Київ, 16 жовтня 2002 - У Вашингтоні оприлюднено звіт ”Релігійна свобода в сучасному світі”, який на виконання Закону Про міжнародну релігійну свободу 1998 року щороку готує Державний департамент Сполучених Штатів Америки. Нагадаю, що Закон зобов’язує Президента Сполучених Штатів уживати санкції до країн-порушників міжнародних стандартів у сфері релігійної свободи – від дипломатичних демаршів до призупинення допомоги. При цьому офіційні особи постійно підкреслюють, що релігійна свобода є підставовою цінністю і наріжним каменем американської системи вартостей. Тому уряд Сполучених Штатів не визнає тут компромісів – навіть якщо б і йшлося про їхніх союзників у анти терористичній кампанії.
Щорічний звіт Державного департаменту Сполучених Штатів Америки ”Релігійна свобода в сучасному світі” ще раз нагадує, що, по-перше, переважна більшість країн світу проголошують свою відданість релігійним свободам і гарантують її своїм громадянам, а, по-друге, більшість населення планети живе у країнах, де релігійні свободи тією чи іншою мірою порушуються. Звіт класифікує країни-порушники у п’ять головних груп відповідно до брутальності здійснюваних ними порушень. Перша група – це тоталітарні й авторитарні режими, які прагнуть цілковито контролювати будь-які вияви релігійної активності, котрі, втім, обмежено лише культовими практиками і лише для визнаних релігійних груп. Часто такі режими вбачають загрозу панівній ідеології у самому вже факті існування релігійних організацій. Серед країн першої групи –Бірма, В’єтнам, Куба, Китай, Північна Корея.
Інша група порушників – це країни, де здійснюється державна політика дискримінації релігійних меншин і невизнаних релігій. Це, зокрема, Іран, де уряд офіційно санкціонує переслідування християн, бахаїстів та мусульман-сунітів; Ірак, де впродовж уже десятиріч не припиняються арешти, ув’язнення і вбивства представників шиїтської спільноти; Судан, де рахунок убитих християн йде на тисячі, здійснюються насильницькі навернення у іслам, а неурядові ісламські організації відмовляють у допомозі голодуючим-немусульманам; Саудівська Аравія та Пакистан, де заборонено маніфестацію релігійних почуттів не мусульманами, а також Туркменістан, де дозволено вільне існування лише контрольованим мусульманам-сунітам та Руській православній церкві та Узбекистан, чиє обмежувальне законодавство вирізняється навіть на середньоазійському тлі.
Окремо розглядається група країн, де уряди ігнорують проблеми дискримінації та переслідувань релігійних меншин і не докладають необхідних зусиль для зупинення релігійної ворожнечі з її численними жертвами. До країн цієї групи звіт відносить Бангладеш, Індію, Індонезію, Нігерію, а також Грузію, де впродовж звітного періоду православні фундаменталісти та поліція здійснила низку справжніх погромів молитовних зборів релігійних меншин. Ніхто не був за це покараний.
Ще одна категорія порушників – це держави, що встановили законодавства, які є сприятливими для одних релігійних спільнот і дискримінаційними – для інших. Подібна законотворчість об’єднує такі різні держави як Еритрею і Молдову, Бруней і Туреччину, Росію й Йорданію, Малайзію та Ізраїль.
Нарешті п’ята група – це західноєвропейські демократії, в яких деякі форми виразу релігійних почуттів несправедливо, на думку авторів звіту, асоціюються з небезпечними сектами й культами. Звіт згадує тут Бельгію, Францію й Німеччину.
Що ж до України, то як і у попередні роки, вона отримала пристойну оцінку у сфері дотримання релігійних свобод. Звіт констатує – цитую: Конституція 1996 року і закон 1991 року забезпечує свободу релігії і уряд в цілому поважає ці права на практиці; деякі меншини і нетрадиційні релігії відчувають складнощі з реєстрацією й орендою майна. - кінець цитати.
Серед чинників, які негативно впливають на стан релігійної свободи названо положення закону, яке обмежує діяльність закордонних місіонерів, міжцерковні конфлікти, політизацію релігійного життя, економічні проблеми. Натомість зауважується, що в країні немає державної церкви, релігійні меншини не відчувають тиску уряду, а місіонери – жорстких заборон, релігійні організації є єдиним суб’єктом реституції, а теологію включено нарешті до переліку визнаних дисциплін.
У звіті також висловлюється занепокоєння можливим ужорсточенням українського законодавства про свободу совісті нинішнім складом Верховної Ради. Утім, ця проблема непокоїть не лише авторів звіту.
Щорічний звіт Державного департаменту Сполучених Штатів Америки ”Релігійна свобода в сучасному світі” ще раз нагадує, що, по-перше, переважна більшість країн світу проголошують свою відданість релігійним свободам і гарантують її своїм громадянам, а, по-друге, більшість населення планети живе у країнах, де релігійні свободи тією чи іншою мірою порушуються. Звіт класифікує країни-порушники у п’ять головних груп відповідно до брутальності здійснюваних ними порушень. Перша група – це тоталітарні й авторитарні режими, які прагнуть цілковито контролювати будь-які вияви релігійної активності, котрі, втім, обмежено лише культовими практиками і лише для визнаних релігійних груп. Часто такі режими вбачають загрозу панівній ідеології у самому вже факті існування релігійних організацій. Серед країн першої групи –Бірма, В’єтнам, Куба, Китай, Північна Корея.
Інша група порушників – це країни, де здійснюється державна політика дискримінації релігійних меншин і невизнаних релігій. Це, зокрема, Іран, де уряд офіційно санкціонує переслідування християн, бахаїстів та мусульман-сунітів; Ірак, де впродовж уже десятиріч не припиняються арешти, ув’язнення і вбивства представників шиїтської спільноти; Судан, де рахунок убитих християн йде на тисячі, здійснюються насильницькі навернення у іслам, а неурядові ісламські організації відмовляють у допомозі голодуючим-немусульманам; Саудівська Аравія та Пакистан, де заборонено маніфестацію релігійних почуттів не мусульманами, а також Туркменістан, де дозволено вільне існування лише контрольованим мусульманам-сунітам та Руській православній церкві та Узбекистан, чиє обмежувальне законодавство вирізняється навіть на середньоазійському тлі.
Окремо розглядається група країн, де уряди ігнорують проблеми дискримінації та переслідувань релігійних меншин і не докладають необхідних зусиль для зупинення релігійної ворожнечі з її численними жертвами. До країн цієї групи звіт відносить Бангладеш, Індію, Індонезію, Нігерію, а також Грузію, де впродовж звітного періоду православні фундаменталісти та поліція здійснила низку справжніх погромів молитовних зборів релігійних меншин. Ніхто не був за це покараний.
Ще одна категорія порушників – це держави, що встановили законодавства, які є сприятливими для одних релігійних спільнот і дискримінаційними – для інших. Подібна законотворчість об’єднує такі різні держави як Еритрею і Молдову, Бруней і Туреччину, Росію й Йорданію, Малайзію та Ізраїль.
Нарешті п’ята група – це західноєвропейські демократії, в яких деякі форми виразу релігійних почуттів несправедливо, на думку авторів звіту, асоціюються з небезпечними сектами й культами. Звіт згадує тут Бельгію, Францію й Німеччину.
Що ж до України, то як і у попередні роки, вона отримала пристойну оцінку у сфері дотримання релігійних свобод. Звіт констатує – цитую: Конституція 1996 року і закон 1991 року забезпечує свободу релігії і уряд в цілому поважає ці права на практиці; деякі меншини і нетрадиційні релігії відчувають складнощі з реєстрацією й орендою майна. - кінець цитати.
Серед чинників, які негативно впливають на стан релігійної свободи названо положення закону, яке обмежує діяльність закордонних місіонерів, міжцерковні конфлікти, політизацію релігійного життя, економічні проблеми. Натомість зауважується, що в країні немає державної церкви, релігійні меншини не відчувають тиску уряду, а місіонери – жорстких заборон, релігійні організації є єдиним суб’єктом реституції, а теологію включено нарешті до переліку визнаних дисциплін.
У звіті також висловлюється занепокоєння можливим ужорсточенням українського законодавства про свободу совісті нинішнім складом Верховної Ради. Утім, ця проблема непокоїть не лише авторів звіту.
