(Рубрика «Точка зору»)
100 років тому – 6 червня 1923 року – на Соловецькі острови привезли перших ув’язнених.
Таким чином найбільший і один з найжорстокіших радянських концтаборів почав писати свою безжалісну історію ще за півроку до дня, коли була ухвалена постанова «Про організацію Соловецького табору примусових робіт» - 2 листопада 1923 року.
Соловецький табір особливого призначення – місце примусових робіт у неволі для тисяч українців, і для більшості з них – це місце їхньої загибелі.
У книжці «Фольклор Гулага» (Санкт-Петербург, 1994 р.) одеситка, одна з ув’язнених Л.С.Рибак-Башкірова (на жаль, повне ім’я встановити не вдалосz), згадує, що (цитата мовою оригіналу):
«в лагерях украинцы количественно преобладали. Об этом, в частности свидетельствует фрагмент текста одной из песен:
Гэй, на Ивана, гэй на Купала
Общую яму себе копали
Немки, эстонки, литовки, финки
А в основному украинки»
У жовтні-грудні 1937 року в Карелії й на території тодішньої Ленінградської області були проведені масові розстріли в'язнів Соловецької тюрми (загалом 1620 осіб).
Для України, її історії дійшло до втрат, які відчутні і болять досі. Серед страчених були провідні українські письменники, митці Микола Зеров, Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Валер'ян Поліщук, Павло Филипович, також вчені, політичні й державні діячі Матвій Яворський, Степан Рудницький, Володимир Чехівський.
Дивіться тут: Список розстріляних у Сандармоху українців і вихідців з України
Трагедією для тисяч українців наповнились і травневі дні перемоги над нацистською Німеччиною 1945 році.
СМЕРШ (назва від скорочення гасла «Смерть шпионам!», підрозділ контррозвідки Народного комісаріату оборони (НКО) СРСР – ред.) у Празі розпочав масові арешти українців, сліди багатьох з них загубились в ГАЛАГах.
Так вже 21 травня був арештований НКВД у Празі президент Карпатської України, письменник і педагог Августин Волошин (1874-1945). Він однак до Сибіру «не дотягнув», загинув від катувань у московській Бутирській тюрмі в липні 45-го року
Також у травні 1945 року був арештований у Празі поет і літературознавець Володимир Бірчак (1881-1952), додому він не повернувся, загинув у концтаборі в Іркутській області.
Кубанця, письменника і видавця Григорія Омельченка (1884 - після 1945 року) арештували 24 травня, і він загинув десь на безмежних просторах ГУЛАГу, точну дату його смерті й місце поховання встановити досі не вдалося. https://esu.com.ua/article-75282
Жертвою репресій «переможців» став також Петро Зленко (1891-1945) – видавець і бібліограф, якого добре знала українська громада. Петро Зленко загинув у концтаборі Озерлаг в Тайшеті Іркутської області, місце поховання і точна дата загибелі невідомі.
Серед перших і найстарших репресованих був 77-літній Максим Славінський (1868-1945) – поет і перекладач, державний діяч, голова дипломатичної місії УНР у Чехословаччині, близький приятель Лесі Українки, з якою захоплено перекладав Генріха Гейне.
Не змилувалися над хворою старою людиною. Правда до Сибіру Славінський не дотягнув, загинув від тортур у київській Лук’янівській тюрмі. В особовій справі про його смерть лише короткий запис: 23 листопада 1945 року помер від розриву серця.
Соловки, Сибір, Мордовія – від червня 1923 р. місця, за метафорою Єжи Ґедройця, «розстріляного відродження», останньої адреси в біографіях тисяч українських в’язнів радянських концтаборів.
Про них нагадує 100-ліття Соловецьких концтаборів – одна з найтрагічніших сторінок в історії України.
Оксана Пеленська – дослідниця, співробітниця Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
