Аудіозапис програми:
Київ, 4 січня 2005 року.
Олекса Боярко
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”!
Як би там не було, але ми вітаємо вас у Новому, 2005-му році.
З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Внук кремезного чумака, Січовика блідий праправнук, Я закохавсь в гучних віках, Я волю полюбив державну.
І крізь папери, крізь перо, Крізь дні буденні — богоданно Рокоче запорозька кров Міцних поплічників Богдана —
Тих отаманів курінних, Що під гармати революцій Уміли кинуть п''яний сміх В скривавлене обличчя — муці.
Чия залізна голова І з-під катівської сокири Жбурляла в чернь такі слова, Що їй мороз ішов за шкіру.
Хто в дикий вихор гопака Втіляв життя назустріч степу, Й чия упевнена рука Зміцняла сивого Мазепу.
Коли ж в батуринськім огні Держава рухнула, тоді-то Вони взяли свячений ніж, Залізняка майбутні діти!
Хай згинуло, хай загуло — Вони лишилися як криця! І жадний примус, жадне зло Їх не примусило скориться!
Максим Стріха
У першому випуску радіожурналу в новому році ми хочемо, як і торік звернутися до тем, які порушувалися у наших передачах впродовж року, які або здобули своє продовження внаслідок плину подій або до тем деякі моменти яких з тих чи інших причин залишилися поза нашою увагою.
Сергій Грабовський
Один із випусків радіожурналу був присвячений Конституції Української Народної Республіки. Цей акт, який акумулював у собі, за оцінкою сучасних експертів, більшість найпрогресивніших норм права, у зв‘язку із вчиненим генералом Скоропадським державним переворотом жодного дня реально не діяв.
Нагадаю, що за цією Конституцією Україна мала стати парламентською республікою. Наступні події, зокрема, відновлення УНР наприкінці 1918 року, злука Наддніпрянщини і Галичини, практика організації владних структур за кризових умов, - усе це поставило на порядок денний створення проекту нового Основного Закону, який врахував би всі нові реалії.
Праця над ним почалася у травні 1920 року; спільна комісія, котра представляла різні політичні партії і регіони України, розглянула три чинні на той час проекти. Комісія відхилила цікавий проект професора Отто Ейхельмана, за яким Україна мала стати федеративною республікою з широким місцевим самоврядуванням територіальних громад, державою, базованою на принципі прямого народовладдя, тобто розв‘язання конституційних питань та проблем державного управління шляхом референдумів.
На основі двох інших проектів восени 1920 року був підготовлений проект Основного Державного закону Української Народної Республіки. Згідно із ним в Україні встановлювалася, як тепер кажуть, змішана форма правління. Законодавчу владу перебирала Державна Рада, а до її формування – Державний Сойм, виконавчу – Голова Держави і Рада Міністрів на чолі зі своїм главою, судова – незалежним судам. Окремий розділ був присвячений православній Церкві, де проголошувалася автокефалія з Патріархом у Києві.
Але і цей проект залишився нереалізованим на практиці; виходячи з обставин воєнного часу, 12 листопада 1920 року Симон Петлюра затвердив “Закон про тимчасове верховне правління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці”.
Максим Стріха
Сьогодні можна лише сперечатися, чи дієздатною була закладена у конституції УНР демократія без берегів за умов воєнного часу. Нагадаймо, що тоді Україна фактично не отримувала свого президента, хоч Грушевського і називають першим президентом, але однак строго кажучи його посада була Голова ЦР, хоч саме він виконував представницькі функції і глави держави, і саме він мав прерогативу називати кандидатуру на голову Ради міністрів.
При всьому тому запроваджувалася надзвичайно широке самоврядування на рівні земель і територіальних громад. Більше того, вводилася національно-персональна автономія для національних громад, які б того забажали. Це було взагалі українським ноу-хау, бо до того ж світова юридична практика такого поняття не знала.
Хоч та Конституція не набула чинності і хоч тимчасовий порядок державного управління в УНР запроваджений Симоном Петлюрою був тоді, коли власне юрисдикція його на Україну вже не поширювалася, але ті пошуки свідчать, що українські юристи, державні діячі прагнули виходити не з хвилинних потреб часу, не з того, що буде зручніше сьогодні, а з того, що найбільше підходило Україні на десятки років вперед, який устрій найбільш повно забезпечить права і свободи її громадян.
Дуже важливо, що ті конституційні проекти і ті конституційні акти були серед найпередовіших у тодішній юридичній практиці. Демократичних конституцій такого рівня Європа ще не знала фактично, на них надійшов час значно пізніше.
Крізь заходу іконостас, З нерукотворним ликом Бога, Стомились спалені уста Кричать анафему епохам.
Кривавляться сувої хмар — Повстань червлені орифлами — Й під тиші похоронний марш У тьму згоряють над полями.
В космічнім рокотанні зір, О Сонце, отче злої тварі, Даремна кров твоїх офір Перуновій прадавній ярі!
На полум''ї твоїм світи — Не сплавить, не переробити, І атоми не спиниш ти Доконувать старі орбіти.
Згучить все та ж музика зор Під скиптром диригента — Бога, І заглуша сліпий простор Мою анафему епохам.
Максим Стріха
Ми вже розповідали про долю фольк-опери Євгена Станковича “Цвіт папороті”. Сьогодні ми знову звертаємося до цієї теми, але спершу слово музикознавцю Лесі Олійник.
Леся Олійник
25 років тому, після тріумфальних гастролей народного хору імені Верьовки в Парижі українському колективу було запропоновано створити музичний спектакль. За умовою французів, його літературною основою мала стати повість Гоголя “Тарас Бульба”.
Річ у тім, що після виходу на світовий екран однойменної американської кінострічки, гоголівський герой користувався великою популярністю. Не зважаючи на те, що від самого Тараса, від повісті, від української культури у голівудському бойовику майже нічого не залишилося.
Одним з комічних парадоксів було, наприклад, те, що у фільмі звучала пісня “Калинка-малинка”, а сам Тарас виглядав типовим героєм американського вестерну. Твір Станковича опинився, звичайно ж, на іншому – протилежному полюсі.
До героїчного епосу Гоголя композитор додав народні думи й історичні пісні про трагічну історію українського народу. Могутні образи “Тараса Бульби” поєднувалися із гоголівським звучанням “Страшної помсти”. Музика Станковича, зі сценографією Євгена Лисика, у постановці Збігнева Шановського відтворювали таку могутню духовну силу нації, що твір став ідеологічно небезпечним. В ті часи він був просто приречений на заборону, що, власне, і трапилося перед очікуваною прем’єрою. За 25 років фольк-опера жодного разу не була поставлена. Сьогодні вона відома хіба що під назвою “Купало”.
Справа в тому, що в напружену музичну драматургію Станкович увів обрядові сцени прадавнього свята Івана Купала. Найчастіше зі сцен купальських ігор звучить, відома у виконанні Ніни Матвієнко, трагічна пісня “Глибокий колодязю”.
До “Купало” зверталися різні хори, перероблюючи на свій смак, наприклад, у супроводі оркестру народних інструментів (саме у такому вигляді їх озвучував хор імені Верьовки в Ужгороді та Одесі). Але втрачалося звучання симфонічного оркестру. Адже Станкович поєднав аутентичний хоровий спів з авангардним звучанням симфонічного оркестру.
Камерний хор “Київ” зробив вдалу спробу створити “Купало” як самостійну оперу з хореографічним доповненням у супроводі ударних. Надзвичайно яскрава музика дає всі спектри фольклорних жанрів – від ліричних до гротескних і фантастичних. Ось фрагмент з так званих “Відьомських купал”.
Сергій Грабовський
За ці роки у концертному виконанні звучали й інші окремі симфонічно-хорові фрагменти “Цвіту папороті”. Проте йдеться лише про фрагменти унікального музично-драматичної картини, присвяченої глибинним культурним кореням українського народу.
Максим Стріха
В Україні працюють 6 великих оперних театрів, понад 20 обласних театрів, які мають статус музично-драматичних. Фактично в кожній області є власна філармонія, але оперу Євгена Станковича в її первісній і найбільш повній редакції досі й не поставлено.
Чому так сталося? Причиною є дотеперішня культурна політика держави, чи то пак – брак такої культурної політики. А відтак навіть Національна опера України імені Тараса Шевченка замість того, щоб братися до втілення, зокрема, національної класики немає іншого виходу, як включитися до потоку європейського оперового фаст-фуду і гастролювати провінційними містами Європи привозячи туди те, чого найбільш прагнуть, а власне те, що знають антрепренери.
На ризик ці антрепренери не йдуть, а відтак і опери Станковича і блискуча оперова спадщина, скажімо, Дмитра Бортнянського, коли говорити про часи минулі, сьогодні не мають шансів на втілення на сценах наших великих оперних театрів.
Сподіваюся, що невдовзі ситуація таки зміниться, а це станеться тоді, коли вище державне керівництво нарешті збагне, що сьогодні Україну може презентувати насамперед її культура, а тут маємо цілком досить презентацій них речей.
І час настав. І сталось вічне. Співали весняні вітри. І вітер під снігами Січня Ту зустріч подихом зустрів.
Які ж наворожили зорі, Що два життя в людській імлі Побачать віддалі прозорі, Розквітнуть навколо землі!
Який же ангел зореокий З нічних небес на нас вказав, І Бог забув про синій спокій І в вічність нас заколисав!
І розійшовся, і розтанув Сей бідний світ земних пустинь. З-за міжпланетного туману Безсмертя заясніла синь...
І вже не знав: ці очі вічні — Чиї — коханої? Сестри? Ось — Квітень розцвітає в Січні, Співають весняні вітри.
Сергій Грабовський
Ми і надалі час від часу звертатимемося до сюжетів, які вже звучали у нашому радіожурналі, але у яких відкрилися нові грані або яким події дали новий розвиток.
Ще раз вітаємо вас у новому році.
Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 4 січня 2005 року.
Олекса Боярко
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини.
“Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України.
“Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”!
Як би там не було, але ми вітаємо вас у Новому, 2005-му році.
З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Внук кремезного чумака, Січовика блідий праправнук, Я закохавсь в гучних віках, Я волю полюбив державну.
І крізь папери, крізь перо, Крізь дні буденні — богоданно Рокоче запорозька кров Міцних поплічників Богдана —
Тих отаманів курінних, Що під гармати революцій Уміли кинуть п''яний сміх В скривавлене обличчя — муці.
Чия залізна голова І з-під катівської сокири Жбурляла в чернь такі слова, Що їй мороз ішов за шкіру.
Хто в дикий вихор гопака Втіляв життя назустріч степу, Й чия упевнена рука Зміцняла сивого Мазепу.
Коли ж в батуринськім огні Держава рухнула, тоді-то Вони взяли свячений ніж, Залізняка майбутні діти!
Хай згинуло, хай загуло — Вони лишилися як криця! І жадний примус, жадне зло Їх не примусило скориться!
Максим Стріха
У першому випуску радіожурналу в новому році ми хочемо, як і торік звернутися до тем, які порушувалися у наших передачах впродовж року, які або здобули своє продовження внаслідок плину подій або до тем деякі моменти яких з тих чи інших причин залишилися поза нашою увагою.
Сергій Грабовський
Один із випусків радіожурналу був присвячений Конституції Української Народної Республіки. Цей акт, який акумулював у собі, за оцінкою сучасних експертів, більшість найпрогресивніших норм права, у зв‘язку із вчиненим генералом Скоропадським державним переворотом жодного дня реально не діяв.
Нагадаю, що за цією Конституцією Україна мала стати парламентською республікою. Наступні події, зокрема, відновлення УНР наприкінці 1918 року, злука Наддніпрянщини і Галичини, практика організації владних структур за кризових умов, - усе це поставило на порядок денний створення проекту нового Основного Закону, який врахував би всі нові реалії.
Праця над ним почалася у травні 1920 року; спільна комісія, котра представляла різні політичні партії і регіони України, розглянула три чинні на той час проекти. Комісія відхилила цікавий проект професора Отто Ейхельмана, за яким Україна мала стати федеративною республікою з широким місцевим самоврядуванням територіальних громад, державою, базованою на принципі прямого народовладдя, тобто розв‘язання конституційних питань та проблем державного управління шляхом референдумів.
На основі двох інших проектів восени 1920 року був підготовлений проект Основного Державного закону Української Народної Республіки. Згідно із ним в Україні встановлювалася, як тепер кажуть, змішана форма правління. Законодавчу владу перебирала Державна Рада, а до її формування – Державний Сойм, виконавчу – Голова Держави і Рада Міністрів на чолі зі своїм главою, судова – незалежним судам. Окремий розділ був присвячений православній Церкві, де проголошувалася автокефалія з Патріархом у Києві.
Але і цей проект залишився нереалізованим на практиці; виходячи з обставин воєнного часу, 12 листопада 1920 року Симон Петлюра затвердив “Закон про тимчасове верховне правління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці”.
Максим Стріха
Сьогодні можна лише сперечатися, чи дієздатною була закладена у конституції УНР демократія без берегів за умов воєнного часу. Нагадаймо, що тоді Україна фактично не отримувала свого президента, хоч Грушевського і називають першим президентом, але однак строго кажучи його посада була Голова ЦР, хоч саме він виконував представницькі функції і глави держави, і саме він мав прерогативу називати кандидатуру на голову Ради міністрів.
При всьому тому запроваджувалася надзвичайно широке самоврядування на рівні земель і територіальних громад. Більше того, вводилася національно-персональна автономія для національних громад, які б того забажали. Це було взагалі українським ноу-хау, бо до того ж світова юридична практика такого поняття не знала.
Хоч та Конституція не набула чинності і хоч тимчасовий порядок державного управління в УНР запроваджений Симоном Петлюрою був тоді, коли власне юрисдикція його на Україну вже не поширювалася, але ті пошуки свідчать, що українські юристи, державні діячі прагнули виходити не з хвилинних потреб часу, не з того, що буде зручніше сьогодні, а з того, що найбільше підходило Україні на десятки років вперед, який устрій найбільш повно забезпечить права і свободи її громадян.
Дуже важливо, що ті конституційні проекти і ті конституційні акти були серед найпередовіших у тодішній юридичній практиці. Демократичних конституцій такого рівня Європа ще не знала фактично, на них надійшов час значно пізніше.
Крізь заходу іконостас, З нерукотворним ликом Бога, Стомились спалені уста Кричать анафему епохам.
Кривавляться сувої хмар — Повстань червлені орифлами — Й під тиші похоронний марш У тьму згоряють над полями.
В космічнім рокотанні зір, О Сонце, отче злої тварі, Даремна кров твоїх офір Перуновій прадавній ярі!
На полум''ї твоїм світи — Не сплавить, не переробити, І атоми не спиниш ти Доконувать старі орбіти.
Згучить все та ж музика зор Під скиптром диригента — Бога, І заглуша сліпий простор Мою анафему епохам.
Максим Стріха
Ми вже розповідали про долю фольк-опери Євгена Станковича “Цвіт папороті”. Сьогодні ми знову звертаємося до цієї теми, але спершу слово музикознавцю Лесі Олійник.
Леся Олійник
25 років тому, після тріумфальних гастролей народного хору імені Верьовки в Парижі українському колективу було запропоновано створити музичний спектакль. За умовою французів, його літературною основою мала стати повість Гоголя “Тарас Бульба”.
Річ у тім, що після виходу на світовий екран однойменної американської кінострічки, гоголівський герой користувався великою популярністю. Не зважаючи на те, що від самого Тараса, від повісті, від української культури у голівудському бойовику майже нічого не залишилося.
Одним з комічних парадоксів було, наприклад, те, що у фільмі звучала пісня “Калинка-малинка”, а сам Тарас виглядав типовим героєм американського вестерну. Твір Станковича опинився, звичайно ж, на іншому – протилежному полюсі.
До героїчного епосу Гоголя композитор додав народні думи й історичні пісні про трагічну історію українського народу. Могутні образи “Тараса Бульби” поєднувалися із гоголівським звучанням “Страшної помсти”. Музика Станковича, зі сценографією Євгена Лисика, у постановці Збігнева Шановського відтворювали таку могутню духовну силу нації, що твір став ідеологічно небезпечним. В ті часи він був просто приречений на заборону, що, власне, і трапилося перед очікуваною прем’єрою. За 25 років фольк-опера жодного разу не була поставлена. Сьогодні вона відома хіба що під назвою “Купало”.
Справа в тому, що в напружену музичну драматургію Станкович увів обрядові сцени прадавнього свята Івана Купала. Найчастіше зі сцен купальських ігор звучить, відома у виконанні Ніни Матвієнко, трагічна пісня “Глибокий колодязю”.
До “Купало” зверталися різні хори, перероблюючи на свій смак, наприклад, у супроводі оркестру народних інструментів (саме у такому вигляді їх озвучував хор імені Верьовки в Ужгороді та Одесі). Але втрачалося звучання симфонічного оркестру. Адже Станкович поєднав аутентичний хоровий спів з авангардним звучанням симфонічного оркестру.
Камерний хор “Київ” зробив вдалу спробу створити “Купало” як самостійну оперу з хореографічним доповненням у супроводі ударних. Надзвичайно яскрава музика дає всі спектри фольклорних жанрів – від ліричних до гротескних і фантастичних. Ось фрагмент з так званих “Відьомських купал”.
Сергій Грабовський
За ці роки у концертному виконанні звучали й інші окремі симфонічно-хорові фрагменти “Цвіту папороті”. Проте йдеться лише про фрагменти унікального музично-драматичної картини, присвяченої глибинним культурним кореням українського народу.
Максим Стріха
В Україні працюють 6 великих оперних театрів, понад 20 обласних театрів, які мають статус музично-драматичних. Фактично в кожній області є власна філармонія, але оперу Євгена Станковича в її первісній і найбільш повній редакції досі й не поставлено.
Чому так сталося? Причиною є дотеперішня культурна політика держави, чи то пак – брак такої культурної політики. А відтак навіть Національна опера України імені Тараса Шевченка замість того, щоб братися до втілення, зокрема, національної класики немає іншого виходу, як включитися до потоку європейського оперового фаст-фуду і гастролювати провінційними містами Європи привозячи туди те, чого найбільш прагнуть, а власне те, що знають антрепренери.
На ризик ці антрепренери не йдуть, а відтак і опери Станковича і блискуча оперова спадщина, скажімо, Дмитра Бортнянського, коли говорити про часи минулі, сьогодні не мають шансів на втілення на сценах наших великих оперних театрів.
Сподіваюся, що невдовзі ситуація таки зміниться, а це станеться тоді, коли вище державне керівництво нарешті збагне, що сьогодні Україну може презентувати насамперед її культура, а тут маємо цілком досить презентацій них речей.
І час настав. І сталось вічне. Співали весняні вітри. І вітер під снігами Січня Ту зустріч подихом зустрів.
Які ж наворожили зорі, Що два життя в людській імлі Побачать віддалі прозорі, Розквітнуть навколо землі!
Який же ангел зореокий З нічних небес на нас вказав, І Бог забув про синій спокій І в вічність нас заколисав!
І розійшовся, і розтанув Сей бідний світ земних пустинь. З-за міжпланетного туману Безсмертя заясніла синь...
І вже не знав: ці очі вічні — Чиї — коханої? Сестри? Ось — Квітень розцвітає в Січні, Співають весняні вітри.
Сергій Грабовський
Ми і надалі час від часу звертатимемося до сюжетів, які вже звучали у нашому радіожурналі, але у яких відкрилися нові грані або яким події дали новий розвиток.
Ще раз вітаємо вас у новому році.
Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки.
Говорить радіо “Свобода”!
