Жешув, 21 червня 2002 – 21 червня у Жешові завершився польсько-український економічний форум, у якому взяли участь президенти України та Польщі Леонід Кучма та Александр Квасьнєвський, реґіональні лідери двох країн та група бізнесменів.
Це була п’ята і, як її організатори зазначили, ювілейна польсько-українська зустріч. Зустріч відбувалася в два, точніше, в три етапи. У старовинному замку в Сєняві спілкувалися реґіональні лідери: польські воєводи й маршалки сеймиків і голови обласних рад та обласних адміністрацій із України. Окремо проводили переговори бізнесмени і разом, пізніше, зустрілися з президентами.
Так, із боку було цікаво спостерігати, що місцеві можновладці з Польщі і України мають багато спільного. Вони загалом схожі – з тією, може, різницею, що кожен український лідер у виступі обов’язково цитував президента Кучму, а польські цього не робили, бо польські воєводи і маршалки загалом від президента не залежні.
Перші, себто воєводи – це представники уряду, а маршалки сеймиків – це обрані народом лідери місцевого самоврядування з дуже широкими повноваженнями. При цьому воєвода – це, як правило, представник правлячої партії, а маршалок сеймику – не обов’язково.
Але за великим рахунком і в польських воєвод, і в українських голів адміністрацій і обласних рад є більше спільного, ніж відмінного. І, наприклад, більше в них спільного, ніж, скажімо, в польських керівників та німецьких, чи в лідерів українських та російських. «Знаєте, чому треба йти в Європу? – сказав мені в кулуарах Сергій Бичков із Дніпропетровська. – Бо в Європі немає старшого брата, а в Москві ми постійно про це чуємо».
Але була ще одна різниця між польськими та українськими реґіональними лідерами. Польські лідери і на трибуні, і між собою говорять польською, українські ж на трибуні – українською, а між собою, за невеликим винятком, – російською.
А так загалом вони схожі, і проблеми мають однакові. Скажімо, польські воєводи журяться з приводу майбутнього запровадження віз для українців не менше, ніж українські керівники. Щоправда, наступного дня президент Квасьнєвський обіцяв, що новий кордон на Бузі буде жорстким лише для злочинців і нелеґалів. Будемо на це сподіватися.
Зрештою, про день головний польсько-української зустрічі, тобто про 21 червня: бізнесменів, які, як ми вже сказали, працювали окремо, а також лідерів реґіонів зібрали в одному залі президенти Александр Квасьнєвський та Леонід Кучма і підбили такий собі підсумок. Чого ж досягнуто за п’ять років, відколи тут у Жешові щочервня відбуваються ось такі дискусії?
Леонід Кучма згадав слова, сказані кілька років тому Александром Квасьнєвським: «Україна потрібна світові, потрібна Європі, потрібна полякам. Незалежна, розвинена Україна – це наша безпека, наша стабільність, це добрі перспективи для всіх». Ці слова були сказані тоді, коли польсько-українські зустрічі у Жешові тільки починалися.
Александр Квасьнєвський перелічив проблеми, над якими працювали поляки і українці на жешовських зустрічах протягом п’яти років. Із року в рік говорилося про сертифікацію, про проблему зміни економічних приписів і митних ставок, про брак правових інституцій, які охороняли б авторське право, про страхування трансакцій. Це такі, як сказав Квасьнєвський, типові болячки.
Багато з них удалося подолати, деякі залишилися, але їх було б значно більше, якби не відбувалися жешовські зустрічі. Форуми в Жешові таки зближують реґіональні влади Польщі і України, і в суто людському вимірі також.
Це також добра школа демократії. Наприклад, коли один лідер із Криму, який приїхав цього року до Жешова вперше, кричав на мене, що я ставлю занадто гострі запитання, то польські колеґи дивилися на нього зі здивуванням: у Польщі не прийнято диктувати пресі – і про це українські лідери, які часто сюди приїжджають, дуже добре знають. Зрештою, знатиме і наш кримчанин, якщо буде їздити до Європи, хоча б Центральної, так само часто. Жешув, 21 червня 2002 – 21 червня у Жешові завершився польсько-український економічний форум, у якому взяли участь президенти України та Польщі Леонід Кучма та Александр Квасьнєвський, реґіональні лідери двох країн та група бізнесменів.
Це була п’ята і, як її організатори зазначили, ювілейна польсько-українська зустріч. Зустріч відбувалася в два, точніше, в три етапи. У старовинному замку в Сєняві спілкувалися реґіональні лідери: польські воєводи й маршалки сеймиків і голови обласних рад та обласних адміністрацій із України. Окремо проводили переговори бізнесмени і разом, пізніше, зустрілися з президентами.
Так, із боку було цікаво спостерігати, що місцеві можновладці з Польщі і України мають багато спільного. Вони загалом схожі – з тією, може, різницею, що кожен український лідер у виступі обов’язково цитував президента Кучму, а польські цього не робили, бо польські воєводи і маршалки загалом від президента не залежні.
Перші, себто воєводи – це представники уряду, а маршалки сеймиків – це обрані народом лідери місцевого самоврядування з дуже широкими повноваженнями. При цьому воєвода – це, як правило, представник правлячої партії, а маршалок сеймику – не обов’язково.
Але за великим рахунком і в польських воєвод, і в українських голів адміністрацій і обласних рад є більше спільного, ніж відмінного. І, наприклад, більше в них спільного, ніж, скажімо, в польських керівників та німецьких, чи в лідерів українських та російських. «Знаєте, чому треба йти в Європу? – сказав мені в кулуарах Сергій Бичков із Дніпропетровська. – Бо в Європі немає старшого брата, а в Москві ми постійно про це чуємо».
Але була ще одна різниця між польськими та українськими реґіональними лідерами. Польські лідери і на трибуні, і між собою говорять польською, українські ж на трибуні – українською, а між собою, за невеликим винятком, – російською.
А так загалом вони схожі, і проблеми мають однакові. Скажімо, польські воєводи журяться з приводу майбутнього запровадження віз для українців не менше, ніж українські керівники. Щоправда, наступного дня президент Квасьнєвський обіцяв, що новий кордон на Бузі буде жорстким лише для злочинців і нелеґалів. Будемо на це сподіватися.
Зрештою, про день головний польсько-української зустрічі, тобто про 21 червня: бізнесменів, які, як ми вже сказали, працювали окремо, а також лідерів реґіонів зібрали в одному залі президенти Александр Квасьнєвський та Леонід Кучма і підбили такий собі підсумок. Чого ж досягнуто за п’ять років, відколи тут у Жешові щочервня відбуваються ось такі дискусії?
Леонід Кучма згадав слова, сказані кілька років тому Александром Квасьнєвським: «Україна потрібна світові, потрібна Європі, потрібна полякам. Незалежна, розвинена Україна – це наша безпека, наша стабільність, це добрі перспективи для всіх». Ці слова були сказані тоді, коли польсько-українські зустрічі у Жешові тільки починалися.
Александр Квасьнєвський перелічив проблеми, над якими працювали поляки і українці на жешовських зустрічах протягом п’яти років. Із року в рік говорилося про сертифікацію, про проблему зміни економічних приписів і митних ставок, про брак правових інституцій, які охороняли б авторське право, про страхування трансакцій. Це такі, як сказав Квасьнєвський, типові болячки.
Багато з них удалося подолати, деякі залишилися, але їх було б значно більше, якби не відбувалися жешовські зустрічі. Форуми в Жешові таки зближують реґіональні влади Польщі і України, і в суто людському вимірі також.
Це також добра школа демократії. Наприклад, коли один лідер із Криму, який приїхав цього року до Жешова вперше, кричав на мене, що я ставлю занадто гострі запитання, то польські колеґи дивилися на нього зі здивуванням: у Польщі не прийнято диктувати пресі – і про це українські лідери, які часто сюди приїжджають, дуже добре знають. Зрештою, знатиме і наш кримчанин, якщо буде їздити до Європи, хоча б Центральної, так само часто.
Це була п’ята і, як її організатори зазначили, ювілейна польсько-українська зустріч. Зустріч відбувалася в два, точніше, в три етапи. У старовинному замку в Сєняві спілкувалися реґіональні лідери: польські воєводи й маршалки сеймиків і голови обласних рад та обласних адміністрацій із України. Окремо проводили переговори бізнесмени і разом, пізніше, зустрілися з президентами.
Так, із боку було цікаво спостерігати, що місцеві можновладці з Польщі і України мають багато спільного. Вони загалом схожі – з тією, може, різницею, що кожен український лідер у виступі обов’язково цитував президента Кучму, а польські цього не робили, бо польські воєводи і маршалки загалом від президента не залежні.
Перші, себто воєводи – це представники уряду, а маршалки сеймиків – це обрані народом лідери місцевого самоврядування з дуже широкими повноваженнями. При цьому воєвода – це, як правило, представник правлячої партії, а маршалок сеймику – не обов’язково.
Але за великим рахунком і в польських воєвод, і в українських голів адміністрацій і обласних рад є більше спільного, ніж відмінного. І, наприклад, більше в них спільного, ніж, скажімо, в польських керівників та німецьких, чи в лідерів українських та російських. «Знаєте, чому треба йти в Європу? – сказав мені в кулуарах Сергій Бичков із Дніпропетровська. – Бо в Європі немає старшого брата, а в Москві ми постійно про це чуємо».
Але була ще одна різниця між польськими та українськими реґіональними лідерами. Польські лідери і на трибуні, і між собою говорять польською, українські ж на трибуні – українською, а між собою, за невеликим винятком, – російською.
А так загалом вони схожі, і проблеми мають однакові. Скажімо, польські воєводи журяться з приводу майбутнього запровадження віз для українців не менше, ніж українські керівники. Щоправда, наступного дня президент Квасьнєвський обіцяв, що новий кордон на Бузі буде жорстким лише для злочинців і нелеґалів. Будемо на це сподіватися.
Зрештою, про день головний польсько-української зустрічі, тобто про 21 червня: бізнесменів, які, як ми вже сказали, працювали окремо, а також лідерів реґіонів зібрали в одному залі президенти Александр Квасьнєвський та Леонід Кучма і підбили такий собі підсумок. Чого ж досягнуто за п’ять років, відколи тут у Жешові щочервня відбуваються ось такі дискусії?
Леонід Кучма згадав слова, сказані кілька років тому Александром Квасьнєвським: «Україна потрібна світові, потрібна Європі, потрібна полякам. Незалежна, розвинена Україна – це наша безпека, наша стабільність, це добрі перспективи для всіх». Ці слова були сказані тоді, коли польсько-українські зустрічі у Жешові тільки починалися.
Александр Квасьнєвський перелічив проблеми, над якими працювали поляки і українці на жешовських зустрічах протягом п’яти років. Із року в рік говорилося про сертифікацію, про проблему зміни економічних приписів і митних ставок, про брак правових інституцій, які охороняли б авторське право, про страхування трансакцій. Це такі, як сказав Квасьнєвський, типові болячки.
Багато з них удалося подолати, деякі залишилися, але їх було б значно більше, якби не відбувалися жешовські зустрічі. Форуми в Жешові таки зближують реґіональні влади Польщі і України, і в суто людському вимірі також.
Це також добра школа демократії. Наприклад, коли один лідер із Криму, який приїхав цього року до Жешова вперше, кричав на мене, що я ставлю занадто гострі запитання, то польські колеґи дивилися на нього зі здивуванням: у Польщі не прийнято диктувати пресі – і про це українські лідери, які часто сюди приїжджають, дуже добре знають. Зрештою, знатиме і наш кримчанин, якщо буде їздити до Європи, хоча б Центральної, так само часто. Жешув, 21 червня 2002 – 21 червня у Жешові завершився польсько-український економічний форум, у якому взяли участь президенти України та Польщі Леонід Кучма та Александр Квасьнєвський, реґіональні лідери двох країн та група бізнесменів.
Це була п’ята і, як її організатори зазначили, ювілейна польсько-українська зустріч. Зустріч відбувалася в два, точніше, в три етапи. У старовинному замку в Сєняві спілкувалися реґіональні лідери: польські воєводи й маршалки сеймиків і голови обласних рад та обласних адміністрацій із України. Окремо проводили переговори бізнесмени і разом, пізніше, зустрілися з президентами.
Так, із боку було цікаво спостерігати, що місцеві можновладці з Польщі і України мають багато спільного. Вони загалом схожі – з тією, може, різницею, що кожен український лідер у виступі обов’язково цитував президента Кучму, а польські цього не робили, бо польські воєводи і маршалки загалом від президента не залежні.
Перші, себто воєводи – це представники уряду, а маршалки сеймиків – це обрані народом лідери місцевого самоврядування з дуже широкими повноваженнями. При цьому воєвода – це, як правило, представник правлячої партії, а маршалок сеймику – не обов’язково.
Але за великим рахунком і в польських воєвод, і в українських голів адміністрацій і обласних рад є більше спільного, ніж відмінного. І, наприклад, більше в них спільного, ніж, скажімо, в польських керівників та німецьких, чи в лідерів українських та російських. «Знаєте, чому треба йти в Європу? – сказав мені в кулуарах Сергій Бичков із Дніпропетровська. – Бо в Європі немає старшого брата, а в Москві ми постійно про це чуємо».
Але була ще одна різниця між польськими та українськими реґіональними лідерами. Польські лідери і на трибуні, і між собою говорять польською, українські ж на трибуні – українською, а між собою, за невеликим винятком, – російською.
А так загалом вони схожі, і проблеми мають однакові. Скажімо, польські воєводи журяться з приводу майбутнього запровадження віз для українців не менше, ніж українські керівники. Щоправда, наступного дня президент Квасьнєвський обіцяв, що новий кордон на Бузі буде жорстким лише для злочинців і нелеґалів. Будемо на це сподіватися.
Зрештою, про день головний польсько-української зустрічі, тобто про 21 червня: бізнесменів, які, як ми вже сказали, працювали окремо, а також лідерів реґіонів зібрали в одному залі президенти Александр Квасьнєвський та Леонід Кучма і підбили такий собі підсумок. Чого ж досягнуто за п’ять років, відколи тут у Жешові щочервня відбуваються ось такі дискусії?
Леонід Кучма згадав слова, сказані кілька років тому Александром Квасьнєвським: «Україна потрібна світові, потрібна Європі, потрібна полякам. Незалежна, розвинена Україна – це наша безпека, наша стабільність, це добрі перспективи для всіх». Ці слова були сказані тоді, коли польсько-українські зустрічі у Жешові тільки починалися.
Александр Квасьнєвський перелічив проблеми, над якими працювали поляки і українці на жешовських зустрічах протягом п’яти років. Із року в рік говорилося про сертифікацію, про проблему зміни економічних приписів і митних ставок, про брак правових інституцій, які охороняли б авторське право, про страхування трансакцій. Це такі, як сказав Квасьнєвський, типові болячки.
Багато з них удалося подолати, деякі залишилися, але їх було б значно більше, якби не відбувалися жешовські зустрічі. Форуми в Жешові таки зближують реґіональні влади Польщі і України, і в суто людському вимірі також.
Це також добра школа демократії. Наприклад, коли один лідер із Криму, який приїхав цього року до Жешова вперше, кричав на мене, що я ставлю занадто гострі запитання, то польські колеґи дивилися на нього зі здивуванням: у Польщі не прийнято диктувати пресі – і про це українські лідери, які часто сюди приїжджають, дуже добре знають. Зрештою, знатиме і наш кримчанин, якщо буде їздити до Європи, хоча б Центральної, так само часто.
