Київ, 24 жовтня 2001 - Нещодавно у Києві відбувся міжнародний семінар “Європейські стандарти стосовно запобігання катуванням і жорстокому поводженню та вдосконалення українського законодавства”. Питання, що порушувались на семінарі, і коло запрошених доповідачів засвідчили, наскільки актуальною для України є проблема застосування тортур.
Представники Єврокомітету з питань запобігання катуванням неодноразово зазначали, що в Україні зафіксовані численні випадки застосування тортур в СІЗО та ізоляторах тимчасового тримання, а також катування і нелюдське поводження з підозрюваними під час попереднього слідства. За словами експерта РЄ Марка Келлі, члени Комітету проти катувань приїжджали в Україну тричі (у 1998, 1999 і 2000 роках), і після кожного відвідування країни складали звіт про умови тримання ув”язнених і ставлення до них правоохоронців. Жодний з цих звітів Україна і досі не опублікувала, а відтак проігнорувала рекомендації Єврокомітету. Подібна ситуація спостерігається лише в РФ і Албанії. Проте, як стверджує Марк Келлі, в Україні відбулася низка позитивних зрушень у напрямку запобігання тортурам і нелюдському поводженню. Перше і найголовніше – це скасування смертної кари, як антигуманного заходу, і впровадження пожиттєвого ув”язнення. По-друге, український парламент ратифікував 1і 2 протоколи до Європейської конвенції по запобіганню тортурам. В новому Кримінальному кодексі тортури кваліфікуються як окремий склад злочину. При Міністерстві внутрішніх справ був створений Держдепартамент з питань виконання покарань, який згодом став окремим органом виконавчої влади.
Разом з тим, як зауважують українські правозахисники, кількість повідомлень про застосування тортур в правоохоронних органах під час дізнання і попереднього слідства значно зросла. Крім цього, ще досі відсутня система незалежного розслідування скарг на жорстоке поводження співробітників органів внутрішніх справ. Судовий контроль за діяльністю правоохоронних органів є недієвим, а громадський контроль так само залишається слабким. За повідомленням Харківської правозахисної групи, у квітні 1999 року мешканеця міста Красний Луч Володимира Водолазова було арештовано і доставлено в міський відділ внутрішніх справ. Там же він помер під час допиту. Висновок судмедекспертизи- серцева недостатність. Втім, за словами родичів, на тілі були сліди жорстокого побиття. За фактом смерті Володимира Водолазова, було порушено кримінальну справу, однак близьким нічого не відомо про хід слідства і його результати. За цим та низкою інших фактів українськi правозахисники відправили понад 20 скарг у різні наглядові інстанції. Реакція відсутня.
Як стверджують члени Харківської правозахисної групи, для поліпшення ситуації необхідно, зокрема, ухвалити новий Кримінально-процесуальний кодекс, який гарантує право на захист на усіх стадіях кримінального процесу і законодавчо заборонити суду використовувати в якості доказів свідчення, “вибиті” під час тортур.
Представники Єврокомітету з питань запобігання катуванням неодноразово зазначали, що в Україні зафіксовані численні випадки застосування тортур в СІЗО та ізоляторах тимчасового тримання, а також катування і нелюдське поводження з підозрюваними під час попереднього слідства. За словами експерта РЄ Марка Келлі, члени Комітету проти катувань приїжджали в Україну тричі (у 1998, 1999 і 2000 роках), і після кожного відвідування країни складали звіт про умови тримання ув”язнених і ставлення до них правоохоронців. Жодний з цих звітів Україна і досі не опублікувала, а відтак проігнорувала рекомендації Єврокомітету. Подібна ситуація спостерігається лише в РФ і Албанії. Проте, як стверджує Марк Келлі, в Україні відбулася низка позитивних зрушень у напрямку запобігання тортурам і нелюдському поводженню. Перше і найголовніше – це скасування смертної кари, як антигуманного заходу, і впровадження пожиттєвого ув”язнення. По-друге, український парламент ратифікував 1і 2 протоколи до Європейської конвенції по запобіганню тортурам. В новому Кримінальному кодексі тортури кваліфікуються як окремий склад злочину. При Міністерстві внутрішніх справ був створений Держдепартамент з питань виконання покарань, який згодом став окремим органом виконавчої влади.
Разом з тим, як зауважують українські правозахисники, кількість повідомлень про застосування тортур в правоохоронних органах під час дізнання і попереднього слідства значно зросла. Крім цього, ще досі відсутня система незалежного розслідування скарг на жорстоке поводження співробітників органів внутрішніх справ. Судовий контроль за діяльністю правоохоронних органів є недієвим, а громадський контроль так само залишається слабким. За повідомленням Харківської правозахисної групи, у квітні 1999 року мешканеця міста Красний Луч Володимира Водолазова було арештовано і доставлено в міський відділ внутрішніх справ. Там же він помер під час допиту. Висновок судмедекспертизи- серцева недостатність. Втім, за словами родичів, на тілі були сліди жорстокого побиття. За фактом смерті Володимира Водолазова, було порушено кримінальну справу, однак близьким нічого не відомо про хід слідства і його результати. За цим та низкою інших фактів українськi правозахисники відправили понад 20 скарг у різні наглядові інстанції. Реакція відсутня.
Як стверджують члени Харківської правозахисної групи, для поліпшення ситуації необхідно, зокрема, ухвалити новий Кримінально-процесуальний кодекс, який гарантує право на захист на усіх стадіях кримінального процесу і законодавчо заборонити суду використовувати в якості доказів свідчення, “вибиті” під час тортур.
