Аудіозапис програми:
Київ, 3 червня 2004 року.
Надія Степула
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...
Андрій Охрімович
Світ перенаселений. Людські спільноти ускладнюються паралельно із зростанням кількості людей на планеті. Відповідно ускладнюється структура економічних та політичних інструментів керування.
У дев’ятнадцятому столітті навіть не пробували уявити, що світ буде поділено на два умовних полюси, як це сталося у столітті двадцятому.
Історія, тим не менше, не перестала прискорюватись.
Століття нинішнє виявило, що малопривабливий варіант однополярності світу цілком можливий. Однополярності ідеологічної в першу чергу.
Наслідками такого стану речей дехто вважає так звану глобалізацію.
Надія Степула
Парадокс, але до нинішнього часу досі не існує чіткого визначення глобалізації та глобалізму. Натомість маємо численні потрактування процесу, який на думку атниглобалістів йде повним ходом і загрожує світові.
Так наголошують антиглобалісти.
З іншого боку, саме глобальні фінансові підходи допомогли світові позбавитись деяких базових деспотій двадцятого століття.
В цьому контексті антиглобалістські позиції колишніх імперій викликають підозру: а чи не є красиві слова лише прикриттям уражених імперських амбіцій, ще й приправлених ностальгією за втраченою владою?
Словом, не все так однозначано.
Нині в київській студії радіо “Свобода” до розмови на цю непросту тему зійшлись два молодих українських інтелектуала: Ігор Скрипник та Олександр Хоменко.
Модерує Надія Степула. Над звуком працює Сергій Балабанов. Тексти – Віктор Недоступ. Автор програми Андрій Охрімович.
Олександр Хоменко
Як на мене, глобалізм – це нова ступінь розвитку системи, яка полягає в тому, що національні відмінності починають підпорядковуватися якомусь загальному плану. Все регіональне, все кореневе, органічне починає вишиковуватися ніби в такий єдиний ряд чогось такого, що має причину поза межами цих національних спільнот.
Ігор Скрипник
Глобалізація – це перетворення світу Божого на великий офіс, в надпідприємтсво. Такий нудний середній офіс, уявіть собі, десь на Круглоуніверситетській . От наша планета має стати таким середнім згладженим офісом, де Україна, дай Боже, здобуде посаду менеджера з продажу, в кращому випадку.
Олександр Хоменко
Всі політико-економічні структури, які існують в сучасному світі, тією або інакшою мірою є варіантами глобалізації.
Глобалізація – це знову ж таки причина, яка вивищується над усіма іншими дрібнішими установами, інституціями.
Свого часу Маркос свого часу у своєму відомому есеї “Четверта світова війна почалася” написав про те, що національні держави стають службами безпеки при транснаціональних корпораціях. От вони ніби захищають ці правила, які встановлюються не національними державами. ЄС, МВФ – все це є різні частинки того, що називається “глобалізацією”.
Ігор Скрипник
Ці твердження, що Україна начебто розривається між ЄЕПом і ЄС – це трохи смішно, бо це, власне кажучи, дві великих діжки, але з однаковим лайном, що так, що так – ми ліземо в однаковий зашморг, тільки той, можливо, більш вишуканий, більш чистенький, а той більш такий, кондовий російський. Але наслідки для України будуть одні ж і ті самі.
Андрій Охрімович
“Сучасним виявом руху історії є ґлобалізація. Світ інтеґрується завдяки розвиткові технології, торгівлі та інвестиціям, завдяки обміну думками, який стимулює економічне зростання і створює підвалини для поширення демократії.
Там, де розвивається економіка, неминуче поширюється демократія.
Саме цей різновид прогресу – єдиний, який створює шанс розвитку для бідніших країн”.
(Френсіс Фукуяма. “Глобалізація безконечна”.)
Америка далеко, а Росія близько. Для України це важливо не забувати. В чому різниця між Європою і ЄЕПом? Європа не будувала стосунки з Україною на створені на українських кістках “петербургів”, “магаданів”.
Ігор Скрипник
Я погоджуюся, але давайте згадаємо Наливайка, якого зажарили в мідному баку у Варшаві. Тобто, я не можу сказати, що Європа – це вже такий “тихий рай”.
Можливо, там ставлення до України було тоді в Речі Посполитій, ми користувалися якимось певним мінімумом свобод, але зараз та ідеологія, яка лежить в основі ЄЕПу, яка лежить в основі ЄС, - це знову ж та сама угода, коли людина стає засобом, а не ціллю. Людина перестає бути творінням Божим, і вона стає частиною офісного реманенту.
Олександр Хоменко
Україна є частиною Європи, вона була нею за часів постання української ідентичності через форми державного правління Київської русі, через громадівську традицію, через Сковороду, через філософські концепти Києво-Могилянської академії.
Ми органічно перебуваємо в Європі, бо для нас, наприклад, не характерним є тип азійської влади, не характерним є обожнення правителя. Тобто, ми в Європі. Ми в тій традиції, де Рене де Карт, де Ніцше.
Але те, що пропонується зараз, - це неєвропейськість. Наразі нам пропонується світ у середині, світ рівний, як дошка, в якому немає європейськості, грузинськості або японськості. В ньому є влада якоїсь транснаціональної системи, якогось анонімного капіталу, центр якого знаходиться невідомо де, вони розпорошені по світу, вони якісь ефемерні, як голограма.
Насправді те, що пропонується під маркою “глобалізації” – це не є шлях від Москви до Європи, який прокреслив М.Хвильовий в своїх утопічних “Мріях”.
Ігор Скрипник
Нас кличуть в Європу, якої немає.
Спитати українського інтелектуала, що він уявляє при слові “Європа”, то він дасть низьку асоціацію, які з сучасною Європою не мають геть нічого спільного. “Європа Декарта”, “Європа Ніцше”, “Європа Сковороди”, “Європа трубадурів”, “Європа великих містиків” – цієї Європи немає, а є “Європа торгашів”.
Надія Степула
“Ми звикли розглядати ґлобалізацію – центральну діючу силу міжнародної політики 20 століття – передусім з точки зору політики та економіки. Це закриває погляд на її – також важливий – соціокультурний вимір.
На світовому ринку, який ґлобалізується, не лише обмінюються товари та послуги і рухається капітал, циркулюють і позиції, цінності, стандарти, коротко: елементи культурної ідентичності.
У вік Інтернету та сателітарного телебачення зростає й “близькість” між людьми з різних культурних кіл, проте не обов’язково зростає взаєморозуміння.
Культурні корені, традиції та історичний досвід – основа для взаємного сприйняття – є стійкими до швидкої зміни та потоку образів. Культури не зближуються автоматично”.
(Дітер Галер. “Амортизатор на шляху глобалізації”.)
Ігор Скрипник
Коли я перебував в Латинській Америці, аргентинська преса дуже жваво коментувала візит Дзян Дзі Міна, тодішнього лідера Китаю, він тоді намагався вибудувати якусь певну антиглобалістську вісь (це було ще до 11-го вересня 2001-го року). Тобто, цее мав би бути певний союз Китаю, Латиноамериканських країн, які не хочуть йти у фарватері США, долучити певні арабські країни, Індію.
Він дуже запалив цією ідеєю венесуельського президента Уго Чавеса.
Намагалися вони все це побудувати, опираючись на Росію. Росія тоді їх всіх смачно “киданула” і приєдналася до “вісімки”.
Олександр Хоменко
Як на мене, побудова різних геополітичних концептів, протиставлення глобалістів і антиглобалістів, вона значною мірою є ефемерною.
Насправді Україна може використовувати різні можливості, вона може бути в союзі з США, як безсумнівно, цілком природно і органічно в тягу всього радянського періоду Україна була в союзі зі США, як з тією силою, як з тією підоймою, яка протистояла її найстрашнішому ворогові, який прагнув її знищити і докладав величезні зусилля для реалізації свого завдання.
Тому, звичайно, що українці підтримували Америку в її протистоянні з СРСР. Це було протистояння справді, скажімо так: сил добра проти сил зла, бо вважати СРСР силою, яка несе людям свободу і демократію, було смішно, ще починаючи з 30-х років.
Андрій Охрімович
“За допомогою комп’ютерних мереж фінансові ринки, починаючи від валютних бірж, на власний розсуд нав’язують свої закони і правила усьому світові.
Ґлобалізація – не що інше, як тотальне поширення їхньої логіки на всі сторони життя.
Відтепер сама динаміка фінансової влади, свобода торгівлі, управляє (точніше, управляє на відстані) недавнім володарем світової економіки – Сполученими Штатами. І ця логіка скористалася порожнечами, які виникли у зв’язку із розвитком телекомунікацій, аби захопити і підпорядкувати собі всі аспекти соціального життя.
Тож ми маємо дійсно тотальну світову війну!”
(Команданте Маркос. “Четверта світова війна розпочалася”.)
Олександр Хоменко
Антиглобалізм ніби заперечує глобастську лінійність, а оскільки він є таким, не можна чітко означити, який він є насправді. Він різний в залежності від землі, від території, від країни. Він буде одним в Мексиці, іншим він буде в Україні.
Є якісь загальні концепти. Наприклад, збереження національної ідентичності, збереження довкілля, світ людини, який протистоїть світові грошей.
Протиставлення глобалізму – це протиставлення світу чуттєвості, а на іншому боці – це світ холодної рефлексії.
Український проект антиглобалізму, якого є його головна домінанта, як на мене, - це якась ідея, яка є вищою за місцевий, регіональний, хутірський, етнографічний патріотизм.
Ось оця ідея захисту українськості на теренах України обмеження місцевого регіонального захисту, а насправді глухої, тупої і безнадійної оборони з безсумнівним усвідомленням того, що ця оборона рано чи пізно впаде, цей варіант є програшним. І вибух її – це і є її порятунок (вибух – розпосторення національних сенсів).
Українці завжди програвали тоді, коли вони ставили перед собою мінімалістські завдання.
Надія Степула
“Якщо в часи третьої світової війни нейтронна бомба служила для залякування, стримування і примусу, то фінансові бомби четвертої світової мають іншу природу. Вони використовуються для нападу на території суперника (національні держави) з метою руйнації матеріальної бази і суверенітету, а також забезпечення якісного скорочення їхнього населення – виштовхування з економіки усіх нездатних вписатися в нові економічні стосунки (наприклад, корінних мешканців).
Проте, водночас, фінансові центри здійснюють реконструкцію національних держав і перебудовують їх відповідно до нового принципу верховенства економіки над соціальним життям”.
(Команданте Маркос. “Четверта світова війна розпочалася”.)
Олександр Хоменко
Період тоталітаризму псевдосоціалістичного, тобто більшовицького, творцями якого були Ленін, Троїцький, Сталін, а з іншого боку, яка потрапила у вир вільно ринкової стихії, яка там само нищить національні ідентичності, вона може знайти там третій, сьомий, 23-й шлях (це не має значення), який виведе людство і вкаже йому нові шляхи порятунку, а потім саморозвитку.
Без цього загине України, як Португалія, Еквадор, Бразилія, Абхазія і всі інші. Тобто, порятунок може бути лише загальним.
Я думаю, знаки неба нам вказують на те, що велика українська містерія лише розгортається, і вона завершується чимось величним, красивим, величним, феєричним. Тобто, що історію України не читали як історію Швейцарії, в якій був перелік прем’єр-міністрів, які змінювали один одного на посаді.
Найголовніше, що може бути в українському антиглобалізмі, - це побільше “понтів”, не дешевих, а таких пружних, екзистенційних, красивих, гарних.
Ігор Скрипник
Підростає нове покоління. Я великі надії покладаю на тих, хто народився в 1991-му році. Це був багато в чому знаковий рік.
І початок великої української містерії ми всі, хто тут присутній в цій студії, хоч трішки, але долучилися, а велику містерію будуть продовжувати ті молоді люди, в яких менше голова задурена тим, чим нас вчили в школі. Вони вже бачили більше і знають більше.
Андрій Охрімович
“Ґлобалізація – безконечна, бо її ніхто не контролює. У планових економіках був хтось, хто очолював уряд і говорив, для прикладу: “Ми повинні виробити сто мільйонів тон сталі”.
Ґлобалізація ж є результатом взаємодії мільйонів людей в усьому світі. Вони втілюють власні цілі, спільно створюючи систему, зорієнтовану на впровадження інновацій, а це, в свою чергу, служить їхнім приватним цілям.
Ґлобалізація така ж багатолика, як і ті люди, котрі беруть в ній участь”.
(Френсіс Фукуяма. “Глобалізація безконечна”.)
Олександр Хоменко
По початку 19-го століття один з українофілів обережних, який видав українську граматику в Петербурзі, він там написав, що хоче зафіксувати “остаткі ізчезаючєго нарєчія, нєкогда звучащего в бєрєгах днєпровскіх”.
Тобто, Україна була реальною покійницею. Політично вона була нічим. Жодна людина не вмирала за українську ідею.
Але з’явилася якась така духовна сила, якийсь протуберанець енергії, який з цього нічого зробив величезну проблему для Росії в тягу всього 19-го століття, який потім зірвав всю Російську імперію, бо Лютневу революцію зробили українські полки, які були в Санки-Петербурзі. Тобто, з цього нічого раптом виник протуберанець сили.
Ігор Скрипник
Цей нуль на протуберанець сили багато в чому перетворили поетичні тексти, в першу чергу Тараса Шевченка.
Олександр Хоменко
Тут має дійсність дорівнятися поезія. Коли ці два пласти вирівняються, тоді буде так гарно, так красиво, просто це буде безкінечний український серіал.
Андрій Охрімович
“... економіка вільного ринку, якщо вона насправді хоче перемогти в ґлобальному масштабі, мусить бути дедалі чутливішою до гуманітарних питань.
У світі, який все менше толерує соціальну несправедливість і ґлобальну бідність, економіка повинна демонструвати дедалі більшу соціальну відповідальність.
Така чутливість мусить стати істотним чинником при прийнятті рішень в економіці і формуванні економічного розвитку поряд із результативністю та ефективністю.
Цей обов’язок лежить переважно на міжнародних фінансових інститутах”.
(“Демократія перед лицем глобалізації”. Збігнев Бзежинський.)
Надія Степула
Передача добігає кінця і вимагає озвучення прізвищ її творців.
Нині у розмові про непросту проблему глобалізації брали участь молоді інтелектуали: Олександр Хоменко та Ігор Скрипник. Виробництвом звуку займався Сергій Балабанов, про тексти дбав Віктор Недоступ. Модерувала Надія Степула. Автор програми Андрій Охрімович.
Всього вам доброго! Зустрінемось через тиждень!
Говорить радіо “Свобода”.
Київ, 3 червня 2004 року.
Надія Степула
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...
Андрій Охрімович
Світ перенаселений. Людські спільноти ускладнюються паралельно із зростанням кількості людей на планеті. Відповідно ускладнюється структура економічних та політичних інструментів керування.
У дев’ятнадцятому столітті навіть не пробували уявити, що світ буде поділено на два умовних полюси, як це сталося у столітті двадцятому.
Історія, тим не менше, не перестала прискорюватись.
Століття нинішнє виявило, що малопривабливий варіант однополярності світу цілком можливий. Однополярності ідеологічної в першу чергу.
Наслідками такого стану речей дехто вважає так звану глобалізацію.
Надія Степула
Парадокс, але до нинішнього часу досі не існує чіткого визначення глобалізації та глобалізму. Натомість маємо численні потрактування процесу, який на думку атниглобалістів йде повним ходом і загрожує світові.
Так наголошують антиглобалісти.
З іншого боку, саме глобальні фінансові підходи допомогли світові позбавитись деяких базових деспотій двадцятого століття.
В цьому контексті антиглобалістські позиції колишніх імперій викликають підозру: а чи не є красиві слова лише прикриттям уражених імперських амбіцій, ще й приправлених ностальгією за втраченою владою?
Словом, не все так однозначано.
Нині в київській студії радіо “Свобода” до розмови на цю непросту тему зійшлись два молодих українських інтелектуала: Ігор Скрипник та Олександр Хоменко.
Модерує Надія Степула. Над звуком працює Сергій Балабанов. Тексти – Віктор Недоступ. Автор програми Андрій Охрімович.
Олександр Хоменко
Як на мене, глобалізм – це нова ступінь розвитку системи, яка полягає в тому, що національні відмінності починають підпорядковуватися якомусь загальному плану. Все регіональне, все кореневе, органічне починає вишиковуватися ніби в такий єдиний ряд чогось такого, що має причину поза межами цих національних спільнот.
Ігор Скрипник
Глобалізація – це перетворення світу Божого на великий офіс, в надпідприємтсво. Такий нудний середній офіс, уявіть собі, десь на Круглоуніверситетській . От наша планета має стати таким середнім згладженим офісом, де Україна, дай Боже, здобуде посаду менеджера з продажу, в кращому випадку.
Олександр Хоменко
Всі політико-економічні структури, які існують в сучасному світі, тією або інакшою мірою є варіантами глобалізації.
Глобалізація – це знову ж таки причина, яка вивищується над усіма іншими дрібнішими установами, інституціями.
Свого часу Маркос свого часу у своєму відомому есеї “Четверта світова війна почалася” написав про те, що національні держави стають службами безпеки при транснаціональних корпораціях. От вони ніби захищають ці правила, які встановлюються не національними державами. ЄС, МВФ – все це є різні частинки того, що називається “глобалізацією”.
Ігор Скрипник
Ці твердження, що Україна начебто розривається між ЄЕПом і ЄС – це трохи смішно, бо це, власне кажучи, дві великих діжки, але з однаковим лайном, що так, що так – ми ліземо в однаковий зашморг, тільки той, можливо, більш вишуканий, більш чистенький, а той більш такий, кондовий російський. Але наслідки для України будуть одні ж і ті самі.
Андрій Охрімович
“Сучасним виявом руху історії є ґлобалізація. Світ інтеґрується завдяки розвиткові технології, торгівлі та інвестиціям, завдяки обміну думками, який стимулює економічне зростання і створює підвалини для поширення демократії.
Там, де розвивається економіка, неминуче поширюється демократія.
Саме цей різновид прогресу – єдиний, який створює шанс розвитку для бідніших країн”.
(Френсіс Фукуяма. “Глобалізація безконечна”.)
Америка далеко, а Росія близько. Для України це важливо не забувати. В чому різниця між Європою і ЄЕПом? Європа не будувала стосунки з Україною на створені на українських кістках “петербургів”, “магаданів”.
Ігор Скрипник
Я погоджуюся, але давайте згадаємо Наливайка, якого зажарили в мідному баку у Варшаві. Тобто, я не можу сказати, що Європа – це вже такий “тихий рай”.
Можливо, там ставлення до України було тоді в Речі Посполитій, ми користувалися якимось певним мінімумом свобод, але зараз та ідеологія, яка лежить в основі ЄЕПу, яка лежить в основі ЄС, - це знову ж та сама угода, коли людина стає засобом, а не ціллю. Людина перестає бути творінням Божим, і вона стає частиною офісного реманенту.
Олександр Хоменко
Україна є частиною Європи, вона була нею за часів постання української ідентичності через форми державного правління Київської русі, через громадівську традицію, через Сковороду, через філософські концепти Києво-Могилянської академії.
Ми органічно перебуваємо в Європі, бо для нас, наприклад, не характерним є тип азійської влади, не характерним є обожнення правителя. Тобто, ми в Європі. Ми в тій традиції, де Рене де Карт, де Ніцше.
Але те, що пропонується зараз, - це неєвропейськість. Наразі нам пропонується світ у середині, світ рівний, як дошка, в якому немає європейськості, грузинськості або японськості. В ньому є влада якоїсь транснаціональної системи, якогось анонімного капіталу, центр якого знаходиться невідомо де, вони розпорошені по світу, вони якісь ефемерні, як голограма.
Насправді те, що пропонується під маркою “глобалізації” – це не є шлях від Москви до Європи, який прокреслив М.Хвильовий в своїх утопічних “Мріях”.
Ігор Скрипник
Нас кличуть в Європу, якої немає.
Спитати українського інтелектуала, що він уявляє при слові “Європа”, то він дасть низьку асоціацію, які з сучасною Європою не мають геть нічого спільного. “Європа Декарта”, “Європа Ніцше”, “Європа Сковороди”, “Європа трубадурів”, “Європа великих містиків” – цієї Європи немає, а є “Європа торгашів”.
Надія Степула
“Ми звикли розглядати ґлобалізацію – центральну діючу силу міжнародної політики 20 століття – передусім з точки зору політики та економіки. Це закриває погляд на її – також важливий – соціокультурний вимір.
На світовому ринку, який ґлобалізується, не лише обмінюються товари та послуги і рухається капітал, циркулюють і позиції, цінності, стандарти, коротко: елементи культурної ідентичності.
У вік Інтернету та сателітарного телебачення зростає й “близькість” між людьми з різних культурних кіл, проте не обов’язково зростає взаєморозуміння.
Культурні корені, традиції та історичний досвід – основа для взаємного сприйняття – є стійкими до швидкої зміни та потоку образів. Культури не зближуються автоматично”.
(Дітер Галер. “Амортизатор на шляху глобалізації”.)
Ігор Скрипник
Коли я перебував в Латинській Америці, аргентинська преса дуже жваво коментувала візит Дзян Дзі Міна, тодішнього лідера Китаю, він тоді намагався вибудувати якусь певну антиглобалістську вісь (це було ще до 11-го вересня 2001-го року). Тобто, цее мав би бути певний союз Китаю, Латиноамериканських країн, які не хочуть йти у фарватері США, долучити певні арабські країни, Індію.
Він дуже запалив цією ідеєю венесуельського президента Уго Чавеса.
Намагалися вони все це побудувати, опираючись на Росію. Росія тоді їх всіх смачно “киданула” і приєдналася до “вісімки”.
Олександр Хоменко
Як на мене, побудова різних геополітичних концептів, протиставлення глобалістів і антиглобалістів, вона значною мірою є ефемерною.
Насправді Україна може використовувати різні можливості, вона може бути в союзі з США, як безсумнівно, цілком природно і органічно в тягу всього радянського періоду Україна була в союзі зі США, як з тією силою, як з тією підоймою, яка протистояла її найстрашнішому ворогові, який прагнув її знищити і докладав величезні зусилля для реалізації свого завдання.
Тому, звичайно, що українці підтримували Америку в її протистоянні з СРСР. Це було протистояння справді, скажімо так: сил добра проти сил зла, бо вважати СРСР силою, яка несе людям свободу і демократію, було смішно, ще починаючи з 30-х років.
Андрій Охрімович
“За допомогою комп’ютерних мереж фінансові ринки, починаючи від валютних бірж, на власний розсуд нав’язують свої закони і правила усьому світові.
Ґлобалізація – не що інше, як тотальне поширення їхньої логіки на всі сторони життя.
Відтепер сама динаміка фінансової влади, свобода торгівлі, управляє (точніше, управляє на відстані) недавнім володарем світової економіки – Сполученими Штатами. І ця логіка скористалася порожнечами, які виникли у зв’язку із розвитком телекомунікацій, аби захопити і підпорядкувати собі всі аспекти соціального життя.
Тож ми маємо дійсно тотальну світову війну!”
(Команданте Маркос. “Четверта світова війна розпочалася”.)
Олександр Хоменко
Антиглобалізм ніби заперечує глобастську лінійність, а оскільки він є таким, не можна чітко означити, який він є насправді. Він різний в залежності від землі, від території, від країни. Він буде одним в Мексиці, іншим він буде в Україні.
Є якісь загальні концепти. Наприклад, збереження національної ідентичності, збереження довкілля, світ людини, який протистоїть світові грошей.
Протиставлення глобалізму – це протиставлення світу чуттєвості, а на іншому боці – це світ холодної рефлексії.
Український проект антиглобалізму, якого є його головна домінанта, як на мене, - це якась ідея, яка є вищою за місцевий, регіональний, хутірський, етнографічний патріотизм.
Ось оця ідея захисту українськості на теренах України обмеження місцевого регіонального захисту, а насправді глухої, тупої і безнадійної оборони з безсумнівним усвідомленням того, що ця оборона рано чи пізно впаде, цей варіант є програшним. І вибух її – це і є її порятунок (вибух – розпосторення національних сенсів).
Українці завжди програвали тоді, коли вони ставили перед собою мінімалістські завдання.
Надія Степула
“Якщо в часи третьої світової війни нейтронна бомба служила для залякування, стримування і примусу, то фінансові бомби четвертої світової мають іншу природу. Вони використовуються для нападу на території суперника (національні держави) з метою руйнації матеріальної бази і суверенітету, а також забезпечення якісного скорочення їхнього населення – виштовхування з економіки усіх нездатних вписатися в нові економічні стосунки (наприклад, корінних мешканців).
Проте, водночас, фінансові центри здійснюють реконструкцію національних держав і перебудовують їх відповідно до нового принципу верховенства економіки над соціальним життям”.
(Команданте Маркос. “Четверта світова війна розпочалася”.)
Олександр Хоменко
Період тоталітаризму псевдосоціалістичного, тобто більшовицького, творцями якого були Ленін, Троїцький, Сталін, а з іншого боку, яка потрапила у вир вільно ринкової стихії, яка там само нищить національні ідентичності, вона може знайти там третій, сьомий, 23-й шлях (це не має значення), який виведе людство і вкаже йому нові шляхи порятунку, а потім саморозвитку.
Без цього загине України, як Португалія, Еквадор, Бразилія, Абхазія і всі інші. Тобто, порятунок може бути лише загальним.
Я думаю, знаки неба нам вказують на те, що велика українська містерія лише розгортається, і вона завершується чимось величним, красивим, величним, феєричним. Тобто, що історію України не читали як історію Швейцарії, в якій був перелік прем’єр-міністрів, які змінювали один одного на посаді.
Найголовніше, що може бути в українському антиглобалізмі, - це побільше “понтів”, не дешевих, а таких пружних, екзистенційних, красивих, гарних.
Ігор Скрипник
Підростає нове покоління. Я великі надії покладаю на тих, хто народився в 1991-му році. Це був багато в чому знаковий рік.
І початок великої української містерії ми всі, хто тут присутній в цій студії, хоч трішки, але долучилися, а велику містерію будуть продовжувати ті молоді люди, в яких менше голова задурена тим, чим нас вчили в школі. Вони вже бачили більше і знають більше.
Андрій Охрімович
“Ґлобалізація – безконечна, бо її ніхто не контролює. У планових економіках був хтось, хто очолював уряд і говорив, для прикладу: “Ми повинні виробити сто мільйонів тон сталі”.
Ґлобалізація ж є результатом взаємодії мільйонів людей в усьому світі. Вони втілюють власні цілі, спільно створюючи систему, зорієнтовану на впровадження інновацій, а це, в свою чергу, служить їхнім приватним цілям.
Ґлобалізація така ж багатолика, як і ті люди, котрі беруть в ній участь”.
(Френсіс Фукуяма. “Глобалізація безконечна”.)
Олександр Хоменко
По початку 19-го століття один з українофілів обережних, який видав українську граматику в Петербурзі, він там написав, що хоче зафіксувати “остаткі ізчезаючєго нарєчія, нєкогда звучащего в бєрєгах днєпровскіх”.
Тобто, Україна була реальною покійницею. Політично вона була нічим. Жодна людина не вмирала за українську ідею.
Але з’явилася якась така духовна сила, якийсь протуберанець енергії, який з цього нічого зробив величезну проблему для Росії в тягу всього 19-го століття, який потім зірвав всю Російську імперію, бо Лютневу революцію зробили українські полки, які були в Санки-Петербурзі. Тобто, з цього нічого раптом виник протуберанець сили.
Ігор Скрипник
Цей нуль на протуберанець сили багато в чому перетворили поетичні тексти, в першу чергу Тараса Шевченка.
Олександр Хоменко
Тут має дійсність дорівнятися поезія. Коли ці два пласти вирівняються, тоді буде так гарно, так красиво, просто це буде безкінечний український серіал.
Андрій Охрімович
“... економіка вільного ринку, якщо вона насправді хоче перемогти в ґлобальному масштабі, мусить бути дедалі чутливішою до гуманітарних питань.
У світі, який все менше толерує соціальну несправедливість і ґлобальну бідність, економіка повинна демонструвати дедалі більшу соціальну відповідальність.
Така чутливість мусить стати істотним чинником при прийнятті рішень в економіці і формуванні економічного розвитку поряд із результативністю та ефективністю.
Цей обов’язок лежить переважно на міжнародних фінансових інститутах”.
(“Демократія перед лицем глобалізації”. Збігнев Бзежинський.)
Надія Степула
Передача добігає кінця і вимагає озвучення прізвищ її творців.
Нині у розмові про непросту проблему глобалізації брали участь молоді інтелектуали: Олександр Хоменко та Ігор Скрипник. Виробництвом звуку займався Сергій Балабанов, про тексти дбав Віктор Недоступ. Модерувала Надія Степула. Автор програми Андрій Охрімович.
Всього вам доброго! Зустрінемось через тиждень!
Говорить радіо “Свобода”.
