Вашингтон, 11 вересня 2003 року.
Мирослава Гонгадзе
Серед майже трьох тисяч імен жертв зачитаних сьогодні під час пам’ятної церемонії на місці,де був Міжнародний торговельний центр, прозвучали імена двох українців. Пожежник Іван Скала та дизайнер Олег Венгерчук загинули тут 11 вересня 2001 року.
Смерть забирає від нас кращих. Ця істина підтвердилась ще раз тоді, 11 вересня 2001 року. Двоє повних сил талановитих українців загинули під обвалами Міжнародного торговельного центру. 31-річний Іван Скала та 56-річний Олег Венгерчук сьогодні залишились жити лише у пам’яті свої рідних та близьких.
Іван Скала того трагічного ранку добровільно увійшов у будівлю, що палала після вибуху літака, щоб вивести поранених. Старший офіцер його пожежної бригади розповів, що він допоміг ще йому одягнути повітряний балон, підтягнув ремінь і, проводжаючи, сказав: «Будь обережний» . У наступні декілька хвилин будинок, з якого Іван рятував людей, завалився.
Друзі згадують його, як відданого друга. Працюючи на двох роботах, він завжди намагався допомогти всім, чим міг і як міг, згадують вони. Рідні Івана в цей день разом з іншими жертвами трагедії пішли до місця трагедії, щоб пом’янути свого сина та брата.
Мати Олега Венгерчука, що також у той день не повернувся з роботи , Стефанія Чорна сьогодні залишилась вдома. Жінка в скорботі дивилась прямий репортаж з Мангеттену по телебаченню і згадувала про свого сина. Вона народила його по дорозі до Австрії, коли з чоловіком, членом УПА, тікала з України від радянських військ. Син з”явився на світ шестимісячним, і вони, доїхавши до Відня, терміново його похрестили, бо боялись, що він так і помре нехрещеним. Та після німецьких таборів і важкого життя в еміграції її син виріс сильним і розумним чоловіком. Він воював у В’єтнамі, а потім вирішив стати художником -дизайнером . Мати згадує:
Стефанія Чорна
Син був дуже радісний, веселий. Любив спорт, музику. Молодим вчився на скрипці грати. Мав талант до малювання. Дуже, дуже добра людина був і для своєї жінки, і для донечки, і для всієї родини. То була наша розрада. То є несправедливість, то є нечувана трагедія в історії.
Мирослава Гонгадзе
Пам’ять - це все, що залишається людині після трагічних втрат, але життя продовжується далі. Друзі та рідні Івана Венгерчука після його смерті створили фундацію, яка зараз надає підтримку здібним українським студентам, що не мають змоги утримувати себе самі. Фундація допомагає молодим людям з України розвинути свої таланти і мати Олега Венгерчука каже, що це добре продовження того, у що вірив і чому присвятив життя її син.
Життя продовжується, але тепер тут, в Америці, воно змінилось. Трагедія 11 вересня порушила звичний його порядок. Ірина Ярусевич, редактор українського тижневика «Свобода», живе у Нью-Йорку. Вона каже, що щодня відчуває наслідки жахливої трагедії.
Ірина Ярусевич
“Життя в Америці радикально змінилося за два останні роки психологічно. Я не знаю,чи так дуже змінилося матеріально, але психологічно. Це був психологічний удар. Як би світ не дивився на Америку, все ж таки Америка така країна, що відносно спокійно ставиться до своїх людей, до своїх громадян. Ми тут спокійно жили. Загалом, люди мали добре життя і відчували себе в безпеці і були не готові до тієї ненависті, яка була показана американцям. У тому розумінні то був великий удар.
У Нью-Йорку життя радикально змінилося. Хати поникли, роботи поникли, бізнес поник... Я навіть пам’ятаю візуально, і всі пам’ятають, як ці дві вежі перед очима падали. Ми з чоловіком, наприклад, побігли туди, де вони везли людей, щоб допомогти людям вийти і відвезти до лікарні. Це попросту був воєнний удар і це ніколи не можна відбити від душі”.
Мирослава Гонгадзе
Серед майже трьох тисяч імен жертв зачитаних сьогодні під час пам’ятної церемонії на місці,де був Міжнародний торговельний центр, прозвучали імена двох українців. Пожежник Іван Скала та дизайнер Олег Венгерчук загинули тут 11 вересня 2001 року.
Смерть забирає від нас кращих. Ця істина підтвердилась ще раз тоді, 11 вересня 2001 року. Двоє повних сил талановитих українців загинули під обвалами Міжнародного торговельного центру. 31-річний Іван Скала та 56-річний Олег Венгерчук сьогодні залишились жити лише у пам’яті свої рідних та близьких.
Іван Скала того трагічного ранку добровільно увійшов у будівлю, що палала після вибуху літака, щоб вивести поранених. Старший офіцер його пожежної бригади розповів, що він допоміг ще йому одягнути повітряний балон, підтягнув ремінь і, проводжаючи, сказав: «Будь обережний» . У наступні декілька хвилин будинок, з якого Іван рятував людей, завалився.
Друзі згадують його, як відданого друга. Працюючи на двох роботах, він завжди намагався допомогти всім, чим міг і як міг, згадують вони. Рідні Івана в цей день разом з іншими жертвами трагедії пішли до місця трагедії, щоб пом’янути свого сина та брата.
Мати Олега Венгерчука, що також у той день не повернувся з роботи , Стефанія Чорна сьогодні залишилась вдома. Жінка в скорботі дивилась прямий репортаж з Мангеттену по телебаченню і згадувала про свого сина. Вона народила його по дорозі до Австрії, коли з чоловіком, членом УПА, тікала з України від радянських військ. Син з”явився на світ шестимісячним, і вони, доїхавши до Відня, терміново його похрестили, бо боялись, що він так і помре нехрещеним. Та після німецьких таборів і важкого життя в еміграції її син виріс сильним і розумним чоловіком. Він воював у В’єтнамі, а потім вирішив стати художником -дизайнером . Мати згадує:
Стефанія Чорна
Син був дуже радісний, веселий. Любив спорт, музику. Молодим вчився на скрипці грати. Мав талант до малювання. Дуже, дуже добра людина був і для своєї жінки, і для донечки, і для всієї родини. То була наша розрада. То є несправедливість, то є нечувана трагедія в історії.
Мирослава Гонгадзе
Пам’ять - це все, що залишається людині після трагічних втрат, але життя продовжується далі. Друзі та рідні Івана Венгерчука після його смерті створили фундацію, яка зараз надає підтримку здібним українським студентам, що не мають змоги утримувати себе самі. Фундація допомагає молодим людям з України розвинути свої таланти і мати Олега Венгерчука каже, що це добре продовження того, у що вірив і чому присвятив життя її син.
Життя продовжується, але тепер тут, в Америці, воно змінилось. Трагедія 11 вересня порушила звичний його порядок. Ірина Ярусевич, редактор українського тижневика «Свобода», живе у Нью-Йорку. Вона каже, що щодня відчуває наслідки жахливої трагедії.
Ірина Ярусевич
“Життя в Америці радикально змінилося за два останні роки психологічно. Я не знаю,чи так дуже змінилося матеріально, але психологічно. Це був психологічний удар. Як би світ не дивився на Америку, все ж таки Америка така країна, що відносно спокійно ставиться до своїх людей, до своїх громадян. Ми тут спокійно жили. Загалом, люди мали добре життя і відчували себе в безпеці і були не готові до тієї ненависті, яка була показана американцям. У тому розумінні то був великий удар.
У Нью-Йорку життя радикально змінилося. Хати поникли, роботи поникли, бізнес поник... Я навіть пам’ятаю візуально, і всі пам’ятають, як ці дві вежі перед очима падали. Ми з чоловіком, наприклад, побігли туди, де вони везли людей, щоб допомогти людям вийти і відвезти до лікарні. Це попросту був воєнний удар і це ніколи не можна відбити від душі”.
