Засновник і власник однієї з найбільших компаній України «Нібулон», аграрій, суднобудівник, транспортник, благодійник, який увійшов до списку Forbes, Герой України. Усе це – про Олексія Вадатурського.
31 липня разом з дружиною Раїсою він загинув від російської ракети у своєму будинку. За словами президента України Володимира Зеленського, це сталося під час одного із «найжорстокіших обстрілів Миколаєва та області за весь час повномасштабної війни».
«Саме такі люди, такі компанії, саме наш український південь гарантували світу продовольчу безпеку», – так Олексія Вадатурського охарактеризував президент України Володимир Зеленський.
Яким пам’ятатимуть загиблого бізнесмена? Та яким він бачив себе сам? Про це – в огляді Радіо Свобода.
«У роботі і вжитті я завжди керуюся внутрішнім правилом: «Не те твоє, що ти взяв, а те твоє, що ти дав»: віддав людям, компанії, Україні, суспільству, світові. Тому сьогодні я – відкрита людина і пишаюся нашими здобутками, можу вільно дивитися людям у очі», – так писав про себе Олексій Вадатурський у грудні 2021-го.
За 30 років його компанія «Нібулон» стала конкурентом великим світовим трейдерами та успішно вирощує і продає мільйони тонн зерна. Про це говорить міністр інфраструктури Олександр Кубраков та додає, що сам Вадатурський був сильним і наполегливим менеджером.
«Унікальна зернова компанія дала можливість розвиватися не тільки профільній галузі, а й суднобудівним та судноремонтним заводам у Миколаєві... Війна не зупинила Олексія Вадатурського. У цей надскладний час він запускав нові масштабні інвестиційні проєкти, вірив і працював на Перемогу України. Компанія, яка співпрацювала з усім світом, залишалась в українському Миколаєві», – зазначає Кубраков.
Економічний журналіст Олександр Пасховер називає Олексія Вадатурського «людиною-легендою».
«Олексій Опанасович – це явище в українському аграрному, головним чином логістичному бізнесі. «Человек – пароход» у всіх сенсах цього слова», – пояснює він.
А колишній народний депутат Ігор Швайка називає Олексія Вадатурського «справжнім господарем».
«Коли в 2014-му через початок війни була істотно порушена логістика зернових на моїй рідній Луганщині, Олексій Опанасович приїхав за пару днів після нашої розмови з кресленнями елеваторів та перевалки. З чітким баченням виходу з ситуації», – зазначає він.
Як «справжнього господаря» пригадує Олексія Вадатурського і журналістка аграрного інформаційного агентства «Агравері» Наталія Гузенко.
«Завжди розважливий, спокійний, неймовірно гідний і люблячий свою справу та своє місто. В 74 роки можна було бути де завгодно, і це було б цілком нормально. Але справжній господар не полишив свою землю», – вважає вона.
На думку народної депутатки Ірини Геращенко, Вадатурський не залишив Миколаїв навіть під час війни, тому що відчував відповідальність перед містом та перед колективом свого підприємства.
«Я бувала на його підприємствах, вони вражали масштабом, сучасним обладнанням і конкурентністю з найкращими світовими виробниками», – зазначає вона.
Ексочільник Київської ОДА Михайло Бно-Айріян пригадує, як свого часу був здивований стійкістю Олексія Вадатурського та його бажанням боротися до кінця і говорити правду.
«За це його й поважали – за вміння говорити свою позицію відкрито, без приховування, навіть якщо вона комусь не подобається... Він міг дозволити жити де завгодно, але вирішив залишитися на своїй землі. У цьому був увесь він. Капітан, який ніколи не покидає свій корабель. Він не був ангелом, але точно був справжнім чоловіком та бійцем», – вважає Бно-Айріян.
Журналістка Наталія Нагорна пригадує Олексія Вадатурського як «специфічну», але цікаву людину.
«Один день він був найріднішим до тебе, наступного дня тебе ненавидів. Він міг подзвонити в неділю о 7-й ранку, сказати в слухавку: «Наташа, почему все не так?» і кинути слухавку. І потім вже не брати... Він був дуже багатою людиною. Але відпочивати любив у Шаянах... Він зупинявся у готелі «Кооператор», нас це забавляло, такий прирадянщений готель... Якось на відкритті (зернового – ред.) терміналу йому подарували великого солом’яного бриля. І він йшов біля поля дуже щасливий в цьому брилі», – так описує постать Вадатурського Нагорна.
Чимало хто переконаний: російська ракета влучила у будинок Вадатурського та вбила самого бізнесмена невипадково.
«Впевнений, що навели місцеві потвори. Впевнений, що спеціально. В рамках кошмарингу України, її економіки. Щоб показати, що вони вбиватимуть всіх. Не виключено, що це пов’язано і з потенційним початком експорту зерна. І проукраїнською позицією», – вважає журналіст та блогер Богдан Буткевич.
«Мета – ліквідувати власника зерна, яке вкрали. Щоб не подавався в міжнародні суди», – додає голова комітету європейського зеленого курсу Української асоціації бізнесу і торгівлі (UBTA) Дмитро Васильєв.
«Вважаю, що вбили спеціально – щоб подати урок іншим представникам українського бізнесу, всіх, хто не здається, підтримує свою країну у такий складний час», – зазначає вже колишній заступник генерального прокурора України Давид Сакварелідзе.
Олексію Вадатурському було 74 роки. Менш ніж рік тому – у вересні 2021-го, у свій день народження – він говорив, що відчуває надзвичайний приплив енергії для майбутніх звершень.
«Це поштовх – продовжувати творити, розбудовувати, рухати Україну вперед, як би складно нам, українцям, не було», – писав Вадатурський.
Він додавав, що усі свої вчинки він завжди порівнював із тим, як би їх оцінили його батьки.
«Шкода, що вони не дожили до часів, коли я став успішною людиною, адже, наслідуючи їхній приклад, завжди живу і працюю чесно», – зазначав бізнесмен.
Колектив свого підприємства він називав «великою родиною» та наголошував, що пишається усіма її досягненнями.
«Пишаюся тим, що сьогодні ми причетні до відродження військового флоту і захисту України, що ми долучаємося до програми будівництва військових катерів для нашої прикордонної служби... Дуже тішить, що ми допомагали військовим: як в зоні АТО, так і у відродженні військового флоту. Тому люди знають, що наша компанія і військові – єдине ціле у захисті України», – зазначав Вадатурський.
Бізнесмен неодноразово наголошував, що радий ділитися власним досвідом створення успішної компанії з молоддю, аби вона «була впевнена у своїх можливостях та силах» і в тому, що «теж зможе досягати поставлених цілей».
А ще мріяв, щоб кожен, хто бачить його приклад, «вірив у свої сили для здійснення своїх мрій».
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
