Львів, 30 грудня 2002 - Цими вихідними у Львові вшановували пам’ять видатного українського політика 20 століття, дисидента, першого демократично обраного на початку 90-х років голови Львівської обласної ради В’ячеслава Чорновола. Біля приміщення облради встановлений і пам’ятник відомому діячеві. Однак цю урочистість важко було назвати велелюдною.
Одразу після загибелі В’ячеслава Чорновола у стінах облради виникла ідея увіковічнити його образ у бронзі. Відтак був оголошений конкурс на кращий проект пам’ятника. Переміг у ньому творчий колектив Івана Самотоса, хоча місцева преса відразу ж назвала цю роботу невдалою, такою, що виконана у стилі радянського монументалізму. Однак члени комісії, які й зробили цей вибір, не дослуховувалися ні до голосу громадськості, ні до зауважень його сина Тараса.
І ось бронзовий В’ячеслав Чорновіл постав у Львові на повен зріст, з розчепіреними пальцями правої руки, які мали б символізувати український тризуб. Я поцікавилася у народного депутата України Тараса Чорновола про те, як його батько за життя ставився до пам’ятників відомим людям:
“В’ячеслав Чорновіл спершу мав єдине бажання – очистити Україну від скверни, пам’ятників ідеологічного періоду, які несли бруд. Він любив повторювати:” Хіба б могла Німеччина стати такою країною, якою вона є, якщо б там стояли пам’ятники Гебельсу, Гітлеру. ”До нових пам’ятників він ставився доволі обережно.”
На урочистостях з нагоди відкриття пам’ятника Чорноволові не було велелюдно. Відтак багатьом пригадалося, як живий Чорновіл легко збирав на місцевих мітингах десятки тисяч львів’ян. На вшанування його пам’яті у суботу прибули зі столиці ті, хто вважає себе соратником і найближчим другом Чорновола, чільні діячі НРУ, парламентарі, а також ті, хто зрадив свого часу лідера Руху задля посад і грошей. Чимало промовців не скупилися на пафосні фрази, пригадавши вочевидь досвід своїх виступів біля пам’ятників Володимиру Леніну. Привітальні телеграми голови Верховної ради України та прем’єр-міністра з нагоди відкриття постаменту Чорноволові, що були зачитані на урочистості, скидалися на фарисейство, тому львів’яни, відповідно, сприйняли їх, м’яко кажучи, мовчки.
А ось чи насправді дух В’ячеслава Чорновола, його прагнення до свободи слова і демократії, панують нині як у сесійному залі львівської обласної ради, так і у стінах парламенту, чи його постать присутня нині серед депутатів? На це моє запитання відповідає Тарас Чорновіл:
“На превеликий жаль сьогодні у Львівській обласні раді В’ячеслава Чорновола немає, втратився його дух боротьби, політичної чистоти. Він умудрявся запалити усіх-- і своїх противників, і друзів. Вони втягувалися у його ритм роботи. Тоді не було меркантильності, не було торжища. Навіть у парламенті при ньому не було таких торгів. Бо усе ж таки живий приклад він впливає на інших. Бракує Чорновола і Львову і Україні, і обласній раді і Верховній. Влада вбила Чорновола, а тепер його возвеличує.”
Очевидно, що сотні і тисячі львів’ян, які бачили В’ячеслава Чорновола, спілкувалися з ним, ще довго з певною іронією ставитимуться до його бронзового образу, що постав біля стін обласної ради. Бо вони надто добре пам’ятають його живим. “В’ячеслав Максимович був надзвичайно цілісною особистістю, - розповідав мені один із журналістів, який працював його прес-секретарем відразу після путчу 1991 року. - У нього ніколи не було отої тотальної роздвоєності сучасних політиків, які мають одні слова для трибуни, а зовсім інші, так би мовити, для домашнього вжитку. А працездатності Чорновола можна було тільки дивуватися. У 1991-му він і його помічник мешкали у готелі “Київ” поруч з будинком Верховної Ради. Спати Чорновіл лягав близько першої ночі. А вже о пів на сьому ранку стукав у двері свого прес-секретаря і не без лукавства запитував: ”Ви ще спите? Ну то спіть-спіть, але міркуйте над змістом заяви у парламенті.” Вечорами у його готельному номері завжди було людно. А коли траплялася святкова година, В’ячеслав Чорновіл любив співати пісні, які він проніс у своєму серці через усе життя.
Одразу після загибелі В’ячеслава Чорновола у стінах облради виникла ідея увіковічнити його образ у бронзі. Відтак був оголошений конкурс на кращий проект пам’ятника. Переміг у ньому творчий колектив Івана Самотоса, хоча місцева преса відразу ж назвала цю роботу невдалою, такою, що виконана у стилі радянського монументалізму. Однак члени комісії, які й зробили цей вибір, не дослуховувалися ні до голосу громадськості, ні до зауважень його сина Тараса.
І ось бронзовий В’ячеслав Чорновіл постав у Львові на повен зріст, з розчепіреними пальцями правої руки, які мали б символізувати український тризуб. Я поцікавилася у народного депутата України Тараса Чорновола про те, як його батько за життя ставився до пам’ятників відомим людям:
“В’ячеслав Чорновіл спершу мав єдине бажання – очистити Україну від скверни, пам’ятників ідеологічного періоду, які несли бруд. Він любив повторювати:” Хіба б могла Німеччина стати такою країною, якою вона є, якщо б там стояли пам’ятники Гебельсу, Гітлеру. ”До нових пам’ятників він ставився доволі обережно.”
На урочистостях з нагоди відкриття пам’ятника Чорноволові не було велелюдно. Відтак багатьом пригадалося, як живий Чорновіл легко збирав на місцевих мітингах десятки тисяч львів’ян. На вшанування його пам’яті у суботу прибули зі столиці ті, хто вважає себе соратником і найближчим другом Чорновола, чільні діячі НРУ, парламентарі, а також ті, хто зрадив свого часу лідера Руху задля посад і грошей. Чимало промовців не скупилися на пафосні фрази, пригадавши вочевидь досвід своїх виступів біля пам’ятників Володимиру Леніну. Привітальні телеграми голови Верховної ради України та прем’єр-міністра з нагоди відкриття постаменту Чорноволові, що були зачитані на урочистості, скидалися на фарисейство, тому львів’яни, відповідно, сприйняли їх, м’яко кажучи, мовчки.
А ось чи насправді дух В’ячеслава Чорновола, його прагнення до свободи слова і демократії, панують нині як у сесійному залі львівської обласної ради, так і у стінах парламенту, чи його постать присутня нині серед депутатів? На це моє запитання відповідає Тарас Чорновіл:
“На превеликий жаль сьогодні у Львівській обласні раді В’ячеслава Чорновола немає, втратився його дух боротьби, політичної чистоти. Він умудрявся запалити усіх-- і своїх противників, і друзів. Вони втягувалися у його ритм роботи. Тоді не було меркантильності, не було торжища. Навіть у парламенті при ньому не було таких торгів. Бо усе ж таки живий приклад він впливає на інших. Бракує Чорновола і Львову і Україні, і обласній раді і Верховній. Влада вбила Чорновола, а тепер його возвеличує.”
Очевидно, що сотні і тисячі львів’ян, які бачили В’ячеслава Чорновола, спілкувалися з ним, ще довго з певною іронією ставитимуться до його бронзового образу, що постав біля стін обласної ради. Бо вони надто добре пам’ятають його живим. “В’ячеслав Максимович був надзвичайно цілісною особистістю, - розповідав мені один із журналістів, який працював його прес-секретарем відразу після путчу 1991 року. - У нього ніколи не було отої тотальної роздвоєності сучасних політиків, які мають одні слова для трибуни, а зовсім інші, так би мовити, для домашнього вжитку. А працездатності Чорновола можна було тільки дивуватися. У 1991-му він і його помічник мешкали у готелі “Київ” поруч з будинком Верховної Ради. Спати Чорновіл лягав близько першої ночі. А вже о пів на сьому ранку стукав у двері свого прес-секретаря і не без лукавства запитував: ”Ви ще спите? Ну то спіть-спіть, але міркуйте над змістом заяви у парламенті.” Вечорами у його готельному номері завжди було людно. А коли траплялася святкова година, В’ячеслав Чорновіл любив співати пісні, які він проніс у своєму серці через усе життя.
