Прага, 23 березня 2004 – Вже чимало років в Україні триває процес формування системи влади. Сьогодні він переживає так звану конституційну реформу. Чимало спостерігачів і, зокрема, соціологів відзначають відірваність від цих політичних процесів більшості суспільства, тобто, народу. Чи відбудеться найближчим часом демократизація української системи влади та чи дістане народ можливість наблизитися до її контролю в інтересах українського суспільства? Це хвилює багатьох не лише в Києві, але й за межами України.
Головний інститут влади в Україні, а саме президентський, сьогодні не користується повагою у широких колах громадян. Хто у цьому більше завинив – інститут президентства сам по собі чи конкретна особа - свідчать більшість соціологічних опитувань. Близько 30 % громадян бачать єдиним опозиційним кандидатом на президентство Віктора Ющенка. А якби на третій термін балотувався нинішній глава держави, за нього проголосувало б близько 3% опитаних. Так що йдеться не про інститут, а про конкретне втілення його політики, що в народі добре відчувають.
Хіба має значення для функціонування влади, який орган матиме більше владних, силових функцій? Все одно це буде в одній системі судин. А ось як вони будуть контролюватися народом і як служитимуть суспільству, його благу - ось що головне, мабуть, для демократії. Адже не випадково іноземні спостерігачі зауважують про характер діяльності нинішньої української влади. Наприклад, голова «Американського комітету НАТО» Брюс Джексон так і каже, що демократичний світ хвилює «насилля, котре все ще існує в українській політиці».
Ось і відкриті листи кількох громадських організацій до Президента України, де йдеться про обмеження новим законом про вибори глави держави громадянського контролю за виборами Президента цієї країни також свідчать, як політичні еліти часто ігнорують зростання ролі громадянського суспільства, до якого вони ж самі апелюють. Адже ж за цей закон у Верховній Раді проголосувало понад 400 парламентарів, переважна більшість депутатського корпусу, у тому числі й опозиція.
Європейські впливові політичні організації занепокоєні тим, що в Україні спостерігається відрив владних, політичних еліт від народу, не удосконалюються демократичні механізми громадянського контролю за функціонуванням владних інститутів. Про це йшлося і в резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи, і у заяві Європейського Союзу з приводу нинішньої політичної ситуації в Україні. Світ непокоїть та поспішність, з якою владні верхи намагаються змінити нині існуючу систему влади, не зважаючи на дуже низьку популярність цієї реформи серед пересічних громадян, котрі, як доводять соціологічні опитування, дуже часто не розуміють, що взагалі відбувається довкола різних проектів Конституції.
Колись німецький публіцист Карл Берне сказав, що “уряд – парус, народ – вітер, держава – корабель, час – море”. Сказано гарно, лишень додамо: чи завжди народ знає, що він - вітер для корабля-держави у цьому українському морі. І це насамперед стосується пересічних українців, які далеко не завжди розуміють, від якого вітру так часто надимаються вітрила власної влади, котра рухається у протилежному від інтересів суспільства напрямку.
Головний інститут влади в Україні, а саме президентський, сьогодні не користується повагою у широких колах громадян. Хто у цьому більше завинив – інститут президентства сам по собі чи конкретна особа - свідчать більшість соціологічних опитувань. Близько 30 % громадян бачать єдиним опозиційним кандидатом на президентство Віктора Ющенка. А якби на третій термін балотувався нинішній глава держави, за нього проголосувало б близько 3% опитаних. Так що йдеться не про інститут, а про конкретне втілення його політики, що в народі добре відчувають.
Хіба має значення для функціонування влади, який орган матиме більше владних, силових функцій? Все одно це буде в одній системі судин. А ось як вони будуть контролюватися народом і як служитимуть суспільству, його благу - ось що головне, мабуть, для демократії. Адже не випадково іноземні спостерігачі зауважують про характер діяльності нинішньої української влади. Наприклад, голова «Американського комітету НАТО» Брюс Джексон так і каже, що демократичний світ хвилює «насилля, котре все ще існує в українській політиці».
Ось і відкриті листи кількох громадських організацій до Президента України, де йдеться про обмеження новим законом про вибори глави держави громадянського контролю за виборами Президента цієї країни також свідчать, як політичні еліти часто ігнорують зростання ролі громадянського суспільства, до якого вони ж самі апелюють. Адже ж за цей закон у Верховній Раді проголосувало понад 400 парламентарів, переважна більшість депутатського корпусу, у тому числі й опозиція.
Європейські впливові політичні організації занепокоєні тим, що в Україні спостерігається відрив владних, політичних еліт від народу, не удосконалюються демократичні механізми громадянського контролю за функціонуванням владних інститутів. Про це йшлося і в резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи, і у заяві Європейського Союзу з приводу нинішньої політичної ситуації в Україні. Світ непокоїть та поспішність, з якою владні верхи намагаються змінити нині існуючу систему влади, не зважаючи на дуже низьку популярність цієї реформи серед пересічних громадян, котрі, як доводять соціологічні опитування, дуже часто не розуміють, що взагалі відбувається довкола різних проектів Конституції.
Колись німецький публіцист Карл Берне сказав, що “уряд – парус, народ – вітер, держава – корабель, час – море”. Сказано гарно, лишень додамо: чи завжди народ знає, що він - вітер для корабля-держави у цьому українському морі. І це насамперед стосується пересічних українців, які далеко не завжди розуміють, від якого вітру так часто надимаються вітрила власної влади, котра рухається у протилежному від інтересів суспільства напрямку.
