Фотографка Альона Гром згадує місто, яке – попри розпочату Росією у 2014-му році гібридну війну проти України, зокрема збройний конфлікт на Донбасі –​ жило мирним, хоч і напруженим життям, розквітало...аж поки широкомасштабне вторгнення Росії в Україну, тотальні обстріли російської армії та бомбардування не знищили його.

Це фоторозповідь про Мар'їнку, яку знищила Росія

Цей супутниковий знімок зруйнованої Мар’їнки був одним із багатьох зображень-свідчень наслідків вторгнення Росії в Україну, які вразили світ. Апокаліптичні зображення до тла зруйнованого, ще рік тому квітучого міста, були опубліковані в соціальних мережах на початку березня.

Для української фотографки родом з Донецька Альони Гром, ці зображення Мар'їнки стали великим особистим шоком.

Починаючи з 2017 року, Альона часто їздила до Мар'їнки, щоб задокументувати на фото місто та її жителів, які намагалися жити, попри бойові дії, що точилися неподалік міста між Збройними силами України і силами підтримуваного Росією угруповання «ДНР».

За словами Альони, попри роки бойових дій майже на околицях Мар’їнки, «життя там вирувало. Люди закохувалися, одружувалися, ростили дітей, будували плани на майбутнє».

«Мар’їнка була дуже зеленим містом, – згадує Альона. – Було багато квітів, що росли на клумбах та біля будинків місцевих жителів».

«Було гарно навесні, коли цвіли фруктові дерева», – каже фотографка про місто, яке нині повністю зруйноване російською армією.

Звісно, спокійне життя міста змінилося ще навесні 2014-го року, коли у квітні проросійські збройні угруповання захопили місто. Через 5 місяців ЗСУ повернули Мар'їнку під контроль України. І з того часу, аж до 24 лютого 2022 року місто жило повноцінним життям.

Підтримувані Росією сепаратисти закріпилися за кілька кілометрів від міста. Через це, переважно увечері, жителі Мар’їнки чули роботу артилерії та постріли з іншої зброї. За вісім років навіть встигли до цього якось призвичаїтися.

Альона розповідає, що центр Мар'їнки був людним місцем, але лише в певні години.

«Місто було невелике, тому всі один одного знали, але місцеві гуляли лише вдень... Після 16:00 люди зникли з вулиць, тому що ввечері починалися обстріли», – розповідає фотографка.

Одного разу, коли Альона перебувала в будинку неподалік позицій української армії та розмовляла з його мешканцями, поблизу пролунали вибухи.

«Я схопилася і запитала у батька сім’ї: «Ви під час обстрілу не ховаєтеся? Вам не страшно?»

Житель Мар'їнки пояснив, що вони дивляться на поведінку свого собаки, який одного разу отримав осколкове поранення. Це був для них своєрідний показник небезпеки. Якимось чином собака міг за звуком визначити напрям обстрілу.

«Коли снаряди летять у напрямку нашого будинку, собака біжить, щоб сховатися – тоді і ми йдемо до підвалу», – розповів фотографці батько двох дітей.

У 2017 році Альона взяла інтерв'ю у матері-одиначки, вагітної третьою дитиною.

Фотографка розповідає, що «коли запитала у її старшого сина, про що він мріє, він сказав мені, – «я ніколи не бачив моря». – Коли я повернулася додому, я подумала, як зробити дитину щасливою. Я купила великий надувний басейн та відправила його сім'ї».

Але подарунок був пошкоджений невдовзі після того, як його надули, коли уламок розірвав басейн.

Через групу в Telegram, створену жителями Мар'їнки, Альона стежила за тривожними повідомленнями, коли місто почало перетворюватися на руїни на початку 2022 року.

Через запеклі бої багато жителів Мар'їнки, які зволікали з евакуацією, не змогли виїхати до того, як місто було зруйноване внаслідок російського вторгнення.

Деякі місцеві жителі ховалися у підвалах, які згодом стали їхніми могилами.

«Внаслідок руйнування квартир люди були поховані під уламками власних будинків, – розповідає фотографка. – Іноді поранені люди похилого віку, які опинилися під завалами, просили про допомогу та кликали своїх родичів. Це було жахливо»

«Деякі місцеві жителі стали моїми друзями, — каже Альона, характеризуючи їх як м'яких, добрих людей, які пережили суворі випробування. Я й подумати не могла, що незабаром у Мар'їнці не залишиться жодного жителя, жодного вцілілого будинку».

Текст Еймоса Чаппла на основі розповідей Альони Гром