Від початку штурмів російських військ у напрямку Торецька загострилася ситуація і у Нью-Йорку – селищі за 10 км на південний захід від міста. Обстрілів, кажуть місцеві, стало набагато більше, так само зросла кількість загиблих. До 30 червня цивільних жителів звідси вивозили волонтери на звичайних автівках. Проте того дня російський FPV-дрон уперше атакував цивільний бус – дивом минулося без жертв.
Тепер, кажуть волонтери, вивозити людей відносно безпечно можливо тільки броньованим транспортом.
Кореспондент Радіо Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) провів один день із волонтером гуманітарної місії «Проліска» Євгеном Ткачовим та побачив, що коїться у Нью-Йорку, та як відбувається евакуація.
Перша «ходка»: дім горить, родина врятована
На початку дороги, що веде до Нью-Йорка, – невеличка вирва та валяються зелені гілки. Це наслідки свіжого обстрілу російських військ, каже Євген Ткачов, співробітник гуманітарної місії «Проліска». Він на пікапі евакуйовує жителів селища біля Торецька.
З території місцевого підприємства здіймається в небо величезний стовп чорного диму. У повітрі, – неприємний хімічний сморід.
Приїжджаєш, а будинок знищенийЄвген Ткачов
Приїжджаємо на адресу: ліворуч горить будинок, праворуч, звідки мали забрати людей, – руїни.
«Немає 54-го будинку. Отак буває під час евакуації: люди хочуть виїхати, приїжджаєш, а будинок знищений», – зітхає Євген.
Читайте також: Чому Росія «вгризається» в шахтарське містечко Торецьк: пояснюємо, що відбувається
Долю мешканців будинку з’ясувати наразі неможливо, адже, каже волонтер, лінія фронту близько, тому зупинятися і лазити по руїнах небезпечно. Вже потім дізнаємося, що люди живі і уже в безпеці.
Розвертаємося і їдемо на наступну адресу. Проте біля охопленого полум'ям будинку раптом з’являється постать старенької жінки. Зупиняємося.
«Виїжджати будете?» – питає Євген.
Жінка мовчки розвертається і прямує углиб подвір’я. Йдемо за нею. Зустрічаємо кремезного дідуся Миколу. Він стоїть і дивиться, як вогонь завершує те, що розпочав російський снаряд – нищить його дім.
Між чоловіками відбувається емоційний діалог:
– Поїхали! – звертається до жителя Нью-Йорка Євген.
– Куди мені їхати?! – вигукує власник палаючого будинку.
– Так а що тепер, згоріти тут? – відповідає волонтер.
– Нікуди я не поїду! Мені вже 85 років! Куди я в п***ду поїду?! Куди ви мене повезете, – тільки на кладовище! – не здається дідусь.
І одразу після його слів десь неподалік гучно прилітають боєприпаси.
Видно, що бабуся хоче виїхати. Але її чоловік пручається. Лишаємо стареньких біля руїн у вогні з надією, що жінці вдасться вмовити впертого дідуся на евакуацію.
Їдемо на наступну адресу. Люди готові. Сумки зібрані. Жінка плаче. Під звуки вибухів батько і син закидають речі у кузов пікапа. Валентина – так звуть жінку – сідає в авто. Чоловік закриває на ключ хвіртку. Рушаємо.
«Дуже багато людей тут загинуло. Ось було тихо. І люди вийшли посидіти на лаві біля під’їзду. Неочікуваний приліт. Все, убило жінку. Та я ж працювала в лікарні, – і скільки співробітників, медсестер загинуло. Життя людини нічого не варте», – зітхає Валентина.
На виїзді з селища на тій самій дорозі помічаємо нові свіжі вирви. Російські війська, схоже, пристріляли дорогу.
Дуже багато людей тут загинулоВалентина
Привозимо родину до притулку у сусідній Костянтинівці. Біля будівлі вже чимало таких самих евакуйованих з-під обстрілів військ агресора. Люди кидаються допомагати вивантажувати клунки з машини.
Валентина звертається до нас із Євгеном:
– Дякую вам, що ризикуєте життям і нас рятуєте!
– Вам хоч трохи легше? Адже ж виїхали звідти, – питаю у жінки.
– Легше. Тільки на душі дуже нелегко, – відповідає Валентина крізь сльози.
Ми ж з Євгеном сідаємо в бус і вирушаємо на наступні адреси.
Друга ходка: люди з охопленого вогнем будинку
Їдемо з надією таки забрати дідуся й бабусю з охопленого полум'ям будинку.
«О, бабця вже з сумкою!» – радісно вигукує Євген. І дійсно: нас зустрічає вже перевдягнена і зібрана Людмила Яківна.
«У наш дім прилетіло о 2-й годині ночі. Я якраз спала в будинку. На дивані. Тільки відчула, як раптом стало дуже гаряче», – згадує страшну ніч жінка.
Помітно, що частина будинку, яка була ще цілою під час нашої першої «ходки», вже обвалилася.
Поміж тим бачу, як Євген і житель сусіднього будинку ведуть під руки діда Миколу. Він згодився виїхати, тільки непокоївся, – мовляв, треба ж будинок загасити.
А от їхній сусід виїжджати відмовився категорично. До ладу пояснити, навіщо лишається серед охоплених вогнем будинків, чоловік так і не зміг.
Без пригод виїжджаємо і на півдорозі передаємо подружжя стареньких до рук інших волонтерів.
«Все, що в мене лишилося, – оця тепла курточка. І ще паспорт узяв. А штани й сорочки не взяв», – бідкається дід Микола дорогою до волонтерського бусика.
А попереду третя «ходка».
«Ходка» остання: FPV-дрон і чоловіки в кузові
Заїжджаємо в центр Нью-Йорка. Бачимо потрощений білий бусик.
«Брати-баптисти приїхали (волонтери від євангельських християн-баптистів – ред.)», – сумно констатує Євген. А волонтер Сергій біля розбитого буса поспіхом розповідає: «Дрон! Дрон прилетів. І все! Ми ледь встигли відскочити. Буквально за три секунди».
І тут недалеко починає щось гучно вибухати. Ми поспіхом сідаємо в автівку і їдемо шукати людей.
На щастя, родина вже зібрана: 94-річний дідусь і жіночка з песиком на ім'я Річі сідають у авто, а двоє чоловіків, – на клунки у багажнику пікапа.
А як жити у чужому краю? За що жити?Любов
«Оце три дні поспіль постійно чимось смалили, обстрілювали і день, і ніч. У наш район і прилітає, і будинки порозбивало», – каже Михайло Федорович.
А Любов, хазяйка Річі, додає: «Обстріли сильні, терпіти вже неможливо. А деякі наші сусіди ще лишаються. І ми теж зволікали, бо я пенсію не отримую, допомога переселенцям – ото і все. А як жити у чужому краю? За що жити?»
Спокійно доїжджаємо до точки, люди пересідають до іншого буса. Цікавлюся у чоловіків, які їхали у кузові, як пройшла дорога.
«Пречудово! Після того, що там було, – тут набагато краще. А там літало все: і ракети, і КАБи, снаряди, і дим стовпом стояв. І уламки на нас сипалися», – ділиться житель Нью-Йорка Анатолій.
Це була наша остання «ходка». Як сказав Євген Ткачов, Нью-Йорк після першого ураження дроном волонтерського бусика перетворюється на «алею дронів»: російських БПЛА стало настільки багато, що їздити туди відносно безпечно тепер – лише броньованим транспортом.
А евакуація, як і наступ російських військ у цьому районі, тривають. Як йдеться у ранковому зведенні Генштабу ЗСУ 2 липня, на Торецькому напрямку противник за добу атакував 28 разів. Під ударом тут п'ять точок: сам Торецьк, а також Нью-Йорк, Південне, Північне та Залізне. А вже о 16:00 цього ж дня у відомстві заявили, що кількість атак на напрямку ще зросла – російські сили за підтримки авіації концентрують зусилля на спробах просунутись до Нью-Йорка та Торецька.
Росія від початку повномасштабного вторгнення в Україну заперечує, що російська армія цілеспрямовано обстрілює українські міста і села, убиває цивільних, зокрема дітей, руйнує лікарні, школи, енергетичну інфраструктуру.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.
Форум