Київ, 29 січня 2002 – На парламентських виборах передбачається доволі висока участь українських громадян – орієнтовно 60-65 відсотків виявляють бажання обирати наступну Верховну Раду. Такі дані соціологічних досліджень за січень сьогодні оприлюднив директор Українського інституту соціальних досліджень Олександр Яременко.
Майя Нагорняк: Український інститут соціальних досліджень помітив цікаву тенденцію – упродовж останніх трьох місяців кількість тих, хто абсолютно впевнений, що братиме участь у виборах, збільшується. І це незважаючи на те, що дві третини не вірять у чесні й прозорі вибори і ще дві третини не мають наміру обирати парламент. Соціолог Олександр Яременко пояснює такий феномен зрослою відповідальністю громадян.
Виборці уже практично визначилися зі своїми партійними симпатіями. За словами соціологів, чотиривідсотковий бар’єр подолають блок “Наша Україна”, комуністи, зелені, блок “За ЄдУ”, “Жінки України за майбутнє” та СДПУ(о). Можливо, у парламент пройдуть блок Тимошенко й Вітренко, соціалісти та Яблуко. Успіх останнього пояснюють дуже вдалою рекламною кампанією. Про можливості інших директор Українського інституту соціальних досліджень пан Яременко каже:
“Що стосується блоку Вітренко і Тимошенко, то тут спрацьовує харизма лідерів-жінок. Щодо Мороза, то у соціалістів стабільна діяльність. Ми ставили індикатор: якщо у вас зміниться думка, то за кого голосуватимете? Так от, у соціалістичної партії великий склад симпатиків”.
Стосовно ж регіональних симпатій, то, на думку пана Яременка, у блоку Ющенка прихильників більше на півночі, у центрі та в Києві, а не на заході, як традиційно вважають. Комуністи найбільше голосів набирають у Криму та на сході. Електорат решти блоків розпорошений і нечіткий.
Що ближче до виборів, то більшої актуальності набирає питання псевдосоціологічних структур, як от фонд “Свобода”. Про це пан Яременко сказав так:
“Я це розцінюю як один із елементів передвиборчої кампанії. Як політична структура, яка виконує певні завдання, то це може бути, чому б і ні”.
Варто зауважити, що з наближенням виборів прямо пропорційно зростає і кількість бажаючих оприлюднити всілякі рейтинги та соціально-політичні орієнтації громадян. Український інститут політичних досліджень – організація поважна, однак фінансується з бюджету. А як відомо, хто платить, той і замовляє музику. За даними колег, соціологи-бюджетники схожі на дипломатів: вони говорять правду, лише правду, – але не всю.
Чи можна вірити соціологічним дослідженням і що при цьому треба знати, розповідає соціолог Євген Зелінський:
“По-перше, ці опитування, якщо їх реально проводити, річ дуже і дуже недешева. Саме тому майже всі вони зараз проводяться на чиєсь замовлення. По-друге, подібні дослідження складаються щонайменше з двох частин. Одна з них має на меті з’ясування настроїв, проблем, побажань тих чи інших груп потенційних виборців. Ці дані не оприлюднюються, є суворою комерційною таємницею, бо саме на їхній підставі визначається, що саме треба щосили обіцяти виборцям, щоб змусити їх проголосувати як треба. Інша частина має на меті використання даних із рекламною та агітаційною метою. Саме їх ми переважно бачимо і чуємо. Ступінь достовірності цих даних найчастіше не можна не те щоб перевірити, а навіть приблизно оцінити. Чому? А тому, що для цього треба мати хоча б автентичні формулювання питань, що ставилися, знати, яким чином відбиралися респонденти, чи самі вони заповнювали анкети, чи це робили спеціально навчені інтерв’юєри і багато іншого. І найгірше полягає в тому, що таку оцінку, і знов-таки з певною похибкою, можуть зробити лише фахівці. Коло замкнулося.
Так що ж робити? Мабуть, не вірити. В усякому разі, точно не вірити опитуванням, що проводять партії, бо там партійні активісти за допомогою членів партії опитують переважно друзів і знайомих членів партії. Не варто також зважати на так звані телевізійні рейтинги, коли глядачі чи то насправді, чи ні, дзвонять до студії і нібито голосують. Взагалі телевізор зараз, мабуть, головний ворог. Краще просто добре подумати, порадитись із людьми, яких вважаєш розумними та порядними, і вчинити так, як сам вважаєш за необхідне”.
Майя Нагорняк: Український інститут соціальних досліджень помітив цікаву тенденцію – упродовж останніх трьох місяців кількість тих, хто абсолютно впевнений, що братиме участь у виборах, збільшується. І це незважаючи на те, що дві третини не вірять у чесні й прозорі вибори і ще дві третини не мають наміру обирати парламент. Соціолог Олександр Яременко пояснює такий феномен зрослою відповідальністю громадян.
Виборці уже практично визначилися зі своїми партійними симпатіями. За словами соціологів, чотиривідсотковий бар’єр подолають блок “Наша Україна”, комуністи, зелені, блок “За ЄдУ”, “Жінки України за майбутнє” та СДПУ(о). Можливо, у парламент пройдуть блок Тимошенко й Вітренко, соціалісти та Яблуко. Успіх останнього пояснюють дуже вдалою рекламною кампанією. Про можливості інших директор Українського інституту соціальних досліджень пан Яременко каже:
“Що стосується блоку Вітренко і Тимошенко, то тут спрацьовує харизма лідерів-жінок. Щодо Мороза, то у соціалістів стабільна діяльність. Ми ставили індикатор: якщо у вас зміниться думка, то за кого голосуватимете? Так от, у соціалістичної партії великий склад симпатиків”.
Стосовно ж регіональних симпатій, то, на думку пана Яременка, у блоку Ющенка прихильників більше на півночі, у центрі та в Києві, а не на заході, як традиційно вважають. Комуністи найбільше голосів набирають у Криму та на сході. Електорат решти блоків розпорошений і нечіткий.
Що ближче до виборів, то більшої актуальності набирає питання псевдосоціологічних структур, як от фонд “Свобода”. Про це пан Яременко сказав так:
“Я це розцінюю як один із елементів передвиборчої кампанії. Як політична структура, яка виконує певні завдання, то це може бути, чому б і ні”.
Варто зауважити, що з наближенням виборів прямо пропорційно зростає і кількість бажаючих оприлюднити всілякі рейтинги та соціально-політичні орієнтації громадян. Український інститут політичних досліджень – організація поважна, однак фінансується з бюджету. А як відомо, хто платить, той і замовляє музику. За даними колег, соціологи-бюджетники схожі на дипломатів: вони говорять правду, лише правду, – але не всю.
Чи можна вірити соціологічним дослідженням і що при цьому треба знати, розповідає соціолог Євген Зелінський:
“По-перше, ці опитування, якщо їх реально проводити, річ дуже і дуже недешева. Саме тому майже всі вони зараз проводяться на чиєсь замовлення. По-друге, подібні дослідження складаються щонайменше з двох частин. Одна з них має на меті з’ясування настроїв, проблем, побажань тих чи інших груп потенційних виборців. Ці дані не оприлюднюються, є суворою комерційною таємницею, бо саме на їхній підставі визначається, що саме треба щосили обіцяти виборцям, щоб змусити їх проголосувати як треба. Інша частина має на меті використання даних із рекламною та агітаційною метою. Саме їх ми переважно бачимо і чуємо. Ступінь достовірності цих даних найчастіше не можна не те щоб перевірити, а навіть приблизно оцінити. Чому? А тому, що для цього треба мати хоча б автентичні формулювання питань, що ставилися, знати, яким чином відбиралися респонденти, чи самі вони заповнювали анкети, чи це робили спеціально навчені інтерв’юєри і багато іншого. І найгірше полягає в тому, що таку оцінку, і знов-таки з певною похибкою, можуть зробити лише фахівці. Коло замкнулося.
Так що ж робити? Мабуть, не вірити. В усякому разі, точно не вірити опитуванням, що проводять партії, бо там партійні активісти за допомогою членів партії опитують переважно друзів і знайомих членів партії. Не варто також зважати на так звані телевізійні рейтинги, коли глядачі чи то насправді, чи ні, дзвонять до студії і нібито голосують. Взагалі телевізор зараз, мабуть, головний ворог. Краще просто добре подумати, порадитись із людьми, яких вважаєш розумними та порядними, і вчинити так, як сам вважаєш за необхідне”.
