У російсько-українській війні у двох арміях б'ються чимало іноземців. Причому, якщо з боку РФ – це переважно вихідці з Африки та Азії, то у складі ЗСУ – бійці з Європи. Чому люди з інших країн проміняли домашній затишок на окопи та обстріли? Що іноземні військові думають щодо західної допомоги та перспектив цієї війни? Про це журналісти Радіо Свобода (проєкт Донбас Реалії) поговорили з бійцями Другого інтернаціонального легіону оборони України.
«Мозок казав мені: «Ти повинен допомогти», і моє серце говорило те саме»
Нині на боці України проти країни-агресора воюють одразу кілька підрозділів іноземців. Це абсолютно різні люди з різних країн, із бойовим досвідом і без нього. Наприклад, Міхаель до початку повномасштабної війни не мав до армії жодного стосунку – працював удома в Бельгії на пошті.
«Я кілька місяців листувався з людьми, які вже воювали в Україні на той момент. Зокрема, з одним французьким солдатом. Запитував: «Чим я можу допомогти?» І ось наважився. За тиждень до від'їзду сказав мамі: «Я їду в Україну, вступаю до інтернаціонального легіону і намагаюсь щось робити».
«Вона, звичайно, не зраділа. Їй було справді важко. І зараз важко. У тому числі – тому що в моїй країні, у Бельгії, вона не має людей, з якими можна було б поговорити про це, про мою роботу тут, про моє рішення», – згадує Міхаель.
Читайте також: «Підходимо до піку»: чого далі чекати від Росії – аналізує військовий експерт Гетьман
Ендрю із Великої Британії. Він приєднався до інтернаціонального легіону оборони України у серпні минулого року. У послужному списку бійця – 9 років служби у парашутно-десантному полку та бойові місії по всьому світу
«Путін діє неприпустимо, – зазначає Ендрю. – Він як маленька дитина, яка влаштувала істерику, яка не закінчиться, поки вона не отримає того, що хоче. Його треба зупинити. Я хотів допомогти Україні як військовий ще після окупації Криму, але тоді не вийшло. З початком повномасштабної війни, бачачи страждання жінок та дітей, страждання сімей, страждання всієї країни – я вирішив їхати. Знаєте, буває коли ви сумніваєтеся в якійсь дії, ваше серце каже: так, а голова каже: ні. Я не мав такої проблеми. Мозок казав мені: ти повинен допомогти, і моє серце говорило те саме».
Бійці іноземного легіону виконують різні завдання на полі бою. Дехто вже спробував себе у декількох сферах.
«Я починав як звичайний піхотинець. Але торік у нас був один командир, справді добрий командир. І він намагався знайти здібності у кожному з хлопців. Мені дали снайперську гвинтівку – я кілька місяців був стрільцем. З нашої позиції спочатку можна було ще працювати. Але реальність змінюється, і росіяни адаптуються. Копають нові окопи, змінюють позиції та краще їх захищають. Згодом працювати стрільцем на цій позиції стало практично неможливо», – каже Міхаель.
Після цього, розповідає, був ще гранатометником, зараз – є пілотом БПЛА у команді розвідників та коригувальників.
«Працюємо з хлопцями у полі. Працюємо з артилерією, іншою командою безпілотників, командою FPV. І це як оркестр. Ми всі координуємо та намагаємося знайти ворога до того, як ворог знайде наших хлопців», – пояснює боєць.
«Я бойовий рятувальник за професією, тож я в медичній бригаді. На нульовій лінії чи в очікуванні виклику на евакуацію» – розповідає боєць із позивним «Бонсай» родом із Польщі.
«Ми втрачаємо хлопців за день, за тиждень»
«Я перший номер розрахунку міномета калібру 120 міліметрів. Наші позиції у лісі, і це досить важко. Через спеку та артилерійські обстріли ворога виникають великі пожежі. Якщо здіймається вітер – полум'я неможливо контролювати. Ми боремося не лише з противником, а й з вогнем», – пояснює специфіку своєї роботи Ендрю.
Британський боєць був на кількох війнах. Служив в антитерористичному підрозділі у Північній Ірландії, бився в Африці. Російсько-українська війна – найстрашніша з тих, що він бачив
«У Північній Ірландії я стикався з тероризмом, – розповідає він. – Багато саморобних вибухових пристроїв, багато снайперських пострілів. Ви воюєте не з військовими, які перед вами. Ви боретеся із привидами. У Малі все було інакше. Полювання на «Боко Харам». Інша тактика. А потім я потрапив до України, де ми окопувалися та тримали позиції, тримали лінію під постійними артилерійськими обстрілами. Це найскладніша ситуація, в якій я колись був. Наразі просування вперед немає», – ділиться Ендрю.
«Але я розумію, що хлопці хочуть наступати – для цього треба більше людей та зброї. Ми втрачаємо хлопців за день, за тиждень. Нам справді важко взяти себе до рук. Але ми маємо знайти в собі сили, мотивацію викладатися на 110% заради хлопців, які заплатили найвищу ціну», – наголошує він.
«США, справді має гарний досвід війни. Але вони не уявляють, що таке ця війна. Це не Афганістан, не Сирія. Це зовсім інше. Це велика війна 21-го століття. Скінчився час, коли можна було перейти в наступ і просунутись на 50 кілометрів углиб позицій противника за один день», – зазначає своєю чергою боєць іноземного легіону з Бельгії Міхаель.
Найголовніше зараз – постачання техніки та снарядів. Захід не повинен блокувати чи зупиняти цей процес, наголошує «Бонсай». При цьому зазначає: «Це одна з проблем демократії. Завжди є хтось, на чию думку треба зважати, і він може просто відмовити у допомозі. І ми зараз розплачуємось за тривалу затримку пакета допомоги у 61 мільярд. Бо реальних наслідків цієї допомоги на передовій ще не було. Тому ми продовжуємо стікати кров'ю через цю затримку».
«Будь-які вільні військові авто, і не лише легкові, які перебувають на обліку у Великій Британії і які мають бути списані – мають бути відправлені сюди. Хай це буде Land Rover 110, та будь-що. Зараз я бачу людей, які, керуючи батальйонами, ротами, взводами – мають купувати, збирати гроші, випрошувати, позичати авто, щоб виконати бойові завдання. Цивільні машини – розхідник. Сума грошей, яка витрачається на їхній ремонт – величезна. Військові машини нам потрібні найбільше. Це б дуже допомогло», – підтримує побратима Ендрю.
Читайте також: «Буханкоцид» – це просто one love». Як ЗСУ стримують російські штурми біля Часового Яру
«Чим більше ви привезете сюди інструкторів, тим більше заощадите грошей»
Але не лише на техніку чекають на фронті. Потрібні люди. Розуміють це і на Заході. Але допомогти можуть лише на рівні інструкторів. Принаймні поки що. Так, президент Франції Емманюель Макрон ініціював створення коаліції країн, які готові відправити в Україну своїх військових інструкторів.
І запропонував це зробити й іншим – Великій Британії, Польщі, Нідерландам, країнам Балтії та Скандинавії. При цьому США та Німеччина, за інформацією західної преси, таку ініціативу наразі не підтримали.
«Чим більше ви привезете сюди інструкторів, тим більше заощадите грошей. Це вигідніше, ніж відправляти українських хлопців за кордон. Також тут є фактор часу. Чому ні? Я повністю згоден із такою пропозицією», – коментує ініціативу президента Франції Ендрю.
«Бонсай» теж «за»: «Непогана ідея. Навіть, якщо це інша доктрина. Адже якщо ви дійсно навчаєте цілі підрозділи, які можуть працювати окремо – це не має особливого значення, але навіть відточені первинні навички матимуть великий вплив на полі бою. Тому, хто б не тренував українців – я це вітаю. Тому що зараз стає все більше мобілізованих, які не горіли бажанням йти до армії – відповідно не опанували військову справу. Тому вони мають нижчий початковий рівень, аніж ті, хто прийшов два роки тому».
Міхаель сприймає ідею Макрона обережніше: «Вчити артилеристів та танкістів на західній техніці – погоджуюся. Але вчити піхоту... У військ НАТО справді гарна підготовка. Але не для цієї війни. Це інше. Вони не мають досвіду війни проти противника, що переважає тебе у всіх компонентах. В артилерії, людях, авіації, танках».
«Мирний час не народжує сильних людей. У цьому різниця між Україною та Європою»
Бійці іноземного легіону зізнаються – війна змінила їх. І їм часто важко спілкуватися із співвітчизниками, бо вони не до кінця розуміють, що відбувається в Україні.
«Це класичний випадок, коли одягають шори на очі коневі. Вони просто не хочуть вірити у те, що відбувається. Вони бачать, що відбувається, але заплющують очі. Вони не хочуть визнавати собі, що це відбувається. Для мене все, що я бачив, – це повторення 1939 року, і це був поворотний момент для мене особисто. Ми бачили, як це відбувалося раніше, і це відбувається знову.
Але на Заході люди такі банальні у своєму повсякденному житті, їх особисто нічого не стосується. Я знаю, що через цю війну зросли ціни на їжу в європейських країнах. Але люди просто посміхаються і терпітимуть це. Для них це лише ще один фактор витрат. Вони не до кінця розуміють вплив цієї війни на них», – обурюється Ендрю.
Міхаель упевнений, що статистичний громадянин його країни не розуміє, що насправді відбувається в Україні. Джерела інформації у вигляді телебачення та соцмереж не завжди правдиві. Там чимало фейкових новин та пропаганди.
«Росія справді добре працює з пропагандою. А звичайні люди? Я не знаю. Мирний час не народжує сильних людей. У цьому різниця між Україною та Європою. Українці знають, що таке війна, бо здавна їх пригнічувала Росія. І така ситуація загартовує людей. У моїй країні після Другої світової війни панував мир. Наразі людей більше цікавлять життя, гроші, те, що вони можуть купити. І різниця тут справді величезна. Люди в Україні можуть жити без світла, без води, без нічого. У моїй країні, і це реальність – одного разу вимкнуть світло одній людині – і це кінець світу. А тут люди живуть у цій реальності», – зауважує Міхаель.
Що ж найважче для бійців міжнародного легіону у російсько-українській війні?
«Для мене найважче в цій війні – бачити чи чути, як гинуть товариші, іноді чи не вдвічі старші за тебе. Досвідчені люди, які іноді не переживали й місяця на передовій», – ділиться думками «Бонсай».
«Найскладніше – це розлука з сім'єю. Я намагаюся не зближуватись надто близько з хлопцями, з якими воюю, бо втрата товаришів на полі бою завжди травматична. Я дивлюсь на них, як на гарних колег, добрих солдатів, фантастичних воїнів», – каже Ендрю.
«Якщо українці програють цю війну – ситуація в Європі буде кардинально іншою»
Бійці іноземного легіону воюють пліч-о-пліч з бійцями ЗСУ. Кажуть – українська армія одна з найбоєздатніших у світі.
«Вони як я. Більшість людей в українській армії раніше були цивільними. Коли прийшли росіяни – українці були без підготовки, без воєнного досвіду. Але українська армія має чудову якість – щоразу адаптуватись і знаходити рішення. У нас багато чого немає, але ми добре працюємо і вигадуємо як вийти із ситуації та виконати бойові завдання», – зауважує Міхаель.
«Українська армія є різною. Є висококваліфіковані, боєздатні, підготовлені підрозділи. Є ті, які переважно складаються з мобілізованих чоловіків в основному у віці вище середнього. І через ці відмінності видно їхні можливості на передовій. Однак вони віддані справі та намагаються зробити все можливе. Найкращі чогось досягають, інші тримають лінію оборони», – каже «Бонсай».
Читайте також: «Танки-сараї», С-300, «Гради»: американська Puma допомагає нищити російську техніку
Що ж чекає на Європу, якщо б Україна не встояла? Cпіврозмовники Донбас Реалії впевнені – наслідки для Старого Світу будуть більш ніж серйозні.
«Захід намагається забезпечити Україну технікою та боєприпасами. Але якщо українці програють цю війну – ситуація в Європі буде кардинально іншою. Це буде гарна нагода для Росії продовжувати тиснути. Не тільки для Росії, а й для Північної Кореї та інших тоталітарних країн. У НАТО мають це розуміти. Я не думаю, що Путін зупиниться в Україні. Цей хлопець божевільний», – упевнений Міхаель.
«Бонсай» на це питання відповідає коротко, але промовисто. Українською мовою: «Воля або смерть!»
Сьогодні у лавах ЗСУ та в інших силових структурах разом з українцями російській агресії протистоять лише окремі іноземні добровольці. І якщо до ініціативи Франції з відправкою військових інструкторів в Україну західні партнери поки що придивляються, то в США, за інформацією CNN, вже обговорюють можливість роботи в Україні своїх військових підрядників, які зможуть допомогти обслуговувати та ремонтувати американську військову техніку. Про подібні кроки ще кілька місяців тому не могло бути й мови.
Форум