Перед початком нового навчального року освітянське керівництво зробило сюрприз учням, а, мабуть, ще більше – вчителям. Міністерство освіти затвердило наказ «Про концептуальні засади реформування історичної освіти в системі загальної середньої освіти».
Головна новація полягає в тому, що відтепер будуть об’єднані курси «Історії України» і «Всесвітньої історії». Міністр освіти Оксен Лісовий оприлюднив таку картинку, що раніше історія України і всесвітня історія були як паралельні прямі, які, як відомо, не перетинаються. Та відтепер історія України так і залишиться прямою, а от довкола неї в'ється всесвітня історія.
Зараз триває жваве обговорення цієї новації. Хтось схвалює, а хтось, навпаки, висловлює побоювання, що, мовляв, світова історія розчиниться в українській, а ще більше є побоювань, що українська історія розчиниться у світовій.
«Історична Свобода» розбиралася в історичних новаціях з істориком і вчителькою історії в середній школі Іриною Вишнею.
– На вашу думку, доцільно чи ні всесвітню і українську історію об'єднувати в один курс?
Недоцільно розглядати історію України як окреме явище від всесвітньої
– В принципі, недоцільно розглядати історію України як окреме явище від всесвітньої. Тому що історія України нерозривно пов'язана з тим, як рухався, як розвивався світ.
Можу сказати за себе і деяких своїх колег, з якими ділимося думками, що вже декілька років впроваджуємо таку ідею без цієї концепції. Наприклад, я спочатку даю блок зі всесвітньої історії: скажімо, Велика французька революція і наполеонівські війни, а після вивчення блоку по всесвітній історії, акцентую увагу на тому, що робилося на той час в Україні. Тобто як розвивалися українські землі на межі ХVІІІ–ХІХ століть, як похід Наполеона до Москви закінчився і що це дало Україні. Таким чином ми ув'язуємо українські події у світовий контекст.
– У вас немає побоювання, що українська історія розчиниться у світовій чи світова в українській?
Я не думаю, що концепція прямо передбачає поглинання однієї іншою
– Думаю, що кожна нація має передовсім вивчати історію своєї держави, а вже потім додавати якісь пов'язані факти. Тобто історії не повинні вивчатися у школі, як дві паралельні прямі. Все ж таки діти з української школи мають виходити передовсім зі знанням української історії і, звичайно, зі знанням важливих подій всесвітньої історії. Але я не думаю, що концепція прямо передбачає поглинання однієї іншою чи навпаки.
– Чи сильно тут залежить від викладача, чи, навпаки, все так розробили, що від викладача мало що залежить?
– У школі все залежить від викладача. Хоч би яка концепція була, хоч би які нові ідеї – все залежить від того, як конкретний вчитель у конкретній школі буде її виконувати.
Тому що мені, наприклад, пощастило – я працюю у приватній освіті. У нас є ліцензія МОН, але це приватна школа. І я можу собі дозволити ходити на якісь заходи, можу дозволити водити дітей кудись. А візьмімо якусь вчительку-предметника державної школи десь в українському селі чи містечку. У неї є клас, у неї є купа паперів, які потрібно заповнити, у неї є виховні години, у неї є ще купа всього. І це все за невисоку платню. І ще їй зараз говорити про концепцію, щоб вона змінювала всі свої напрацювання і якось вносила щось нове, творила, бо це все-таки творчість… Тому я не знаю, як воно буде працювати на практиці.
Зараз ми обговорюємо концепцію. Комусь вона подобається, комусь – ні. Але, як на мене, подивімося бодай один новий посібник для вчителів, як викладати історію за новою концепцією. І тоді можна буде предметно про це говорити.
– Концепція є, а посібника немає?
– Так, концепція є, але чим вона буде наповнюватися на практиці, ми поки що не знаємо.
Ми говоримо про людину, її роль у суспільстві, як розвивалося суспільство. Це все вплітається в історію
– Якісь ще новації з цього наказу варто відзначити?
– Мені дуже цікава новація щодо україноцентричного підходу або впровадження громадської освіти в курс. В початковій школі це вже почали впроваджувати. У 5 класі пропедевтичний курс з історії, плюс громадянська освіта. Тобто ми говоримо про людину, її роль у суспільстві, як розвивалося суспільство. Це все вплітається в історію. В принципі, десь так само буде продовжуватися і в старших класах.
Щодо навантаження, то в концепції пропонується, коли йдеться про 11-12 класи, для профільних класів шість годин на тиждень з історії, для непрофільних – три. В 10 класі, який ще пропедевтичний, тобто підготовчий, теж три. Але найбільше мене цікавить 9 клас, бо це випускний неповної середньої освіти. Потрібно напхати якомога більше з усіх предметів, щоб випустити їх здобувати освіту вже якусь більш фахову. У 9 класі надзвичайно велике навантаження, а нова концепція передбачає 4 години з історії для 9 класу. А фізика? А хімія? А математика? А біологія?
– Не менш важливі науки.
– Так. І як це все вкласти у розклад 9-класника так, щоб ні він не вигорів, ні батьки, ні, тим паче, вчителі? Я не знаю. Можливо, у авторів концепції є якісь бачення, просто поки що нам їх не представили.
– Ви сказали про україноцентричність. Згадав віршик Володимира Маяковського: «Начинается земля, как известно, от Кремля». Це така російськоцентричність.
Підлітки, занурені в інформаційні простори російські, сприймали українське як якесь незначуще
– Не думаю, що йдеться про те, ніби «Україна – батьківщина слонів» чи «українці викопали Чорне море». Думаю, тут мова про те, що маленький українець має розуміти місце українців і України у світі. Бо якщо подивитися на підлітків до повномасштабного вторгнення, які були занурені в іншомовні інформаційні простори, дуже часто, на жаль, російські, то можемо побачити, що вони сприймали українське як якесь незначуще. Мовляв, є класна американська культура глобальна, є «великая русская культура», а українська – ну, якась така... І діти дуже дивувалися, коли на уроці 1 вересня, про місце України у світі, сказала їм, що іграшки «Югірс» виробляють в Україні. Вони були шоковані, що є круті речі, які виробляються в Україні або українцями, а вони не знали про це. Тому україноцентричність якраз пов’язана з тим, щоб ми усвідомили нарешті, що ми класні, щоб вчителі передавали ці знання дітям, щоб діти усвідомлювали, що Україна – це круто!
– Володимир В'ятрович – людина знакова серед українських істориків і любителів історії, колишній очільник Інституту національної пам'яті, критикує ці новації за те, що в історії стане менше патріотичної складової.
На вашу думку, де ця золота серединка, що історія, з одного боку, має вчити життю, розуміти не завжди очевидні причинно-наслідкові зв'язки, а, з іншого – виховувати патріота і громадянина?
Будь-яку подію і персону в українській чи в світовій історії ми не можемо розглядати однобоко
– Я розумію пана Володимира, його побоювання. Він доклав дуже багато зусиль для того, щоб викладання історії України було справою виховання патріотизму в молодих українцях. Знову ж таки, ми не можемо поки що з цієї концепції побачити конкретні пропозиції.
Можемо говорити про те, що діти, та й дорослі, мають виробляти критичне мислення. Тобто будь-яку подію і персону в українській чи в світовій історії ми не можемо розглядати однобоко – подобається нам вона чи ні. Маємо завжди з усіх боків намагатися роздивитися людину або явище. І тоді скласти думку, чи була корисна діяльність цієї людини для нас, для нашої держави в той момент, чи ні.
– А може так бути, що в одному контексті діяч був корисний, а в іншому – шкідливий? Можливий такий підхід, що неоднозначна постать і неоднозначні наслідки?
– Так. Бо інакше ми просто будемо мати, умовно кажучи, сумного Шевченка з суворим поглядом в шапці і кожусі, така ікона. І такий він малоцікавий дітям. А насправді він був дуже неординарною, неоднозначною, цікавою і живою людиною. І вивчати його реальну біографію набагато цікавіше, ніж вихолощену, наче «житія святих».
Думаю, з історичними постатями так теж може бути. Комусь може імпонувати Нестор Махно з його ідеєю особливого анархізму, а комусь – навпаки, хтось наголошуватиме, що він шкодив становленню української державності.
– А шкодив таки!
– Таки так!
– Як зараз подається період Української революції 1917-1921 років? Як суцільне чорно-біле, що ось ці – хороші, а ці – погані? Чи є все-таки якесь поле для роздумів, що в чомусь певний персонаж добре робив, а в чомусь погано?
– Коли ми вивчаємо з дітьми цю тему, то завжди кажу, що нам легко дивитися згори наших часів на те, що тоді відбувалося. Тому що ми вже бачимо причини і наслідки – як, що і на кого впливало. А тоді багатьом людям це було невідомо. Тому вони діяли так, як їм дозволяли їхні уявлення та обставини. Ми можемо тільки проаналізувати, чи на той момент це шкодило чи, навпаки, допомагало становленню української державності.
– Ось така ваша манера викладання наскільки поширена серед ваших колег?
– Не можу сказати за всіх, можу тільки за свою «бульбашку», з якою спілкуюся. В принципі, вона ось така.
Зараз у нас Росія в чорних тонах. Але це зрозуміло, бо йде війна на виживання України
– Я вчився ще в радянській школі. І в нас історія була дуже однозначна: по-перше, трудящі боролися проти експлуататорів і гнобителів, по-друге, український народ весь час хотів об’єднатися з братнім російським народом. Така спрощена українська історія в її радянській схемі. А як зараз?
– Ні, зараз такого немає. Єдине, що на тлі повномасштабної війни зараз у нас Росія повністю в чорних тонах. Але це зрозуміло, бо йде війна на виживання України. Тому зараз має бути так.
До повномасштабної війни я розповідала дітям про негативний вплив Росії на українську державність. Часом на мене дивилися як на «страшну бандерівку». Якраз перед повномасштабним, по-моєму, за день до того, у мене був урок у 8 класі – про ліквідацію Запорізької Січі, і все, що Катерина ІІ зробила «корисного» для України. Усі були наелектризовані, всі чекали – буде чи не буде. І мене просто понесло, я почала їм рубати «без купюр», що я думаю про Росію і про те, що Росія завжди хотіла володіти українськими територіями, тому що без неї вона не є імперією. Пам'ятаю очі дітей, які подумали, що вчителька, мабуть, просто перенервувала і їй потрібне заспокійливе. Потім почалася велика війна. І коли ми зустрілися через два тижні, онлайн відновили навчання, то діти мені сказали: пані Ірино, ми все зрозуміли.
– Розумію, чому ви тоді так розповіли. Але як ви дітям розповідаєте про те, що ініціативи Катерини ІІ по згортанню козацької державності не зустрічали спротиву серед предків тогочасних українців – вони на це реагували доволі спокійно, а подекуди і схвально. Як ви це пояснюєте?
Історія – все-таки вчителька, причому сувора для тих, хто її не вивчив
– Поширення ідеї «русского мира», «великой русской культуры», купівля еліт… Ну, все, як завжди.
– Як те, що відбувається останні 10 років, впливає на розуміння і сприйняття історії?
– Стало зрозуміло, що історія – все-таки вчителька, причому сувора для тих, хто її не вивчив. Ми зараз на практиці можемо прожити такі теми, як депортації часів Першої чи Другої світових воєн, біженство; як діяла Росія, намагаючись захопити українські землі. Можна взяти, наприклад, підручник для 10 класу і подивитися, як ленінська Росія намагалася захопити УНР і як казали, що «війни немає», «ми на вас не нападали», при цьому війська йдуть на Київ. Або, наприклад: ми підтримуємо УНР, але не ту, яка в Києві, а «радянську УНР», яку самі ж за день до того створили. Це все дуже чітко лягає на ті події, які відбувалися в останні дні перед повномасштабною війною, коли Путін визнав так звані «ДНР» і «ЛНР», скасував Мінські домовленості, сказавши, що вони вже недійсні. Історію можна проілюструвати на живих прикладах, які діти самі переживають.
– Отже, сьогодення накладає дуже великий відбиток на минуле.
– Так.
– А чи є якісь новації в оцінюванні знань учнів? Ми свого часу вчили дуже багато дат. Пам’ятаєш дату – отже, знаєш історію. Але, озираючись назад, я розумію, що пересічній людині не потрібні ці дати. Скажімо, не так важливо знати, в 1654-му, 1653-му чи в 1655-му була Переяславська рада. Важливіше розуміти суть і причини цієї події, а не коли саме це сталося. Це ж не математика, коли точно треба складати чи віднімати.
– Знову ж таки, можу говорити лише за себе і свою «бульбашку». Я вимагаю від дітей, щоб вони знали, завчили ключові дати. Ми не можемо не знати, наприклад, рік хрещення Русі або коли відбулося утворення Речі Посполитої.
– Чи не важливіше знати, в чому суть цієї події?
– Мається на увазі, що навколо цієї події буде «танцювати» багато інших подій. Тому знати цю дату, щоб розуміти ще багато чого, що відбулося навколо неї, важливо. Мова не про те, навіть, умовно кажучи, коли Наполеон захопив Німеччину...
– Він її частинами захоплював...
– Ну, чи коли він створив Варшавське герцогство. Головне – це розуміти, чому було створене Герцогство Варшавське і за яких умов, тобто що передувало.
– Тобто дати все-таки важливі?
– Дати важливі, але не в такому об’ємі, як це було раніше. Якщо взяти ту саму концепцію, то там написано, що потрібно зменшити наповнення датами, а натомість говорити більше про суть і причинно-наслідкові зв'язки. Але у нас є ЗНО – а там дати! У нас є олімпіади, а там запитання: відніміть від дати, умовно кажучи, Переяславської ради дату відкриття Колумбом Америки і напишіть, яке це число.
– Але дати – це зазубрив перед іспитом, іспит здав і викинув це все з голови.
– Так. Або, в сучасних умовах, списав з телефону, поки вчителька не бачить. Вважаю, що історія – це не стільки про дати, скільки про суть того, що відбувається.
Якщо я бачу, що дитина не написала у відкритому запитанні дати або написала плюс-мінус рік, але вона розуміє, що відбувалося в контексті тієї події, то я оціню її на достатньому рівні. Я не буду ставити за це завдання мінус, якщо там неправильна дата. Вкажу, що дата неправильна, але не буду повністю не зараховувати цю відповідь.
– З огляду на останні події серед школярів інтерес до історії зріс чи ні?
Після того, як багато дітей виїхало за кордон, знання з історії знадобилися
– Так, інтерес до історії зріс, особливо до історії ХХ століття. Бо до того я могла чути запитання: навіщо нам взагалі вивчати цю історію? Я кажу: ну, як? Ти ж будеш подорожувати, поїдеш (в контексті всесвітньої), наприклад, до Парижа, ти ж не будеш розуміти, де ти перебуваєш. Місцеві захочуть про щось з тобою поговорити, а ти не будеш взагалі знати їхньої історії, їхньої особливості. Після того, як багато дітей виїхало за кордон, знання з історії знадобилися...
– Світової чи української?
– І світової, і української. Світова допомогла їм краще інтегруватися у місцевій школі, бо хто вчив історію, той краще розумів якісь особливості, міг там на уроках історії сказати щось, не пас задніх. А уроки з історії України допомагають краще пояснити, що у нас відбувається, що Росія на нас напала, тому що хоче захопити українські землі, а не «защитить русскоязчное население».
Форум