Запорізькі водії-волонтери допомагають відвозити гуманітарний вантаж на окуповані території та вивозять звідти людей. Іноді їм доводиться їхати під обстрілами, проходити «фільтрацію» окупантів, дехто потрапляє у полон. Про це та інші труднощі, з якими стикаються українські волонтери, проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» розповів керівник напрямку евакуації у запорізькому волонтерському штабі «Паляниця» Aльгіс Ярмош.
Спочатку гуманітарні вантажі на своїх автівках доставляли переважно люди, які родом з окупованих територій
– Ми почали евакуювати людей з березня. Спочатку гуманітарні вантажі на своїх автівках доставляли переважно люди, які родом з окупованих територій, які їхали за своїми рідними і водночас забирали інших людей з тих територій. Спочатку вдавалося підготувати колони з п’ятдесяти автівок. Відправлялися запити до обласної адміністрації, складали списки людей. Згодом за зібрані гроші купили кілька спринтерів. В одному «Спринтері» вивозили від 18-25 переселенців. Шукали людей, які згодні були поїхати на окуповані території, заправляли їх паливом, збирали гуманітарку та відправляли в дорогу, – розпочинає розповідь Альгіс.
За його словами, на початку вдавалося «робити ходку» раз на два дні. Волонтер зранку збирався, йому завантажували все необхідне, і він їхав на окуповану територію. Впродовж дня водій доїжджав до місця призначення, де і ночував. Зранку забирав людей та повертався. Згодом ситуація змінилася.
Потім окупанти перестали нас пускати. Крім того, багатьох водіїв взяли у полон
– Якщо спочатку ми могли доїжджати до самого Маріуполя (заблокований, розбомблений, а згодом захоплений російською армією та підконтрольними їй бійцями незаконного збройного угруповання «ДНР» – ред.), то потім окупанти перестали нас пускати. Крім того, багатьох водіїв взяли у полон і забрали до «в’язниці». Зараз є інформація про 32 людей, що перебувають у «в’язниці» у Донецькій області в Оленівці.
– Як окупанти аргументували ці викрадення?
– По-перше, вони не розуміють, навіщо ми це робимо. Для них незрозуміло, чому люди їдуть за іншими людьми. Вважають, що ми це робимо за гроші, або продаємо гуманітарку. Був такий аргумент з боку окупантів, що вони не хотіли, щоб то був бізнес, тому усіх (водіїв – ред.) забирали.
– Чи відомо вам у яких умовах перебувають водії?
– Можу розповісти про двох водіїв-волонтерів, які 28 березня поїхали до Маріуполя. На першому блокпосту на в’їзді у Маріуполь, зі сторони Нікольського, хлопців затримали. Дві автівки, що їхали позаду, розвернулися назад, а одну забрали. Водія та пасажира взяли у полон. Декілька днів з ними не було зв’язку.
Була інформація, що водії дадуть свідчення та їх відпустять. Через 30 діб нічого не відбулося. Хлопці продовжували перебувати у полоні
Зі слів людей, з якими спілкувався, зрозумів, що вони перебувають в Оленівці. Одного з хлопців звати Костя, йому вдалося зв’язатися з ексдружиною. Вона через знайомих вийшла на мене і просила допомоги. Другого хлопця звуть Стас, зі слів Кості, йому стало погано, і його перевезли до лікувального блоку. Зв’язувалися з хлопцями раз на три дні або раз на тиждень. Спочатку умови були дуже жахливими, але потім нам вдалося домовитися, щоб їх покращили. Через деякий час Костя розповів, що там є волонтери, яких викрали. У Запоріжжі ми зв’язалися з людьми, у яких знайомі водії теж опинилися у такій ситуації. Як вихід, створили групу, де з’ясували, що у цій колонії перебувають 32 людини.
Була інформація, що водії дадуть свідчення та їх відпустять. Через 30 діб нічого не відбулося. Хлопці продовжували перебувати у полоні. Згодом попередили, що їх триматимуть у полоні ще 30 діб. Вже в кінці травня з’явилася інформація, що водіям приписують (російські сили – ред.) «тероризм».
– Як полонених водіїв можна визволити?
Ми намагалися домовитися, аби викупити людей, проте ніхто з окупантів не йде на контакт
– Ми були готові домовлятися з окупантами, але зараз з їхньої сторони немає ніякого контакту. Одна жінка мала можливість передавати якісь речі полоненому. Вийшло так, що вона виїжджала з чоловіком з окупованої території. На блокпосту його затримали, а її пропустили далі. Тепер вона приходить провідувати чоловіка та передає іншим інформацію від рідних. Ми намагалися домовитися, аби викупити людей, проте ніхто з окупантів не йде на контакт.
Все доходить до того, що полонених можуть «ув’язнити» на 20 років. Але волонтери – не терористи
– Остання інформація – їх можуть зараз перевести до «СІЗО» або місце, де перебувають люди перед «судовим розслідуванням». Їх звинувачують у «тероризмі». Все доходить до того, що полонених можуть «ув’язнити» на 20 років. Але волонтери – не терористи і ніякої можливості найняти адвоката або вийти на зв’язок з чинною місцевою українською владою вони не можуть. Це обвинувачення йде від «МВС» незаконного збройного угруповання «ДНР».
– Чи зверталися за допомогою до центральної влади?
– Ми до багатьох зверталися, подавали колективні списки до різних інстанцій, у тому числі і до Червоного Хреста, СБУ, Людмили Денісової (яку Верховна Рада звільнила 31 травня з посади українського омбудсмена – ред.). На одному з інформаційних каналів вона повідомляла, що є волонтери, які перебувають в Оленівці. Ми зв’язувалися з представниками церкви, аби через них подати ці списки. Нині про водіїв немає ніякої інформації. Чи зможуть їх відпустити, чи ні – невідомо.
– Чи погоджуються після викрадень інші водії продовжувати евакуювати людей?
Була ситуація, коли одного з водіїв зупинили у Нікольському та змусили пройти «фільтраційний табір». Дивом зміг звідти вибратися
– Взагалі важко, але з часом залишаються люди, які розуміють ризики та їдуть. Наприклад, останнього разу люди їхали п’ять діб з водієм, але приїхавши у безпечне місце, щиро дякують. Я щоразу після такого довгого шляху запитую у водіїв, чи поїдуть вони знову. Вони відповідають: «Так». Була ситуація, коли одного з водіїв зупинили у Нікольському та змусили пройти «фільтраційний табір». У нього забрали весь вантаж, тримали кілька діб. Дивом зміг звідти вибратися. Він самостійно діставався до Запоріжжя з такими ж водіями. Після цього чоловік вже не захотів їхати. Є люди, які вивезли своїх рідних і більше не погоджувалися на поїздки.
– Чи узгоджуєте ви заздалегідь з окупаційними силами гуманітарні коридори?
– У нас немає такої можливості. Ми взагалі не знаємо, до кого звертатися. Прямого контакту немає. Бувають моменти, коли водії домовляються на місці з людьми на блокпостах. Дехто платить за це кошти, але у нас немає такої можливості та готовності.
– З якими ще проблемами стикаються водії під час перевезення гуманітарки та евакуації людей?
Маємо лише один варіант, як виїхати із Запоріжжя, тому що на інших напрямках йдуть дуже запеклі бої
– У нас є дві основні проблеми. Перша – маємо лише один варіант, як виїхати із Запоріжжя, тому що на інших напрямках йдуть дуже запеклі бої. З кожним днем все тяжче виїхати, адже наші хлопці на блокпостах не випускають людей без спеціальних документів. Для цього потрібно заздалегідь зробити списки людей, які хочуть допомогти, щоб показати їх на блокпостах. Водії можуть стояти по кілька годин, а то і діб, аби виїхати з міста. На в’їзді до Василівки проходять на ворожих блокпостах чергові перевірки. Якщо їм вдалося в’їхати у місто, то потім починаються проблеми з виїздом. Потрібно взяти пропуск, пройти «фільтрацію», і вже після цього дозволяється виїжджати. Така проблема у Василівці, Токмаку та інших містах (нині окуповані російськими військовими – ред.).
Якщо евакуаційна колона не встигла виїхати до сутінків, вони залишаються або у населеному пункті, або прямо на трасі
– Наступна проблема – відсутність палива. Якщо евакуаційна колона не встигла виїхати до сутінків, вони залишаються або у населеному пункті, або прямо на трасі та сплять в автівках. Коли було холодно, ми видавали спальні мішки.
– Що водії розповідають про так звану «фільтрацію» з боку окупантів?
– Вони (окупанти – ред.) роблять відбитки пальців, перевіряють, щоб не було зв’язків із СБУ, українськими військовими. Перевіряють мобільні телефони. Колись на своїй автівці евакуював людей, на блокпосту окупанти забрали мій телефон, бо в ньому була проукраїнська інформація. Люди, які проходять «фільтраційні» табори, кажуть, що там можуть перебувати до 10 днів. Окупанти збирають інформацію про рідних, зʼясовують, чи не служили в українській армії, дуже ретельно оглядають тіло чоловіків. Якщо у людини призовний вік, запитують, чому він не воює?
– З яких населених пунктів евакуюєте людей? Наскільки зменшилась кількість евакуйованих, ніж це було 2-3 місяці тому?
Зараз немає такої кількості охочих. Люди адаптувалися або шукають інші можливості
– У березні ми робили три ходки за тиждень і могли вивезти в середньому до 300 людей за тиждень. Останнього разу наші хлопці їхали шість днів. За тиждень зробили одну ходку і вивезли десь 50 людей. Зараз немає такої кількості охочих. Люди адаптувалися або шукають інші можливості. Бувало, що залишали запит на евакуацію, а коли зв’язувалися, вони вже виїхали. Є люди, які хочуть виїхати, але не мають зв’язку. Зараз ми вивозимо з Бердянська.
– Яку гуманітарну допомогу найчастіше перевозите?
– Переважно те, що швидко не псується, якісь засоби гігієни, макарони, крупи, тушонку, воду, дитяче харчування. Іноді доводиться везти ліки. Часто звертаються самі люди та просять щось конкретне. Ми це шукаємо та відвозимо. Багато людей просять привезти ліки для хворих діабетом, онкологією.
– Скільки у вас залучено автівок для евакуації, наскільки активною зараз є допомога людей?
– По-різному. На сьогодні загалом задіяні приблизно 10 транспортних засобів – легковики та «Спринтери». Якісь ми купляли на зібрані кошти, деякі дають люди користуватися для такої справи. Кілька автівок знаходяться в ремонті, ми їх ремонтуємо та знову відправляємо на евакуацію.
Є компанії, які постачають пальне та харчі. Багато центрів, куди можемо звернутися та отримати необхідне. Також надсилають допомогу партнери та люди з інших міст. Нині допомоги достатньо, але зайвою вона не буде.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини півдня України редакція не може отримати офіційного підтвердження про озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
- Російські військові з березня тримають у полоні 25 водіїв-волонтерів, які возили гуманітарну допомогу із Запоріжжя до Маріуполя, а також займалися евакуацією людей. Про це розповіли родичі полонених, які тривалий час не наважувалися публічно заявити про затримання, оскільки боялися, що розголос може зашкодити. За їхньою останньою інформацією, водіїв утримують в полоні на окупованій частині Донбасу, біля селища Оленівка Донецької області, і звинувачують у нібито «участі в терористичному угрупованні». За даними родичів, водіям загрожує «позбавлення волі» від 5 до 10 років та «штраф» (за так званими «законами» угруповання «ДНР»).
- Родичі полонених звернулися до українських правоохоронців із запитом порушити кримінальне провадження за фактом викрадення та незаконного утримання цивільних людей, а також сприяти їхньому звільненню. Заяву з правовими аргументами про скоєння воєнного злочину склала чеська гуманітарна організація «Допомагаємо поїхати».
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.