Вони повернуться? Чи бачать воєнні біженці своє майбутнє в Україні і що робить для цього влада

Два з половиною роки тому, 24 лютого 2022 року, мільйони українців покинули свої домівки через початок повномасштабної війни. Взявши невеличкі валізи з найнеобхіднішим, багато з них сподівалися на швидке завершення бойових дій та повернення в Україну. Однак залишилися в чужих країнах на значно довший термін.

Сьогодні більшість українських воєнних біженців вже пройшли певний процес адаптації за кордоном – знайшли житло, влаштувалися на роботу, вступили у місцеві виші. Дехто ж зовсім відмовився від ідеї повертатися в Україну. Серед них більшість саме працездатне населення: жінки з дітьми, молодь – ті, від кого згодом залежатиме відбудова України.

Чи планує українська влада повертати воєнних мігрантів додому? Що для цього можна зробити вже зараз? Та наскільки повернення українців може вплинути на майбутнє країни? Про це розповідає проєкт Радіо Свобода «Ти як?»

Охочих повернутися стає менше

За різними даними, нині до 6,6 мільйона українців – воєнні біженці. Найбільшу цифру вказує Агентство ООН у справах біженців (УВКБ ООН), вони проводять підрахунок з перших днів великої війни. За їхньою інформацією, лише у Європі проживає шість мільйонів українців, і ще 600 тисяч – в інших країнах світу. Євростат зазначає, що в країнах ЄС проживає 4,3 мільйона отримувачів тимчасового захисту з України.

Навесні цього року Центр економічної стратегії (ЦЕС) опублікував дослідження про майбутнє українців за кордоном. У ньому вони посилаються на цифри Державної прикордонної служби України та сусідніх країн, за інформацією яких станом на січень 2024 року 4,9 мільйона українців перебувають за кордоном як воєнні мігранти.

У своєму дослідженні Центр економічної стратегії запитував українських біженців про їхні плани щодо повернення в Україну. Зважаючи на різні фактори та сценарії, за кордоном можуть залишитися від 1,4 до 2,3 мільйона українців. У дослідженні зазначають, кількість українців, які не планують повертатися – зростає.

Схожі дані наводить й ООН. Відповідно до результатів опитування, опублікованого навесні 2024-го, кількість біженців, які планують або сподіваються повернутися в Україну, за рік зменшилася на 11 відсотків. Разом із тим, також побільшало й тих, які не визначилися щодо свого майбутнього – їхня кількість зросла ще на шість відсотків.

Коли і куди повернуться

Найважливішим фактором щодо повернення українців з-за кордону є завершення війни – про це зазначили понад половина опитаних Центром економічної стратегії. Також серед безпекових чинників люди називали припинення бойових дій та повітряних ударів по їхніх містах.

За словами народної депутатки, членкині Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Тетяни Циби, біженці при поверненні в Україну зважатимуть і на те, наскільки безпечно буде в Україні після закінчення війни.

«Важливим фактором буде забезпечення «внутрішньої безпеки» – замінованість територій, наявність якогось неконтрольованого обігу зброї тощо. І, відповідно, це виклик для держави – щоб правоохоронці, судова система, ДСНС, всі силові служби мали ресурс працювати якісно на території України», – пояснює депутатка.

Крім цього, на повернення вплине ситуація з відбудовою житла або виплати компенсацій за зруйновані домівки, зазначає Циба.

А завідувач відділу міграційних досліджень Інституту демографії та проблем якості життя НАН України Олексій Позняк додає: не менш важливою є й відбудова інфраструктури в самих громадах.

«Навіть якщо родина має хороший заробіток і живе в нормальних житлових умовах, але добирається на роботу через руїни, то це не сприятиме хорошому самопочуттю», – зазначає демограф.

Зрештою, і те, який буде варіант закінчення війни – теж надзвичайно вагомий чинник, зазначає Циба. «Якщо люди будуть розуміти, що зараз війна припинилася, але може знову спалахнути за п’ять років, то чимало людей задумаються, чи згодні вони повертатися», – каже вона.

Запропонувати роботу в Україні

За даними Центру економічної стратегії, порівняно з минулим роком, збільшилася кількість українських біженців, які ухвалюватимуть рішення про повернення з огляду на економічну ситуацію в країні та можливість знайти високооплачувану роботу вдома. Найбільше орієнтується на економічні чинники молодь, йдеться в дослідженні.

Так само росте і кількість українців, які за кордоном уже влаштувалися на роботу – зараз їх майже половина. За словами авторки дослідження Дарії Михайлишиної, загалом матеріальне становище українців за кордоном – покращується.

«У січні 2024 року більше ніж 60 відсотків вже із тих, хто працювали, отримували більший дохід, ніж вони мали в Україні до повномасштабного вторгнення. Якщо брати загальний матеріальний стан українців за кордоном – не лише тих, хто працює, а всіх – то ми бачимо, що він майже наблизився до довоєнного», – пояснює дослідниця.

Курси з перекваліфікації, гранти на відкриття бізнесу, можливість працювати віддалено та пільги роботодавцям, які працевлаштовуватимуть переселенців – експерти пропонують такі варіанти заохочення повернення українських біженців. Депутатка Тетяна Циба стверджує – все це вже працює в Україні.

«Наприклад, є програми перекваліфікації та можливість отримання грантів на навчання. Людина фізично приходить у центр зайнятості і може обрати спеціальність, а їй оплатять навчання. Звісно, це не навчання у світових вишах – але в університетах у будь-якому регіоні України, в тому числі у Києві, такі гранти користуються великим попитом», – пояснює депутатка.

Втім, її колега нардеп Олексій Гончаренко, який очолює Комітет з міграції та біженців Парламентської асамблеї Ради Європи, зазначає, що наразі можливості, якими ми можемо заохочувати українців повертатися – обмежені.

«Давайте відверто – Україна сьогодні живе за чужий рахунок, а ресурсу в нас усе зробити немає. І тут – величезна кількість внутрішньо переміщених осіб, які нікуди не виїхали і не отримують достатньої підтримки. Мало того, що вони живуть під ракетами, шахедами, так рівень соціальної підтримки в них набагато нижчий, бо Україна забезпечує його на дуже низькому рівні, порівняно з іншими країнами. Тому тут треба починати з них», – пояснює політик.

Повернутися за компенсацію

Навесні цього року Міністерство соціальної політики представило проєкт демографічної стратегії України до 2040 року. Цей документ називає одним із найбільших чинників зменшення населення саме міграційні процеси. Наразі стратегія ще на доопрацюванні. Утім, народні депутати стверджують – документ не дає розуміння, як повертати українців з-за кордону.

«Там є правильні речі, але не можна сказати, що це комплексна стратегія повернення біженців із реальними інструментами, – стверджує Олексій Гончаренко. – Стратегія має знаходити свої відображення в кожному: з конкретних дій МЗС, Міносвіти, Міноборони, всіх ключових на сьогоднішній день міністерствах».

Як приклад документу, який пропонує дії щодо вирішення міграційної кризи, народний депутат Гончаренко називає ухвалену в червні резолюцію ПАРЄ про довгострокову підтримку воєнних мігрантів з України. Вона дає рекомендації як для приймаючих країн, так і для України. Зокрема, передбачає фінансову допомогу для тих українських біженців, які вирішують повертатися.

«Повертаючись додому, людям треба мати хоч щось, щоб встати на ноги. Зрозуміло, що це підштовхне більшу кількість людей повернутися. А для європейських країн у цьому теж є певний сенс – тому що, наприклад, Норвегія витрачає на кожного біженця величезні гроші і, в принципі, навіть економічно їм вигідніше, щоб ці люди, хоча б якась частина, повернулися в Україну», – пояснює народний депутат.

Його колега, членкиня Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Тетяна Циба також підтримує ідею заохочувати українців повертатися через фінансову допомогу. Втім, якщо йдеться про виплати від України – тут, вважає депутатка, не всі можуть претендувати на подібну підтримку.

«У всіх людей були різні мотиви і, відповідно, є різні можливості для повернення. Люди із західних регіонів – це, фактично, економічні мігранти. В принципі, їм є куди повертатися і, як на мене, це велике питання, чи має держава їм виплачувати якісь компенсації. Зрозуміло, що всі ми живемо в стресі і скрізь є небезпека, але це непорівнювана небезпека з іншими воєнними мігрантами. Люди, які виїхали із умовної Київщини чи безпечніших районів Харківщини – їм треба, безумовно, допомагати для того, щоб вони повернулися. Але у більшості цих людей є житло, є куди повернутися. І воєнні мігранти, яким об'єктивно нема куди повернутися, все зруйновано – для всіх цих людей потрібен, як на мене, трошки різний підхід держави», – стверджує депутатка.

Втім, демограф Олексій Позняк вважає, що оплачувати повернення біженців повинна не Україна, а міжнародні партнери. В іншому випадку, це загрожує посиленню напруги в суспільстві.

«Допомога правова, з інтеграцією – так. Але фінансова допомога – ні в якому разі! Люди, які перебували весь період війни в Україні, не отримують цю допомогу. А ті, хто приїжджає – отримують. Зрозуміло, що і без цього ворожі настрої під час війни є, але такі рішення лише погіршать ситуацію», – застерігає науковець.

Зацікавити українською освітою

Кількість українських дітей, які хочуть повернутися додому по закінченню війни також зменшується – і загалом ця цифра є «дещо меншою», порівняно з дорослими біженцями. Відповідно до дослідження Центру економічної стратегії, найменше розглядають варіант не залишатися за кордоном діти старшого шкільного віку, які в найближчі роки можуть вступати до іноземних вишів.

«Якщо діти вже втягнулися в освітні процеси на території інших держав, то для того, щоб вони повернулися, Україна має забезпечити їм як мінімум аналогічні можливості для навчання і виховання дітей. І безумовно, тут ще такі психологічні речі включаються: діти зростають, вони знаходять нових друзів, нові, можливо, зв'язки, можливо, навіть створюють потім нові сім'ї. І це все, безумовно, вимагає дуже різних підходів», – зазначає Тетяна Циба.

Як приклад вдалого рішення народна депутатка згадує ініціативу Міністерства освіти і науки про вивчення українознавчого компонента – програму, за якою діти українських біженців, які відвідують місцеві школи, можуть отримати й українські атестати.

«В українській школі онлайн дитина може вивчати лише ті предмети, які не викладають у країні перебування – наприклад, українську мову. І це теж дуже хороша підтримка нашим воєнним мігрантам, тому що вони розуміють, що їхні діти все одно мають українську освіту, мають можливість потім вступати в українські виші. Та й взагалі, це зв'язок з Україною і зі своїм середовищем», – переконана депутатка.

На взаємозв’язок між навчанням в українській школі онлайн та бажанням повернутися додому вказує і статистика – за даними ЦЕС, більш схильні повернутися додому ті діти, які зараз навчаються дистанційно в українських школах.

Народний депутат Гончаренко додає, що також Міністерство закордонних справ може домовлятися з країнами про можливості вивчення української мови при місцевих навчальних закладах. Вдалим прикладом депутат називає землю Гессен у Німеччині – там запропонували вивчення української мови як другої іноземної. Відвідувати заняття можуть не лише українці, а проводитимуть їх – українські вчителі-біженці.

Боротьба за демографічний капітал

Найбільше зусиль доведеться прикласти саме для повернення української молоді, вважає парламентарій Олексій Гончаренко. Адже, за його словами, вони, як працездатне населення, потрібні і країнам, які зараз приймають воєнних мігрантів з України.

«Очевидно, що ці країни теж можна зрозуміти. Вони допомагають біженцям певний час, але не зобов'язані утримувати їх роками, назавжди. Тому вони хочуть, щоб працездатні люди починали працювати і вносити свій внесок в економіку цих держав. І, звичайно, для тих українців, які почнуть і вже почали працювати, як ми бачимо в тій же Німеччині, збираються пом'якшувати умови отримання документів. І вони, швидше за все, зроблять це», – переконаний депутат.

На ролі дипломатичних установ у майбутньому поверненні українських біженців наголошує Тетяна Циба. Народна депутатка каже, що розширення мережі консульських служб за кордоном може позитивно вплинути на бажання українських воєнних мігрантів повертатися додому. Політикиня згадує і про нещодавню ініціативу президента України створити нову держустанову – Міністерство єдності. Саме воно у співпраці з МЗС України мало б системно займатися політикою щодо українських воєнних мігрантів.

Також Циба пропонує звернути увагу на те, чим українці за кордоном найбільше незадоволені – та робити ці сфери своїми «сильними сторонами». Як приклад наводить медицину.

«Дуже багато наших воєнних мігрантів, зіткнувшись із медичним забезпеченням за кордоном, говорять, що «в Україні загалом все було дуже непогано». Відповідно, це те, на чому ми можемо і повинні як держава грати. Тобто медицина має бути однією з речей, які дають стимул людям повертатися в рідне середовище», – пояснює нардепка.

До моменту закінчення війни можливості повертати біженців – обмежені, зазначає науковець Олексій Позняк. Тож, він вважає, що наразі може йтися не про повернення людей «тут і зараз», а радше про «закладання підвалин» у подальше повернення. Втім, саме від цих кроків значною мірою залежить економічне майбутнє України.

«Ми досить сильно залежні (від того, скільки українських біженців повернеться – ред.). Мушу попередити, що буде проблема забезпечення економіки робочою силою в період повоєнного відродження. Малий відсоток «поверненців» – отже, нестача робочої сили. Нестача робочої сили – значить, нам треба стимулювати міграцію з інших країн», – пояснює демограф.

Загалом, залучення мігрантів з інших країн – це крок, якого навряд чи вдасться уникнути, переконаний Олексій Позняк. За його словами, науковці розглядали такий варіант майбутнього України ще до нападу Росії у 2014 році – причиною є швидке старіння населення.

За даними цьогорічного прогнозу ООН щодо перспектив світового населення, у 2100 році кількість українців зменшиться понад удвічі – до 15,3 мільйона людей. Ще п’ять років тому цей прогноз був значно оптимістичнішим – близько 24,4 мільйона українців у 2100-му.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Чеські журналісти опублікували розслідування про експлуатацію українських біженців

Підписуйтеся на Telegram Радіо Свобода