Аудіозапис:
Німеччина, 11 червня 2004 - Так склалося, що українців, які постійно проживають у Німеччині, як правило, зараховують до “російської імміграції”. Покласти край такому непорозумінню вирішив уповноважений берлінського сенату з питань інтеграції та міграції Ґюнтер Пінінг. Він видав брошуру “Українці в Берліні”.
Згідно з офіційними даними, в німецькій столиці нині проживає понад 8000 українців. За оцінками експертів, однак, це число може бути значно більшим, якщо врахувати також нелегалів. Таким чином, українці належать до найбільших національних груп у Берліні. Незважаючи на це, німці мало знають про Україну, і при згадці про неї більшості з них спадають на думку тільки такі стереотипи, як козацькі хори та чорнобильська катастрофа. Водночас і “український Берлін” поступово починає вирізнятися в багатонаціональному місті. При цьому тут цілком можна послатися на досить давні зв”язки між українцями та берлінцями, які особливо інтенсивно розвивалися в часи нетривалої української незалежності відразу після Першої світової війни. Коли Україна, вже як радянська республіка, знову втратила свій суверенітет, то Берлін перетворився на один з найважливіших центрів української еміграції. До найважливіших закладів того часу, які пов”язані з українцями, можна віднести Український науковий інститут, який було відкрито в німецькій столиці 1926-го року. Тоді чимало найрізноманітніших українських політиків, студентів та дисидентів знайши на берегах Шпрее нову батьківщину. Досить інтенсивним було і культурне життя української громади. 1929-го року в Берліні відбулася прем”єра класики німого кінематографу – фільму “Арсенал” Олександра Довженка. До речі, саме на честь цієї срічки “Арсеналом” було названо і берлінський кінотеатр програмного фільму, про що сьогодні, до речі, мало хто знає. Під час Другої світової війни до Берліна потрапили з України тисячі підневільних робітників та полонених солдатів. Багатьом з них не вдалося пережити ті страшні часи. Також ця сторінка історії віддзеркалена в брошурі “Українці в Берліні”. В ній розповідається і про ініціативи, які допомагають колишнім остарбайтерам отримати невеликі компенсації. За часів існування НДР, де дислокувалися радянські війська, чимало українців залишилися в Берліні, одружившись з німецькими жінками. Як зауважив берлінський уповноважений з питань інтеграції та міграції Ґюнтер Пінінг, поява таких інформаційних брошур - це прагнення продемонструвати, що національні групи в Берліні зовсім не застиглі етнічні утворення, а досить активні громади мігрантів, які роблять свій внесок у розвиток міста.
Німеччина, 11 червня 2004 - Так склалося, що українців, які постійно проживають у Німеччині, як правило, зараховують до “російської імміграції”. Покласти край такому непорозумінню вирішив уповноважений берлінського сенату з питань інтеграції та міграції Ґюнтер Пінінг. Він видав брошуру “Українці в Берліні”.
Згідно з офіційними даними, в німецькій столиці нині проживає понад 8000 українців. За оцінками експертів, однак, це число може бути значно більшим, якщо врахувати також нелегалів. Таким чином, українці належать до найбільших національних груп у Берліні. Незважаючи на це, німці мало знають про Україну, і при згадці про неї більшості з них спадають на думку тільки такі стереотипи, як козацькі хори та чорнобильська катастрофа. Водночас і “український Берлін” поступово починає вирізнятися в багатонаціональному місті. При цьому тут цілком можна послатися на досить давні зв”язки між українцями та берлінцями, які особливо інтенсивно розвивалися в часи нетривалої української незалежності відразу після Першої світової війни. Коли Україна, вже як радянська республіка, знову втратила свій суверенітет, то Берлін перетворився на один з найважливіших центрів української еміграції. До найважливіших закладів того часу, які пов”язані з українцями, можна віднести Український науковий інститут, який було відкрито в німецькій столиці 1926-го року. Тоді чимало найрізноманітніших українських політиків, студентів та дисидентів знайши на берегах Шпрее нову батьківщину. Досить інтенсивним було і культурне життя української громади. 1929-го року в Берліні відбулася прем”єра класики німого кінематографу – фільму “Арсенал” Олександра Довженка. До речі, саме на честь цієї срічки “Арсеналом” було названо і берлінський кінотеатр програмного фільму, про що сьогодні, до речі, мало хто знає. Під час Другої світової війни до Берліна потрапили з України тисячі підневільних робітників та полонених солдатів. Багатьом з них не вдалося пережити ті страшні часи. Також ця сторінка історії віддзеркалена в брошурі “Українці в Берліні”. В ній розповідається і про ініціативи, які допомагають колишнім остарбайтерам отримати невеликі компенсації. За часів існування НДР, де дислокувалися радянські війська, чимало українців залишилися в Берліні, одружившись з німецькими жінками. Як зауважив берлінський уповноважений з питань інтеграції та міграції Ґюнтер Пінінг, поява таких інформаційних брошур - це прагнення продемонструвати, що національні групи в Берліні зовсім не застиглі етнічні утворення, а досить активні громади мігрантів, які роблять свій внесок у розвиток міста.
