Розкриття інформації про власників банків було однією з умов Меморандуму про економічну співпрацю уряду України та МВФ ще 2004 року. Тоді МВФ вимагав припинити практику пільгового кредитування пов’язаних із банками осіб і заборонити зацікавленим особам давати оцінку кредитоспроможності позичальників.
Кризовий досвід 2008 року показав, що українська сторона цих вимог не виконала – інсайдери свої гроші з проблемних банків вивели, більшість клієнтів зазнали збитків. Новий закон покликаний зробити інформацію про власників фінансових установ загальнодоступною.
«Якщо тільки ти володієш пакетом акцій більшим за десять відсотків, прямо чи опосередковано – твоє прізвище повинно бути публічним. І це правило, яке є в усьому світі, тож не треба винаходити велосипед», – твердить колишній заступник голови Національного банку Олександр Шлапак.
За його словами, ще десять років тому власниками майже 70 відсотків банків були офшорні компанії.
За приклад для наслідування він наводить польський досвід. Банківський регулятор у цій країні чітко знає, в яких комерційних структурах кожний реальний власник банку має істотну частку та які кредити йому видавалися. Отримання значного кредиту у «своїй» фінансовій установі миттєво привертає увагу центробанку.
«У такий спосіб світ давно бореться з тим, щоб банк, збираючи з людей гроші, не кредитував одного й того ж, збільшуючи ризики. Ця матриця повинна бути взірцем для будь-якої держави. Чи зможемо ми цього досягти завдяки цьому закону? Не знаю, побачимо. Поки що в мене є сумніви», – каже Олександр Шлапак.
Розкриття інформації – питання репутації
Розкриття інформації про власників допоможе поліпшити ставлення громадян до банківської системи, переконаний виконувач обов’язків голови правління «Укрсиббанку» Сергій Панов.
«Ринок має знати конкретне ім’я людини, яка керувала проблемним банком. Цікаво, до кого стоять у черзі люди біля банку «Родовід» чи «Надра»? Куди пішли гроші? Адже не факт, що зараз колишні власники цих установ не є успішними бізнесменами, не кредитуються в інших банках чи не створюють нові банки. Це питання репутації».
Співпраця України з Базельським комітетом з питань банківського нагляду вимагає чіткого дотримання міжнародних норм. Цього ж вимагають МВФ та інші фінансові організації.
«Радує те, що Національний банк звернув увагу на міжнародні норми в тій частині, що стосується відкритості і прозорості банківської системи. Але бачу, що ці норми беруться вибірково», – вважає колишній голова «Ощадбанку» Анатолій Гулей.
Новий закон щодо регулювання діяльності банків набуде чинності 16 червня. Досвід його застосування покаже, чи стане публічною інформація про справжніх власників, чи все знову обмежиться відомостями про анонімні офшорні компанії.
Кризовий досвід 2008 року показав, що українська сторона цих вимог не виконала – інсайдери свої гроші з проблемних банків вивели, більшість клієнтів зазнали збитків. Новий закон покликаний зробити інформацію про власників фінансових установ загальнодоступною.
«Якщо тільки ти володієш пакетом акцій більшим за десять відсотків, прямо чи опосередковано – твоє прізвище повинно бути публічним. І це правило, яке є в усьому світі, тож не треба винаходити велосипед», – твердить колишній заступник голови Національного банку Олександр Шлапак.
За його словами, ще десять років тому власниками майже 70 відсотків банків були офшорні компанії.
За приклад для наслідування він наводить польський досвід. Банківський регулятор у цій країні чітко знає, в яких комерційних структурах кожний реальний власник банку має істотну частку та які кредити йому видавалися. Отримання значного кредиту у «своїй» фінансовій установі миттєво привертає увагу центробанку.
«У такий спосіб світ давно бореться з тим, щоб банк, збираючи з людей гроші, не кредитував одного й того ж, збільшуючи ризики. Ця матриця повинна бути взірцем для будь-якої держави. Чи зможемо ми цього досягти завдяки цьому закону? Не знаю, побачимо. Поки що в мене є сумніви», – каже Олександр Шлапак.
Розкриття інформації – питання репутації
Розкриття інформації про власників допоможе поліпшити ставлення громадян до банківської системи, переконаний виконувач обов’язків голови правління «Укрсиббанку» Сергій Панов.
«Ринок має знати конкретне ім’я людини, яка керувала проблемним банком. Цікаво, до кого стоять у черзі люди біля банку «Родовід» чи «Надра»? Куди пішли гроші? Адже не факт, що зараз колишні власники цих установ не є успішними бізнесменами, не кредитуються в інших банках чи не створюють нові банки. Це питання репутації».
Співпраця України з Базельським комітетом з питань банківського нагляду вимагає чіткого дотримання міжнародних норм. Цього ж вимагають МВФ та інші фінансові організації.
«Радує те, що Національний банк звернув увагу на міжнародні норми в тій частині, що стосується відкритості і прозорості банківської системи. Але бачу, що ці норми беруться вибірково», – вважає колишній голова «Ощадбанку» Анатолій Гулей.
Новий закон щодо регулювання діяльності банків набуде чинності 16 червня. Досвід його застосування покаже, чи стане публічною інформація про справжніх власників, чи все знову обмежиться відомостями про анонімні офшорні компанії.
