Павло Зуб’юк
Зрозуміло, що всі ці рухи базуються на теорії Джина Шарпа книзі “Від диктатори до демократії”. Як ти можеш пояснити, чому саме у Білорусі ця теорія не спрацювала?
Аляксандр Атрощанков
У Білорусі протест тривав вісім днів, але у нас немає “5-го каналу”, як в Україні, немає опозиції у владі, немає опозиції в парламенті, в органах місцевого самоврядування. Але найголовніше, на мій погляд, це те, що в Білорусі не було єдиної опозиції і не було єдиного плану, плану на перемогу.
Результат наступної кампанії, я впевнений, буде інший, оскільки ми маємо приклад України. Україна показала нам кілька добрих уроків.
Перше, що опозиція має бути єдиною і рішучою, друге, що непотрібно зважати на позицію Росії, оскільки вона далеко не все вирішує в нашому регіоні. І, звичайно, що для перемоги повинен бути один план.
Андрій Охрімович
Керівник «Путінського комсомолу», так званих «Ідущіх Вмєстє», Васілій Якеменко заявляє: «Зі зрадниками треба розправлятися. Я знаю усі ці рухи: “Пора”, “Кхмара”, “Зубр”... Усі вони творяться на гроші Джорджа Сороса. Якщо зрада призводить до розколу країни – таких людей треба садити у в’язниці».
Неясним, щоправда, лишилося, якою мірою українська «Пора» та грузинська «Кхмара», кожен виборюючи свою свободу, можуть розколоти Росію та з яких джерел фінансуються «Ідущіє вмєстє»?
Павло Зуб’юк
Чи будуть в Білорусі найближчим часом такі умови? Чи вдасться, скажімо, під вибори 2006-го року об’єднатися опозиції, висунути єдиного кандидата, який був би симпатичний для народу, провести вдалу мобілізаційну кампанію, наприклад, за допомогою “Зубра”? чи можливо це, і які основні перешкоди на цьому шляху?
Аляксандр Атрощанков
В Білорусі це буде не так, як це було в Сербії, Грузії чи в Україні, не треба шукати грузинського чи українського варіанту, у нас буде свій, білоруський варіант. Я вже зазначав, що ситуація у наших країнах доволі різна, і найближчим часом у нас не буде ані незалежного телебачення, ані опозиції в парламенті. У Білорусі буде свій шлях. Але, як я вже казав, Україна нам дала кілька важливих прикладів і найголовніший із них – це воля народу. Волі народу в Україні не вдалося зламати, і я не думаю, що білоруський народ у цьому плані гірший від українського.
Павло Зуб’юк
Ти вважаєш, що найближчі президентські вибори все ж будуть переможними?
Аляксандр Атрощанков
Білоруська ситуація полягає в тому, що вибори не мають жодного значення. Диктатор пише собі ті цифри, які йому потрібні. Тому не треба говорити про вибори, про якусь дати, а передовсім про імпульс, який виведе народ на вулиці і скине режим.
Павло Зуб’юк
Окресли перспективи діяльності “Зубра” у передвиборчий період.
Аляксандр Атрощанков
Будемо діяти так, як і раніше: вуличні акції, вуличний спротив, розповсюдження інформації. Це те, що потрібно сьогодні Білорусі. Зараз ми маємо близько двох тисяч активістів у різних регіонах країни і невідомо скільки добровольців. Успіх кампанії 2006-го року безпосередньо залежить від того, як ми проведемо 2005.
Андрій Охрімович
Вважає прес-секретар руху “Зубр” Аляксандр Атрощанков.
Ну, а ми взяли на себе невдячний труд - перечитали стос прокомуністичних та проімперських газет і не знайшли жодних фактів, які підтверджували б фінансування опозиційних молодіжних організацій з-за кордону.
Окрім повторення тези, що все це на гроші Джорджа Сороса або держдепартаменту США, ніяких конкретних фактів не наводиться.
Не переконують ані матеріали британської «Гардіан», ані польської газети «Пшекруй». Там фігурують ті ж тези, хоч і більш елегантно викладені. Конкретики знову нуль.
Тему, тим часом продовжує розмова журналіста Павла Зуб’юка з представником Центру ненасильницького спротиву “Отпор”, Марком Марковичем.
Павло Зуб’юк
У що переродився “Отпор” після перемоги?
Марк Маркович
Після перемоги 5-го жовтня 2000-го року “Отпор” вирішив почати здійснювати громадський контроль. На самих початках це дуже вдавалося, було зроблено кілька позитивних так званих кампаній, які були спрямовані на боротьбу проти корупції, проти криміналу. Але через деякий час з’явилося певне середовище людей, яке вважало, що краще переоформити “Отпор” у політичну партію, таким чином вже вступити до самого уряду і буде можливість вплинути на розвиток подій в Сербії. Через брак досвіду і знань це не найкраще вдалося. Коли “Отпор” став політичною партією, то незабаром через своє незнання чи, можливо, через відповідно керівництво цієї партії дуже швидко злився з демократичною партією колишнього прем’єр-міністра, вже небіжчика Зорана Дженжіча.
Андрій Охрімович Не відстають від імперсько заангажованих видань деякі українські політики.
Рік тому Леонід Грач заявив, що «рецепти «революції троянд» у Тбілісі приміряються до «каштанової революції» яка, боронь Боже, відбудеться у Києві».
Все це, на думку Грача, робиться для того, “щоб висадити у повітря стосунки між Києвом та Москвою. Зробити це, на його думку, можна тільки через прозахідника Ющенка». “Такі організації, як «Пора», «Кхмара», «Отпор» треба душити на початковій стадії і змазувати зеленкою,” - вважає Грач.
Революція, тим не менше, відбулась, тільки не каштанова, а помаранчева. Дипломатична ситуація між Києвом та Москвою, жодним чином не вибухнула. Натомість перед Україною постали реальні цивілізаційні перспективи.
Павло Зуб’юк
Те, що робить “Пора” перетворення на політичну партію, - це є правильний крок чи не дуже?
Марк Маркович
Мені відома одна “Пора”. А от якась інша намагається стати політичною партією. Я вважаю, що це неправильно зараз робити. Знаю, що самі активісти, які стали “двигуном” такого руху, як “Пора” повинні питатися про це, а не щоб вирішували кілька одиниць.
Павло Зуб’юк
До речі, зараз всі “отпорівці” є членами цієї демократичної партії, чи від “Отпору” утворилися, можливо, якісь групи, які пішли іншим шляхом?
Марк Маркович
Дуже багато людей не є прихильниками саме цієї партії. Треба зазначити, що коли “Отпор” став політичною партією, то тоді існував ще сам рух як народний рух “Отпор” і політична партія “Отпор” існувала. лишилася лише політична партія, а більшість “отпоровців” розійшлися: хто працює, хто в інших організаціях, хто в інший політичних партіях.
Павло Зуб’юк
Практично зараз від “Отпору” нічого не лишилося?
Марк Маркович
Єдиний правильний напрямок, який зараз існує, на мою скромну думку, це є тендер за ненасильницький спротив, який має свої філіали у Белграді, у Новому Саді. Він займається освітою молодих організацій, як чинити ненасильницький спротив.
Андрій Охрімович
У грудні минулого року російська «Новая газета» поставила питання руба: “Чи отримала квазікомсомольська організація «Ідущіє вмєстє» спонсорську допомогу за дорученням американської компанії «Аплендс венчурс», «Норбурн трейдінг» та інших доволі туманних фірм?”
Крім того у запитанні фігурувала фірма «Фінбізнесстиль», засновник якої відзначився у фінансових скандалах, зокрема при будівництві комплексу «Москва-сіті».
Зрозуміло, що відповіді не було отримано - Васілій Якеменко відмовився називати джерела фінансування.
Так виглядає ситуація з провладними молодіжними організаціями в Росії.
Такий собі досвід імітації молодіжної демократії - створення навколо держаних годівничок для квазікомсомольських функціонерів.
Даруйте, цей ліричний відступ у протилежний бік.
Передача наближається до крапки і натякає на необхідність окреслити феномен молодіжного опору.
Молодіжні бунти шістдесятих у Європі та сімдесятих у Штатах нагодували не одне покоління політологів та виробників революційних рецептів.
«Помаранчева альтернатива» у Польщі вісімдесятих–дев’яностих замовчується або трактується як молодіжне дуркування. Однак на момент молодіжних протестів старий зашкарублий політичний істеблішмент всюди, без винятку опинявся в дурнях. Можливо, тому, що перестав відчувати пульс життя?
Над програмою працювали журналісти: Павло Зуб’юк, Сергій Грабовський та Віктор Недоступ. Звук – Михайло Петренко. Автор Андрій Охрімович.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Говорить радіо “Свобода”.
Київ, 3 лютого 2005 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...
Помаранчева революція показала, що майдани підтримують тих, кого підтримує молодь. В цьому сенсі робота організацій на кшталт «Пори» для пострадянських мертвомислячих політкухарчуків виявилась чимось таким, що випадає за межі звичної гебівської логіки.
Самоорганізація української молоді кинула спецслужби в холодний піт. Молодь, згідно з їх розрахунками мала мити машини багатим дядям та прогинатись перед високим начальством.
У пострадянський рай потрапляв золотий мільйон мажорів, стукачів та провокаторів. Останні, досі не втрачають надії. Активізують замшілі “Братства”, марять південно-східними територіями та здувши жили на куцих лобиках старанно дбають про законність та права людини.
Сусідам тим часом сняться “помаранчеві мальчики” та страшні “бандьори” зі шмайсерами на плечах. Навіть суворий “бацька” зривається серед ночі і нипає по кутках вишукуючи білоруського “Зубра” та представників “Отпору” або ж “Кхмари”.
Тим часом у пострадянському “піплі” побутує усталена думка про те, що в Білорусі подібний “двіжняк” є неможливий.
Нинішня “Альтернатива” спробує розібратися в цьому та кількох інших дотичних питаннях. За операторським пультом звукорежисер Михайло Петренко. Тексти – Віктор Недоступ. Автор Андрій Охрімович.
Ну, а починаємо ми з матеріалу Сергія Грабовського.
Сергій Грабовський
Чи існують узагалі білоруський етнос, і, тим більше, білоруська нація? У запереченні нерідко сходяться такі, здавалося б, абсолютно ідейно і морально несумісні інтелектуали, як прихильники чинного українського націоналізму і симпатики російського імперського шовінізму.
При цьому підстави для заперечення самого факту існування білорусів називаються практично однакові: відсутність національної самосвідомості у так званого “пересічного мешканця” тутешніх територій; небажання більшості населення не те, що повсякденно користуватися білоруською мовою, а навіть ставитися до неї шанобливо; політична, економічна і культурна орієнтація еліт, навіть демократично налаштованих, на Росію (за винятком хіба що кількох сот політичних маргіналів).
Додам із власного досвіду: під час моєї поїздки до Мінську у пізньосовєтські часи всі, як один, інтелектуали, з котрими випало спілкуватися, заперечували факт існування білоруської мови, мовляв, її вигадав свого часу Янка Купала, і заперечували це російською мовою із жахливим акцентом, який різав навіть звичне до суржику українське вухо.
Але при очевидній справедливості цих спостережень, той, хто бував в останні роки в Білорусі, одразу зауважує її відмінність від України і Росії, навіть на рівні зорових спостережень. Свої автобуси і тролейбуси, свій одяг, свої годинники, своя система торгівлі – більш схожа на совєтську, ніж на капіталістичну, свої співвідношення цін, своя стилістика на радіо та телебаченні – теж чимось неосовєтська, але чимось відмінна від російської, навіть якщо використовується російська мова. І так далі.
А водночас, поєднання політичної пасивності всіх, крім кількох сот несамовитих опозиціонерів, із бажанням більше, ніж половини населення увійти до Євросоюзу.
Ґвалт! І мимоволі задумуєшся: можливо, білорусів справді придумано, тільки не Янкою Купалою, а великим бацькою усіх часів і народів Аляксандром Лукашенкою?
Андрій Охрімович
Ну, стосовно того, що білорусів придумав «бацька», Сергій Грабовський перегнув. Білоруси є, були і будуть. Нація потужна і перспективна.
Якщо українська «Пора» скандує «Разом нас багато і нас не подолати», то білоруські «Зубри» можуть задіяти інший слоган: «Нас мало, но ми в тєльняшках». І це таки так. Влада їх боїться і переслідує.
Прес-секретар «Зубру» Аляксандр Атрощанков через власну шкуру знає вагу міліцейського кийка та «амбре» капезешних приміщень. Розмовляє з ним журналіст Павло Зуб’юк.
Павло Зуб’юк
Чи правда, що “Зубр”, “Отпор”, “Кмара” і “Пора”- це організації, створені за американським рецептом, певними американськими технологіями?
Аляксандр Атрощанков
Я гадаю, коли хтось так вважає, то йому варто подякувати американцям за те, що вони вигадали такі рецепти, які здатні об’єднати тисячі патріотів у різних країнах, вивести їх на вулиці. Але я, звісно, вважаю, що це не так.
Павло Зуб’юк
Але коли навіть поглянути ззовні, то видно, що активісти цих рухів пов’язані між собою, посилаються один на одного, існують сталі контакти, проводяться тренінги. Як ти можеш пояснити такий зв’язок?
Аляксандр Атрощанков
Це доволі легко пояснити. Люди у цих рухах думають однаково, є друзями у звичайному житті, і всі бажають кращого майбутнього для своїх країн.
Андрій Охрімович
Білоруське опозиційне видання «Хартія-97» побоюється, що Білорусь може стати країною, де не буде політичних партій.
Першого лютого скінчився термін, відведений Міністерством юстиції політичним партіям для переведення своїх структур у приміщення не житлового фонду.
Цю вимогу не змогла виконати жодна білоруська партія. Партії перебувають у напруженому очікуванні, яку з них Мінюст ліквідує першою?
Павло Зуб’юк
Ніякого координаційного центру, який керував би цими рухами, якось їх спрямовував, немає?
Аляксандр Атрощанков
Я не чув про такий центр. Ситуація така, що коли я розмовляю з людьми з України, Грузії, Сербії, то ми ніби розмовляємо однією мовою, наші думки сходяться, тому ми бажаємо одно і того ж для наших країн. Жоден координаційний центр у такому випадку непотрібен. Ми маємо одну мету, тому і методи її досягнення доволі однакові.
Павло Зуб’юк
Зрозуміло, що всі ці рухи базуються на теорії Джина Шарпа книзі “Від диктатори до демократії”. Як ти можеш пояснити, чому саме у Білорусі ця теорія не спрацювала?
Аляксандр Атрощанков
У Білорусі протест тривав вісім днів, але у нас немає “5-го каналу”, як в Україні, немає опозиції у владі, немає опозиції в парламенті, в органах місцевого самоврядування. Але найголовніше, на мій погляд, це те, що в Білорусі не було єдиної опозиції і не було єдиного плану, плану на перемогу.
Результат наступної кампанії, я впевнений, буде інший, оскільки ми маємо приклад України. Україна показала нам кілька добрих уроків.
Перше, що опозиція має бути єдиною і рішучою, друге, що непотрібно зважати на позицію Росії, оскільки вона далеко не все вирішує в нашому регіоні. І, звичайно, що для перемоги повинен бути один план.
Андрій Охрімович
Керівник «Путінського комсомолу», так званих «Ідущіх Вмєстє», Васілій Якеменко заявляє: «Зі зрадниками треба розправлятися. Я знаю усі ці рухи: “Пора”, “Кхмара”, “Зубр”... Усі вони творяться на гроші Джорджа Сороса. Якщо зрада призводить до розколу країни – таких людей треба садити у в’язниці».
Неясним, щоправда, лишилося, якою мірою українська «Пора» та грузинська «Кхмара», кожен виборюючи свою свободу, можуть розколоти Росію та з яких джерел фінансуються «Ідущіє вмєстє»?
Павло Зуб’юк
Чи будуть в Білорусі найближчим часом такі умови? Чи вдасться, скажімо, під вибори 2006-го року об’єднатися опозиції, висунути єдиного кандидата, який був би симпатичний для народу, провести вдалу мобілізаційну кампанію, наприклад, за допомогою “Зубра”? чи можливо це, і які основні перешкоди на цьому шляху?
Аляксандр Атрощанков
В Білорусі це буде не так, як це було в Сербії, Грузії чи в Україні, не треба шукати грузинського чи українського варіанту, у нас буде свій, білоруський варіант. Я вже зазначав, що ситуація у наших країнах доволі різна, і найближчим часом у нас не буде ані незалежного телебачення, ані опозиції в парламенті. У Білорусі буде свій шлях. Але, як я вже казав, Україна нам дала кілька важливих прикладів і найголовніший із них – це воля народу. Волі народу в Україні не вдалося зламати, і я не думаю, що білоруський народ у цьому плані гірший від українського.
Павло Зуб’юк
Ти вважаєш, що найближчі президентські вибори все ж будуть переможними?
Аляксандр Атрощанков
Білоруська ситуація полягає в тому, що вибори не мають жодного значення. Диктатор пише собі ті цифри, які йому потрібні. Тому не треба говорити про вибори, про якусь дати, а передовсім про імпульс, який виведе народ на вулиці і скине режим.
Павло Зуб’юк
Окресли перспективи діяльності “Зубра” у передвиборчий період.
Аляксандр Атрощанков
Будемо діяти так, як і раніше: вуличні акції, вуличний спротив, розповсюдження інформації. Це те, що потрібно сьогодні Білорусі. Зараз ми маємо близько двох тисяч активістів у різних регіонах країни і невідомо скільки добровольців. Успіх кампанії 2006-го року безпосередньо залежить від того, як ми проведемо 2005.
Андрій Охрімович
Вважає прес-секретар руху “Зубр” Аляксандр Атрощанков.
Ну, а ми взяли на себе невдячний труд - перечитали стос прокомуністичних та проімперських газет і не знайшли жодних фактів, які підтверджували б фінансування опозиційних молодіжних організацій з-за кордону.
Окрім повторення тези, що все це на гроші Джорджа Сороса або держдепартаменту США, ніяких конкретних фактів не наводиться.
Не переконують ані матеріали британської «Гардіан», ані польської газети «Пшекруй». Там фігурують ті ж тези, хоч і більш елегантно викладені. Конкретики знову нуль.
Тему, тим часом продовжує розмова журналіста Павла Зуб’юка з представником Центру ненасильницького спротиву “Отпор”, Марком Марковичем.
Павло Зуб’юк
У що переродився “Отпор” після перемоги?
Марк Маркович
Після перемоги 5-го жовтня 2000-го року “Отпор” вирішив почати здійснювати громадський контроль. На самих початках це дуже вдавалося, було зроблено кілька позитивних так званих кампаній, які були спрямовані на боротьбу проти корупції, проти криміналу. Але через деякий час з’явилося певне середовище людей, яке вважало, що краще переоформити “Отпор” у політичну партію, таким чином вже вступити до самого уряду і буде можливість вплинути на розвиток подій в Сербії. Через брак досвіду і знань це не найкраще вдалося. Коли “Отпор” став політичною партією, то незабаром через своє незнання чи, можливо, через відповідно керівництво цієї партії дуже швидко злився з демократичною партією колишнього прем’єр-міністра, вже небіжчика Зорана Дженжіча.
Андрій Охрімович Не відстають від імперсько заангажованих видань деякі українські політики.
Рік тому Леонід Грач заявив, що «рецепти «революції троянд» у Тбілісі приміряються до «каштанової революції» яка, боронь Боже, відбудеться у Києві».
Все це, на думку Грача, робиться для того, “щоб висадити у повітря стосунки між Києвом та Москвою. Зробити це, на його думку, можна тільки через прозахідника Ющенка». “Такі організації, як «Пора», «Кхмара», «Отпор» треба душити на початковій стадії і змазувати зеленкою,” - вважає Грач.
Революція, тим не менше, відбулась, тільки не каштанова, а помаранчева. Дипломатична ситуація між Києвом та Москвою, жодним чином не вибухнула. Натомість перед Україною постали реальні цивілізаційні перспективи.
Павло Зуб’юк
Те, що робить “Пора” перетворення на політичну партію, - це є правильний крок чи не дуже?
Марк Маркович
Мені відома одна “Пора”. А от якась інша намагається стати політичною партією. Я вважаю, що це неправильно зараз робити. Знаю, що самі активісти, які стали “двигуном” такого руху, як “Пора” повинні питатися про це, а не щоб вирішували кілька одиниць.
Павло Зуб’юк
До речі, зараз всі “отпорівці” є членами цієї демократичної партії, чи від “Отпору” утворилися, можливо, якісь групи, які пішли іншим шляхом?
Марк Маркович
Дуже багато людей не є прихильниками саме цієї партії. Треба зазначити, що коли “Отпор” став політичною партією, то тоді існував ще сам рух як народний рух “Отпор” і політична партія “Отпор” існувала. лишилася лише політична партія, а більшість “отпоровців” розійшлися: хто працює, хто в інших організаціях, хто в інший політичних партіях.
Павло Зуб’юк
Практично зараз від “Отпору” нічого не лишилося?
Марк Маркович
Єдиний правильний напрямок, який зараз існує, на мою скромну думку, це є тендер за ненасильницький спротив, який має свої філіали у Белграді, у Новому Саді. Він займається освітою молодих організацій, як чинити ненасильницький спротив.
Андрій Охрімович
У грудні минулого року російська «Новая газета» поставила питання руба: “Чи отримала квазікомсомольська організація «Ідущіє вмєстє» спонсорську допомогу за дорученням американської компанії «Аплендс венчурс», «Норбурн трейдінг» та інших доволі туманних фірм?”
Крім того у запитанні фігурувала фірма «Фінбізнесстиль», засновник якої відзначився у фінансових скандалах, зокрема при будівництві комплексу «Москва-сіті».
Зрозуміло, що відповіді не було отримано - Васілій Якеменко відмовився називати джерела фінансування.
Так виглядає ситуація з провладними молодіжними організаціями в Росії.
Такий собі досвід імітації молодіжної демократії - створення навколо держаних годівничок для квазікомсомольських функціонерів.
Даруйте, цей ліричний відступ у протилежний бік.
Передача наближається до крапки і натякає на необхідність окреслити феномен молодіжного опору.
Молодіжні бунти шістдесятих у Європі та сімдесятих у Штатах нагодували не одне покоління політологів та виробників революційних рецептів.
«Помаранчева альтернатива» у Польщі вісімдесятих–дев’яностих замовчується або трактується як молодіжне дуркування. Однак на момент молодіжних протестів старий зашкарублий політичний істеблішмент всюди, без винятку опинявся в дурнях. Можливо, тому, що перестав відчувати пульс життя?
Над програмою працювали журналісти: Павло Зуб’юк, Сергій Грабовський та Віктор Недоступ. Звук – Михайло Петренко. Автор Андрій Охрімович.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Говорить радіо “Свобода”.
