Роман Баклажов 54 дні провів у катівні в окупованому Херсоні. Там під час допитів його змушували визнати себе нацистом і зізнатись, що під виглядом волонтерської діяльності він перевозив вибухівку. За відмову чоловік отримував удари струмом. Романа, як і інших в’язнів каральної установи, намагалися «перевиховати»: змушували прославляти Росію, Путіна та Шойгу, співати гімн окупантів та читати ретельно підібрану імперську літературу. Про те, що відбувалося за стінами «підвалу», Роман Баклажов розповів Радіо Свобода.
На Романа Баклажова ми чекаємо під парканом одеського меблевого цеху – сюди він влаштувався на роботу одразу після того, як йому вдалось евакуюватись з Херсону.
Тут, серед столярних станків та ще непокритих лаком дерев’яних виробів розміщені банки з консервацією, крупи, цукор, борошно та інші продукти, які після робочого дня Роман разом з місцевими волонтерами розфасовує для жителів Херсонщини.
На цей раз гуманітарка має підтримати тих, хто постраждав від катастрофи в Каховці.
«Гроші нам вислала українська спільнота з міста Вінзен. Там багато мешканців з Херсону, вони завжди зі мною на зв’язку, вирішили нам допомагати», – пояснює Роман та продовжує збирати пакети з продуктами. Довго спілкуватись часу нема – вже зранку машина має бути в Херсоні.
Взагалі-то волонтерською діяльністю Роман Баклажов почав займатись ще у 2014 році. Тоді він теж збирав гуманітарку, але у складі «Правого сектору», в якому пробув рівно 1,5 місяці. За це 9 років потому поплатився тими ж 1,5 місяцями свободи – вже під час повномасштабного вторгнення.
«Коли окупанти зайшли в Херсон, ми знов почали допомагати. В березні місто було закрите, почалася гуманітарна катастрофа. Я зателефонував товаришу – я знав, що у нього на складі є картопля, він віддав мені всі 100 тонн. Приїхали волонтери, які готували гарячі обіди, ми віддавали їм картоплю, а вони людям – готову їжу».
«Ну все, збирайся»
Силовики окупаційних сил до Романа навідались не одразу. Певний час він навіть думав, що йому нічого не загрожує, тому продовжував волонтерити і вільно пересувався містом.
«Це було пів на 8-у ранку, хтось грюкав у ворота. Вибігла мама і почала кричати, що прийшли росіяни. Було чотири росгвардійці та два ФСБ-шники. Шукали зброю, шарпали, казали, що вивезуть в «ДНР» (на окуповану частину Донеччини, де діє угруповання «ДНР», що визнане в Україні терористичним – ред.), у Крим, що там мені дадуть 20 років. Погрожували вбити, казали, що я фашист і нацист».
Зрештою серед робочих паперів замість очікуваної зброї силовики знайшли прапорець «Правого сектору», що в Романа залишився ще з 2014 року.
«Один іншому показує: «Ось, дивись прапор». А тот: «Ну все, збирайся».
Романа відвезли в ізолятор тимчасового тримання.
Розмістили його в камеру, яка була розташована поряд із постом співробітників.
«Камера була розрахована на 5 осіб, я був 6-м. З людських умов – туалет та вода. Матраців не було, спали хто на голих нарах, хто просто на підлозі. Я обрав другий варіант. Годували раз на добу – вранці давали гнилий черствий хліб із цвіллю та кашу. Три тижні ми їли пересолену гречку, ділили її навпіл і частину з’їдали, частину залишали на вечерю. Ввечері давали ще чай – на 200 літрів води пачка чаю».
4 рази за час перебування в полоні Романа викликали на допити. Своїх співрозмовників він не бачив, лише чув. Процедура була така – силовики відкривали віконце в камеру, називали прізвище, в’язень підходив спиною та простягав руку за себе, щоб взяти шапку. Одягав її так, щоб закрити очі, і тільки після цього повертався та виходив у коридор. Звідти силовики під руки вели до спеціального приміщення.
«А там – теж саме, що і при обшуку: щоб я визнав себе нацистом, фашистом, чи возив я вибухівку разом з Червоним Хрестом. Я їм казав, що в Україні фашизм та нацизм засуджується. Їм така відповідь не подобалась, тому били струмом. У них є коробочка, з неї йде два проводи: один на мочку вуха, а інший на руку – це щоб ураження пішло на серце. Або ще варіант – на два вуха, тоді уражається мозок».
Оскільки камера Романа була розташована прямо біля посту, він чув, як катували інших. Наприклад, з 11-ї до 3-ї години ночі покарання отримували ті, хто «незадовільно» себе поводив. Відволіктись від криків в’язнів, які переживали тортури буквально під дверима Романа, можна було хіба-що читанням. Силовики якраз роздали по камерах книги Лєрмонтова, Буніна, Пікуля та інших російських авторів.
Правила поведінки
Як себе поводити, в перший же день Роману розповіли його сусіди по камері, які вже встигли здобути власний досвід. Один з негласних законів – падати на підлогу після третього удару. Якщо не впасти, бити починали натовпом.
«Коли відчиняються двері, всі повинні кричати «Слава Росії, слава Путіну, слава Шойгу». Якщо не кричав – б’ють. Або змушують всю камеру присідати. Могли в будь-який час увімкнути гімн РФ, і тоді треба вставати, і – залежно від зміни – чи співати, чи просто стояти. З піснею «Выходила на берег Катюша» вибору не давали, співати повинні були всі. Після – аплодувати. Росгвардійці – реальні орки. Вони змушували хлопців їсти пов’язки ТРО. Одного з них налисо побрили, засунули волосся в кишеню і наказали постійно його носити з собою. Або іншого змусили до камери повзти, бо він військовий. Це щось дитяче, мабуть, з ними в школі таке робили, і вони вирішили це на нас спроєктувати. Але всі в’язні одне одного підтримували, коли накривало».
Майже вся наша розмова з Романом пронизана жартами десь на межі з чорним гумором. Серйозність на його обличчі з’явилась, коли ми заговорили про його день народження, який довелось зустрічати за стінами каральної установи.
«В мене був сусід – професійний військовий. Росіяни намагались його завербувати, але він відмовився. За це його сильно побили. Десь об 11-й ночі в нього почались конвульсії. Я стукав, казав, що людина помирає. У відповідь: «А як ти здогадався, що він помирає?» Зрештою вони привели лікаря, але не для того, щоб допомогти – вони хотіли перевірити, чи він не інсценує. Лікар розповів, що бачив смерть ще трьох в’язнів».
Слава Росії, слава Путіну, слава Шойгу – і на вихід
«Я був на четвертому допиті, мені сказали, що будуть говорити з керівництвом про моє звільнення. Мабуть, у них були якісь терміни, хто скільки має відбувати покарання. Мене тримали 54 дні. Ввечері вивели: «Романе, будеш ще х**єй займатись?» Я не знав, що вони мали на увазі, але пообіцяв, що не буду і сказав, що претензій до них не маю. Як завжди «Слава Росії, слава Путіну, слава Шойгу» – і на вихід».
Виїжджати з Херсону Роман наважився, коли окупанти запланували псевдореферендум. Адже після запровадження там російського законодавства у нього з’явився б ризик бути засудженим за участь в радикальних організаціях («Правий сектор» в РФ визнано екстремістською організацією). Так він з родиною опинився в Одесі.
За 4 дні після деокупації Херсону Роман побував у колишній катівні. Показує нам фото та відео з камер – вони відрізнялись, залежно від рівня лояльності до окупантів.
«Ось тут душова кабіна, унітаз та цілодобова гаряча вода з бойлера була – це для тих, хто пішов на співпрацю. А це моя перша камера, куди я одразу потрапив. Тут немає світла. Ну, погане світло. Відчував спустошення, коли зайшов. Але я радів, що тут вже наші, і ніхто нікого не катує. Вони забрали нари, двері. Незрозуміло, в них що немає своїх дверей та нар? Але це, мабуть, інший рівень – бо вони не позабирали унітази».
Як тільки-но звільнять лівий берег, Роман Баклажов планує повернутись додому.
