(Рубрика «Точка зору»)
Любов Крупник
29 листопада 2018 року Київська міська рада перейменувала вулицю Тверську у Києві на вулицю Єжи Ґедройця, а далі вона переходить у Івана-Павла ІІ. Це рішення було ухвалене за другою спробою, бо тиждень перед цим депутати його не підтримали. На жаль, й досі в Україні не так багато людей знають хто такий Єжи Ґєдройць і що він зробив для України.
Після Другої світової війни стосунки між українцями й поляками були отруєні кровопролиттям і ненавистю. Польський поет, прозаїк, публіцист і перекладач Юзеф Лободовський у 1952 році писав:
«Терен, де відбуваються нечисельні польсько-українські зустрічі, є таким наїжакованим колючим дротом, поритим вовчими ямами, засміченим взаємними упередженнями й підозрами, просякнутим затхлою водою анахронічних думок, що його потрібно, хоча б частково очистити і осушити, бо інакше заблукаємося в ньому без порятунку. Звичайно, що по обидва боки барикад є люди, яким вже нічим не допоможеш»
Юзеф Лободовський належав до кола інтелектуалів паризького щомісячника «Культура», головним редактором якого у 1947-2000 роках був Єжи Ґедройць.
У жовтні 1946 року Ґедройць за призначенням генерала Владислава Андерса став директором Літературного інституту – одного з найвпливовіших польських еміграційних видавничих осередків.
Інтелектуальне середовище авторів паризької «Культури» формувало позицію щодо низки складних і гострих питань, які більше ніхто не наважувався піднімати. Вони сприяли трансформації польського суспільства, зокрема, щодо порозуміння із українцями.
Доктрина «ULB»: Україна, Литва, Білорусь
Наприкінці 1950-х років польський журналіст, публіцист і політичний оглядач Юліуш Мєрошевський та Єжи Ґедройц сформулювали геополітичну доктрину, яка містилася в простій максимі: «Не може бути вільної Польщі без вільних Литви, Білорусі та України».
Єжи Ґедройць сформулював концепцію зовнішньої політики майбутньої Польщі, що ґрунтувалася на розумінні того, що Росія не зможе становити загрозу для Польщі, якщо на Сході будуть незалежні від її впливу держави. І тому в інтересах Польщі сприяти цьому.
На думку Ґедройця, основною умовою цих добросусідських відносин є назавжди відмовитися від усіх ревізіоністських настроїв, у тому числі територіальних претензій щодо так званих «східних кресів».
Як зазначила польська публіцистка Богуміла Бердиховська, здобутком Єжи Ґедройця було донесення до свідомості поляків українського бачення справ устами самих українців – авторів «Культури». Ґедройць дуже дбав, щоб матеріали, покликані руйнувати ті, чи інші міфи, готували саме українські автори. Багато він зробив для того, щоб допомогти полякам усвідомити помилки польської політики в українському питанні.
Ґедройць намагався переглянути негативний образ українця і це мало частковий успіх.
Так, у п'ятому номері «Культури» за 1952 рік, де вперше з҆явилась рубрика «Українська хроніка», йшлося про роман Генрика Сенкевича «Вогнем і мечем». Найавторитетнішим фахівець з українських питань на шпальтах «Культури», професор політології Вільного університету в Берліні Богдан Осадчук (1920-2011) писав:
«Революція перестала у Сенкевича бути революцією, а стала «сліпим бунтом сліпої черні», диких неорганізованих елементів, які руйнували мури західного лицарства на сході Європи – польську Річ Посполиту в імя помсти і грабежу»
Далі Осадчук дає інше трактування цієї події:
«Революція Богдана Хмельницького була важливим спалахом в сучасній боротьбі людства за визволення народу від станових пут, у боротьбі людства за національну справедливість, більш стисло – за справедливість національну і соціальну»
Дружба і плідна співпраця Богдана Осадчука з Єжи Ґедройцем тривала з 1950 по 2000 рік, тобто аж до смерті останнього.
Вплив на еліту
У 2019 році в Польщі вийшло їхнє листування: «Korespondencja 1950-2000, Jerzy Giedrojc, Bohdan Osadczuk» під редакцією Богуміли Бердиховської і Марека Жебровського на понад 900 сторінках.
Це цінне історичне джерело (855 листів) про польсько-українські взаємини впродовж пів століття варто б було перекласти й видати в Україні.
Богдан Осадчук цікаво розповідав про те, як реагував Ґедройць на погрози, які були реакцією на зміст докрини ULB (Україна, Литва, Білорусь).
«Коли в політичних колах польської еміграції розійшлися чутки про приготування акту зречення, до Ґедройця почали приходити різні політичні блоки демократичного напряму… і благати, щоб він цього не робив, бо його вб’ють польські шовіністи, вб’ють, а читачі «Культури» відвернуться від журналу, і він пропаде. Проте твердий литвин-поляк вислухав мовчки ті заклинання, посміхався, курив папіроси, а наприкінці спокійним тоном мовив: «Дорогі панове, думаю, що ви помиляєтесь. Я вам глибоко вдячний за перестороги, але ви побачите, що вони помилкові»
Ґедройць підтримував тісний зв’язок з інтелектуалами з української діаспори на Заході. Саме з його ініціативи і на його кошт побачила світ антологія творів генерації знищених сталінським режимом українських поетів та прозаїків 1920-1930-х років «Розстріляне відродження».
Влив на «Солідарність»
Проте, слід зауважити, що вплив паризької «Культури» на погляди більшості пересічних поляків був невеликий. Істотне значення «Культура» мала на групу, яка була невеликою, але сенсотворчою.
Серед цих людей – еліта «Солідарності», яка у 1989 році прийшла до влади в Польщі і підтримувала Україну на її шляху до незалежності. А від 1991 року, коли розпався СРСР і на його руїнах виникли незалежні держави, так звана «доктрина Ґедройця» лягли в основу східної політики Польщі.
Найбільше явище в історії Центрально-Східної Європи
Історик Ярослав Грицак зауважив, що українсько-польське примирення останніх десятиліть є одним з найбільших явищ в історії Центрально-Східної Європи після падіння комунізму.
Вісь Варшава-Київ має великі шанси стати опорою нової Центрально-Східної Європи
З історичної точки зору, його можна порівняти з післявоєнним франко-німецьким примиренням. Подібно як створення осі Париж-Берлін стало основою для створення нової Західної Європи, так само вісь Варшава-Київ має великі шанси стати опорою нової Центрально-Східної Європи, а також гарантом геополітичної стабільності в цій частині світу».
Теперішня дієва підтримка Польщею України у її відсічі масштабної російської агресії, є також одним із наслідків роботи середовища Єжи Ґедройця.
Тож саме час належно осмислити і продовжити ту титанічну роботу, яку проробили інтелектуали з кола Єжи Ґедройця щодо польського суспільства, тепер в Україні.
Любов Крупник – історикиня
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
