(Рубрика «Точка зору»)
Чеський француз Мілан Кундера...
Він попереджав, що Росія готова перетворити всі народи своєї імперії в єдиний російський народ.
Чехословаччина і Франція, Прага, Брно і Париж – ці країни і міста письменник Мілан Кундера об’єднує, у них розгорталось його життя і творчість, народжувалася часто несподівана полеміка з історією й сучасністю, формувався неповторний, надзвичайно гострий погляд на події й людей, з якими його зіштовхувала доля. Звідси також його сентимент до чеських земель і незгасна до останніх хвилин життя притягальна сила Франції.
Доля Мілана Кундери складалась непросто. В тогочасній комуністичній Чехословаччині в пошуках власної дороги він не зумів розкрити свої творчі думки і прагнення. Аж двічі, як мало хто, був членом компартії.
Ми опиняємося в царстві тотального кічуКундера
Вперше вступив до компартії у 1948 році, але його виключили вже у 50-му році за жарти про партійне керівництво, які не сподобалися службі безпеки.
У 1956 році членство в компартії письменникові поновили, але внаслідок «чисток», які настали після окупації Чехословаччини радянськими військами, у 1970 році письменника з компартії виключили вдруге. Цього разу вже назавжди.
Згодом, у Парижі, з часової перспективи Мілан Кундера над цією так званою компартійною монолітністю зіронізує:
«Там однак, де один єдиний політичний рух має всю владу, ми разом опиняємося в царстві тотального кічу».
Щоб вирватись з цієї «єдності», вважав Мілан Кундера, потрібно задавати запитання, це є той «ніж, який розрізає полотно створеної декорації, щоб ми могли заглянути, що ж приховується за нею» («Нестерпна легкість буття», 1984 р.)
Події серпня 1968 р., російськомовне окупаційне військо в Чехословаччині докорінно змінили життя Мілана Кундери, пережите не забувалось, залишилось в його пам’яті надовго.
Ніщо не могло бути таким чужим Центральній Європі та її пристрасті до різноманітности, як Росія, одноманітна масаКундера
Адже «ніщо не могло бути таким чужим Центральній Європі та її пристрасті до різноманітности, як Росія, одноманітна маса, що все уніфікує та централізує, сповнена рішучости перетворити всі народи своєї імперії (українців, білорусів, вірменів, латишів, литовців та інших) в єдиний російський народ (або, як звичайно висловлюються в цьому столітті узагальненої словесної містифікації, в «єдиний радянський народ» («Викрадення Заходу або Трагедія Центральної Європи», 1983 р.).
У 1975 році Мілан Кундера покинув Чехословаччину і виїхав до Франції. Починаючи із 1978 року постійно жив у Парижі, який став його другим домом.
«Досвід життя у кількох країнах є величезним для письменника благом. Світ можна зрозуміти, лише побачивши його з кількох сторін», підсумував письменник. До Праги Кундера вже ніколи не повернувся.
Мілан Кундера почав творчу дорогу як поет. Першими були збірки поем «Людина. Дикий Сад» (1953 р.), потім «Останній травень» (1955 р.) і «Монологи» (1957 р.), в яких особисті відчуття переплітались з безжалісною радянською реальністю.
Далі зродилась п’єса «Власники ключів», яку в 1962 році грали на сцені празького Національного театру.
Та проза – його найуспішніший жанр, перемогла. Вже перші есеї, оповідання, а далі романи розкрили найбільші його творчі можливості. Так народився Мілан Кундера – Письменник. Романи «Жарт» (1967 р.), «Життя деінде» (1975 р.), «Вальс на прощання» (1979 р.) відкрили потребу Мілана Кундери говорити відверто, без фальші про людські втрати і потреби, про можливості й роздуми, про глибокі, хвилюючі, також й інтимні почуття.
У 1984 року Мілан Кундера закінчив роботу над своїм знаковим твором – «Нестерпною легкістю буття». Це своєрідне, дуже особисте відображення сучасності розкривається у письменника крізь суперечки, сварки і примирення, інтриги персонажів, адже «людське життя відбувається лише раз, і тому ми ніколи не зможемо визначити, яке наше рішення було правильним, а яке – хибним.
У даній ситуації ми могли вирішувати лише один-єдиний раз, і нам не дано ніякого другого, третього, четвертого життя, аби мати можливість порівняти різні рішення».
Світ «треба розуміти як запитання»Кундера
Твір «Нестерпна легкість буття» вперше був опублікований у 1984 році в Парижі французькою мовою, в перекладі на чеську в 1985 році, українською мовою твір вийшов уже через три роки після здобуття Україною незалежності – у 1994 р. Нині твір вже можна прочитати понад 40 мовами.
Мілан Кундера називав роман «великим шматком синтетичної прози, побудованої на грі вигаданих персонажів», а світ, на його думку, «треба розуміти як запитання».
Звідси порив письменника до пошуків відповіді на головні імперативи: що живить зраду ідеалів свободи, хто стримує шлях до волі і як уніфікація чи спрощення культури перегороджує дорогу до правди. Всупереч насильству і в пошуках дороги, вважає Мілан Кундера, саме тоді, як знамено, зводяться на найвищий рівень такі поняття, як свобода, незалежність, правда.
Чесько-французький письменник Мілана Кундера помер 11 липня 2023 року у Парижі. Йому було 94 роки.
Письменник заповів поховати його в рідному місті Брно, але так ймовірно не станеться. Після кремації письменника, його дружина Вєра сказала, що буде зберігати прах чоловіка у себе вдома аж до кінця свого життя, щоб згодом бути похованою водночас і поруч з чоловіком.
До речі, кремація Мілана Кундери відбулась за присутності лише двох людей – дружини і багаторічного видавця творів письменника Антуана Галлімара.
У посольстві Чехії в Парижі можна було внести запис до книги співчуттів.
Та у Празі, і багатьох чеських містах немає дня, щоб не згадали чесько-французького письменника Мілана Кундеру. Для чехів він назавжди залишиться чеським письменником.
Оксана Пеленська – дослідниця, співробітниця Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
- Вранці 21 серпня 1968 року розпочалася так звана операція «Дунай» – вторгнення військових підрозділів країн Варшавського договору в Чехословаччину.
- Близько 250 000 солдатів, 2000 танків і сотні літаків військ СРСР, Болгарії, Угорщини та Польщі перетнули чехословацький кордон, щоб придушити демократичні процеси, які почалися в країні, й увійшли в історію як «Празька весна».
- Армія тогочасної Чехословаччини не чинила спротиву, усі підрозділи і техніка залишилися у місцях дислокації, у військових частинах.
- На вулиці вийшли громадяни країни, багато з яких ще добре пам'ятали нацистську окупацію. Вони зводили барикади, переплутували дорожні знаки, кричали до солдатів, щоб ті поверталися додому, зупиняли танки, оточуючи їх «живим морем», закидали бронетехніку пляшками із запалювальною сумішшю і камінням.
- Беззбройні люди у Празі намагалися не дати військовим Варшавського договору захопити Чеське радіо. У цій сутичці загинуло 15 людей.
- Загалом внаслідок придушення акцій спротиву окупації тоді у Чехословаччині були вбиті 137 людей.
- Поки на вулицях Праги змивали кров, очільник СРСР Леонід Брежнєв заявив, що війська Варшавського договору готові увійти у будь-яку іншу країну так званого соціалістичного табору, якщо та теж спробує, як Чехословаччина, «відійти від лінії партії».
- Як гірко тоді жартували: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся, або розстріляю».
- Керівництво Чехословаччини підкорилося диктату і погодилося на «тимчасове» перебування радянських військ в країні, що тривало до розпаду СРСР 1991 року.
