Авдіївка під постійними нищівними обстрілами. Наскільки критичною є ситуація? Чому не хочуть виїжджати ті цивільні, які там залишаються? Що це означає для військових? Про це Радіо Свобода розповів в ефірі програми «Свобода LIVE» Віталій Барабаш, голова Авдіївської міської військової адміністрації.
– Ви закликаєте людей до евакуації. Чи дослухаються ті, хто ще залишається в Авдіївці? Скільки цих людей?
– Дійсно, закликаємо до евакуації з першого дня повномасштабної війни. Коли все тільки почалося, певний час, мабуть, пару тижнів, може, трохи навіть більше люди сиділи і взагалі не їхали.
А коли вони побачили, що дійсно щось почалося і це трохи не та війна, яка була в 2014-2015 роках, то тоді навесні евакуація у нас відбувалася дуже жваво. І максимально у нас було, ми вивезли з міста тоді 450 осіб.
Зараз в місті залишається офіційно 1878 людей
За більше ніж рік цієї повномасштабної навали щодо евакуації різні ситуації були. Було таке, що люди їхали, а було, що взагалі не їхали. Були навіть такі часи, це десь жовтень-листопад, коли люди поверталися в місто. І дуже велика кількість, це десь 500 людей на той момент повернулося у місто. Наразі зараз, на січень, взагалі ніхто не їхав з міста.
Реально кожного дня ця робота з реального вмовляння на евакуацію не припинялася цілий рік. Про це завжди говоримо: і ми як представники військової адміністрації, про це говорить і поліція, про це говорять волонтери, які допомагають також з евакуацією.
Повторюю, січень – взагалі ніхто не їхав.
Потім, коли з початком січня почалися масовані авіаудари по місту, ракетні удари, то люди побачили, що це взагалі не те, до чого ми звикли навіть за майже рік на той момент війни, ці ракетні удари, які складають будинки з 14-ти поверхів до майже фундаменту, то люди поїхали. Потроху, не так, як нам хотілося б.
В цілому за цей період лютий-березень виїхало з міста майже 250 людей. Це люди, яких вивіз скоординований наш умовний штаб по евакуації. Куди входить місцева влада, зрозуміло, поліція і волонтери, які займаються суто евакуацією. Були певні випадки, вони непоодинокі, коли люди виїжджали самі своїм особистим транспортом.
Наразі зараз в місті залишається офіційно 1878 людей.
Серед яких ще, на жаль, залишається шестеро дітей
Це люди, яких ми можемо рахувати, які отримують гуманітарну допомогу. Вони пишуть заяви, і так ми їх вираховуємо. Але ж це не зовсім реальна цифра. Бо є певна кількість людей, які не отримують гуманітарну допомогу . Їх певна кількість є. Тому реальна цифра – трохи менше 2-ох тисяч, серед яких ще, на жаль, залишається шестеро дітей.
– Ситуація в Авдіївці складна. Це видно і по тому відео, яке ви показуєте, і про це кажуть люди, які туди їздили. Але до сьогодні ви не закривали місто. А сьогодні ви оголосили, що Авдіївка – це тепер червона зона і місто для волонтерів, журналістів закрите. Що це означає?
– Це не ми закрили місто. Як таке ніхто його не закривав. Це рішення вищого військового командування. Це не наше рішення, місцевої влади. Це не рішення обласної влади. Ця заборона була введена вже 10 днів тому.
Журналісти про це всі знають.
Це не рішення обласної влади. Ця заборона була введена вже 10 днів тому
Просто роблять вигляд... Я розумію, це їх робота. Всі хочуть приїхати, познімати, показати людям з інших регіонів. Може, хтось і всьому світу, якщо це міжнародні журналісти. Вони хочуть показати, що дійсно відбувається. Але ж вони йдуть на хитрощі, вигадуючи будь-що, говорячи, що вони не знали про заборону. Хоча всі про неї реально знають.
Іноді є такі випадки, коли журналісти прикидаються волонтерами. Вони дзвонять попередньо: ми хочемо заїхати, дайте нам супровід, ми знаємо, що є заборона. Відмовляємо.
Тоді вони беруть декілька, умовно кажучи, коробок продуктів харчування, завозять у місто, роблять якусь показову роздачу, 3-4 родини отримують гуманітарну допомогу, а потім вони займаються своїми справами, щось знімають по Авдіївці. Це неправильно. Так не має бути.
Це не треш, це просто реалії життя в Авдіївці
І відео з’явилося не з того, що ми це ввели. Ми, повторюся, цього не вводили, ми не маємо на це жодного права. Просто настільки багато пишуть в особисті повідомлення мені, заступникам, поліції, волонтерам нашим, саме авдіївським, з проханням допомогти заїхати в місто, як безпечніше заїхати, показати якісь локації.
Знаєте, треба треш якийсь показати. Так? Але це треш, в якому люди живуть. Це не треш, це просто реалії життя в Авдіївці.
І настільки багато були цих повідомлень, що, чесно кажучи, дуже багато на це витрачаєш часу і пояснюєш одне і те ж саме. І просто відео зняв, щоб просто зняти ці питання, щоб просто вже ніхто не писав, не дзвонив.
Дуже поважні медіа дзвонять, пишуть. І наші українські журналісти дуже поважні, яких я особисто поважаю, з багатьма з ними спілкуємося, товаришуємо. Але ж кажу: вибачте, я є військовий, я виконую наказ, є заборона – вибачте, при всій повазі, але не можна.
– Тобто це пов’язано з безпековою ситуацією. Місто закрите, тому що там небезпечно.
А як далі буде розвиватися ситуація? Яка перспектива взагалі от для вас там залишатися? Як довго ви там будете залишатися, наприклад? Тому що ви порівняли Авдіївку з Мар’їнкою, яка вщент зруйнована. Якщо ось такі аналогії, то перспективи не дуже радісні.
– Дійсно, з кожним днем Авдіївка перетворюється в Мар’їнку. Всі бачили ці жахливі кадри, що зробили з Мар’їнкою...
Це навіть не якісь фільми жахів, це якісь апокаліптичні сюжети.
І з кожним днем Авдіївка дійсно перетворюється на Мар’їнку.
На рахунок того, скільки ми там будемо, то це наша робота. На жаль.
Ми маємо забезпечувати людей продуктами харчування, гігієною, медициною. Наскільки ми зможемо це робити, настільки ми це будемо робити.
Ми намагаємося якомога менше наражати на небезпеку підлеглих
Повторююся, що я – військова людина, у мене є задачі, я маю їх виконувати. Так само і мої заступники, так само і ті люди, які задіяні в критичній інфраструктурі.
Безумовно, що ми намагаємося якомога менше ризикувати, якомога менше наражати на небезпеку не тільки себе, а й своїх підлеглих. Бо це людські життя. Вони дуже дорогі для нас.
І саме тому було ухвалене рішення на рахунок евакуації комунальної служби з міста. Бо останнім часом дуже багато прильотів по їхніх локаціях. І два дні поспіль били конкретно по будівлі комунальної служби.
Треба було терміново частину з них виводити з міста, щоб не було ще більше якогось лиха
Хлопці дійсно... Я бачив вчора їхній стан. Треба було терміново частину з них виводити з міста, щоб не було ще більше якогось лиха. Бо хлопці були вчора трошки (я вибачаюся перед ними, я їм вчора це і в очі казав) не в адекватні. Є у військових такий вислів: вони «поплавилися». На жаль. Тому частина з них виїхала вчора з родинами, частина сьогодні.
Надалі як буде ситуація, будемо дивитися. Тому що ми, на жаль, в цій ситуації ми є статисти. Ми не можемо вплинути на кількість обстрілів, на кількість ракетних ударів, авіаракетних ударів. Ми не можемо вплинути на кількість штурмових дій. Тому будемо прилаштовуватися до ситуації, як буде виходити.
На жаль, у місті залишаються люди, які потребують іноді незаслужено, чесно кажучи (особисто моя думка), допомоги. Але, тим не менше, це наші люди, це громадяни України. І ми маємо це робити.
– Уточню. Незаслужено – чому? Тому що вони мали би виїхати? Чи що ви маєте на увазі?
– У тому числі.
Усі ж розуміють, що певна кількість людей – це «ждуни», які чекають «русский мир», певна кількість людей, яким все рівно під яким прапором вони будуть – чи це буде Україна, чи це буде кац....ія, чи це будуть якісь незрозумілі «ЛДНР», ці недорозвинуті якісь формування.
Ну, насправді, з тих, хто залишилися, лише одиниці кажуть: «Дякую!» ось тим хлопцям, які їм допомагають, які ризикують. Одиниці. На жаль.
Бої посеред руїн: Україна продовжує боротися за «фортецю Бахмут» (фотосвідчення)
