Представництво Нагірного Карабаху в США зовні схоже швидше на кабінет дантиста, ніж на посольство. Однак в дійсності воно не те і не інше.
Якщо поглянути на веб-сайт представництва, можна подумати, що у непримітній будівлі, яка навіть не має свого прапора, є якась подоба посольства. На веб-сайті розміщена «інформація про країну», «національні свята», уряд та економіку, а також інформація про те, як отримати візу.
Роберт АветисянРоберт Аветисян, який називає себе представником Нагірно-Карабахської Республіки в США, пояснює: «Ми здійснюємо усі формальності, надаємо таку ж допомогу та послуги, як і кожне інше посольство».
Проте Аветисян не має дипломатичного паспорта, а Нагірний Карабах не є країною. Звісно, коли на цій території, котра де-юре належить Азербайджанові, зосереджена величезна кількість вірменів, довгостроковий статус цього регіону залишається невизначеним.
Невизнаний, але з представництвом
Територія Нагірного Карабаху була ареною запеклої шестирічної війни між Вірменією та Азербайджаном. Із 1988-го до 1994 року десятки тисяч людей загинули під час воєнних баталій, сотні тисяч стали біженцями. У 1991 році цей гірський район проголосив незалежність в односторонньому порядку, ставши де-факто автономією після припинення воєнних дій у 1994-му.
Однак, будучи закритою та ізольованою, ця гірська територія залишається цілком залежною від Вірменії. Нагірно-Карабахська Республіка представлена Вірменією навіть на мирному переговорному процесі Мінської групи ОБСЄ, однак сам процес переговорів лишається досить інертним.
Проте самопроголошений уряд у столиці Нагірно-Карабахської Республіки Степанакерті створив у Вашингтоні власне представництво, пропагуючи невизнану республіку – з надією, що близькість до важелів впливу сприятиме започаткуванню дебатів щодо статусу цієї території.
«В очах головних гравців на міжнародній арені «територіальна суперечка» – це негативна річ, – говорить Аветисян. – Інша річ, якщо це стосується людей, які борються за свою свободу, намагаючись завершити процес деколонізації Радянського Союзу».
Одне із головних завдань Аветисяна – підтримувати функціонування веб-сайту, на якому розміщені спеціальні розділи посольства із детальними звітами про нагірно-карабахський конфлікт.
Це представництво «вводить громаду США в оману» – посольство Азербайджану
Єреван заявляє, що Нагірний Карабах є історично вірменською територією під назвою Арцах. Від часу розколу Радянського Союзу, коли Вірменія й Азербайджан здобули незалежність, між Єреваном та Степанакертом тривав конфлікт про право території на самовизначення. З іншого боку, Баку заявляє, що ця територія історично належить Азербайджанові, і будь-яка спроба відокремлення Нагірного Карабаху порушує його територіальну цілісність.
Посольство Азербайджану у Вашингтоні стверджує, що це представництво «вводить громаду США в оману», поширюючи вірменську «пропаганду» та називаючи себе офіційним представником території, яка не має суверенного статусу.
На веб-сайті розміщене посилання майбутнім відвідувачам для встановлення зв’язку з Нагірно-Карабахським представництвом у Вірменії, де начебто видають візи.
Насімі Агаєв, речник посольства Азербайджану, говорить, що в очах Баку такі дії сприймаються як нелегальні. «Кожен, хто бажає подорожувати в цю місцевість, повинен поважати закони Азербайджану, оскільки Нагірний Карабах офіційно визнаний його територією, – наголошує він. – Азербайджан чітко пояснив, що подорожі до Нагірного Карабаху без дозволу місцевої влади нелегальні та неприпустимі».
Аветисян розсилає щомісячні інформаційні бюлетені до впливових дослідницьких центрів Вашингтона і до того ж двічі на місяць здійснює загальну розсилку, яку, за його словами, читають тисячі представників вірменської діаспори.
Евакуйована з Нагірного Карабаху вірменська родина, Єреван, травень 1991 року
Прикриття для вірменського лобі?
Минулого вересня це представництво разом із Посольством Вірменії влаштувало в Капітолії США святкування 19-ї річниці самопроголошеної незалежності Нагірно-Карабахської Республіки.
Комітет Конгресу США з вірменських питань був одним із спонсорів цієї події, яку відвідав співголова комітету, сенатор-республіканець від штату Іллінойс Марк Керк.
Втім, Аветисян повинен постійно протистояти тим, хто каже, що, зважаючи на його міцні зв’язки із вірменсько-американськими організаціями, це представництво є лише прикриттям для впливового вірменського лобі у Вашингтоні.
Вірменська асамблея Америки, яка є лобістським угрупуванням, забезпечила його двома «безкоштовними» кабінетами. Крім того, це представництво зосереджене серед довгого списку лобістських груп, зареєстрованих Департаментом юстиції США в Акті про реєстрацію іноземних фірм.
Користування офісом представництва донедавна оплачували вірменсько-американські групи, однак Аветисян стверджує, що тепер усі витрати фактично несе уряд Нагірно-Карабахської Республіки.
Але, незважаючи на заяву Аветисяна про те, що допомога, яку він отримує від вірменських груп, є «неоціненною», він неохоче бачить в цьому ознаки лобізму.
«Це залежить від того, що саме ми називаємо лобізмом. Якщо ми пропагуємо інтереси держави, звичайних людей та суспільства і закликаємо встановити мир, тоді це так», – зауважив він.
Абхазія виглядає «більш самостійною»
Аналітики стверджують, що політичний вплив, який має вірменське лобі у Вашингтоні, є незамінним для представництва Нагірного Карабаху.
Томас де Вааль, координатор кавказького проекту Фонду міжнародного миру Карнегі, дослідницького центру у Вашингтоні, зазначає, що більше підстав є для існування офіційного представництва Абхазії як відокремленого району Грузії.
«При порівнянні Абхазії з Нагірним Карабахом стає очевидним той факт, що Абхазія має більшу територію, потужніші організації, у неї є опозиція, ЗМІ, а також міцніше громадянське суспільство, ніж у Нагірному Карабасі, – каже де Вааль. – Тому, якщо говорити об’єктивно, Абхазія має значно більше шансів вибороти свою територію. У порівнянні цих двох територій очевидна незбалансованість, оскільки все зосереджується навколо політики Вашингтона, а не на місцевій реальності».
Однак Грузія, безсумнівно, є одним із непохитних союзників США.
Хоча де Вааль також розуміє, що саме «завдяки зусиллям Азербайджану» Нагірний Карабах залишається в ізоляції від навколишнього світу й тому робить усе можливе для того, щоб бути почутим.
«Позитивна роль» цього представництва, на думку де Вааля, полягає в тому, що він дає голос «сторони в серйозному регіональному конфлікті, на яку мало зважають».
Ким би він не був, виразним «голосом», представником інтересів Єревана чи чимось посередині, Аветисян зазначає, що не отримує бажаної уваги до представництва.
Його зв’язки здебільшого зосереджені на законодавцях, які вже ознайомилися з інтересами Вірменії, але шанси поспілкуватися з чиновниками Державного департаменту з’являються досить рідко. Проте, за словами Аветисяна, посольство Нагірного Карабаху у Вашингтоні продовжить свою місію.
Аветисян – не єдиний представник Нагірного Карабаху за кордоном. Уряд території має представництва в Австралії, Франції, Німеччині, Лівані, Росії, а також у Вірменії.
Якщо поглянути на веб-сайт представництва, можна подумати, що у непримітній будівлі, яка навіть не має свого прапора, є якась подоба посольства. На веб-сайті розміщена «інформація про країну», «національні свята», уряд та економіку, а також інформація про те, як отримати візу.
Проте Аветисян не має дипломатичного паспорта, а Нагірний Карабах не є країною. Звісно, коли на цій території, котра де-юре належить Азербайджанові, зосереджена величезна кількість вірменів, довгостроковий статус цього регіону залишається невизначеним.
Невизнаний, але з представництвом
Територія Нагірного Карабаху була ареною запеклої шестирічної війни між Вірменією та Азербайджаном. Із 1988-го до 1994 року десятки тисяч людей загинули під час воєнних баталій, сотні тисяч стали біженцями. У 1991 році цей гірський район проголосив незалежність в односторонньому порядку, ставши де-факто автономією після припинення воєнних дій у 1994-му.
Однак, будучи закритою та ізольованою, ця гірська територія залишається цілком залежною від Вірменії. Нагірно-Карабахська Республіка представлена Вірменією навіть на мирному переговорному процесі Мінської групи ОБСЄ, однак сам процес переговорів лишається досить інертним.
Проте самопроголошений уряд у столиці Нагірно-Карабахської Республіки Степанакерті створив у Вашингтоні власне представництво, пропагуючи невизнану республіку – з надією, що близькість до важелів впливу сприятиме започаткуванню дебатів щодо статусу цієї території.
«В очах головних гравців на міжнародній арені «територіальна суперечка» – це негативна річ, – говорить Аветисян. – Інша річ, якщо це стосується людей, які борються за свою свободу, намагаючись завершити процес деколонізації Радянського Союзу».
Одне із головних завдань Аветисяна – підтримувати функціонування веб-сайту, на якому розміщені спеціальні розділи посольства із детальними звітами про нагірно-карабахський конфлікт.
Це представництво «вводить громаду США в оману» – посольство Азербайджану
Єреван заявляє, що Нагірний Карабах є історично вірменською територією під назвою Арцах. Від часу розколу Радянського Союзу, коли Вірменія й Азербайджан здобули незалежність, між Єреваном та Степанакертом тривав конфлікт про право території на самовизначення. З іншого боку, Баку заявляє, що ця територія історично належить Азербайджанові, і будь-яка спроба відокремлення Нагірного Карабаху порушує його територіальну цілісність.
Посольство Азербайджану у Вашингтоні стверджує, що це представництво «вводить громаду США в оману», поширюючи вірменську «пропаганду» та називаючи себе офіційним представником території, яка не має суверенного статусу.
На веб-сайті розміщене посилання майбутнім відвідувачам для встановлення зв’язку з Нагірно-Карабахським представництвом у Вірменії, де начебто видають візи.
Насімі Агаєв, речник посольства Азербайджану, говорить, що в очах Баку такі дії сприймаються як нелегальні. «Кожен, хто бажає подорожувати в цю місцевість, повинен поважати закони Азербайджану, оскільки Нагірний Карабах офіційно визнаний його територією, – наголошує він. – Азербайджан чітко пояснив, що подорожі до Нагірного Карабаху без дозволу місцевої влади нелегальні та неприпустимі».
Аветисян розсилає щомісячні інформаційні бюлетені до впливових дослідницьких центрів Вашингтона і до того ж двічі на місяць здійснює загальну розсилку, яку, за його словами, читають тисячі представників вірменської діаспори.
Прикриття для вірменського лобі?
Минулого вересня це представництво разом із Посольством Вірменії влаштувало в Капітолії США святкування 19-ї річниці самопроголошеної незалежності Нагірно-Карабахської Республіки.
Комітет Конгресу США з вірменських питань був одним із спонсорів цієї події, яку відвідав співголова комітету, сенатор-республіканець від штату Іллінойс Марк Керк.
Втім, Аветисян повинен постійно протистояти тим, хто каже, що, зважаючи на його міцні зв’язки із вірменсько-американськими організаціями, це представництво є лише прикриттям для впливового вірменського лобі у Вашингтоні.
Вірменська асамблея Америки, яка є лобістським угрупуванням, забезпечила його двома «безкоштовними» кабінетами. Крім того, це представництво зосереджене серед довгого списку лобістських груп, зареєстрованих Департаментом юстиції США в Акті про реєстрацію іноземних фірм.
Користування офісом представництва донедавна оплачували вірменсько-американські групи, однак Аветисян стверджує, що тепер усі витрати фактично несе уряд Нагірно-Карабахської Республіки.
Але, незважаючи на заяву Аветисяна про те, що допомога, яку він отримує від вірменських груп, є «неоціненною», він неохоче бачить в цьому ознаки лобізму.
«Це залежить від того, що саме ми називаємо лобізмом. Якщо ми пропагуємо інтереси держави, звичайних людей та суспільства і закликаємо встановити мир, тоді це так», – зауважив він.
Абхазія виглядає «більш самостійною»
Аналітики стверджують, що політичний вплив, який має вірменське лобі у Вашингтоні, є незамінним для представництва Нагірного Карабаху.
Томас де Вааль, координатор кавказького проекту Фонду міжнародного миру Карнегі, дослідницького центру у Вашингтоні, зазначає, що більше підстав є для існування офіційного представництва Абхазії як відокремленого району Грузії.
«При порівнянні Абхазії з Нагірним Карабахом стає очевидним той факт, що Абхазія має більшу територію, потужніші організації, у неї є опозиція, ЗМІ, а також міцніше громадянське суспільство, ніж у Нагірному Карабасі, – каже де Вааль. – Тому, якщо говорити об’єктивно, Абхазія має значно більше шансів вибороти свою територію. У порівнянні цих двох територій очевидна незбалансованість, оскільки все зосереджується навколо політики Вашингтона, а не на місцевій реальності».
Однак Грузія, безсумнівно, є одним із непохитних союзників США.
Хоча де Вааль також розуміє, що саме «завдяки зусиллям Азербайджану» Нагірний Карабах залишається в ізоляції від навколишнього світу й тому робить усе можливе для того, щоб бути почутим.
«Позитивна роль» цього представництва, на думку де Вааля, полягає в тому, що він дає голос «сторони в серйозному регіональному конфлікті, на яку мало зважають».
Ким би він не був, виразним «голосом», представником інтересів Єревана чи чимось посередині, Аветисян зазначає, що не отримує бажаної уваги до представництва.
Його зв’язки здебільшого зосереджені на законодавцях, які вже ознайомилися з інтересами Вірменії, але шанси поспілкуватися з чиновниками Державного департаменту з’являються досить рідко. Проте, за словами Аветисяна, посольство Нагірного Карабаху у Вашингтоні продовжить свою місію.
Аветисян – не єдиний представник Нагірного Карабаху за кордоном. Уряд території має представництва в Австралії, Франції, Німеччині, Лівані, Росії, а також у Вірменії.
