Торонто, 13 червня 2002 - Виставка українського авангарду, яка з великим успіхом пройшла нещодавно в країні кленового листка, засвідчила те, що культурні взаємини між Україною й Канадою потребують поглиблення державного підходу до цієї справи. Так вважає знана канадська художниця українського походження Христина Кудрик.
Христина Кудрик належить до тих художників українського походження, роботи яких можна побачити не лише в українсько-канадських мистецьких фундаціях міста Торонто, а й на найпрестижніших світових вернісажах, що відбуваються у Канаді. На таку ж творчу долю, на її думку, цілком заслужено могли б претендувати чимало тих митців з України, які приїжджають у країну кленового листка демонструвати своє мистецтво.
Українська громада Канади у справі пропаганди мистецтва робить багато. Але, як слушно вважає канадська художниця, діаспора не в силах зробити те, що можуть і мали б робити, урядові структури. Для того, щоб пропаганди українського мистецтва у Канаді вийшла за рамки національних, чи приватних галерей, на думку Христини Кудрик, потрібна конкретна й різнопланова програма співпраці, перед усім між Міністерствами культури двох держав.
В інтерв’ю для «Радіо Свобода» Христина Кудрик, зокрема, зауважила:«Мені здається, нашій громаді тут на Заході дуже приємно вітати багато митців з України, розглядати їхні твори. На жаль, шкода, що це лишається лише в нашій громаді, що поза українською громадою дуже малі контакти з митцями з України. Було б дуже корисно, якщо були б якісь взаємини між урядом українським, між Міністерством культури. Ми можемо організувати виставки у публічних галереях, замість комерційних і приватних українських галерей».
Можливо, десь на папері взаємини України і Канади у культурній сфері й існують. Однак, на ділі вони, на думку Христини Кудрик поки що не дуже відчутні. Те, чого досягнуто у цій справі створено було, в основному, зусиллями заможних приватних осіб із числа канадських бізнесменів українського походження. Саме завдяки їхній фінансовій підтримці, і зокрема, підтримці відомого підприємця й мецената української культури Костянтина Тимортея, торік стала реальністю виставка скіфського золота в Торонто. Спроби українського Міністерства культури здійснити цей серйозний проект ще 7 років тому провалилися, передусім, через неузгодженість дій та зволікання з українського боку.
Як виставка скіфського золота, так і нещодавня виставка зразків українського авангарду, яка з успіхом проходила у найпрестижніших залах канадських міст і зібрала найвишуканіших прихильників мистецтва з числа канадської еліти, засвідчили те, що українське мистецтво є для Канади цікавим.
За переконанням Христини Кудрик, якби ж на такому рівні, в таких же галереях виставлялися зразки сучасного мистецтва, то зали б теж були переповнені, не лише тому, що сучасне українське мистецтво відрізняється від канадського, ще й тому, що воно високопрофесійне. Христина Кудрик зазначила:«Мені здається, що було б дуже корисно українській громаді не лише тут у Канаді, але так само в Україні, якщо би сучасне мистецтво публічно виставити в Канаді, щоб ширша громада мала нагоду бачити це все».
Наразі, говорити про те, що задеклароване між Україною й Канадою особливе партнерство стало, і справді, особливим у галузі культури говорити не доводиться. Під лежачий камінь, як відомо, вода не тече. І природно, що канадці не можуть любити те, чого вони ніколи не бачили.
Христина Кудрик належить до тих художників українського походження, роботи яких можна побачити не лише в українсько-канадських мистецьких фундаціях міста Торонто, а й на найпрестижніших світових вернісажах, що відбуваються у Канаді. На таку ж творчу долю, на її думку, цілком заслужено могли б претендувати чимало тих митців з України, які приїжджають у країну кленового листка демонструвати своє мистецтво.
Українська громада Канади у справі пропаганди мистецтва робить багато. Але, як слушно вважає канадська художниця, діаспора не в силах зробити те, що можуть і мали б робити, урядові структури. Для того, щоб пропаганди українського мистецтва у Канаді вийшла за рамки національних, чи приватних галерей, на думку Христини Кудрик, потрібна конкретна й різнопланова програма співпраці, перед усім між Міністерствами культури двох держав.
В інтерв’ю для «Радіо Свобода» Христина Кудрик, зокрема, зауважила:«Мені здається, нашій громаді тут на Заході дуже приємно вітати багато митців з України, розглядати їхні твори. На жаль, шкода, що це лишається лише в нашій громаді, що поза українською громадою дуже малі контакти з митцями з України. Було б дуже корисно, якщо були б якісь взаємини між урядом українським, між Міністерством культури. Ми можемо організувати виставки у публічних галереях, замість комерційних і приватних українських галерей».
Можливо, десь на папері взаємини України і Канади у культурній сфері й існують. Однак, на ділі вони, на думку Христини Кудрик поки що не дуже відчутні. Те, чого досягнуто у цій справі створено було, в основному, зусиллями заможних приватних осіб із числа канадських бізнесменів українського походження. Саме завдяки їхній фінансовій підтримці, і зокрема, підтримці відомого підприємця й мецената української культури Костянтина Тимортея, торік стала реальністю виставка скіфського золота в Торонто. Спроби українського Міністерства культури здійснити цей серйозний проект ще 7 років тому провалилися, передусім, через неузгодженість дій та зволікання з українського боку.
Як виставка скіфського золота, так і нещодавня виставка зразків українського авангарду, яка з успіхом проходила у найпрестижніших залах канадських міст і зібрала найвишуканіших прихильників мистецтва з числа канадської еліти, засвідчили те, що українське мистецтво є для Канади цікавим.
За переконанням Христини Кудрик, якби ж на такому рівні, в таких же галереях виставлялися зразки сучасного мистецтва, то зали б теж були переповнені, не лише тому, що сучасне українське мистецтво відрізняється від канадського, ще й тому, що воно високопрофесійне. Христина Кудрик зазначила:«Мені здається, що було б дуже корисно українській громаді не лише тут у Канаді, але так само в Україні, якщо би сучасне мистецтво публічно виставити в Канаді, щоб ширша громада мала нагоду бачити це все».
Наразі, говорити про те, що задеклароване між Україною й Канадою особливе партнерство стало, і справді, особливим у галузі культури говорити не доводиться. Під лежачий камінь, як відомо, вода не тече. І природно, що канадці не можуть любити те, чого вони ніколи не бачили.
