Про потребу звільнення від поганих активів для оздоровлення системи говорять уже давно. Національний банк України свого часу розробив положення про санаційний банк, але цей проект загубився в урядових кабінетах.
Координатор діяльності Світового банку у фінансовому та приватному секторах України, Білорусі та Молдови Маріус Вісмантас ще наприкінці 2009 року наголошував, що необхідно допомогти приватному бізнесу вирішити частину проблеми, створивши для цього нормативну базу.
Зараз цей фахівець бачить ознаки поліпшення ситуації в банківському секторі. Фінансові установи все ще мають 180-200 мільярдів гривень недостатньо якісних активів, але ця сума вже не зростає. До того ж, із часу початку кризи власники банків провели докапіталізацію на суму близько 50 мільярдів гривень.
Водночас потреба створення санаційної установи залишилася, вважає Маріус Вісмантас, але наголошує, що це має бути ініціатива бізнесу. «Сенс у створенні так званого «поганого банку» ми бачимо – це відділення доброго від поганого. Я сам, як колишній банкір, знаю, що менеджмент має бути сконцентрований на розвитку банку», – зауважив представник Світового банку.
«Поганий банк» – не панацея
Урядовці бачать ситуацію під іншим кутом, але висновки роблять схожі. Головною метою вони називають активізацію кредитування економіки, а вантаж «токсичних» активів нібито не є визначальною проблемою – набагато критичнішим є брак платоспроможних позичальників.
Заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України Анатолій Максюта вважає, що комерційні банки спроможні самостійно розв’язати проблемні питання. «Я б не бачив активної ролі держави у створенні такої установи, яка стала б опікуватися всією банківською системою, – каже він. – Насправді сьогодні вже є багато прикладів і інструментів, де вони намагаються ці питання вирішувати».
Для створення так званого «поганого банку» потрібні ресурси, яких в Україні бракує. На світових ринках є великі гроші, каже голова наглядової ради банку Юрій Блащук, але надмірна зарегульованість української економіки не дає їм надійти. «Ми нібито дали дозвіл нерезидентам входити на цей ринок, але далі нерезидент нічого не може зробити – не може ці активи реалізувати, не може віддати колектору, і коло замикається», – зазначає Блащук.
Створення банку поганих активів не є панацеєю – у Швеції цей досвід був позитивним, в Ірландії не дав сподіваних наслідків. Фахівці називають його лише одним із інструментів оздоровлення. Успішність його використання в Україні залежатиме від надійності джерел фінансування і чіткості поставлених завдань.
Координатор діяльності Світового банку у фінансовому та приватному секторах України, Білорусі та Молдови Маріус Вісмантас ще наприкінці 2009 року наголошував, що необхідно допомогти приватному бізнесу вирішити частину проблеми, створивши для цього нормативну базу.
Зараз цей фахівець бачить ознаки поліпшення ситуації в банківському секторі. Фінансові установи все ще мають 180-200 мільярдів гривень недостатньо якісних активів, але ця сума вже не зростає. До того ж, із часу початку кризи власники банків провели докапіталізацію на суму близько 50 мільярдів гривень.
Водночас потреба створення санаційної установи залишилася, вважає Маріус Вісмантас, але наголошує, що це має бути ініціатива бізнесу. «Сенс у створенні так званого «поганого банку» ми бачимо – це відділення доброго від поганого. Я сам, як колишній банкір, знаю, що менеджмент має бути сконцентрований на розвитку банку», – зауважив представник Світового банку.
«Поганий банк» – не панацея
Урядовці бачать ситуацію під іншим кутом, але висновки роблять схожі. Головною метою вони називають активізацію кредитування економіки, а вантаж «токсичних» активів нібито не є визначальною проблемою – набагато критичнішим є брак платоспроможних позичальників.
Заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України Анатолій Максюта вважає, що комерційні банки спроможні самостійно розв’язати проблемні питання. «Я б не бачив активної ролі держави у створенні такої установи, яка стала б опікуватися всією банківською системою, – каже він. – Насправді сьогодні вже є багато прикладів і інструментів, де вони намагаються ці питання вирішувати».
Для створення так званого «поганого банку» потрібні ресурси, яких в Україні бракує. На світових ринках є великі гроші, каже голова наглядової ради банку Юрій Блащук, але надмірна зарегульованість української економіки не дає їм надійти. «Ми нібито дали дозвіл нерезидентам входити на цей ринок, але далі нерезидент нічого не може зробити – не може ці активи реалізувати, не може віддати колектору, і коло замикається», – зазначає Блащук.
Створення банку поганих активів не є панацеєю – у Швеції цей досвід був позитивним, в Ірландії не дав сподіваних наслідків. Фахівці називають його лише одним із інструментів оздоровлення. Успішність його використання в Україні залежатиме від надійності джерел фінансування і чіткості поставлених завдань.
