Львів, 3 листопада 2002 - Ця зустріч була ініційована поляками й українцями, які вважають, що діалог, порозуміння і поєднання між двома народами є одним із найважливіших завдань, що стоять перед суспільствами України і Польщі.
Круглий стіл у Львові зібрав справді добірне гроно українських і польських інтелектуалів, політиків та журналістів, серед яких були такі відомі в обох країнах особистості як один з керівників “Солідарності” Яцек Куронь, член парламентського блоку “Наша Україна” Борис Тарасюк, політолог і культуролог Микола Рябчук. Усі вони висловлювали стурбованість однією з найсерйозніших криз у польсько-українських стосунках, що виросла на фоні відкриття цвинтаря Орлят у Львові, на якому поховані вояки, що загинули в українсько-польській війні у 1918 році. Ця криза засвідчила, що контакти політичних еліт, зокрема приязні взаємини президентів двох держав, аж ніяк не можуть замінити широкого діалогу між суспільствами України і Польщі. Той факт, що минуле й досі позначається на стосунках двох держав один із учасників круглого столу, віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович пояснив так:
«Якщо на Близькому Сході ізраїльтяни і палестинці і досі активізують події навіть з епохи Авраама, то хіба таким уже парадоксом є живучість у нашій пам’яті конфліктів ХХ століття?»
Однак найбільше присутні на зустрічі чекали на слово почесного громадянина Львова Яцека Куроня. Попри дуже важкий стан здоров’я, він приїхав у місто свого дитинства. У своєму виступі Яцек Куронь відповідав на власне запитання: чому між українцями і поляками, народами однієї крові нині існує стільки ненависті. Чому обидва народи забули, скільки доброго вони принесли один одному? Яцек Куронь:
«Нам треба чітко сказати, що українські та польські вояки героїчно полягли за волю Польщі та незалежність України у братовбивчій війні 1918року.»
Під час круглого столу прозвучала теза про те, що трагічне українсько-польське минуле треба віддати Богові. Відтак одразу після завершення розмови в католицькому університеті її учасники, разом з вищим духовенством Української греко-католицької та Римо-католицької церков в Україні відвідали військові меморіали на Личаківському цвинтарі у Львові. Тут відбулися панахиди на могилах українських та польських вояків, які полягли у братовбивчій війні 1918року, під час яких звучала вічная пам’ять українською та польською мовами.
Під час панахиди відбулось і символічне поєднання розколеного хреста, що мало б символізувати дух порозуміння та примирення між двома народами.
По суті, можна говорити про те, що цими богослужіннями на цвинтарі і було відкрито військові пантеони двох народів у Львові. Виявляється, що для цього зовсім не обов’язкова присутність президентів обох держав. Одразу після урочистості я підійшла до Яцека Куроня і поцікавилась, що він відчуває сьогодні, перебуваючи у Львові
«Це, можливо, найбільше враження у моєму житті. Я завжди був трохи поляком і трохи українцем.»
Так сказав Яцек Куронь, не приховуючи сліз в очах.
Круглий стіл у Львові зібрав справді добірне гроно українських і польських інтелектуалів, політиків та журналістів, серед яких були такі відомі в обох країнах особистості як один з керівників “Солідарності” Яцек Куронь, член парламентського блоку “Наша Україна” Борис Тарасюк, політолог і культуролог Микола Рябчук. Усі вони висловлювали стурбованість однією з найсерйозніших криз у польсько-українських стосунках, що виросла на фоні відкриття цвинтаря Орлят у Львові, на якому поховані вояки, що загинули в українсько-польській війні у 1918 році. Ця криза засвідчила, що контакти політичних еліт, зокрема приязні взаємини президентів двох держав, аж ніяк не можуть замінити широкого діалогу між суспільствами України і Польщі. Той факт, що минуле й досі позначається на стосунках двох держав один із учасників круглого столу, віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович пояснив так:
«Якщо на Близькому Сході ізраїльтяни і палестинці і досі активізують події навіть з епохи Авраама, то хіба таким уже парадоксом є живучість у нашій пам’яті конфліктів ХХ століття?»
Однак найбільше присутні на зустрічі чекали на слово почесного громадянина Львова Яцека Куроня. Попри дуже важкий стан здоров’я, він приїхав у місто свого дитинства. У своєму виступі Яцек Куронь відповідав на власне запитання: чому між українцями і поляками, народами однієї крові нині існує стільки ненависті. Чому обидва народи забули, скільки доброго вони принесли один одному? Яцек Куронь:
«Нам треба чітко сказати, що українські та польські вояки героїчно полягли за волю Польщі та незалежність України у братовбивчій війні 1918року.»
Під час круглого столу прозвучала теза про те, що трагічне українсько-польське минуле треба віддати Богові. Відтак одразу після завершення розмови в католицькому університеті її учасники, разом з вищим духовенством Української греко-католицької та Римо-католицької церков в Україні відвідали військові меморіали на Личаківському цвинтарі у Львові. Тут відбулися панахиди на могилах українських та польських вояків, які полягли у братовбивчій війні 1918року, під час яких звучала вічная пам’ять українською та польською мовами.
Під час панахиди відбулось і символічне поєднання розколеного хреста, що мало б символізувати дух порозуміння та примирення між двома народами.
По суті, можна говорити про те, що цими богослужіннями на цвинтарі і було відкрито військові пантеони двох народів у Львові. Виявляється, що для цього зовсім не обов’язкова присутність президентів обох держав. Одразу після урочистості я підійшла до Яцека Куроня і поцікавилась, що він відчуває сьогодні, перебуваючи у Львові
«Це, можливо, найбільше враження у моєму житті. Я завжди був трохи поляком і трохи українцем.»
Так сказав Яцек Куронь, не приховуючи сліз в очах.
