Італія хотіла «поділитися» мігрантами з партнерами по Євросоюзу, надавши втікачам тимчасовий дозвіл на проживання з правом вільного пересування шенгенською зоною. Але 23 тисячі біженців – не проблема для Італії, сказав міністр внутрішніх справ Німеччини, і його підтримали інші.
У Римі не приховують розчарування позицією Євросоюзу, наголошуючи на егоїстичній політиці держав-членів спільноти. Найбільш категоричною була реакція міністра внутрішніх справ Італії Роберто Мароні, котрий пригрозив порвати зв’язки з ЄС.
«Я тепер запитую: чи справді є сенс для країни і надалі бути членом Євросоюзу? Ця інституція миттєво активізується для порятунку банків, для оголошення війни, та коли йдеться про конкретну солідарність стосовно Італії, яка перебуває у скрутному становищі, тоді всі ховаються», – заявив міністр Мароні.
Із Європою не жартують
Але з Європою не жартують, застеріг політика італійський президент Джорджо Наполітано. Підтвердивши беззаперечне місце Італії в Євросоюзі, він настійливо порадив уникати погроз та поводитися врівноважено й обережно у відносинах із ЄС.
Дипломатичну ізольованість Рима дехто з оглядачів пояснює низьким авторитетом Італії у світі, і насамперед її лідера. Літній прем’єр Сільвіо Берлусконі давно відомий міцнішими зв’язками з диктаторським режимами, аніж із молодшими європейськими колегами, як Ніколя Саркозі, Анґела Меркель чи Дейвід Камерон.
Берлусконі і його палкі союзники з крайньої правої партії «Північна Ліга», серед них і міністр Роберто Мароні, часто декларують себе європеїстами «за вигодою».
Стосовно цього заступник головного редактора опозиційного видання La Repubblica Мaссімо Джанніні зауважив: «Після таких заяв урядовців ще й вимагаємо, щоб наші партнери нас послухали, виявили солідарність. Це після того, коли ми використовували Європу як таксі: викликаємо, коли нам вигідно, і залишаємо, коли не бачимо великої потреби. Перед нами така альтернативна Європа, на яку подобається дивитися і використовувати на власний національний смак».
Криза довіри
Італійський політикум і раніше не користувався великою довірою серед європейців, та постійні суди й секс-скандали довкола прем’єра-магната чимдалі більше віддаляють країну від демократичних режимів, перетворюючи її на своєрідний «Берлусконіленд». Поза цим, стосовно зовнішньої політики і тих самих мігрантів проурядові та опозиційні політики часто не можуть дійти згоди.
Прем’єр Сільвіо Берлусконі цього разу був змушений заспокоїти «гарячих хлопців» із «Північної ліги». «Не слід говорити погано про Європу, ми є в Європі, навіть якщо ЄС повинен нам допомогти», – сказав голова уряду.
І в цьому з ним погоджуються майже усі політичні сили. Попри внутрішні дискусії на європейську тематику, важко закривати очі на очевидний факт: у Євросоюзі відсутня спільна політика, і «балом правлять» розрізнені держави.
У Римі не приховують розчарування позицією Євросоюзу, наголошуючи на егоїстичній політиці держав-членів спільноти. Найбільш категоричною була реакція міністра внутрішніх справ Італії Роберто Мароні, котрий пригрозив порвати зв’язки з ЄС.
«Я тепер запитую: чи справді є сенс для країни і надалі бути членом Євросоюзу? Ця інституція миттєво активізується для порятунку банків, для оголошення війни, та коли йдеться про конкретну солідарність стосовно Італії, яка перебуває у скрутному становищі, тоді всі ховаються», – заявив міністр Мароні.
Із Європою не жартують
Але з Європою не жартують, застеріг політика італійський президент Джорджо Наполітано. Підтвердивши беззаперечне місце Італії в Євросоюзі, він настійливо порадив уникати погроз та поводитися врівноважено й обережно у відносинах із ЄС.
Дипломатичну ізольованість Рима дехто з оглядачів пояснює низьким авторитетом Італії у світі, і насамперед її лідера. Літній прем’єр Сільвіо Берлусконі давно відомий міцнішими зв’язками з диктаторським режимами, аніж із молодшими європейськими колегами, як Ніколя Саркозі, Анґела Меркель чи Дейвід Камерон.
Берлусконі і його палкі союзники з крайньої правої партії «Північна Ліга», серед них і міністр Роберто Мароні, часто декларують себе європеїстами «за вигодою».
Стосовно цього заступник головного редактора опозиційного видання La Repubblica Мaссімо Джанніні зауважив: «Після таких заяв урядовців ще й вимагаємо, щоб наші партнери нас послухали, виявили солідарність. Це після того, коли ми використовували Європу як таксі: викликаємо, коли нам вигідно, і залишаємо, коли не бачимо великої потреби. Перед нами така альтернативна Європа, на яку подобається дивитися і використовувати на власний національний смак».
Криза довіри
Італійський політикум і раніше не користувався великою довірою серед європейців, та постійні суди й секс-скандали довкола прем’єра-магната чимдалі більше віддаляють країну від демократичних режимів, перетворюючи її на своєрідний «Берлусконіленд». Поза цим, стосовно зовнішньої політики і тих самих мігрантів проурядові та опозиційні політики часто не можуть дійти згоди.
Прем’єр Сільвіо Берлусконі цього разу був змушений заспокоїти «гарячих хлопців» із «Північної ліги». «Не слід говорити погано про Європу, ми є в Європі, навіть якщо ЄС повинен нам допомогти», – сказав голова уряду.
І в цьому з ним погоджуються майже усі політичні сили. Попри внутрішні дискусії на європейську тематику, важко закривати очі на очевидний факт: у Євросоюзі відсутня спільна політика, і «балом правлять» розрізнені держави.
