12 жовтня виповнюється 44 роки від загибелі українського політика і вченого Лева Ребета

Київ, 11 жовтня 2001 - Лев Ребет народився 3 березня 1912 року у місті Стриї на Прикарпатті. Він отримав освіту на юридичному факультеті Львівського університету. 27-го року Ребет вступив до Української Військової Організації, згодом – до Організації Українських Націоналістів і невдовзі став одним з її керівників та ідеологів. За свою нелеґальну політичну діяльність Ребет близько трьох років перебував у польських в’язницях. Після розколу ОУН у лютому 40-го року він приєднався до бандерівців.

30 червня 41-го року у Львові двадцятидев’ятилітній Ребет став одним з ініціаторів відновлення Української держави і заступником голови Українського державного правління (тобто, уряду). Заарештований незабаром гестапо, він, як і Бандера та Стецько, відмовився зректися Акта проголошення Української держави. Відтак, після двох місяців слідства у Берліні Ребет був відправлений на три роки до Освенціма.

Після звільнення Ребет представляв Українську Головну Визвольну Раду в її стосунках із західними союзниками. У повоєнні роки він теоретично обґрунтував необхідність переходу ОУН від інтеґрального націоналізму до націоналізму демократичного, домагався реформування організації, проте не дійшов згоди з Бандерою та Стецьком. Після чергового розколу ОУН у лютому 54-го року Ребет став одним із лідерів партії під назвою «Організація Українських Націоналістів за кордоном», або ОУН-з.

49-го року Ребет захистив докторську дисертацію на тему «Держава і нація». Він викладав державне право в Українському Вільному Університеті у Мюнхені, одночасно був головним редактором журналу «Український самостійник», а у своїх наукових працях розробляв сучасну теорію нації. 12 жовтня 57-го року Лев Ребет був убитий у Мюнхені аґентом КГБ Сташинським.