Київ, 22 грудня 2004 – В іспанському місті Ов’єдо відбувся VI Міжнародний конгрес керівників вищих музичних закладів Європи. Представники 50 країн – членів Конгресу обговорювали проблеми сучасної музичної культури та освіти. Але в основному питанні – про стандарти європейської освіти – учасникам конгресу не вдалося дійти згоди. Розбіжності у поглядах зумовлені різними системами, які існують в окремих країнах.
Основним питанням, яке обговорювалося на Конгресі, був так званий Болонський процес. Він був запроваджений в італійському місті Болоньї для узгодження єдиних для всіх європейських країн нормативів освіти. Болонський процес передбачає, зокрема, трирівневий стандарт: отримання звання бакалавра, спеціаліста та магістра. Але, як показав Конгрес, таку градацію не можуть прийняти всі європейські країни.
Після повернення з Іспанії ректор Національної музичної академії України Володимир Рожок пояснив радіо “Свобода”, що практика музичної освіти західноєвропейських країн значно відрізняється від системи підготовки східних сусідів, де далі діє диференційована система музичної освіти на рівні навчальних закладів: від дитячих шкіл до консерваторій або академій. У країнах Західної Європи така система діє в єдиному професійному навчальному закладі, який розподіляє рівні підготовки від нижчого до вищого. Тому Україна, Росія, Болгарія, Польща та країни Прибалтики виявили свою незгоду з вимогою прийняти загальний для всіх країн стандарт, каже Володимир Рожок:
“Європа вважає, що це невірно. Там існують свої параметри і категорії. У нас є своя специфіка, яку неможливо узгодити з загальним процесом освіти. І про це дуже серйозно говорили на цьому Конгресі. Категорично проти насаджування болонського процесу в музичних вузах виступили московська консерваторія, санкт-петербурзька, країни Прибалтики, Варшавська академія музики, німці виступили проти цього”.
На конгресі було вирішено відкласти цей процес до 2007 року, аби вивчити пропоновані єдині для Європи стандарти освіти. Натомість, як сказав Володимир Рожок, для України важливішим є повернення вітчизняних музичних видавництв та виробництва музичних інструментів. Основним залишається проблема забезпечення професійних музикантів нормальними умовами існування, можливостями працювати у своїй країні, а не на чужині: “Коли людина буде отримувати нормальну зарплату, коли її будуть цінувати як фахівця, то він буде для свого народу, для свого мистецтва працювати”.
Основним питанням, яке обговорювалося на Конгресі, був так званий Болонський процес. Він був запроваджений в італійському місті Болоньї для узгодження єдиних для всіх європейських країн нормативів освіти. Болонський процес передбачає, зокрема, трирівневий стандарт: отримання звання бакалавра, спеціаліста та магістра. Але, як показав Конгрес, таку градацію не можуть прийняти всі європейські країни.
Після повернення з Іспанії ректор Національної музичної академії України Володимир Рожок пояснив радіо “Свобода”, що практика музичної освіти західноєвропейських країн значно відрізняється від системи підготовки східних сусідів, де далі діє диференційована система музичної освіти на рівні навчальних закладів: від дитячих шкіл до консерваторій або академій. У країнах Західної Європи така система діє в єдиному професійному навчальному закладі, який розподіляє рівні підготовки від нижчого до вищого. Тому Україна, Росія, Болгарія, Польща та країни Прибалтики виявили свою незгоду з вимогою прийняти загальний для всіх країн стандарт, каже Володимир Рожок:
“Європа вважає, що це невірно. Там існують свої параметри і категорії. У нас є своя специфіка, яку неможливо узгодити з загальним процесом освіти. І про це дуже серйозно говорили на цьому Конгресі. Категорично проти насаджування болонського процесу в музичних вузах виступили московська консерваторія, санкт-петербурзька, країни Прибалтики, Варшавська академія музики, німці виступили проти цього”.
На конгресі було вирішено відкласти цей процес до 2007 року, аби вивчити пропоновані єдині для Європи стандарти освіти. Натомість, як сказав Володимир Рожок, для України важливішим є повернення вітчизняних музичних видавництв та виробництва музичних інструментів. Основним залишається проблема забезпечення професійних музикантів нормальними умовами існування, можливостями працювати у своїй країні, а не на чужині: “Коли людина буде отримувати нормальну зарплату, коли її будуть цінувати як фахівця, то він буде для свого народу, для свого мистецтва працювати”.
